Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №948/756/26 — Машівський районний суд Полтавської області

Суд: Машівський районний суд Полтавської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №948/756/26

Суддя: Тимофєєва Г. Л.

Справа № 948/756/26

Номер провадження 2/948/679/26

06.11.2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді – Тимофєєвої Г.Л.,

з участю секретаря

судового засідання – Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2026 року представник позивача звернувся до суду з позовом з вимогою стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник зазначив, що 22.12.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №21.12.2025-100002482. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі – 10000,00 грн, строком на 211 дні, дата повернення кредиту 20.07.2026. Процентна ставка фіксована незмінна в розмірі 1%.

25.01.2026 між Кредитодавцем та Позичальником було укладено додатковий договір за яким Сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою Позичальника збільшити Суму Кредиту на 2000,00 грн.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином та в повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти позичальнику в розмірі 12000,00 грн. В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 40448,00 грн, що складається з 12000,00 грн – тіло кредиту, 21640,00 грн – відсотки, 938,00 грн – комісії, 5870,00 грн – відсотки за ст. 625 ЦК України.

Посилаючись на викладене, представник позивача просить суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі, а також понесені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи за його відсутності, не заперечував щодо заочного розгляду справи (а.с.10зв).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином та завчасно шляхом направлення судової повістки рекомендованими листами з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.58-59, 66-67).

Про причини неявки відповідач суд не повідомив. Відповіді на відзив до суду не надходило.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

21.12.2025 року ОСОБА_1 підписав пропозицію ТОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферта) та заявку до кредитного договору № 21.12.2025-100002482 (далі Заявка), за умовами якої ОСОБА_1 надано кредит у сумі 10000,00 грн (п. 2); строком на 211 днів (п.3); дата повернення кредиту – 20.07.2026 (п.4). Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (п.6) (а.с.29-33).

Договір укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е212.

25.01.2026 року між Кредитодавцем та Позичальником було укладено додатковий договір за яким Сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою Позичальника збільшити Суму Кредиту, в зв`язку з чим внести наступні зміни до Договору: 1.1. Сума Кредиту з дати укладення даного Додаткового Договору становить 1200 грн. 00 коп., яка складається з усіх Траншів (частин Суми кредиту), зазначених в Договорі (1-й Транш) та в укладених Сторонами Додаткових Договорах (чергові Транші) . 1.2. За даним Додатковим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику 2-й Транш у розмірі 2000 грн. 00 коп. ; строк надання/видачі Кредиту (2-го Траншу) – 177 днів (а.с.38).

Додаткова угода укладена в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором К971.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, вищезазначений договір, укладений у відповідності до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовим наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №561/77/19.

Як вбачається із Заявки, позичальник ОСОБА_1 зазначив реквізити належного йому електронного платіжного засобу для перерахування коштів позичальнику за договором: 4102-47хх-хххх-0676 (а.с.32зв).

04.01.2024 між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий Центр» укладено договір №ФК-П-2024/01-2 про надання послуг в системі iPay (а.с.20-24).

Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1- 1804 від 18.04.2026, 22.12.2025, 25.01.2026 на картку НОМЕР_1 було перераховано кошти у сумах 10000,00 грн та 2000,00 грн відповідно, призначення платежу: видача за договором кредиту № 21.12.2025-100002482-1 (а.с. 25-26).

Судом встановлено, що позивач виконав зобов`язання та надав відповідачу кошти у розмірі 12000,00 грн, як встановлено у кредитному договорі.

Згідно з наданим розрахунком заборгованості за кредитним договором № 21.12.2025-100002482 від 21.12.2025 та додаткової угоди до нього, заборгованість відповідача складає 40448,00 грн, що складається з 12000,00 грн – тіло кредиту, 21640,00 грн – відсотки, 938,00 грн – комісії, 5870,00 грн – відсотки за ст. 625 ЦК України (а.с.42).

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором в розмірі 12000,00 грн – тілом кредиту та 21640,00 грн – відсотків суд зазначає таке.

Судом із досліджених доказів встановлено, що за кредитним договором (оферти) та додаткових угод відповідач отримав кредитні кошти в сумі 12000,00 грн.

Судом враховано часткове погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором на суму 4192,00 грн (а.с.4).

Доказів щодо повернення кредиту та спростування вказаного розміру заборгованості відповідачем суду не надано.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

Суд зазначає, що приймаючи пропозицію про укладення кредитного договору, позичальник погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язаний неухильно дотримуватись умов Кредитного договору.

Судом установлено, що відсотки нараховані у межах строку кредиту, понадстрокове нарахування відсотків позивачем не здійснювалось, розмір відсотків за користування кредитними коштами встановлений у кредитному договорі відповідає розміру встановленому в ч.5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти зобов`язання з їх повернення не виконав в повному обсязі, відсотки у встановлених договором розмірі не сплатив, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12000,00 грн – тіла кредиту та 21640,00 грн – відсотки є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Представник позивача зазначив, що Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування.

Вирішуючи питання який саме закон підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» юридична сила - це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб`єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.

Суд констатує, що частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про правотворчу діяльність» встановлено ієрархію нормативно-правових актів, відповідно до якої кодекс і закони є актами однієї юридичної сили.

Разом з тим, згідно ч.ч.1,2 ст. 11 ЗУ «Про правотворчу діяльність» кодекс - це закон, який створений шляхом систематизації норм права, містить загальні засади, на підставі яких комплексно регулює однорідну сферу суспільних відносин, забезпечуючи стабільність правового регулювання. При прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом.

Отже аналізуючи вказану норму закону, суд зауважує, що оскільки при прийнятті законів, що розвивають положення кодексу у відповідній сфері, повинні дотримуватися основні принципи правового регулювання суспільних відносин, встановлені кодексом, суд дійшов висновку, що у даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України.

Суд вважає, що позивач при заявлені даних вимог не врахував положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який продовжений по даний час.

Таким чином, враховуючи, що кредитний договір укладений 21.12.2025, тобто період воєнного стану, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог в частині нарахування 5870,00 грн - заборгованості за відсотками за ст.625 ЦКУ, слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором комісії в розмірі 938,00 грн суд зазначає таке.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено судом, пунктом 8 Договору передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 20% від суми кредиту, що дорівнює 2000грн (а.с.32 на зв.)

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Представник позивача у позові зазначив, що немає підстав вважати умову кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною, оскільки ця умова є недійсною як оспорювана.

Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов`язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб`єктів владних повноважень .

Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.

Приймаючи до уваги те, що у кредитному договорі ТОВ «Споживчий центр» не зазначило та не надало доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця пов`язані з видачею кредиту, суд дійшов висновку, що положення п. 7 Кредитного договору № 21.12.2025-100002482 від 21.12.2025, є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 938 комісії за обслуговування кредитної заборгованості до задоволення не підлягає.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивач підлягають задоволенню на суму 33640,00 грн, що складається з 12000,00 грн – тіло кредиту, 21640,00 грн – проценти, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначено в п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У позовній заяві, представник позивача просить судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 40448,00 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 33640,00 грн, що складає 83,17% від суми задоволених вимог.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2214,32 грн, що складає 83,17% від грн.

Також, позивачем у позовній заяві зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, зокрема на правничу допомогу, яку позивач очікує понести в розмірі 6000 грн та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі орієнтовно 150,00 грн (а.с.9зв).

Як зазначено в ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частини перша статті 81 ЦПК України, визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, на момент ухвалення рішення, документального підтвердження (квитанцій, договорів) понесених витрат на професійну правничу допомогу, представник позивача до суду не надав. У зв`язку з чим, питання визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх можливого стягнення судом не вирішується.

Суд зазначає, що представник відповідача не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.

У частині стягнення в відповідача на користь позивача витрат за відправку документів відповідачу в розмірі 150,00 грн, суд зазначає, що вказана витрати відповідно ч.3 ст.133 ЦПК України не відноситься до витрат, пов`язаних з розглядом справи, у зв`язку з чим стягненню з відповідача не підляга ють.

Керуючись ст. ст. 2,19,76-81,89,133,141,258,259,263-265,268,273,352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», заборгованість за кредитним договором № 21.12.2025-100002482 від 21.12.2025 в розмірі 33640,00 грн, що складається з 12000,00 грн – тіло кредиту, 21640,00 грн – проценти.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2214,32 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та учасників справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833);

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва

Оригінал: reyestr.court.gov.ua