Суд: Господарський суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №911/2516/26
Суддя: Черногуз А.Ф.
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" жовтня 2026 р.
м. Київ
Справа № 911/2516/26
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Музичук Є.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едс-Пауер» (49106, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Козара Павла, будинок 49, код 43869987)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Енерджі Групп" (08141, Київська обл., Бучанський р-н, село Святопетрівське, вул. Кооперативна, будинок 7, код 38973878)
про стягнення 533137,08 грн,
за участю представників:
від позивача: не з`явився; від відповідача: не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Едс-Пауер» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Енерджі Групп" про стягнення 533137,08 грн.
Ухвалою суду від 26.08.2026, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Призначено проведення підготовчого засідання на 14.09.2026.
Ухвалою суду від 14.09.2026 відкладено розгляд справи на 21.09.2026.
Ухвалою суду від 28.09.2026 суд, вирішив, в порядку пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 13.10.2026.
Ухвалою суду від 13.10.2026 повідомлено учасників процесу, що наступне судове засідання відбудеться 20.10.2026.
Відповідач належним чином отримував судову корреспонденцію у свій електронний кабінет, що підтверджується відповідними довідками.
Суд встановив, що у визначений судом строк для подання відзиву на позов відповідач своїм процесуальним правом не скористався. Відповідач не подавав жодних письмових заперечень та доказів на спростування вимог позивача. Матеріалами справи підтверджується, що також не подавав заяв про визнання чи заперечення будь-яких обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Водночас відповідач подавав клопотання про відкладення розгляду справи, проте не вчиняв жодних інших процесуальних дій, що розцінено судом як намагання затягнути судовий розгляд.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не реалізував надане йому законом право на участь у судовому процесі та доступ до правосуддя, що не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
У судове засідання з розгляду справи по суті 20.10.2026 сторони не з`явились, явка обов`язковою судом не визнавалась.
Суд, вивчивши матеріали справи, прийняв рішення та виготовив і підписав вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін
14.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДС-ПАУЕР» (далі – позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтек Енерджі Групп» (далі – відповідач, покупець) укладено договір поставки № 1408/24-01П, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу обладнання згідно зі Специфікацією № 1 від 14.08.2024, а відповідач – прийняти та оплатити таке обладнання.
Відповідно до пункту 2 Специфікації загальна вартість обладнання становить 843790,82 грн.
Згідно з пунктом 3.1 Специфікації відповідач зобов`язався здійснити попередню оплату в розмірі 70 % від загальної вартості обладнання протягом трьох банківських днів із моменту підписання Специфікації, тобто до 19.08.2024 включно, у сумі 590653,57 грн.
За твердженням позивача, відповідач порушив зазначені умови договору, оскільки здійснив попередню оплату лише 07.10.2024 та не в повному обсязі, а саме в сумі 506274,50 грн, що становить 60% від загальної вартості обладнання. У зв`язку із цим позивач зазначає про наявність заборгованості відповідача за попередньою оплатою в розмірі 84379,07 грн.
Позивач також вказує, що на суму отриманої попередньої оплати ним складено податкову накладну № 15 від 07.10.2025, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відповідач використав зазначену в ній суму податкового кредиту під час розрахунку суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Специфікації обладнання мало бути поставлене протягом 65 календарних днів із моменту здійснення покупцем попередньої оплати. При цьому пунктом 2.3 договору передбачено право постачальника здійснити дострокову поставку товару.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору 16.12.2025 ним здійснено поставку обладнання в повному обсязі відповідно до Специфікації та умов договору. Обладнання прийнято відповідачем без зауважень.
На вартість поставленого товару за вирахуванням суми попередньої оплати, що становить 337516,32 грн, позивачем складено податкову накладну №28 від 16.12.2025, яку зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. За твердженням позивача, відповідач використав зазначену в цій податковій накладній суму податкового кредиту під час розрахунку суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.
Згідно з пунктом 3.2 Специфікації остаточний розрахунок у розмірі 30% від загальної вартості партії товару покупець мав здійснити протягом десяти банківських днів із дати відвантаження обладнання. Таким чином, за розрахунком позивача, відповідач повинен був сплатити остаточний платіж за отриманий товар у сумі 253137,25 грн до 30.12.2024 включно.
Однак, як стверджує позивач, відповідач остаточного розрахунку за поставлене обладнання не здійснив, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 337516,32 грн, яка складається з несплаченої частини попередньої оплати та несплаченої частини вартості поставленого товару.
Відповідно до пункт 7.1 Договору в разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, яка нараховується за весь період прострочення.
У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати позивач нарахував пеню в розмірі 102947,07 грн.
Крім того, з посиланням на ч. 2 статті 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. За розрахунком позивача, сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 412678,48 грн, а 3% річних - 17511,53 грн.
З огляду на викладене позивач просить суд стягнути з ТОВ «Інтек Енерджі Групп» на користь ТОВ «ЕДС-ПАУЕР» заборгованість за договором поставки №1408/24-01П від 14.08.2024 з урахуванням індексу інфляції в розмірі 412678,48 грн, пеню за прострочення платежу в розмірі 102947,07 грн та 3% річних у розмірі 17511,53 грн.
Висновки господарського суду
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.
Як установлено судом, 14.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕДС-ПАУЕР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтек Енерджі Групп» укладено договір поставки № 1408/24-01П, відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу обладнання згідно зі Специфікацією № 1 від 14.08.2024, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений товар.
Згідно зі Специфікацією загальна вартість обладнання становить 843790,82 грн, при цьому покупець зобов`язався здійснити попередню оплату в розмірі 70% від загальної вартості обладнання, а остаточний розрахунок у розмірі 30% - протягом десяти банківських днів із дати відвантаження обладнання.
Як установлено судом, 16.12.2024 позивач поставив відповідачу обладнання на загальну суму 843790,82 грн, що підтверджується видатковою накладною від 16.12.2024, яка підписана сторонами без зауважень.
Відповідно до пункту 3.2 Специфікації остаточний розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості партії товару покупець зобов`язаний здійснити протягом десяти банківських днів із дати відвантаження обладнання.
Отже, відповідач повинен був сплатити остаточний платіж у розмірі 253137,25 грн до 30.12.2024 включно.
Однак відповідач у встановлений договором строк остаточного розрахунку не здійснив, унаслідок чого допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.
З огляду на це, а також з урахуванням здійсненої попередньої оплати в розмірі 506274,50 грн, заборгованість відповідача за поставлене обладнання становить 337516,32 грн.
Водночас суд зазначає, що позивач помилково вказує датою закінчення строку для здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар 30.12.2025, оскільки відповідно до видаткової накладної від 16.12.2024 поставка обладнання відбулася саме 16.12.2024. Відтак, з урахуванням умов пункту 3.2 Специфікації, обов`язок відповідача здійснити остаточний розрахунок у розмірі 253137,25 грн виник до 30.12.2024 включно, а не до 30.12.2025, як зазначено позивачем.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
За змістом статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Крім того, між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024, яким підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки в розмірі 337516,32 грн. Зазначений акт відображає стан взаємних розрахунків між сторонами та узгоджується з доводами позивача щодо наявності невиконаних грошових зобов`язань відповідача.
За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 337516,32 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
При цьому суд враховує, що ГК України втратив чинність з 28.10.2025, однак спірні правовідносини щодо нарахування пені виникли та реалізовувалися у період дії зазначеного Кодексу, а отже до них підлягають застосуванню норми матеріального права, чинні на момент виникнення та перебігу відповідних правовідносин.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України (у редакції, чинній на момент виникнення та перебігу спірних правовідносин) штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.
Як убачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення пеню за період з 22.08.2025 до 21.08.2026, обмеживши її нарахування останніми дванадцятьма місяцями перед зверненням до суду.
Водночас суд зазначає, що позивач здійснив нарахування пені за період у межах останніх дванадцяти місяців перед зверненням до суду. Проте суд, визначаючи період нарахування пені, виходить із шестимісячного періоду прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання, що передував зверненню до суду, та здійснює перерахунок пені за шість місяців, а не за дванадцять місяців, як визначено позивачем.
Так, на суму заборгованості в розмірі 84379,07 грн за період з 21.02.2026 до 21.08.2026 нараховано пеню в розмірі 12673,04 грн, а на суму заборгованості в розмірі 253137,25 грн за той самий період - пеню в розмірі 38019,13 грн.
Отже, загальний розмір пені, що підлягає до стягнення за зазначеними складовими заборгованості, становить 50692,17 грн.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, на суму заборгованості в розмірі 84379,07 грн за період з 20.08.2024 по 20.08.2026 нараховано 3% річних в розмірі 5069,67 грн, а на суму заборгованості в розмірі 253137,25 грн за період з 31.12.2024 по 20.08.2026 в розмірі 12441,81 грн
Отже, загальний розмір 3% річних, що підлягає до стягнення за зазначеними складовими заборгованості, становить 17511,48 грн.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат суд зазначає таке.
Так, на суму заборгованості в розмірі 84379,07 грн за період з вересня 2024 року по липень 2026 року нараховано інфляційні втрати в розмірі 18751,92 грн, а на суму заборгованості в розмірі 253137,25 грн за період з січень 2025 року по липень 2026 року в розмірі 36653,52 грн.
Отже, загальний розмір інфляційних втрат, що підлягає до стягнення за зазначеними складовими заборгованості, становить 55405,44 грн.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: з відповідача на користь позивача належить стягнути 461125,41 грн, з яких: 337516,32 грн основного боргу, 50692,17 грн пені, 17511,48 грн 3% річних та 55405,44 грн інфляційних втрат.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не подав, доводів позовної заяви та наведеного позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум не спростував, доказів на підтвердження протилежного до суду не подав.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Вирішення питання щодо судових витрат.
Судові витрати по сплаті судового збору, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтек Енерджі Групп" (08141, Київська обл., Бучанський р-н, село Святопетрівське, вул. Кооперативна, будинок 7, код 38973878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Едс-Пауер» (49106, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Козара Павла, будинок 49, код 43869987) 337516,32 грн основного боргу, 50692,17 грн пені, 17511,48 грн 3% річних, 55405,44 грн інфляційних втрат та 5533,50 грн витрат зі сплати судового збору.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 06.11.2026.
Суддя А.Ф. Черногуз
Оригінал: reyestr.court.gov.ua