Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №910/11781/26 — Господарський суд міста Києва

Суд: Господарський суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №910/11781/26

Суддя: Шкурдова Л.М.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2026Справа № 910/11781/26

за позовом Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 919644,34 грн.

Суддя: Людмила ШКУРДОВА.

Представники: без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Поліграфічний комбінат "Зоря" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 919644,34 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація, тоді як наказ Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 протягом тривалого часу не виконується, позивач на підставі ст. 5 вказаного закону просить суд стягнути з Державного бюджету України 149132,92 грн. 3% річних та 770511,42 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11781/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що:

- питання щодо виконання судових рішень, які відносяться до третьої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми, зокрема, наказу Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18, розглянеться Казначейством тільки після погашення заборгованості по першій та другій чергах;

- Казначейство не наділене повноваженнями щодо зміни черговості виконання судових рішень чи збільшення обсягу бюджетних призначень;

- надходження наказу на виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 не звільняє боржника від обов`язку самостійно вживати заходів щодо виконання наказу суду;

- оскільки наказ Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 не виконаний, то відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації, передбаченої ч. 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- ані Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ані Порядок № 845 не передбачають правових підстав для нарахування та стягнення індексу інфляції за порушення строку на перерахування коштів.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач зазначає, що:

- реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань;

- несвоєчасне стягнення грошових коштів породжує у держави обов`язок відшкодувати суми інфляційних втрат та 3 % річних за період, коли грошове зобов`язання мало бути виконано відповідно до спеціального законодавства, однак не виконувалось.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву клопотання про здійснення розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки справа № 910/11781/26 не є складною, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 р. у справі № 910/7081/18 стягнуто з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» збитки в розмірі 864427,45 грн. та судовий збір в розмірі 12966,41 грн.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 14.08.2018 р. видано відповідний наказ.

Шевченківський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідно до ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», листом № 59214284/19 від 04.09.2020 р. направив наказ Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 до Державної казначейської служби України для виконання.

Із 16.09.2020 р. на виконанні у Державній казначейській службі України перебуває наказ Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 про стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря» 877393,86 грн. (збитки та судовий збір).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація, однак станом на 16.09.2026 р. перерахування коштів за наказом Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 не здійснено, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України 149132,92 грн. 3% річних та 770511,42 грн. інфляційних витрат на підставі ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

За ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч. 4 ст. 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 р. у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення ст. 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною «права на суд». З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів.

15.10.2009 р. ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Воно набуло статусу остаточного 15.01.2010 р. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (ст. 13 Конвенції).

ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту. Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ.

05.06.2012 р. Україна прийняла Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц (п. 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 р. у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 Цивільного кодексу України)), а також від 02.03.2016 р. у справі № 6-2491цс15 (про те, що ст. 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст. 625 Цивільного кодексу України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п.45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежує поширення дії ст. 625 Цивільного кодексу України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у ст. 625 Цивільного кодексу України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19.

За наведених обставин, суд відхиляє у зв`язку з необґрунтованістю заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відносно відсутності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, оскільки Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, при цьому невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 р. у справі № 910/7081/18 стягнуто з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» збитки в розмірі 864427,45 грн. та судовий збір в розмірі 12966,41 грн.

Із 16.09.2020 р. на виконанні у Державній казначейській службі України перебуває наказ Господарського суду міста Києва від 14.08.2018 р. у справі № 910/7081/18 про стягнення з ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь ДП «Поліграфічний комбінат «Зоря» 877393,86 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За ч. 6 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

19.06.2019 р. Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 646/14523/15-ц, у якій зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Проте, у постанові від 03.10.2023 р. у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів:

1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів;

2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.

Тому припис ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 р. у справі № 420/2411/19 зазначила, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж, застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного ч. 6 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 149132,92 грн. 3% річних та 770511,42 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2021 р. по 31.08.2026 р.

За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2021 р. по 31.08.2026 р., суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку з чим 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у заявлених позивачем сумах.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря".

Решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно задоволення позову не спростовує.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Поліграфічний комбінат "Зоря" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 1-А, код 32068913) 149132 ( сто сорок дев`ять тисяч сто тридцять дві) грн. 92 коп. 3% річних, 770511 (сімсот сімдесят тисяч п`ятсот одинадцять) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 11035 (одинадцять тисяч тридцять п`ять) грн. 73 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя Людмила ШКУРДОВА

Оригінал: reyestr.court.gov.ua