Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №907/536/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/536/26

Суддя господарського суду - Худенко А.А.

за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест», с. Теребля, Тячівського району Закарпатської області

про стягнення неустойки в розмірі 25 050,56 грн (з урахуванням ухвали від 30.09.2026 про закриття провадження у справі в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» за актом прийому- передачі Обладнання: Лебідка шахтна допоміжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ 180М4 (30кв/1500об) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України)

Представники сторін, що з`явились у судове засідання:

від позивача (в режимі відеоконференції) - Кучерук Н.С., адвокат, ордер, серії АІ №2185498 від 23.04.2026

від відповідача - не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» звернулось з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» про зобов`язання повернути за актом прийому-передачі обладнання: Лебідка шахтна допоміжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ 180М4 (30кв/1500об) та стягнення неустойки в розмірі 25 050,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.06.2026.

Підготовче засідання 18.06.2026 відкладалось на 30.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.06.2026 постановлено закрити підготовче провадження у справі, призначити справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначити на 29.07.2026 яке відкладено на 17.08.2026

17.08.2026 та 22.09.2026 у судовому засіданні у вказаній справі оголошувалась перерва.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» через підсистему «Електронний суд» подав заяву від 21.09.2026 за змістом якої вказує, що 14.09.2026, відповідач повернув Обладнання ТОВ "ЗВК", що підтверджується підписаним між сторонами актом від 14.09.2026 прийому-передачі (повернення) обладнання до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01 листопада 2023 року.

Ухвалою суду від 30.09.2026 закрито провадження у справі в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» за актом прийому- передачі Обладнання: Лебідка шахтна допоміжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ 180М4 (30кв/1500об) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

У судовому засіданні до 05.11.2026 оголошено перерву.

У судовому засіданні 05.11.2026 суд після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

01.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» був укладений Договір оренди обладнання № 01-11-2023-04 (надалі також - Договір оренди), за умовами якого позивач передає відповідачу в тимчасове оплатне користування, а відповідач приймає в тимчасове платне користування Лебiдка шахтна допомiжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ l80M4 (30кв/1500об)

04.02.2026 позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням за вих. № 04/02/26-10 від 04.02.2026, в якому повідомляв про відмову від договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 та вимагав від відповідача повернути Обладнання за актом прийому-передачі протягом 7 днів з дня отримання цього листа, але не пізніше 16.02.2026.

На дату подання позову обладнання відповідач не повернув.

Просить стягнути із відповідача неустойки в розмірі 25 050,56 грн

Позиція відповідача

Вказує, що 12.02.2026 на поштову адресу ТОВ «Катіон Інвест» надійшло повідомлення Вих. № 04/02/26-10 від 04.02.2026 року «Повідомлення про відому від договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 (надалі - «Повідомлення») від ТОВ «Закарпатська видобувна компанія», відповідно до якого Позивач повідомив про відмову від Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 року та вимагав повернути йому за вказаним правочином: Лебідка шахтна допоміжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ 180М4 (30кв/1500об) (надалі обладнання) протягом 7 (днів) з дати отримання цього листа, але не пізніше 16.02.2026 року. 16 лютого 2026 року (понеділок) ТОВ «Катіон Інвест» направило на електронну адресу, яку Позивач, вказав у Повідомлення (olexanderproz@gmail.com) Відповідь на повідомлення про відмову від Договору оренди обладнання № 01-11-2023 04 від 01.11.2023 Вих. № 16/02-04 від 16 лютого 2026 року (надалі - «Відповідь на повідомлення від 16.02.2026»), у якому повідомило: «про необхідність прибуття директора ТОВ «Закарпатська видобувна компанія» Прозура Олександра Віталійовича або його представника за місцем передачі техніки, а саме на територію соляної шахти ТОВ «Катіон Інвест» у селі Теребля, Тячівського району, Закарпатської області 18 лютого 2026 року для передачі обладнання відповідно до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023» У цій же Відповіді на повідомлення від 16.02.2026 року було запропоновано, в разі ініціювання іншої дати для передачі, узгодити дане питання з керівником ТОВ «Катіон Інвест», зазначено його контактний номер. Окрім цього, враховуючи пункт 9.3 Договору оренди обладнання № 01-11 2023-04 від 01.11.2023 року, відповідно до якого, у разі дострокового ініціювання розірвання даного Договору Орендодавцем, останній, зобов`язаний сплатити Орендарю штраф у розмірі 200 000,00 (двісті тисяч гривень 00 копійок) в якості компенсації витрат, втрат та наслідків дострокового розірвання, було повідомлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» про необхідність сплати штрафу та зазначені банківські реквізити. Станом на 18.02.2026 року ні директор ТОВ «Закарпатська видобувна компанія», ні його представник не прибули до ТОВ «Катіон Інвест» для передачі обладнання відповідно до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 року. Жодних коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» не було перераховано.

Відповідач повторно підготував звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю - Повторна відповідь на повідомлення про відмову від Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 Вих. № 05/03-04 від 05 березня 2026 року, у якій ВКОТРЕ наголосив про необхідність прибуття директора ТОВ «Закарпатська видобувна компанія» Прозура Олександра Віталійовича або його представника на територію соляної шахти ТОВ «Катіон Інвест» у селі Теребля, Тячівського району, Закарпатської області вже 12 березня 2026 року для передачі обладнання відповідно до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023, вказавши, що обладнання перебуває на майданчику та готове до передачі. Даний лист було направлено за поштовою адресою вказаною у Повідомлення. Станом на 12.03.2026 року ні директор ТОВ «Закарпатська видобувна компанія», ні його представник не прибули до ТОВ «Катіон Інвест» для передачі обладнання відповідно до Договору оренди обладнання № 01-11 2023-04 від 01.11.2023 року, вкотре проігнорувавши звернення Відповідача. Розуміючи, що керівництво ТОВ «ЗВК» та зацікавлений один з його учасників будуть намагатися використати дану ситуацію у своїх корисних цілях, з метою недопущення зловживань, ТОВ «Катіон Інвест» ВТРЕТЄ звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» - Лист Вих. 23/03-04від 23 березня 2026 року щодо виклику представника Позивача для передачі обладнання за Договором оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 вже на 30 березня 2026 року. Докази направлення надаються. Станом на 30.03.2026 року ні директор ТОВ «Закарпатська видобувна компанія», ні його представник не прибули до ТОВ «Катіон Інвест» для передачі обладнання відповідно до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 року, та жодним чином свідомо не проявили зацікавленості в отриманні обладнання, ВКОТРЕ проігнорувавши звернення Відповідача. Фактично, враховуючи вищевикладені обставини, вбачається ухилення саме Позивача від приймання обладнання за Договором оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 року, що свідчить про недобросовісність дій Позивача в особі його директора Прозура Олександра Віталійовича. ТОВ «Катіон Інвест» передбачало такі дії, тому намагалось доступними засобами повідомляти Прозура О.В. про готовність передачі обладнання у визначеному місці.

ТОВ «Катіон Інвест» жодного разу не ухилялося від передачі вищевказаного обладнання, навпаки - неодноразово зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія», повідомляючи місце і час аби повернути вказане обладнання, надаючи інформацію через електронну пошту та поштову адресу, яку зазначив керівник ТОВ «Закарпатська видобувна компанія» у Повідомленні. У той же час, Позивач фактично сам ухиляється від приймання обладнання за Договором оренди обладнання № 01-11 2023-04 від 01.11.2023, у той же час ініціює судове провадження для захисту своїх нібито порушених прав з боку Відповідача та стягнення надуманої та необгрунтованої заборгованості (неустойки).

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

01.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» був укладений Договір оренди обладнання № 01-11-2023-04 (надалі також - Договір оренди), за умовами якого позивач передає відповідачу в тимчасове оплатне користування, а відповідач приймає в тимчасове платне користування Лебiдка шахтна допомiжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ l80M4 (30кв/1500об) (надалі - Обладнання). Відповідно до п. 3.1. Договору оренди передача Обладнання в оренду здійснюється в момент підписання даного Договору, на підставі Акту прийому передачі. На виконання умов вказаного Договору оренди позивач передавав, а відповідач отримав Обладнання: Лебiдка шахтна допомiжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ l80M4 (30кв/1500об). Факт передачі вказаного Обладнання підтверджується Актом прийому передачі від 01.11.2023 до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023. Відповідно до п. 11.2. Договору оренди, даний Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення його печатками та діє до 31 грудня 2033 року, а в частині виконання зобов`язань - до повного їх виконання.

Відповідно до п. 5.1. Договору оренди орендна плата встановлюється в розмірі 5 400, 00 грн з ПДВ за один календарний місяць.

04.02.2026 позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням за вих. № 04/02/26-10 від 04.02.2026, в якому повідомляв про відмову від договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023 та вимагав від відповідача повернути Обладнання за актом прийому-передачі протягом 7 днів з дня отримання цього листа, але не пізніше 16.02.2026.

Вказаний лист повідомлення було отримано відповідачем 12.02.2026, що підтверджується відомостями з офіційного сайту АТ "Укрпошта"

Вказаним листом ТОВ «ЗВК» вимагало від відповідача повернути Обладнання за актом прийому-передачі протягом 7 днів з дня отримання цього листа, але не пізніше 16.02.2026. При цьому ТОВ "ЗВК" просило відповідача за 3 дні до дати повернення Обладнання письмово повідомити позивача про дату, час та конкретно визначене місце повернення Обладнання.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» через підсистему «Електронний суд» подав заяву від 21.09.2026 за змістом якої вказує, що 14.09.2026, відповідач повернув Обладнання ТОВ "ЗВК", що підтверджується підписаним між сторонами актом від 14.09.2026 прийому-передачі (повернення) обладнання до Договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01 листопада 2023 р. Наведене стало можливим, в тому числі, після неодноразових письмових звернень до відповідача та з`явлення представників позивача (зокрема, 08.06.2026, 15.06.2026, 18.06.2026, 19.06.2026, 13.07.2026, 16.07.2026, 14.09.2026) до входу на територію соляної шахти ТОВ «Катіон Інвест» (біля головного в`їзду/виїзду та пункту охорони), розташованої у с. Теребля Тячівського району Закарпатської області.

Отже повернення обладнання відбулось 14 вересня 2026 року.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

На підставі ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відтак, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі після спливу строку дії договору свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду), а тому, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві (подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №910/11692/20, від 11.07.2023 у справі №916/1307/22, від 31.08.2021 у справі №914/1050/20, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22, від 27.05.2025 у справі №904/8325/21).

Як встановлюють положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Таким чином, невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, внаслідок якого у наймодавця виникає право на застосування до наймача встановленої положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.10.2021 у справі №922/4268/20, від 08.12.2022 у справі №910/16396/21, від 19.07.2023 у справі №924/746/22, від 16.04.2024 у справі №916/3409/22.

Неустойка, стягнення якої регламентовано положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору, і наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

В свою чергу, неустойка на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, право на застосування якої виникає після припинення договору і невиконання наймачем обов`язку щодо негайного повернення речі, та є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним.

Верховний суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №917/631/19, від 06.10.2021 у справі №911/262/20 та від 21.03.2023 у справі №922/1155/20 притримується правової позиції про те, що незалежно від того, яким способом у договорі регламентуються правовідносини між сторонами у разі невиконання наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) та подальшого користування нею після припинення договору, однак ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Не допускається установлення для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Як встановлюють положення ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відтак можливість притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до визначеної положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України відповідальності, ставиться в залежність від наявності вини (умислу або необережності).

Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, викладено низку правових висновків, зокрема, з приводу обрання способу захисту у спірних правовідносинах щодо захисту порушеного права у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю, з приводу предмета доказування при розгляді спорів про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, у тому числі і висновку щодо тягаря доказування, а саме, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.

Так, об`єднана палата наголосила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання, належать обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна вина особи, яка порушила зобов`язання, та встановлення можливості передати спірне майно.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 28.08.2018 у справі №913/155/17, від 30.08.2019 у справі №910/13695/18, від 08.12.2022 у справі №910/16396/21, від 23.10.2024 у справі №916/3409/22.

З урахуванням вищевикладеного суд зауважує, що обставини щодо наявності вини відповідача у неповерненні об`єкта оренди та наявності можливості виконати цей обов`язок підлягають дослідженню у кожному конкретному випадку.

Як уже зазначалось судом попередньо, за положеннями ст. 614 Цивільного кодексу України наявність вини особи презюмується, однак така може бути спростована. При цьому, тягар доказування покладається на відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Водночас норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф), тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованого відповідачам штрафу, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені та штрафу покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17, від 03.04.2024 у справі №924/706/23.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).

Отже якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Разом з тим, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Поряд із викладеним, слід відзначити, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім того, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 ).

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим, сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Питання можливості зменшення неустойки, передбаченої саме частиною другою статті 785 ЦК України, було вирішене Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2024 у справі №910/14706/22.

Об`єднана палата КГС ВС дійшла висновку, що санкція, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, є неустойкою у розумінні статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України, а тому може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 ЦК України.

При цьому Верховний Суд виходить із того, що можливість зменшення неустойки має застосовуватися з урахуванням конкретних обставин відповідних правовідносин.

Роздруківка з офіційного сайту АТ «Укрпошта» за трек-номером 1751000115923 підтверджує отримання відповідачем 12.02.2026 повідомлення про відмову від договору оренди, у відзиві відповідач також підтверджує, що 12.02.2026 на поштову адресу ТОВ «Катіон Інвест» надійшло повідомлення Вих. № 04/02/26-10 від 04.02.2026 року «Повідомлення про відому від договору оренди обладнання № 01-11-2023-04 від 01.11.2023.

Договір оренди є розірваним з 12.02.2026, відповідач у визначений в листі-повідомленні строк, який сплив 16.02.2026, Обладнання не повернув, а повернув Обладнання 14 вересня 2026 року, отже з 17.02.2026 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо повернення Обладнання.

Отже відповідач з 12.02.2026 знав про обов`язок повернення орендованого майна. Відповідно мав вживати вичерпнихзаходів до повернення майна.

На думку суду повернення обладнання, яке було виконано 14 вересня 2026 року за вжиття належних дій відповідачем могло бути виконано раніше золкрема і до до 17.02.2026.

На думку суду відповідач заперечуючи проти задоволення позову навів доводи які є підставою для зменшення неустойки а не звільнення його від відповідальності за прострочення зобов`язання .

Так зокрема із листа Вих. 29/01-26 від 08 липня 2026 року, який адресований від ТОВ «КАТІОН ІНВЕСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАКАРПАТСЬКА ВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» вбачається що сам відповідач вказує, що 08.06.2026 -представники ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ВИДОБВАНА КОМПАНІЯ», прибули за місцем передачі техніки, на територію соляної шахти ТОВ «Катіон Інвест», без спеціальної техніки для вивезення обладнання та без персоналу з відповідною кваліфікацією та відповідними дозволами на керування спеціальною технікою, у звя`зку з чим, з вини представників ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ВИДОБВАНА КОМПАНІЯ», передача майна не відбулася. 13.06.2026 надіслано повідомлення про перебування на лікарняому у період з 12.06.2026 по 17.06.2026 матеріально відповідальної особи. В подальшому, 19.06.2026 представники ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ВИДОБВАНА КОМПАНІЯ», знову прибули за місцем передачі техніки, на територію соляної шахти ТОВ «Катіон Інвест», без спеціальної техніки для вивезення обладнання, однак того ж дня, частину техніки, яка не передбачала наявність спеціальних дозволів було передано. Представником ТОВ «Катіон Інвест», акти прийому - передчі майна підписані. Решта техніки, яка для експлуатації (керування) потребувала необхідного транспорту та вантажної техніки передана не була з вини ТОВ «ЗАКАРПАТСЬКА ВИДОБВАНА КОМПАНІЯ».

На думку суду відповідач підтвердив неповернення майна яке фактично було його волевиявленням а причини були на думку суду не сутєвими, щоб не передавати майно.

Разом із тим суд враховує Лебідка шахтна допоміжна ЛВ-25 в комплекті з електродвигуном АИУ 180М4 (30кв/1500об) має габаритні розміри та відповідач хоч і мав обов`язок з передачі речі проте особливість такої речі та поведінка сторін утруднювали її передачу. Проте це не звільняє відповідача від відповідальності за неповернення речі проте на думку суду є підставами зменшення неустойки. Також суд враховує, що позивачем надано докази що за спірний період від відповідача у якого була річ він не отримав орендної плати проте суду не надано доказів завдання йому інших збитків за неповернення речі. Також відповідач не заперечував обов`язку щодо повернення речі не пошкоджував річ та не приховував її місце перебування.

Тому суд доходить висновку зменшити суму заявленої неустойки на половину, що дорівнюватиме розміру, який позивач мав би отримати у разі не розірвання договору оренди.

Сума орендної плати відповідно до договору за 1 місяць становить 5400 грн.

Прострочення з 17.02.2026 - 28.02.2026 становить 12 днів, 01.03.2026 - 31.03.2026 - 1місяць, 01.04.2026 - 30.04.2026 - 1місяць, 01.05.2026 - 11.05.2026 - 11 днів.

Отже є підстави за час прострочення виконання зобов`язання щодо його повернення, у розмірі 12525.28 грн (без ПДВ) за заявлений період з 17.02.2026 по 11.05.2026

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, який з порушенням строку повернув річ наймодавцю, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі.

.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Катіон Інвест» (90550, Закарпатська обл., Тячівський р-н, село Теребля, вул. Центральна, буд. 100, код ЄДРПОУ 39508760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатська видобувна компанія» (01104, місто Київ, вул. Болсуновська, будинок 8, код ЄДРПОУ 44788951) неустойку в розмірі 12525.28 грн (Дванадцять тисяч п`ятсот двадцять п`ять гривень 28 копійок) а також суму 2662.40 грн (Дві тисячі шістсот шістдесят дві гривнi 40 копійок ) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4.На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2025

Суддя А.А. Худенко