Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №907/700/26 — Господарський суд Закарпатської області

Суд: Господарський суд Закарпатської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №907/700/26

Суддя: Сисин С. В.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/700/26

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», код ЄДРПОУ – 19480600, місцезнаходження – 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85,

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ; місцезнаходження – АДРЕСА_1 ,

про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії, інфляційних втрат, 15% річних та пені,

за участі представників сторін:

від позивача - Кулаківського В.В., у порядку самопредставництва, в режимі відеоконференції,

від відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі – позивач, Державне підприємство) через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 25.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/745/26 від 25.06.2026) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, Військова частина) про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії, інфляційних втрат, 15% річних та пені на загальну суму 43267,30 грн.

Позиція позивача обґрунтована тим, що Військова частина НОМЕР_1 у січні, лютому, березні 2021 року фактично споживала поставлену Державним підприємством електричну енергію, як постачальником «останньої надії». Незважаючи на належне виконання Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» своїх зобов`язань за договором та направлення відповідачу відповідних актів купівлі-продажу електроенергії і рахунків на оплату, сформованих на підставі звітів оператора системи розподілу ПрАТ «Закарпаттяобленерго», споживач у порушення ст.ст. 525, 526 ЦК України та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 (далі – Правила або ПРРЕЕ) за отриману електроенергію не розрахувався, внаслідок чого за поставлену позивачем у січні - березні 2021 року електричну енергію у відповідача виникла заборгованість за договором у розмірі 15630,90 грн, що є підставою нарахування до стягнення з відповідача за період прострочення 12767,42 грн інфляційних втрат, 12426,07 грн - 15% річних та 2442,91 грн пені.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 29.06.2026 суд залишив без руху позовну заяву від 25.06.2026 Державного підприємства до Військової частини та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

02.07.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Державного підприємства надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 02.07.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6496/26), до якої долучені докази усунення позивачем недоліків позовної заяви.

Згідно з ухвалою від 06.07.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з ухвалою від 02.09.2026 суд призначив справу №907/700/26 до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 30.09.2026.

08.09.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від Державного підприємства надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 07.09.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/8688/26).

Згідно з ухвалою від 10.09.2026 суд задовольнив заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 07.09.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/8688/26 від 08.09.2026).

Згідно з ухвалою від 30.09.2026 суд задовольнив усне клопотання представника Державного підприємства про відкладення розгляду справи (враховуючи першу неявку представника відповідача у судове засідання) та відклав розгляд справи на 28.10.2026.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження №61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповіді №36991068 від 26.06.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманої на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 29.06.2026, 06.07.2026, 02.09.2026, 10.09.2026, 30.09.2026 у справі №907/700/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані позивачу та його представнику в їх Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронних кабінетів учасників справи 29.06.2026 о 15:50, 06.07.2026 о 13:00, 02.09.2026 о 17:30, 10.09.2026 о 14:10, 01.10.2026 о 14:35.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Згідно відповіді №40641095 від 29.09.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманої на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС,

- ухвала суду від 06.07.2026 направлена відповідачу поштовим відправленням згідно з рекомендованим повідомленням про вручення №R067219986146 від 07.07.2026;

- ухвала суду від 02.09.2026 направлена відповідачу поштовим відправленням згідно з рекомендованим повідомленням про вручення №R067270090823 від 03.09.2026;

- ухвала суду від 30.09.2026 направлена відповідачу поштовим відправленням згідно з рекомендованим повідомленням про вручення №R067295260855 від 02.10.2026

по місцезнаходженню відповідача: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Лавріщева 53 - згідно відомостей, зазначених позивачем у позовній заяві та у долучених до позовної заяви укладеному з відповідачем договорі постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», а також у рахунках на оплату за поставлену електричну енергію за спірний період, так як стосовно відповідача (код ЄДРПОУ – 07862354), як військової частини відсутні відомості у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

13.07.2026 на адресу суду повернулось поштове відправлення №R067219986146 від 07.07.2026, причина повернення «одержувач відсутній за вказаною адресою».

09.09.2026 на адресу суду повернулось поштове відправлення №R067270090823 від 03.09.2026, причина повернення «одержувач відсутній за вказаною адресою».

09.10.2026 на адресу суду надійшло поштове повідомлення R 068178392755, з якого встановлено вручення 07.10.2026 Військовій частині поштового відправлення №R067295260855 від 02.10.2026, тобто вручення відповідачу ухвали суду від 30.09.2026 про призначення на 28.10.2026 судового засідання по розгляду справи.

Водночас, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, судом 03.09.2026 і 30.09.2026 були розміщені відповідні оголошення на офіційному веб-сайті «Судової влади України» про виклик Військової частини НОМЕР_1 у справі №907/700/26.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. 8 та 15 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з п. 81, 82, 83 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. 8, 11, 15, 17, 81, 82, 83, 99 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, враховуючи вручення відповідачу 07.10.2026 поштового відправлення разом з ухвалою від 30.09.2026, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлявся судом про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням приписів ГПК України щодо належного повідомлення учасників процесу.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до ч.9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відтак, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті, 28.10.2026 за участі представника позивача розглянув справу за наявними у ній документами та згідно з ч. 6 ст. 233, ч. 1 та 6 ст. 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Аргументи сторін

Правова позиція позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що він діє як постачальник «останньої надії» на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 06.11.2018 №1344, розпорядження Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018, ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Згідно з положеннями ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» та ст.ст. 633, 634 ЦК України постачання електричної енергії здійснюється на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до ПРРЕЕ), який є публічним договором приєднання та оприлюднений на офіційному вебсайті позивача. Позивач вказує, що такий договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу на підставі безакцептного прийняття умов договору внаслідок споживання електроенергії без договору з іншим електропостачальником.

Відповідно до даних, отриманих від оператора системи розподілу - ПрАТ «Закарпаттяобленерго», Військова частина НОМЕР_1 приєдналася до умов вказаного публічного договору та у січні, лютому та березні 2021 року споживала електричну енергію, поставлену Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго».

На підставі щомісячних звітів про фактичний відпуск електричної енергії за точками комерційного обліку, наданих ПрАТ «Закарпаттяобленерго», позивачем було визначено обсяги спожитої електричної енергії та складено відповідні розрахункові документи за розрахунковий період січень 2021 року: рахунок №000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021 та акт №007576 купівлі-продажу електричної енергії від 31.01.2021 на обсяг споживання 2052,00 кВт/год на суму 9519,71 грн; за розрахунковий період лютий 2021 року: рахунок №000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021 та акт №011182 купівлі-продажу електричної енергії від 28.02.2021 на обсяг споживання 986,00 кВт/год на суму 4280,70 грн; за розрахунковий період березень 2021 року: рахунок №000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021 та акт №012663 купівлі-продажу електричної енергії від 31.03.2021 на обсяг споживання 386,00 кВт/год на суму 1830,49 грн.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту у січні–березні 2021 року електричну енергію становить 15630,90 грн.

Зазначені рахунки та акти купівлі-продажу направлялися відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованими поштовими відправленнями та поверталися позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання, на підтвердження чого до позовної заяви долучені копії повернутих Державному підприємству поштових відправлень, адресованих відповідачу разом з рахунками на оплату та актами купівлі-продажу електричної енергії за лютий – березень 2021 року. Водночас, поштове відправлення, яке надсилалося відповідачу разом з рахунком на оплату та актом купівлі-продажу електричної енергії за січень 2021 року та повернулося позивачу у зв`язку із закінченням терміну зберігання, у Державного підприємства не збереглося, про що зазначено позивачем у заяві про усунення недоліків позовної заяви від 02.07.2026.

У зв`язку з простроченням виконання Військовою частиною своїх зобов`язань за договором, керуючись Правилами роздрібного ринку електричної енергії, ст. 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), а також пунктами 6.1, 7.4 та 13.1. Комерційної пропозиції до договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача додаткові нарахування на загальну суму 27636,40 грн, а саме 15% річних у розмірі 12426,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 12767,42 грн та пеню у розмірі 2442,91 грн, нараховані за 3 періоди прострочення.

Оскільки відповідач у добровільному порядку заборгованість не сплатив (у тому числі після направленої Ві йськовій частині претензії – вимоги від 13.05.2024 №44/11-007790), позивач звернувся до суду з даним позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача 15630,90 грн основного боргу, 12426,07 грн 15% річних, 12767,42 грн інфляційних втрат, 2442,91 грн пені, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн, обчислені із застосуванням понижувального коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів поставки товару чи повернення попередньої оплати не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р (із змінами) ДПЗД «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» на період з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2025 року.

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Пунктом 6.2.4 ПРРЕЕ, встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» вважається день припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

Частиною 6 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

За положеннями ч. 11 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

ДПЗД «Укрінтеренерго», як постачальником «останньої надії», на офіційному веб-сайті (https://uie.kiev.ua) розміщено у вільному доступі публічну оферту: Порядок приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», а також відповідні Комерційні пропозиції для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», Додатки до Комерційної пропозиції до Договору на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», Порядок формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».

Згідно з отриманою від Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» інформацією, військова частина НОМЕР_1 приєдналася до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (далі – договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019.

З початку фактичного постачання електричної енергії відповідачу, а саме у січні, лютому та березні 2021 року, військова частина НОМЕР_1 споживала електричну енергію, поставлену державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» на умовах зазначеного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до п. 3.4. договору, електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об`єкт призупиняється.

Згідно з п. 3.6. договору, початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ.

Відповідно до п. 3.7. договору, у разі фактичного споживання електричної енергії за відсутності договору про постачання електричної енергії з іншим електропостачальником умови договору з постачальником «останньої надії» вважаються прийнятими споживачем.

Згідно з п. 4.3. договору, споживач має право на отримання компенсації за недотримання постачальником показників комерційної якості послуг. Постачальник зобов`язується надавати компенсацію споживачу за недотримання постачальником показників комерційної якості послуг у порядку, затвердженому регулятором, та опубліковується ним на своєму офіційному веб-сайті (порядок надання компенсацій та їх розміри).

Відповідно до п. 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком до цього договору (далі - комерційна пропозиція).

Згідно з п. 5.8. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 5.10. договору, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної веб-сторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Відповідно до п. 5.13. договору, споживач здійснює оплату послуги з розподілу/передачі електричної енергії у складі вартості (ціни) електричної енергії постачальника. Постачальник зобов`язаний при виставленні рахунка за електричну енергію споживачу окремо вказувати суму вартості оплачуваної послуги з розподілу та/або передачі електричної енергії у складі оплати вартості електричної енергії.

Згідно з п. 5.14. договору, порядок звіряння фактичного обсягу спожитої електричної енергії на певну дату чи протягом відповідного періоду визначається відповідно до комерційної пропозиції до цього договору.

Відповідно до п. 6.2. договору, споживач зобов`язується: повідомляти постачальника з першим оплаченим рахунком за спожиту електричну енергію про прийняття (акцептування) умов договору; забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору; не допускати несанкціонованого споживання електричної енергії; у разі укладення договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, споживач повідомляє про це постачальника та здійснює розрахунки у терміни, визначені у порядку зміни електропостачальника, встановленого ПРРЕЕ; виконувати інші обов`язки, покладені на споживача чинним законодавством та/або цим договором.

Згідно з п. 7.1. договору, постачальник має право: отримувати від споживача оплату за поставлену електричну енергію; оформлювати та надавати платіжні документи споживачу у строки, визначені цим договором; ініціювати припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором, та чинним законодавством; змінити ціну на електричну енергію, у тому числі внаслідок зміни регульованих складових ціни (тарифів на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, ціни (тарифу) на послуги постачальника «останньої надії») та/або змін у нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни; мати інші права, передбачені чинним законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 13.1. договору, цей договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може.

Згідно з п. 13.7. договору, усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто під підпис за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. Споживач зобов`язується у місячний строк повідомити постачальника про зміну будь-якої інформації та даних (прізвище, ім`я, по батькові; паспортні дані, ідентифікаційний код (за наявності), код ЄДР; вид та адреса об`єкта, ЕІС-код точки комерційного обліку; ЕІС-код присвоєний відповідним оператором системи).

Відповідно до статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», яка кореспондується з умовами, що зазначені в додатку 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (Комерційна пропозиція №3 від 07.06.2019), договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно з п. 2.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії» (далі – комерційна пропозиція), територія, на яку розповсюджується діяльність ДПЗД «УКРІНТЕРЕНЕРГО», як постачальника «останньої надії»: територія України, крім території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до п. 3.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», територія, на яку розповсюджуються умови даної комерційної пропозиції: територія України, крім території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Згідно з п. 4.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання рахунку. У разі неотримання рахунку Споживач зобов`язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Ця норма не застосовується до акцептування умов Договору, порядок якого визначений пунктом 7.1. даної комерційної пропозиції. Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих Постачальником від Оператора системи розподілу (передачі) (ОС).

Відповідно до п. 4.2. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 4.3. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС постачальнику. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом). У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

Відповідно до п. 4.4 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС. Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від ОС постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. Оригінал акту купівлі-продажу надсилається поштою на поштову адресу споживача у двох примірниках. Підписаний з боку споживача один екземпляр оригіналу акту купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей, при цьому споживач або постачальник залучають ОС для врегулювання спірного питання. У разі якщо сторони не дійшли згоди у вирішенні суперечки, споживач вирішує спірне питання в порядку, що визначений Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими актами законодавства, що регулюють зазначені спірні відносини.

Згідно з п. 4.5 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», оплата здійснюється на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника, зазначений у договорі або рахунку.

Відповідно до п. 6.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Згідно з п. 7.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», оплачений споживачем рахунок за електричну енергію, наданий постачальником, є прийняттям (акцептуванням) умов цього договору з боку споживача. Якщо споживач не укладе (не акцептує) договір з постачальником, електроживлення його об`єкта (об`єктів) має бути припинено ОС за зверненням постачальника.

Відповідно до п. 7.4. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 13.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Відповідно до п. 14.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», керуючись статтею 259 ЦК України сторони домовились встановити в цьому договорі збільшений строк позовної давності: строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років; строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю п`ять років.

Згідно долучених до позовної заяви документів. судом встановлено, що відповідачем у січні, лютому та березні 2021 року (далі – спірний період) було спожито електричну енергію, поставлену відповідачем як постачальником «останньої надії».

Про поставку позивачем відповідачу електричної енергії Державним підприємством, на підставі звітів щодо фактичного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку наданих ПрАТ «Закарпаттяобленерго», на виконання договору про постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» Державним підприємством складено наступні документи:

- акт №007576 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 31 січня 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021 на обсяг споживання електричної енергії – 2052 кВт/год на суму 9519,71 грн (з ПДВ);

- акт №011182 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28 лютого 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021 на обсяг споживання електричної енергії – 986 кВт/год. на суму 4280,70 грн (з ПДВ);

- акт №012663 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31 березня 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021 на обсяг споживання електричної енергії - 386 кВт/год. на суму 1830,49 грн (з ПДВ).

До позовної заяви долучені копії повернутих рекомендованих поштових відправлень, згідно з якими Державним підприємством надсилалися Військовій частині акт №011182 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28 лютого 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021, а також акт №012663 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31 березня 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021, які, як вбачається, повернулися позивачу без їх вручення відповідачу «за закінченням терміну зберігання».

Водночас, до позовної заяви не долучені копія повернутого поштового відправлення чи копія поштової накладної про надіслання рекомендованого поштового відправлення, з якого вбачається направлення Державним підприємством Військовій частині акту №007576 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 31 січня 2021 року та рахунку на оплату №000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021. Щодо цього, в судовому засіданні та в заяві про усунення недоліків позовної заяви від 02.07.2026 представник позивача зазначив, що зазначені рахунок та акт купівлі-продажу за розрахунковий період за січень 2021 року направлялися відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням, яке повернулося позивачу в зв`язку із закінченням терміну зберігання, однак таке поштове відправлення у Державного підприємства не збереглося. Водночас, представник позивача в судовому засіданні звернув увагу на обов`язок відповідача (як споживача за договором) здійснити оплату за поставлену електричну енергію не пізніше 20.02.2021, що вбачається із змісту п.4.12. ПРРЕЕ (незалежно від отримання рахунку на оплату).

Враховуючи неоплату відповідачем поставленої в спірний період електричної енергії, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» направляло Військовій частині НОМЕР_1 претензію-вимогу від 13.05.2024 №44/11-007790 на суму 15630,90 грн, у якій просило в семиденний строк з дати її отримання сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію, обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» щодо своєчасної та повної оплати електричної енергії за січень–березень 2021 року.

Надіслання позивачем відповідачу означеної претензії-вимоги підтверджується доданими до позовної заяви доказами надіслання, а саме: копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600919723588 від 14.05.2024 та копією конверта поштового відправлення №0600919723588 від 14.05.2024, з якого встановлено повернення позивачу без вручення відповідачу поштового відправлення.

Таким чином, позивач стверджує, що він належним чином виконав зобов`язання в частині постачання електричної енергії за договорами, проте відповідач взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості електричної енергії у строки, передбачені договором та ПРРЕЕ, не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 15% річних від простроченої суми боргу та пені за невиконання зобов`язання за договорами, у загальному розмірі 43267,30 грн.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правових відносин (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 2 ст. 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що оператор системи розподілу має право своєчасно та у повному обсязі отримувати плату за надані послуги з розподілу електричної енергії та інші послуги, надані на ринку електричної енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.

Частинами 1, 2 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч.ч.1 та 2 ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Водночас, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з ч.5 ст. 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Відповідно до п. 66 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами ч. 1 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (з подальшими змінами та доповненнями) ДП «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» з 01.01.2019 до 31.12.2025. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП "Укрінтеренерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

За вимогами ч.ч. 6-10 ст.64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.

Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.

Порядок заміни електропостачальника на постачальника «останньої надії» визначається правилами роздрібного ринку.

Відповідні Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за №312.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який розробляється постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 3.4.4. Правил договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у ч.1 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до п. 66 ч. 1 ст. 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання Споживача до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом спірного періоду є споживачем електричної енергії на умовах, визначених у Договорі про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та Комерційній пропозиції № 3 від 07.06.2019.

Згідно частини 5 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам постачальник "останньої надії" здійснює купівлю-продаж електричної енергії на ринку електричної енергії за вільними цінами. Методика (порядок) розрахунку ціни електричної енергії, що застосовується постачальником «останньої надії» при формуванні ціни постачання електричної енергії споживачам, затверджується Регулятором.

Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», мають бути економічно обґрунтованими, прозорими та недискримінаційними і не повинні перешкоджати конкуренції на ринку електричної енергії.

Ціна (тариф) на послуги постачальника "останньої надії" визначається за результатами конкурсу.

У разі якщо конкурс на визначення постачальника «останньої надії» не відбувся, ціна (тариф) на послуги тимчасово призначеного постачальника «останньої надії» встановлюється Регулятором згідно із затвердженою ним методикою та має враховувати економічно обґрунтовані витрати, пов`язані з особливим режимом роботи та ризиками від провадження діяльності постачальника "останньої надії", а також норму прибутку з урахуванням особливостей діяльності такого електропостачальника.

Згідно частин 8-11 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.

Порядок заміни електропостачальника на постачальника "останньої надії" визначається правилами роздрібного ринку.

Постачальник «останньої надії» має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов`язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який розробляється постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

За таких обставин, означені приписи законодавства та факт надання ДПЗД «Укрінтеренерго» як постачальником «останньої надії» послуг військовій частині НОМЕР_1 з постачання електричної енергії у січні, лютому та березні 2021 року, що підтверджено Звітами про фактичний відпуск електричної енергії за січень 2021 року, лютий 2021 року та березень 2021 року, наданими ПрАТ «Закарпаттяобленерго», актами купівлі-продажу електроенергії за означені розрахункові періоди — № 007576 від 31 січня 2021 року, № 011182 від 28 лютого 2021 року та № 012663 від 31 березня 2021 року, а також відповідними рахунками № 000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021, № 000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021 та № 000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021, підтверджують постачання Державним підприємством Військовій частині електричної енергії на загальну суму 15630,90 грн за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (на умовах Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019), оскільки вказаний договір є публічним договором приєднання, умови якого вважаються прийнятими споживачем, а сам договір вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 ст. 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГК України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Отже, договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (на умовах Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019), укладений між сторонами у справі, за яким позивач здійснював постачання електроенергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до ст. ст. 173, 174 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Прийняття відповідачем електричної енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлену електричну енергію відповідно до чинного законодавства та умов Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» — до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим (відповідно до положень додатку 1 — Комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу відповідач, будучи обізнаним про обсяг спожитої ним електричної енергії та її вартість, взяв на себе обов`язок оплатити вартість спожитої електроенергії.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що ДПЗД «Укрінтеренерго» на підставі отриманих від ПрАТ «Закарпаттяобленерго» Звітів про фактичний відпуск електричної енергії оформило платіжні документи за фактом споживання електричної енергії військовою частиною НОМЕР_1 у розрахункових періодах січень, лютий та березень 2021 року, а саме:

- акт №007576 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період січень 2021 року від 31.01.2021 та рахунок №000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021 на обсяг споживання 2 052,00 кВтгод на суму 9519,71 грн з ПДВ;

- акт №011182 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28.02.2021 та рахунок №000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021 на обсяг споживання 986,00 кВтгод на суму 4280,70 грн з ПДВ;

- акт №012663 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31.03.2021 та рахунок №000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021 на обсяг споживання 386,00 кВт*год на суму 1830,49 грн з ПДВ.

До позовної заяви долучені копії повернутих рекомендованих поштових відправлень, згідно з якими Державним підприємством надсилалися Військовій частині акт №011182 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28 лютого 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О02/17003 від 22.03.2021, а також акт №012663 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31 березня 2021 року та рахунок на оплату №000007862354/06/О03/18528 від 12.04.2021, які, як вбачається, повернулися позивачу без їх вручення відповідачу «за закінченням терміну зберігання».

Водночас, до позовної заяви не долучені копія повернутого поштового відправлення чи копія поштової накладної про надіслання рекомендованого поштового відправлення, з якого вбачається направлення Державним підприємством Військовій частині акту №007576 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2021 року від 31 січня 2021 року та рахунку на оплату №000007862354/06/О01/13393 від 23.02.2021. Щодо цього, в судовому засіданні та в заяві про усунення недоліків позовної заяви від 02.07.2026 представник позивача зазначив, що зазначені рахунок та акт купівлі-продажу за розрахунковий період - за січень 2021 року направлялися відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням, яке повернулося позивачу в зв`язку із закінченням терміну зберігання, однак таке повернуте поштове відправлення не збереглося.

З доводів позовної заяви та розрахунку заборгованості судом встановлено, що періоди прострочення відповідачем своїх зобов`язань за договором позивачем визначено з 21 числа наступного за розрахунковим періодом, враховуючи обов`язок Військової частини (як споживача за договором) здійснити оплату за поставлену електричну енергію - до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим (відповідно до положень додатку 1 договору — Комерційна пропозиція № 3 від 07.06.2019), та не пізніше 20.02.2021, що вбачається із змісту п.4.12. ПРРЕЕ (незалежно від отримання рахунку на оплату).

Щодо цього, суд враховує, що п.4.12. Правил роздрібного ринку електричної енергії зазначено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Щодо повернення адресованих відповідачу складених позивачем актів купівлі-продажу електричної енергії та рахунків на оплату за спірний період, які направлялися відповідачу рекомендованими поштовими відправленнями та були повернуті без їх вручення Військовій частині; що недолучення позивачем до позовної заяви доказів надіслання таких акту та рахунку за січень 2021 року, то суд зазначає, що повернення позивачу без вручення відповідачу таких документів, за встановленого судом факту належного виконання Державним підприємством обов`язку по надісланню документів споживачу та за встановленого судом факту поставки електричної енергії за договором протягом спірного періоду на суму 15630,90 грн, не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таку оплату не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду, що вбачається з умов договору та п.4.12. Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Відтак, суд погоджується з доводами Державного підприємства про прострочення Військової частини оплати за поставлену електричну енергію:

- за січень 2021 року (за актом №007576 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період січень 2021 року від 31.01.2021) – з 21.02.2021;

- за лютий 2021 року (за актом №011182 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період лютий 2021 року від 28.02.2021) – з 21.03.2021;

- за березень 2021 року (за актом №012663 купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період березень 2021 року від 31.03.2021) – з 21.04.2021.

Щодо цього суд також зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку сплати платежів. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

У постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 було зазначено, що: "Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги, надані позивачем.

Отже, враховуючи факт повернення адресованих відповідачу поштових відправлень разом з актами та рахунками на оплату, враховуючи приписи пункту 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, відтак позивачем правомірно розраховано строк настання виконання грошового зобов`язання та початок прострочення оплати, з урахуванням чого нарахування інфляційних втрат, 15 % річних та пені здійснено з 21-го числа місяця, наступного за місяцем, у якому було поставлено електроенергію.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач зобов`язання з оплати спожитої у січні, лютому та березні 2021 року електричної енергії у загальному розмірі 15630,90 грн у встановлені строки не виконав, у зв`язку з чим 13.05.2024 позивач направив на адресу відповідача претензію-вимогу №44/11-007790 з вимогою сплатити вказану заборгованість, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600919723588 від 14.05.2024 та копією поштового конверта.

До моменту звернення з цим позовом до суду і на час закінчення розгляду справи судом, заборгованість відповідачем на користь позивача не сплачена.

Таким чином, судом установлено, що факт постачання позивачем та споживання відповідачем електричної енергії за договором на суму 15630,90 грн у січні–березні 2021 року підтверджується належними та допустимими доказами. Водночас, неналежне виконання Військовою частиною НОМЕР_1 зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати спожитої електричної енергії є доведеним, що свідчить про порушення умов договору та є правовою підставою для стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 15630,90 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 15% річних та інфляційних втрат

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання зі сплати вартості спожитої електричної енергії, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 12426,07 грн 15% річних та 12767,42 грн інфляційних втрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи умови комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019, яка є додатком до публічного договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», сторонами узгоджено збільшений розмір річних відсотків до 15%, у зв`язку з чим нарахуванню та стягненню підлягають саме 15% річних від простроченої суми за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості спожитої електричної енергії у порядку та строки, визначені договором та ПРРЕЕ, унаслідок чого відповідач, як було вказано вище, вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором про оплаті за поставлену електричну енергію, а саме: за січень 2021 року (сума боргу 9519,71 грн) – з 21.02.2021; за лютий 2021 року (сума боргу 4280,70 грн) – з 21.03.2021 і за березень 2021 року (сума боргу 1830,49 грн) – з 21.04.2021.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів за весь період прострочення, а також 15% річних від простроченої суми відповідно до умов договору.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст. 236, ст. 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Оцінюючи заявлені позивачем вимоги про стягнення 15% річних та інфляційних втрат, суд виходить з такого.

Позивачем подано розрахунок 15% річних у розмірі 12426,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 12767,42 грн, нарахованих на суму боргу за 3 відповідні періоди прострочення.

Здійснений позивачем розрахунок 15% річних перевірено судом, визнано арифметично правильним, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 12426,07 грн, з яких:

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за січень 2021 року на суму 9519,71 грн за період прострочення: з 21.02.2021 по 24.06.2026 позивачем правильно визначено до стягнення 15% річних у сумі 7624,90 грн;

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за лютий 2021 року на суму 4280,70 грн за період прострочення: з 21.03.2021 по 24.06.2026 позивачем правильно визначено до стягнення з відповідача 15% річних у сумі 3379,41 грн;

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за березень 2021 року на суму 1830,49 грн за період прострочення: з 21.04.2021 по 24.06.2026 позивачем правильно визначено до стягнення з відповідача 1421,76 грн.

Разом з тим, здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат є помилковим. Суд зазначає, що за загальним правилом інфляційні втрати обчислюються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому виникла заборгованість, та включно з останнім місяцем прострочення.

Здійснюючи власний перерахунок суми інфляційних нарахувань, суд встановив, що належними до стягнення є інфляційні втрати в загальному розмірі 12739,02 грн, з яких:

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за січень 2021 року на суму 9519,71 грн за період прострочення: з 21.02.2021 по 24.06.2026 визначена судом сума інфляційних втрат становить 7886,15 грн;

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за лютий 2021 року на суму 4280,70 грн за період прострочення: з 21.03.2021 по 24.06.2026 визначена судом сума інфляційних втрат становить 3415,31 грн;

- за прострочення сплати коштів за поставлену електричну енергію за березень 2021 року на суму 1830,49 грн за період прострочення: з 21.04.2021 по 24.06.2026 визначена судом сума інфляційних втрат становить 1437,56 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 12739,02 грн, а в решті цієї вимоги слід відмовити.

Щодо нарахування пені

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання зі сплати заборгованості за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальному розмірі 2442,91 грн, враховуючи три періоди прострочення порушення відповідачем зобов`язань за договором за кожен місяць спірного періоду.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Водночас, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості спожитої електричної енергії у порядку та строки, визначені договором та ПРРЕЕ, унаслідок чого відповідач, як було вказано вище, вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором про оплаті за поставлену електричну енергію, а саме: за січень 2021 року (сума боргу 9519,71 грн) – з 21.02.2021; за лютий 2021 року (сума боргу 4280,70 грн) – з 21.03.2021 і за березень 2021 року (сума боргу 1830,49 грн) – з 21.04.2021.

Щодо розміру пені та періоду стягнення пені, судом враховано, що відповідно до пункту 6.1 Комерційної пропозиції № 3 від 07.06.2019, яка є додатком 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», у разі внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Водночас, згідно з п. 13.1. комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Отже, договором передбачено стягнення пені за прострочення зобов`язання за договором – за один рік.

Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати коштів за поставлену електричну енергію за договором постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» за актами купівлі-продажу електричної енергії за січень, лютий та березень 2021 року, суд зазначає, що Державним підприємством правильно визначено розмір пені за кожен місяць спірного періоду та правильно визначено періоди прострочення, а саме:

- за актом купівлі-продажу електричної енергії за січень 2021 року від 31.01.2021, сума прострочення 9519,71 грн, період прострочення - з 21.02.2021 по 20.02.2022, за що нараховано пеню в розмірі 1530,20 грн;

- за актом купівлі-продажу електричної енергії за лютий 2021 року від 28.02.2021, сума прострочення 4280,70 грн, період прострочення - з 21.03.2021 по 23.02.2022, за що нараховано пеню в розмірі 653,83 грн;

- на 309 днів оплати за актом купівлі-продажу електричної енергії за березень 2021 року від 31.03.2021, сума прострочення 1830,49 грн, період прострочення - з 21.04.2021 по 23.02.2022, за що нараховано пеню в розмірі 258,88 грн.

Отже, здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум пені, яка нарахована позивачем за порушення зобов`язання щодо оплати коштів за поставлену електричну енергію у визначені договором терміни у межах зазначених вище боргових періодів за актами купівлі-продажу електричної енергії за січень, лютий та березень 2021 року, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по договору, за кожним актом купівлі-продажу електричної енергії та відповідно до методики нарахування і в межах одного року від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відтак, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем в означені ним періоди за кожним актом приймання-передачі в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у загальній сумі 2442,91 грн, а тому позов у цій частині є таким, що підлягає до задоволення судом.

Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір пені та 15% річних та наявності підстав для зменшення стягнення з відповідача пені.

Право суду зменшувати розмір неустойки (зокрема, пені) передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Водночас, право суду зменшити розмір 15% річних до 3% річних вбачається з такого.

Зі змісту статті 625 ЦК України вбачається, що право на стягнення 3% річних від простроченої суми або іншого розміру процентів, встановленого договором або законом, має кредитор саме у випадку порушення боржником зобов`язання за договором, зокрема, грошового зобов`язання.

У постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року, абзац 5 пункту 5.2.4 постанови Верховного Суду від 30.04.2020 по справі № 914/1001/19, абзац 3 пункту 8.7 постанови Верховного Суду від 03.04.2020 р. по справі № 920/653/19).

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми або іншого розміру встановленого договором або законом, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З врахуванням наведеного, щодо права суду, за наявності підстав, зменшити розмір відсотків річних, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 наголошено, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та заначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.

Отже, у постанові від 19.03.2025 у справі № 922/444/24 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12.09.2024 у справі № 915/1308/23, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені та 15% річних за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

За таких обставин судом враховано, що Військова частина, приєднавшись до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», погодилася з умовами таких договорів, зокрема, пунктом 7.4 комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019, згідно з яким передбачено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного належним чином зобов`язання.

Враховуючи такі ж обставини, суд зазначає, що Військова частина, приєднавшись до договору, погодилася з умовами договору, зокрема, п. 6.1. Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019, яким визначено, що за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даної комерційної пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

А тому лише за наявності виняткових обставин, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір 15 відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання, а також зменшити розмір пені.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд враховує, що станом на день ухвалення рішення відповідач, будучи обізнаним про розгляд справи судом, не сплатив жодних коштів у рахунок погашення основного боргу, про стягнення якого позивач звернувся в суд з позовною заявою та не навів поважних причин несплати такого боргу; а сама несплата боргу триває більше трьох років.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем пеню та 15% річних.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру пені та річних, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки та 15% річних і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені та річних, у випадку їх безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін, порушення балансу інтересів сторін та обов`язковості умов договору, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача 2442,91 грн та 15% річних у сумі 12426,07 грн.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції №843 (внутрішній номер 518349131) від 24.06.2026 при подачі через систему «Електронний суд ЄСІТС» позову про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії, інфляційних втрат, 15% річних та пені у загальному розмірі 43267,30 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Отже, встановивши наявність підстав для частково задоволення позову та стягнення з відповідача 43238,90 грн у справі за позовними вимогами про стягнення з відповідача 43267,30 грн, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 2660,65 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ; місцезнаходження – АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (код ЄДРПОУ – 19480600, місцезнаходження – 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85) 43238,90 грн (сорок три тисячі двісті тридцять вісім гривень 90 копійок), з яких: 15630,90 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот тридцять гривень 90 копійок) – основна заборгованість за січень – березень 2021 року за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», 2442,91 грн (дві тисячі чотириста сорок дві гривні 91 копійок) – пеня, 12426,07 (дванадцять тисяч чотириста двадцять шість гривень 07 копійок) грн – 15% річних, 12739,02 грн (дванадцять тисяч сімсот тридцять дев`ять гривень 02 копійок) – інфляційні втрати, нараховані за невиконання цього договору.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ; місцезнаходження – АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (код ЄДРПОУ – 19480600, місцезнаходження – 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 85) 2660,65 грн (дві тисячі шістсот шістдесят гривень 65 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 06.11.2026.

Суддя С.В. Сисин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua