Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №697/1452/26 — Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/1452/26

Провадження № 2/697/1017/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Деревенського І.І.

за участю секретаря судового засідання Задорожнього К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Каневі Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Хорошун Оксана Володимирівна до ОСОБА_2 , третя особа: Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментам,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якого діє адвокат Хорошун Оксана Володимирівна (далі – адвокат Хорошун О.В., представник позивача), через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , відповідач), третя особа: Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем. Від цих відносин у сторін народилися спільні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Сторони не знайшли спільних компромісів у життєвих ситуаціях, а тому припинили спільне проживання. В 2011 році відповідач звернулася в Канівський міськрайонний суд Черкаської області про стягнення аліментів з позивача на її користь на утримання сина ОСОБА_3 (справа 2-909/11). 20.05.2016 відповідач передала на Канівський ВДВС в Черкаській області виконавчий лист №2-990/11 виданий 23.11.2011 Канівським міськрайонним судом Черкаської області. З початку 2021 року позивач виїхав на заробітки до Республіки Польща, де перебуває і наразі. Представник позивача зазначає, що позивач сплачував аліменти на користь відповідачки аліменти на утримання дітей. В травні 2025 року відповідачка звернулася в Районний суд для Лодзь-Відзева в Лодзі, V відділ у справах сім`ї та неповнолітніх, який прийняв 08.07.2025 постанову про забезпечення аліментних вимог позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в сумі по 1000 (тисячі) злотих на кожного щомісяця, сплачуваних авансом до десятого числа кожного наступного місяця на урки матері ОСОБА_7 , починаючи з 15.05.2025, з передбаченими законом відсотками за прострочення у разі порушення терміну сплати будь-якої частини від дня строку сплати до дня фактичної сплати. З вересня 2025 року з заробітної плати позивача за місцем постійної роботи в Республіці Польща, а саме ТОВ «ЗППЕ ПВ» проводяться відрахування аліментів на утримання дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відповідно до постанови Окружного суду для Лодзь-Відзева в Лодзі, V відділ у справах сім`ї та неповнолітніх. Як з`ясовано з матеріалів виконавчого провадження АСВП 51186269 початок стягнення аліментів з ОСОБА_1 є 12.03.2010 року, відкрито провадження 31.05.2016 року, розмір боргу по аліментам станом на квітень 2026 року становить 66174,75 грн..

Представник позивача зазначає, що з травня 2025 року виникло подвійне стягнення аліментів на утримання Позивача – ОСОБА_3 , оскільки аліменти на його утримання стягуються в Республіці Польща, де з 2021року працює Позивач та в Україні за рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області №2-909/11 з нього ж, але як з непрацюючого, оскільки за даними виконавчого провадження ОСОБА_1 не працює. Свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів у ОСОБА_1 не було і немає, оскільки останній виконує рішення суду офіційно сплачує аліменти на обох дітей в Республіці Польща.

У зв`язку з вищевказаним, представник позивача просить суд припинити стягнення аліментів із ОСОБА_1 , які стягуються на підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі №2-990/11 від 21.11.2011 на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та звільнити від сплати заборгованості по аліментам, які стягуються із позивача на підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області по справі №2-990/11 від 21.11.2011 на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 66174,75 гривня, в рамках виконавчого провадження №51186269.

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 08.07.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09.0.72026 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 29.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, свої інтереси уповноважив представляти адвоката Хорошун О.В..

Представник позивача адвокат Хорошун О.В. у судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Третя особа Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) свого представника у судове засідання не направила про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.11.2011 у справі №2-990/11 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 25% від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.11.2011 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.131 на звороті-132).

Як вбачається з копії поданого позивачем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого державним виконавцем по виконавчому провадженні №51186269, у позивача станом на квітень 2026 року наявна заборгованість зі сплати аліментів, що становить 66174, 75 грн. (а.с.27).

Як вбачається з копії поданого відповідачкою розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого державним виконавцем по виконавчому провадженні №51186269, у позивача станом на липень 2026 року наявна заборгованість зі сплати аліментів, що становить 100428,50 грн. (а.с.63).

З повідомлень про стягнення оплати адресованих ТОВ «ЗІІПЕ ВП» судовим виконавцем при Районному суді в Старгарді Яцека Онишкевича вбачається, що Окружним судом для Лодзі-Відзева в Лодзі, V Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх від 08.07.2025 винесено постанову про забезпечення аліментних вимог позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в сумі по 1000 (тисячі) злотих на кожного щомісяця, сплачуваних авансом до десятого числа кожного наступного місяця на утримання матері ОСОБА_7 , починаючи з 15 травня 2025 року, з передбаченими законом відсотками за прострочення у разі порушення терміну сплати будь-якої частини від дня строку сплати до дня фактичної сплати (а.с.21-24).

З копії офіційних перекладів картки зарплати для працівника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.02.2025 по 31.01.2026 та підтверджень здійснення транзакцій вбачається, що з останнього вираховуються аліменти у розмірі 19136,48 злотих (а.с.14-20).

Відповідно до ч. 1ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Згідно ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не визначають чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, звільнення від заборгованості, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

За змістом ч.ч.2,3ст.181СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст. 183 СК України).

Відповідно до п. 17 Постанови №3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті можливість скасування їх присудження.

Відповідно до ч.2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Рішення про припинення стягнення аліментів повинно також відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки таке рішення не звільняє від обов`язку батька - платника аліментів утримувати дитину.

У постанові ВС від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22) звернено увагу на застосування принципу найкращих інтересів дитини у справах щодо припинення стягнення аліментів. «Міжнародні норми закріплюють, що в кожному з питань, які стосуються дітей, всі органи мають керуватися принципом найкращих інтересів дитини. У питаннях щодо аліментів, майнового утримання дитини тощо цей принцип також є застосовним, тому суди зобов`язані його враховувати»

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого (цитата): «За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 викладено правовий висновок щодо застосування частини четвертої статті 273 Цивільного процесуального кодексу України у контексті припинення стягнення аліментів. Суд касаційної інстанції вказав, що ця процесуальна норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів. Настання такої обставини, як фактичне проживання дитини з особою, яка зобов`язана сплачувати аліменти на користь іншого з батьків, впливає на припинення сплати періодичних платежів на утримання дитини. Верховний Суд зазначив, що за своєю суттю аліменти це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

У постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц зроблено висновок про те, що існування попереднього судового рішення про стягнення аліментів має оцінюватися з урахуванням обставин, які змінилися після його ухвалення. Наявність такого рішення не може слугувати безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким фактично проживає дитина на час вирішення нового спору, оскільки керівним принципом є дотримання найкращих інтересів дитини. Крім того, встановлені судом обставини щодо переходу дитини на проживання до батька визнані Верховним Судом такими, що мають істотне значення для звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за ними.

Щодо застосування частини другої статті 197 Сімейного кодексу України, у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 643/3223/21 зазначено, що ця норма не встановлює конкретного і вичерпного переліку обставин для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини істотне значення, вирішується судом у кожному конкретному випадку індивідуально. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що зміна місця проживання одного з батьків, внаслідок якої дитина залишається проживати з іншим з батьків (який раніше був платником), є тією істотною обставиною, яка припиняє обов`язок зі стягнення аліментів, і дає обґрунтовані підстави для звільнення від сплати аліментів та заборгованості за ними, починаючи з дати фактичної зміни місця проживання дитини.

Як встановлено судом, з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання спільних дітей за рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.11.2011 та за постановою Окружного суду для Лодзі-Відзева в Лодзі, V Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх від 08.07.2025.

Доктрина res iudicata передбачає, що зобов`язання, встановлене судовим рішенням, є єдиним, неподільним і не може бути предметом повторного або паралельного провадження в іншій юрисдикції. Принцип остаточності судового рішення означає, що після ухвалення рішення в одній державі усі подальші правові дії щодо його виконання мають бути спрямовані не на створення іншого, паралельного або дубльованого зобов`язання, а на забезпечення виконання вже існуючого. У сфері аліментних зобов`язань цей принцип має особливо важливе значення, оскільки аліменти становлять періодичне, триваюче зобов`язання, яке може виникнути лише один раз щодо тієї самої дитини, між тими самими сторонами і за один і той самий період.

У зв`язку з цим аліментне рішення, ухвалене в Україні, створює один правовий обов`язок сплати аліментів. Цей обов`язок не може бути дубльований і не може виконуватися одночасно у двох різних виконавчих юрисдикціях. Відкриття двох паралельних виконавчих проваджень - в Україні та в Польщі - щодо стягнення одних і тих самих аліментів за той самий період суперечило б самій природі судового рішення, порушувало б принцип юридичної визначеності, створювало б ризик подвійного примусового стягнення та призводило б до неправомірного збагачення стягувача. Така ситуація є несумісною з загальновизнаними принципами цивільного процесу та міжнародного приватного права.

Незалежно від того, що виконавче провадження не є новим судовим розглядом по суті, воно є формою реалізації одного конкретного судового рішення. Саме тому виконання цього рішення може відбуватися лише через один механізм примусового виконання одночасно. Одне й те саме рішення не може бути піддане паралельному виконанню двома різними державними органами, оскільки це фактично означало б множення одного зобов`язання на два та створювало б для боржника ситуацію подвійної відповідальності за той самий обов`язок.

У міжнародних аліментних справах стягувач має право вибору держави виконання, однак такий вибір може бути зроблений лише один раз щодо конкретного періоду. Стягувач може звернутися за виконанням рішення або в Україні, або в Польщі після процедури визнання рішення, проте він не може одночасно застосовувати механізми примусового виконання обох держав щодо одного й того самого аліментного зобов`язання. У випадку, якщо стягувач ініціює або підтримує два паралельні виконавчі провадження, це прямо суперечить доктрині res iudicata, принципу єдності аліментного зобов`язання та загальним принципам добросовісності й заборони зловживання правом.

Таким чином, подвійне виконавче провадження в Україні та Польщі щодо стягнення одних і тих самих аліментів є недопустимим. Зобов`язання зі сплати аліментів повинно виконуватися в межах однієї виконавчої юрисдикції, а стягувач повинен обрати, у якій саме державі він бажає здійснювати виконання. Паралельне провадження не відповідає правовій природі аліментів, суперечить усталеним принципам цивільного процесу та створює правову невизначеність і ризик подвійного стягнення, що не допускається ані в національних правопорядках, ані в міжнародних стандартах.

Виконання в Польщі рішень українських судів про стягнення аліментів може відбуватися або в порядку, який передбачений Гаазькою Конвенцією від 23.11.2007 Про міжнародне стягнення аліментів про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, яка була ратифікована в Україні 11.01.2013 року, або шляхом отримання на підставі рішення суду виконавчого документу в Польщі на підставі статті 1150 Закону Республіки Польщі від 17 листопада 1964 року Цивільний процесуальний кодекс з подальшими змінами.

У польській правовій системі примусове виконання судових рішень здійснюється на підставі tytulu wykonawczego, тобто документа, який підтверджує наявність вимоги та уповноважує орган виконання розпочати egzekucje. Відповідно до конструкції польського процесуального права, tytul wykonawczy утворюється шляхом поєднання tytulu egzekucyjnego (наприклад, судового рішення, судової угоди або іншого акту, що містить зобов`язання) з klauzula wykonalnosci, яка надається судом. Саме так сформований документ є єдиною і необхідною підставою для відкриття виконавчого провадження в Польщі.

Функціонально та юридично така роль tytulu wykonawczego повністю відповідає ролі виконавчого листа в українському цивільному процесі. В Україні виконавчий лист є документом, що видається судом після набрання рішенням законної сили і який підтверджує право на примусове виконання. Без виконавчого листа державний чи приватний виконавець не має повноважень відкривати виконавче провадження. Таким чином, як польський tytul wykonawczy, так і український виконавчий лист виконують ту саму основну функцію - надають державному органу виконання юридичну підставу для примусового стягнення відповідно до судового рішення.

Хоча механізм формування цих документів технічно різниться, правова природа та кінцеве призначення обох інститутів є однаковими.

Отже, tytul wykonawczy у праві Польщі є повним функціональним еквівалентом українського виконавчого листа, оскільки обидва документи є єдиною правовою підставою для початку примусового виконання судових рішень у своїх правопорядках. Різниця полягає лише у формальній конструкції цих документів, але не у їх змісті, функції чи юридичному значенні.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», цей Закон визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

З аналізу вищезазначеної норми, можна дійти висновку, що за кожним рішенням суд, який його постановив, видає один виконавчий лист. Декілька виконавчих листів видаються на вимогу стягувача для виконання рішення в різних місцях, а також за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановлене на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. У кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 не спростувала доводів позовної заяви, доказів зворотнього суду не надала.

Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання дитини.

Рішення про припинення стягнення аліментів повинно також відповідати найкращим інтересам дітей, оскільки таке рішення не звільняє від обов`язку батька - платника аліментів, утримувати дітей.

Суд звертає увагу на те, що постановою Окружного суду для Лодзі-Відзева в Лодзі, V Відділу у справах сім`ї та неповнолітніх від 08.07.2025 з позивача на користь дітей стягуються аліменти на їх утримання.

Враховуючи встановлені судом конкретні обставини в справі, повно і всебічно дослідивши докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів на утримання дитини є обґрунтованою, доведеною позивачем і не спростованою відповідачем.

При цьому, припинити стягнення аліментів з позивача на користь відповідача необхідно з 08.06.2026, тобто з дня звернення позивача до суду за захистом порушеного права.

Оцінюючи вимогу про звільнення від сплати заборгованості, суд виходить із приписів частини другої статті 197 СК України.

Відповідно дост.197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до п. 22Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватися судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

З аналізу судової практики вбачається, що обставинами, які виключають вину платника аліментів у виникненні заборгованості, вважаються хвороба, несвоєчасна виплата зарплати, затримка або неправильне перерахування аліментів банками, помилка державного виконавця у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (постанова ВС від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 ), спільне проживання стягувача та боржника однією сім`єю після ухвалення рішення про стягнення аліментів та непред`явлення його до примусового виконання протягом часу такого проживання (постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 519/970/21.

Потрібно також враховувати, що обставини, які перешкоджали своєчасній сплаті аліментів, повинні існувати на час виникнення заборгованості. На цьому наголосив ВС у постанові від 10.01.2024 у справі № 359/240/21.

Так, розрахунок аліментів мав здійснюватися на підставі інформації про дійсні доходи позивача, а не на основі середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості.

Судом враховано те, що 20.05.2016 відповідач звернулася до органів виконавчої служби із заявою про стягнення з позивача аліментів за рішенням суду від 21.11.2011 у справі №2-990/11,також те, що позивач за період з 15.01.2024 по 28.03.2025 перераховував в рахунок аліментів на картковий рахунок сина ОСОБА_5 133109 грн., що підтверджується платіжними інструкціями (а.с.75-119), даний факт відповідачем не спростовано, крім того позивач перебуває за кордоном та сплачує аліменти на утримання дітей офіційно за межами України за рішенням іноземної держави, а нарахування заборгованості відбувалося вже після винесення рішення іноземного суду, тому на думку суду, є істотною обставиною, яка в розумінні ч. 2 ст. 197 СК України, є підставою для звільнення позивача від заборгованості по сплаті аліментів за вказаний період, суд дійшов висновку про задоволення даної позовної вимоги.

Оскільки позивачем не заявлено вимоги про стягнення судового збору з відповідача, суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати залишає за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Хорошун Оксана Володимирівна до ОСОБА_2 , третя особа: Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про припинення стягнення аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментам,- задовольнити.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.11.2011 у справі №2-990/11, починаючи з 08.06.2026, тобто з дня звернення позивача до суду.

Виконавчий лист №2-990/11 виданий Канівським міськрайонним судом Черкаської області – відкликати.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, що стягуються з нього на підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.11.2011 у справі №2-990/11 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа: Канівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місце знаходження: вул. Захисників України, 2, м. Канів, Черкаський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ – 34978825.

Головуючий І . І . Деревенський