Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №924/23/26
Суддя: Гудак А.В.
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року Справа № 924/23/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Мельник О.В.
судді Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
за участю представників сторін:
прокурор: Гарбарук В.А.
відповідача 1: не з"явився
відповідача 2: Чопяк В.М. адвокат
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 (суддя Заярнюк І.В., м.Хмельницький, повний текст складено від 06.07.2026)
за позовом керівника Волочиської окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави
до відповідача 1 Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області
до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Волочиськ-Агро"
про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020 та повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га.
Керівник Волочиської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави з позовом до Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області (далі – Наркевицька селищна рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (далі – ТОВ «Волочиськ-агро», відповідач-2), у якому просив визнати недійсним договір оренди землі від 26.06.2020, укладений між Наркевицькою селищною радою (код ЄДРПОУ 04403444) та ТОВ «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668), яким передано в оренду земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227; зобов`язати ТОВ «Волочиськ-агро» повернути Наркевицькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області вказану земельну ділянку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка сформована з земельної частки (паю), право на яку рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі № 671/1372/19, що набрало законної сили 21.12.2019, визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади Наркевицької селищної ради. Тому станом на 26.05.2020 та 26.06.2020 земельна ділянка була комунальною власністю, а не невитребуваною (нерозподіленою) земельною часткою (паєм), і могла бути передана в оренду лише за результатами земельних торгів відповідно до частини другої статті 124 та статті 134 Земельного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 у позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі № 924/23/26 скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги покласти на відповідача, стягнувши їх на користь Хмельницької обласної прокуратури.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28 жовтня 2026 року.
09 жовтня 2026 року ТОВ «Волочиськ-агро» поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Прокурор в судовому засіданні 28.10.2026 підтримав доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 28.10.2026 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення.
В судове засідання 28.10.2026 Наркевицька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області свого представника не направила, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.10.2026 оголошено перерву в судовому засіданні для оголошення вступної і резолютивної частини постанови до 12:30 год. 04 листопада 2026 року.
Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши 28.10.2026 пояснення прокурора та представника відповідача-2, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права,
ВСТАНОВИВ:
1. Зміст рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19, яке набрало законної сили 21.12.2019 визнано відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,72 умовних кадастрових гектара та передано її у власність територіальної громади Наркевицької селищної ради. Рішенням Наркевицької селищної ради №121-65/2020 від 26.05.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано в оренду, зокрема, спірну земельну ділянку, на підставі чого 26.06.2020 між Наркевицькою селищною радою та ТОВ "Волочиськ-Агро" без проведення земельних торгів укладено договір оренди землі строком на 10 років (до 26.06.2030). Рішенням Наркевицької селищної ради №23-23/2023 від 01.03.2023 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки та взято її на баланс ради як відумерлу спадщину.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді не створює презумпції незаконності оспорюваного правочину та не звільняє прокурора від обов`язку довести конкретне порушення вимог закону, допущене сторонами в момент вчинення правочину (статті 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 13, 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України). Суд зазначив, що сам по собі факт укладення договору оренди без проведення земельних торгів не є достатньою підставою для визнання його недійсним за відсутності доказів того, що на момент укладення договору спірна земельна ділянка належала до земель комунальної власності, право оренди яких відповідно до статей 124, 134 Земельного кодексу України підлягало продажу виключно на конкурентних засадах. При цьому суд першої інстанції констатував, що рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 земельну ділянку з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 як самостійний об`єкт права власності не визначено, а з наявних у матеріалах справи документів не вбачається безпосереднього та однозначного ототожнення визнаного відумерлою спадщиною права на земельну частку (пай) із зазначеною сформованою земельною ділянкою станом на 26.06.2020. Суд також врахував, що нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) за відповідних обставин не є тотожними землям державної чи комунальної власності та до остаточного оформлення прав на них перебувають у спеціальному правовому режимі.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Наркевицької селищної ради №23-23/2023 від 01.03.2023, прийняте майже через три роки після укладення спірного договору, не може слугувати підставою для ретроспективного висновку про його недійсність, оскільки відповідність правочину вимогам закону оцінюється з урахуванням обставин, що існували на момент його вчинення. Суд звернув увагу й на те, що позовні вимоги фактично спрямовані на усунення правових наслідків рішення Наркевицької селищної ради №121-65/2020 від 26.05.2020, яке стало підставою для передачі земельної ділянки в оренду, однак самостійної вимоги про визнання цього рішення незаконним та його скасування прокурором не заявлено. Вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд кваліфікував як похідну від вимоги про визнання договору недійсним (стаття 216 Цивільного кодексу України) та не встановивши підстав для визнання правочину недійсним, відмовив і в застосуванні наслідків його недійсності. За наслідками розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено належними, допустимими доказами наявності правових підстав для задоволення позову.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду (частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", стаття 236, пункти 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України).
Прокурор зазначає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності є помилковим. На думку прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га на момент передачі в оренду вже була сформована, як об`єкт цивільних прав і перебувала у власності територіальної громади як відумерла спадщина на підставі рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19, яке набрало законної сили 21.12.2019. Отже, Наркевицька селищна рада не мала права розпоряджатися нею як невитребуваною (нерозподіленою) земельною часткою (паєм) на позаконкурентних засадах, чим порушено вимоги частини другої статті 124 та статті 134 Земельного кодексу України.
На підтвердження тотожності спірної земельної ділянки та земельної частки (паю), визнаної відумерлою спадщиною, прокурор посилається на інформацію Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.05.2026 №896/281-26. Згідно з нею ділянку сформовано на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої на замовлення ТОВ "Волочиськ-Агро" (рішення Наркевицької селищної ради №66-51/2019 від 15.05.2019, договір від 24.06.2019 №191026 з ФОП Савіцьким С.М.), із масиву сільськогосподарських угідь колишнього КСП "Юхимівці", що підлягали паюванню, на підставі сертифіката серії ХМ №0289370 від 27.02.1997, власником якого була ОСОБА_1 . Відомості про ділянку внесено до Державного земельного кадастру 29.01.2020 за заявою Наркевицької селищної ради (витяг №НВ-6810823932020 від 29.01.2020). Прокурор також зазначає, що у договорі оренди та акті приймання-передачі від 26.06.2020 об`єкт оренди визначено як земельну ділянку №162. Саме під цим номером земельна ділянка була запроектована для Збаравської Є.І. у проєкті землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), виготовленому у 2004 році ДП "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", та в протоколі загальних зборів співвласників земельних сертифікатів від 15.03.2003. Місце розташування ділянки №162 відповідає місцю розташування спірної ділянки згідно зі збірним кадастровим планом ТОВ "Гео Провайдер". Додатково скаржник звертає увагу, що суміжним землекористувачем в акті погодження меж є Збаравський А.І. власник сертифіката серії ХМ №0289367, якому виділено суміжну ділянку №161 (кадастровий номер 6820955700:03:004:0161).
Прокурор вважає, що суд першої інстанції не врахував стандарт доказування "вірогідності доказів", який послідовно застосовує Верховний Суд. Відповідачі не подали жодного доказу на спростування доводів прокурора, тому висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не є тією, яка підлягала виділенню в натурі ОСОБА_1 , ґрунтується на припущеннях.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що прокурор не заявив вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Наркевицької селищної ради №121-65/2020 від 26.05.2020, скаржник зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування, виконане шляхом укладення договору, вичерпує свою дію виконанням, а тому вимога про визнання його недійсним є неефективним способом захисту. Позивач може посилатися на незаконність такого рішення без заявлення самостійної вимоги про його скасування. На обґрунтування цього прокурор посилається на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, а також у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №910/2392/22, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23 та від 27.08.2024 у справі №924/128/21 (пункти 5.30, 5.31).
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 відумерлою спадщиною визнано право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, а не земельну ділянку як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України. Тому після набрання цим рішенням законної сили 21.12.2019 Наркевицька селищна рада набула лише право на земельну частку (пай). Для виникнення права комунальної власності на земельну ділянку рада мала замовити розроблення документації із землеустрою, затвердити її та зареєструвати право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Посилаючись на частину першу статті 77 ГПК України, відповідач-2 стверджує, що в матеріалах справи відсутні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності станом на день прийняття рішення про її передачу в оренду.
Відповідач-2 зазначає, що спірну земельну ділянку сформовано, як об`єкт цивільних прав за його зверненням та що на час формування вона мала статус невитребуваної (нерозподіленої) земельної частки (паю). Наркевицька селищна рада рішенням №66-51/2019 від 15.05.2019 задовольнила клопотання ТОВ "Волочиськ-Агро" від 10.05.2019 №350 та надала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою. Рішенням №121-65/2020 від 26.05.2020 рада затвердила цю документацію та передала ділянку товариству в оренду. На думку відповідача-2, ділянку правомірно передано в оренду на підставі статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", за якою невитребувані земельні частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної ради можуть передаватися в оренду до дня державної реєстрації права власності на них. Укладаючи договір, Наркевицька селищна рада діяла як розпорядник, а не як власник земельної ділянки. Тому підстав для обов`язкового проведення земельних торгів відповідно до статті 134 Земельного кодексу України не було, як не було й підстав для визнання договору недійсним за частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України.
Крім того, відповідач-2 посилається на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України). Оскільки договір оренди є дійсним, а товариство користується земельною ділянкою на законних підставах, вимога про її повернення задоволенню не підлягає. Відповідач-2 також звертає увагу на частину шосту статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)". За нею договір оренди земельної ділянки, сформованої з невитребуваної земельної частки (паю), у разі переходу такої ділянки у комунальну власність припиняється через два роки з дня державної реєстрації права комунальної власності на неї. Отже, на думку відповідача-2, навіть реєстрація права комунальної власності не впливає на дійсність договору, а є лише підставою для його припинення в майбутньому. Інші доводи апеляційної скарги, як вважає відповідач-2, не можуть бути підставою для скасування законного й обґрунтованого по суті рішення з одних лише формальних міркувань.
3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 4 та частинами третьою, четвертою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також подає апеляційну скаргу. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Якщо в такому разі орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутній, прокурор набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 ГПК України).
За частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого суб`єкта. Якщо суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено захист порушених інтересів держави, сам є учасником спірних правовідносин і своїми діями (рішеннями) порушив ці інтереси, прокурор звертається до суду як самостійний позивач, а такий суб`єкт набуває статусу відповідача. У цьому разі обов`язку попереднього повідомлення такого органу про намір звернутися до суду, передбаченого абзацом третім частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не виникає, оскільки орган, що порушив інтереси держави, не може одночасно бути позивачем у спорі щодо оскарження власних дій (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 15.10.2019 у справі №903/129/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Поняття "інтереси держави" є оціночним і в кожному випадку звернення прокурора до суду підлягає самостійній оцінці судом. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин: в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих, зокрема, на захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України), тому дотримання встановленого законом порядку розпорядження землями державної та комунальної власності, зокрема конкурентних засад передачі їх у користування, становить суспільний інтерес і належить до інтересів держави.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування підстав для представництва керівник Волочиської окружної прокуратури послався на те, що Наркевицька селищна рада, яка відповідно до статей 80, 122 Земельного кодексу України та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснює від імені територіальної громади повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності, рішенням №121-65/2020 від 26.05.2020 передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ "Волочиськ-Агро" без проведення земельних торгів. Внаслідок цього, прокурор вважає, що порушено встановлений законом публічний порядок розпорядження землями комунальної власності, а територіальна громада позбавлена можливості визначити орендаря на конкурентних засадах та отримувати орендну плату в більшому розмірі.
Отже, орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено захист інтересів територіальної громади щодо спірної земельної ділянки, сам є стороною оспорюваного правочину та суб`єктом, рішенням якого, на думку прокурора, допущено порушення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Наркевицьку селищну раду обґрунтовано визначено відповідачем у справі, а прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач.
Колегія суддів також враховує, що до звернення з позовом Волочиська окружна прокуратура листом від 17.10.2025 №51-4120ВИХ-25 витребувала у Наркевицької селищної ради інформацію та документи щодо підстав передачі спірної земельної ділянки в користування. У відповіді від 29.10.2025 №701 селищна рада повідомила, що вважає себе розпорядником земельної ділянки як невитребуваної (нерозподіленої) земельної частки (паю) відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і що реєстрація права комунальної власності на неї не передбачена. Така позиція свідчить, що орган місцевого самоврядування вважає свої дії правомірними і не має наміру самостійно вживати заходів щодо захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах.
Посилання прокурора на відсутність у Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повноважень на звернення до суду з позовом цієї категорії колегія суддів вважає обґрунтованим. Функції державного контролю за дотриманням земельного законодавства, покладені на цей орган, не охоплюють повноважень на захист прав територіальної громади як власника земель комунальної власності шляхом оскарження правочинів, укладених органом місцевого самоврядування.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 ГПК України, а позов подано належним суб`єктом.
Щодо суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Розподіл земель колишнього КСП «Юхимівці» між власниками земельних часток (паїв), оформлений протоколом №1 загальних зборів громадян – власників сертифікатів Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області від 15.03.2003 згідно якого затверджено проект розподілу земельних часток (паїв) і передачу їх у приватну власність громадянам – власникам сертифікатів. На зборах були присутні 180 із 301 власника сертифікатів (голова зборів – ОСОБА_2 , секретар – ОСОБА_3 ). За рішенням зборів у приватну власність 181 громадянина передано 361,84 га ріллі, а розподіл земельних часток (паїв) проведено шляхом жеребкування згідно з проектом розподілу. Протокол розподілу земельних часток (паїв) між громадянами – власниками сертифікатів з їх підписами, засвідчений селищним головою, є складовою Технічної документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам на території Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області. Цю документацію розробило у 2004 році Державне підприємство «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», і вона зберігається в Державному фонді документації із землеустрою (а.с.123-126, 166-172 т.1).
Згідно з протоколом розподілу (порядковий №97) громадянці ОСОБА_1 , жительці с. Юхимівці, власниці сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0289370, визначено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1,79 га (а.с.166-172 т.1). Тим самим протоколом визначено, зокрема: ОСОБА_4 (сертифікат серії ХМ №0289367) – земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 1,79 га; ОСОБА_5 (сертифікат № НОМЕР_3 ) – земельну ділянку №163; ОСОБА_6 (сертифікат №0289377) – земельну ділянку №172 (166-172 т.1).
Відповідно до листа Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.05.2026 №896/281-26 (а.с.164 т.1), наданого на запит Волочиської окружної прокуратури від 19.05.2026 №51-1747ВИХ-26, на ім`я ОСОБА_1 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 3,72 умовних кадастрових гектара по колишньому КСП «Юхимівці» с. Юхимівці. Сертифікат зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) серії ХМ №0289370 за №170 від 10.03.1997. Вартість земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах по КСП «Юхимівці» становить 15 710 грн. Згідно з Книгами записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі державний акт на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 станом на 01.01.2013 не видавався. У протоколі розподілу земельних часток (паїв) зазначено належність ОСОБА_1 земельної ділянки за №162 (а.с.127 т.1).
ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис про смерть №4 від 19.01.2004), не оформивши права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 .
Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 (провадження №2-о/671/102/2019) задоволено заяву заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою. Суд визнав відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 3,72 умовних кадастрових гектара по колишньому КСП «Юхимівці» с. Юхимівці Волочиського району Хмельницької області згідно з сертифікатом серії ХМ №0289370 від 27.02.1997 та передав цю відумерлу спадщину у власність територіальній громаді Наркевицької селищної ради. Суд встановив, що спадкоємців ОСОБА_1 за заповітом чи законом немає, а спадщину ніхто не прийняв. Наркевицька селищна рада подала до суду заяву з проханням розглянути справу за її відсутності та зазначила, що вимоги підтримує. Вказане рішення суду набрало законної сили 21.12.2019 (а.с.22 т.1).
10 травня 2019 року ТОВ «Волочиськ-агро» звернулося до Наркевицької селищної ради з клопотанням №350 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не витребуваних (не розподілених) земельних часток (паїв) за межами населених пунктів.
Рішенням Наркевицької селищної ради VII скликання 51 сесії від 15.05.2019 №66-51/2019 відповідний дозвіл надано щодо земельних ділянок загальною площею 21,3367 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту с.Юхимівці (а.с.60-61 т.1).
Технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населених пунктів Наркевицької селищної ради розробила фізична особа – підприємець Савіцький Сергій Миколайович (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника №001621 від 18.01.2013). Підставою був договір від 24.06.2019 №19/026, укладений із ТОВ «Волочиськ-агро». Документація охоплює 11 земельних ділянок, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га за номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 . В акті встановлення та погодження зовнішніх меж цієї ділянки суміжними землекористувачами зазначено, зокрема, Збаравського А.І. – власника сертифіката серії ХМ №0289367 та суміжної ділянки №161 (кадастровий номер 6820955700:03:004:0161). Згідно з описом меж ділянка межує також із земельними ділянками з кадастровими номерами 6820955700:03:004:0163 (сертифікат №0289371, ділянка №163), 6820955700:03:004:0224 (сертифікат №0289377, ділянка №172) і 6820955700:03:004:0173, а також із польовою дорогою (а.с.130-157 т.1).
29 січня 2020 року відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 внесено до Державного земельного кадастру, тобто вже після набрання законної сили рішенням у справі №671/1372/19, за заявою Наркевицької селищної ради (витяг з Державного земельного кадастру №НВ-6810823932020 від 29.01.2020).
26 травня 2020 року рішенням Наркевицької селищної ради VII скликання 65 сесії №121-65/2020 «Про затвердження ТОВ «Волочиськ-агро» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не витребуваних (не розподілених) земельних часток (паїв) за межами населених пунктів Наркевицької селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» затверджено технічну документацію. Рішення ухвалено за клопотанням ТОВ «Волочиськ-агро» від 27.02.2020 №112. Земельні ділянки загальною площею 8,9819 га передано товариству в оренду строком на 10 років з орендною платою в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, а селищному голові доручено укласти договори оренди в місячний строк. У додатку до рішення («Список не витребуваних земельних часток (паїв), які передаються в оренду ТОВ «Волочиськ-агро») під порядковим номером 5 зазначено: номер земельної частки (паю) – 162, площа – 1,7888 га, кадастровий номер – 6820955700:03:004:0227. Цим самим додатком передано також ділянки, номери яких відповідають номерам паїв за протоколом розподілу від 15.03.2003: №151 (кадастровий номер 6820955700:03:004:0223), №172 (6820955700:03:004:0224), №182 (6820955700:03:004:0225) і №202 (6820955700:03:004:0226) (а.с.27-28 т.1).
26 червня 2020 року між Наркевицькою селищною радою Волочиського району Хмельницької області в особі селищного голови Гули Л.В. (орендодавець) та ТОВ «Волочиськ-агро» в особі генерального директора ОСОБА_7 (орендар) без проведення земельних торгів укладено договір оренди землі. Відповідно до пункту 2 договору в оренду передано «земельну ділянку №162 сільськогосподарського призначення (не витребувана земельна частка (пай)) кадастровий номер 6820955700:03:004:0227, загальною площею 1,7888 га» (а.с.29-31 т.1). Інші істотні умови договору наступні:
– нормативна грошова оцінка земельної ділянки – 87 034,74 грн (пункт 5);
– строк – «до моменту одержання їх власниками правовстановлюючих документів про право власності на земельну ділянку, але не більше ніж на 10 (десять) років» (пункт 8);
– орендна плата – 12% від нормативної грошової оцінки, що становить 10 444,17 грн на рік (пункт 10).
Згідно з актом приймання-передачі орендодавець Наркевицька селищна рада Волочиського району Хмельницької області, названий в акті «землевласником», передав, а орендар ТОВ «Волочиськ-агро» прийняв «земельну ділянку №162 кадастровий номер 6820955700:03:004:0227 площа 1,7888 га» (а.с.30 на звороті т.1).
Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.11.2020 (номер запису про інше речове право 39501001, рішення державного реєстратора від 03.12.2020 індексний номер 55481889). У реєстрі строк оренди визначено до 26.06.2030, а орендодавцем зазначено «Територіальна громада в особі Наркевицької селищної ради» (а.с.33 т.1).
01 березня 2023 року рішенням Наркевицької селищної ради VIII скликання 23 сесії №23-23/2023 вирішено взяти на баланс ради земельну ділянку з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, як відумерлу спадщину після смерті ОСОБА_1 з посиланням на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19. Цим же рішенням раді надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 1,79 га (а.с.35 т.1). Однак заходів щодо державної реєстрації права комунальної власності та припинення договору оренди рада не вжила. Право власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано (інформаційна довідка щодо об`єкта нерухомого майна №458748410) (а.с.23 т.1).
На запит Волочиської окружної прокуратури від 17.10.2025 №51-4120ВИХ-25 (а.с. 24-25 т.1) Наркевицька селищна рада листом від 29.10.2025 №701 повідомила, що земельна ділянка відноситься до не витребуваних (не розподілених) земельних часток (паїв). За твердженням ради, відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» вона є розпорядником даної земельної ділянки до моменту визначення власника земельної ділянки, а реєстрація права комунальної власності на неї не передбачена (а.с.26 т.1).
Відповідно до частини першої статті 13 та частини першої статті 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Згідно з частиною третьою цієї статті спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням.
За частиною першою статті 338 Цивільного процесуального кодексу України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину та рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина перша статті 83 Земельного кодексу України). За частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Відповідно до частини п`ятої статті 60 цього Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Згідно з частиною першою статті 124 Земельного кодексу України (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди). Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина друга статті 134 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік випадків, за яких земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах. Передача в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до цих випадків не належить, що учасники справи не заперечують.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у редакції, чинній на 26.05.2020 та 26.06.2020) нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки. Власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється.
Із вищенаведених приписів вбачається, що за своєю правовою природою повноваження ради щодо передачі в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) є тимчасовим режимом розпорядження земельною ділянкою, яка належить іншій особі – власникові земельної частки (паю) або його спадкоємцям. Мета цього режиму – забезпечити використання землі за цільовим призначенням до того моменту, коли власник оформить своє право. Саме тому строк такої оренди обмежено днем державної реєстрації права власності, а законодавець передбачив обов`язок повідомити власника або спадкоємців про результати розподілу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі №922/2723/17 зазначила, що нерозподілені земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних органів до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі №917/2031/19.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Колегія суддів відзначає, що ключовим для правильного вирішення спору є питання, який правовий режими мала спірна земельна ділянка станом на 26.05.2020 (прийняття рішення 26 травня 2020 року Наркевицької селищної ради VII скликання 65 сесії №121-65/2020 «Про затвердження ТОВ «Волочиськ-агро» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не витребуваних (не розподілених) земельних часток (паїв) за межами населених пунктів Наркевицької селищної ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва») та 26.06.2020 (укладення договору оренди між Наркевицькою селищною радою Волочиського району Хмельницької області в особі селищного голови Гули Л.В. та ТОВ «Волочиськ-агро» в особі генерального директора ОСОБА_7 ). Перед судом апеляційної інстанції постало на вирішення наступні правові питання щодо спірної земельної ділянки чи є остання:
1) невитребуваною земельною часткою (пай), якою Наркевицька селищна рада могла розпоряджатися в спеціальному порядку, передбаченому статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», без земельних торгів;
2) об`єктом права власності територіальної громади, передача якого в оренду можлива лише на конкурентних засадах відповідно до статей 124, 134 Земельного кодексу України.
Суд першої інстанції цього питання по суті не вирішив, обмежившись висновком про недоведеність ототожнення земельної частки і земельної ділянки. Тому колегія суддів надає йому власну оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що з 21.12.2019, тобто з дня набрання законної сили рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 за заявою заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою, право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 перейшло у власність територіальної громади Наркевицької селищної ради (частина третя статті 1277 Цивільного кодексу України). Рішення суду про передачу відумерлої спадщини у власність територіальної громади є документом, що посвідчує право громади на земельну частку (пай) (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»). Отже, з цієї дати в земельної частки (паю) №162 є визначений власник, який має документ, що посвідчує його право. Цим власником є та сама територіальна громада, від імені якої діє Наркевицька селищна рада, від імені якої було подано заяву про визнання спадщини відумерлою.
За таких обставин спеціальний режим статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до спірної земельної ділянки не застосовується. Цей режим передбачає наявність стороннього власника (або його спадкоємців), який ще не витребував належну йому земельну частку і в інтересах якого рада тимчасово розпоряджається землею. Натомість після 21.12.2019 власником права на земельну частку (пай) стала сама територіальна громада. Рада не може одночасно бути тимчасовим розпорядником чужого невитребуваного паю і органом, що здійснює правомочності власника цього ж паю. Інакше рада, передаючи землю громади в оренду поза торгами, сама визначала б, коли власник оформить своє право, і могла б безстроково ухилятися від конкурентних процедур, просто не реєструючи право комунальної власності. Таке тлумачення суперечило б змісту та меті статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», статей 124, 134 Земельного кодексу України та частини другої статті 19 Конституції України.
Колегія суддів відзначає, що внутрішню суперечливість позиції відповідачів підтверджують і умови самого договору. Пунктом 8 договору оренди від 26.06.2020 строк його дії визначено - до моменту одержання їх власниками правовстановлюючих документів про право власності на земельну ділянку. Однак власником права на земельну частку (пай) на момент укладення договору вже була територіальна громада – орендодавець за цим самим договором, яка мала відповідний правовстановлюючий документ, а саме рішення суду, що набрало законної сили.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.11.2018 у справі №914/2613/17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у вказаній постанові дійшов висновку, що за відсутності спадкоємців особою, яка управляє такою спадщиною є автоматично в силу закону сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки. Така особа має право передати земельну ділянку сільськогосподарського призначення в оренду саме на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. За результатами подачі заяви про визнання спадщини відумерлою та прийняття відповідного рішення судом орган місцевого самоврядування вже б діяв не відповідно до повноважень сільської ради щодо управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, і згідно яких вона має право передати таку земельну ділянку в оренду саме на строк, зокрема, до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, а як власник відповідного майна після набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, тобто, зовсім в іншому статусі щодо спірного майна.
Відтак колегія суддів звертає увагу, що лише до 21.12.2019 Наркевицька селищна рада могла передати земельну ділянку, що відповідала паю Збаравської Є.І., в оренду тимчасово – до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Рішення від 26.05.2020 №121-65/2020 та договір від 26.06.2020 рада ухвалила й уклала вже після цієї дати 21.12.2019, тобто з дня набрання законної сили рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 за заявою заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою. З 22.12.2019 Наркевицька селищна рада могла розпоряджатися спірною земельною ділянкою виключно як власник від імені територіальної громади і в порядку, встановленому для земель комунальної власності, тобто з дотриманням статей 122, 124, 134 Земельного кодексу України.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2 про те, що територіальна громада набула лише право на земельну частку (пай), а не земельну ділянку як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України та доводи відповідача, що право комунальної власності не виникло через відсутність його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України) враховуючи наступне:
по-перше, спірну земельну ділянку сформовано (відомості внесено до Державного земельного кадастру 29.01.2020) саме з тієї земельної частки (паю), право на яку перейшло до територіальної громади, і на тому місці, яке протоколом розподілу від 15.03.2003 визначено як ділянку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Формування земельної ділянки матеріалізувало в натурі (на місцевості) право, яке вже належало територіальній громаді. Воно не перетворило цю землю на «нічийну» невитребувану частку, щодо якої власник невідомий;
по-друге, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 зазначила: «Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.». Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що підставою переходу права до територіальної громади є рішення суду про визнання спадщини відумерлою, а державна реєстрація лише офіційно засвідчує вже набуте право. Обов`язок вчинити дії щодо державної реєстрації права комунальної власності на сформовану земельну ділянку покладався на саму Наркевицьку селищну раду. Невиконання радою цього обов`язку не може змінювати правовий режим земельної ділянки. Воно також не може надавати раді та орендарю переваги у вигляді можливості передати ділянку в користування поза конкурентною процедурою. Особа не може посилатися на власну неправомірну бездіяльність, як на підставу виникнення сприятливих для неї правових наслідків, що випливає із загальних засад цивільного законодавства – справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України)".
по-третє, позиція відповідача-2 є внутрішньо суперечливою. Якщо виходити з того, що спірна земельна ділянка через відсутність державної реєстрації права власності не була об`єктом цивільних прав, то вона не могла бути й об`єктом оспорюваного договору оренди. Натомість цей договір відповідач-2 вважає дійсним, а своє право оренди зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Орендодавцем у реєстрі визначено Територіальна громада в особі Наркевицької селищної ради, а в акті приймання-передачі рада іменується землевласником, тобто власником, а не розпорядником невитребуваного паю.
по-четверте, відповідь Наркевицької селищної ради від 29.10.2025 №701 про те, що рада є розпорядником даної земельної ділянки до моменту визначення власника, суперечить обставинам справи. Власника права на земельну частку (пай) визначено рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 за заявою заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою, що набрало законної сили 21.12.2019 і цим власником є територіальна громада. Отже, підстави відсутні вважати власника Наркевицьку селищну раду не визначеним станом на 26.05.2020 та 26.06.2020.
Колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) не є тотожними землям комунальної власності та перебувають у спеціальному правовому режимі до остаточного оформлення прав на них. Цей висновок як загальне положення є правильним, однак суд першої інстанції застосував його до правовідносин, у яких спеціальний правовий режим вже припинився. Правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2723/17 та Верховного Суду у справі №917/2031/19 стосуються земель, власники яких ще не отримали державних актів і в інтересах яких органи тимчасово розпоряджаються ними. Вони не стосуються земельних часток, право на які за рішенням суду, що набрало законної сили, передано у власність самої територіальної громади. Невипадково Верховний Суд у постанові від 12.08.2020 у справі №925/1166/18, на яку посилався прокурор, розмежував поняття «невитребуваних/нерозподілених» земельних паїв і земельних ділянок, власники яких померли і право на земельну частку (пай) яких визнано відумерлою спадщиною.
Доводи відповідача-2 про неподібність правовідносин у справі №925/1166/18 через те, що в ній право комунальної власності було зареєстроване, колегія суддів не бере до уваги, оскільки подібність правовідносин визначається насамперед за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. У обох справах ідеться про правовий режим земельної частки (паю), визнаної відумерлою спадщиною та переданої у власність територіальної громади. Відсутність державної реєстрації у даній справі є наслідком бездіяльності самого відповідача-1 і, як зазначено вище, правового режиму земельної ділянки не змінює.
Щодо тотожності спірної земельної ділянки та земельної частки (паю), визнаної відумерлою спадщиною, колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з наявних у матеріалах справи документів не вбачається безпосереднього та однозначного ототожнення права на земельну частку (пай), визнаного відумерлою спадщиною, із земельною ділянкою з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 станом на 26.06.2020. Суд також зазначив, що «інших доказів, які стосуються предмету спору, матеріали справи не містять». Колегія суддів вважає такі висновки такими, що не відповідають обставинам справи та зроблені без дослідження й оцінки наявних у справі доказів.
20 травня 2026 року, тобто до ухвалення оскаржуваного рішення 10.06.2026, Хмельницька обласна прокуратура подала до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення від 20.05.2026 №15/1-88вих-26. До них додано лист Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.05.2026 №896/281-26 з додатками на 65 аркушах, серед яких:
– копія Технічної документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) 2004 року з витягом з протоколу загальних зборів від 15.03.2003 та протоколом розподілу земельних часток (паїв) (а.с.123-126,166-172 т.1);
– копія Технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) 2019 року (а.с.130-131, 173-202 т.1);
– копія Проекту організації території земельних часток (паїв) с. Юхимівці (а.с.128-129 т.1).
Також 20.05.2026 прокуром окремо подано збірний кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 (а.с.213 т.1).
Лист Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області датований 19.05.2026, тобто отриманий прокуратурою за день до подання додаткових пояснень.
Суд першої інстанції вказані докази не повернув і не залишив без розгляду, ухвали про відмову в їх прийнятті не постановив. Проте жодної оцінки їм у оскаржуваному рішенні не надав і безпідставно вказав на відсутність у справі інших доказів.
Цим суд першої інстанції порушив вимоги статті 86 ГПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Порушено також частину п`яту статті 236 ГПК України, згідно з якою обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Тому колегія суддів досліджує зазначені докази та надає їм оцінку.
Дослідивши подані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів встановила, що тотожність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 і земельної частки (паю) ОСОБА_1 підтверджується узгодженою сукупністю наступних доказів:
1) Протокол розподілу земельних часток (паїв) від 15.03.2003 (порядковий №97). ОСОБА_1 , власниці сертифіката серії ХМ №0289370, визначено земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1,79 га. Площа спірної ділянки за даними Державного земельного кадастру – 1,7888 га, що відповідає 1,79 га з урахуванням округлення (а.с.123-126, 166-172 т.1).
2) Лист Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 19.05.2026 №896/281-26, яким підтверджено реєстрацію сертифіката серії ХМ №0289370 за №170 від 10.03.1997, невидачу ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку та належність їй за протоколом розподілу земельної ділянки №162 та надав відповідну документацію, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 (а.с.164 т.1).
3) Додаток до рішення Наркевицької селищної ради від 26.05.2020 №121-65/2020. У ньому сама рада зазначила, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га є земельною часткою (паєм) №162. Нумерація всіх п`яти ділянок, переданих цим рішенням в оренду (№151, №162, №172, №182, №202), відповідає нумерації земельних ділянок за протоколом розподілу від 15.03.2003 (а.с. 27-28 т.1).
4) Пункт 2 договору оренди землі від 26.06.2020 укладеного між Наркевицькою селищною радою Волочиського району Хмельницької області в особі селищного голови ОСОБА_8 (орендодавець) та ТОВ «Волочиськ-агро» в особі генерального директора ОСОБА_7 (орендар) та акт приймання-передачі. Об`єктом оренди в них визначено саме «земельну ділянку №162», тобто земельну ділянку за кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 (а.с.29-30 на зворті т.1).
5) Акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки (2019 рік) та збірний кадастровий план (2026 рік). За ними суміжними щодо спірної є земельні ділянки №161 ( ОСОБА_4 , сертифікат серії ХМ №0289367, кадастровий номер 6820955700:03:004:0161), №163 (сертифікат №0289371, кадастровий номер 6820955700:03:004:0163) та №172 (сертифікат №0289377, кадастровий номер 6820955700:03:004:0224), визначені тим самим протоколом розподілу іншим власникам сертифікатів. Місце розташування ділянки №162 за Проектом організації території земельних часток (паїв) с. Юхимівці відповідає місцю розташування спірної ділянки (а.с.128-157, 213 т.1).
6) Рішення Наркевицької селищної ради від 01.03.2023 №23-23/2023 в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 є відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 на підставі рішення суду у справі №671/1372/19 (а.с.35 т.1).
Ці докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 76 ГПК України). Вони також допустимі: це офіційні документи органу, що веде Державний земельний кадастр, документація із землеустрою, що зберігається в Державному фонді документації із землеустрою, та рішення самого відповідача-1 (стаття 77 ГПК України). Їх достовірність учасники справи не спростували (стаття 78 ГПК України). Взаємно узгоджуючись, ці докази в сукупності достатньо підтверджують, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 сформована з земельної частки (паю) № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (стаття 79 ГПК України).
Поряд цим, колегія суддів зазначає, про те, що рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 за заявою заступника керівника Городоцької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі Наркевицької селищної ради Волочиського району Хмельницької області про визнання спадщини відумерлою не визначено кадастрового номера земельної ділянки, зазначеної тотожності не спростовує. Станом на 20.11.2019 спірна земельна ділянка ще не була сформована, так як відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру лише 29.01.2020. Тому предметом розгляду в порядку окремого провадження об`єктивно могло бути лише право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом. Ідентифікація ж земельної ділянки, що відповідає цій частці, здійснюється за протоколом розподілу земельних часток (паїв) і документацією із землеустрою, що й підтверджено наведеними доказами (а.с.124-126, 128-137 т.1).
Колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Наркевицька селищна рада брала участь у справі №671/1372/19 і підтримала заяву про визнання спадщини відумерлою. Тому станом на 26.05.2020 і 26.06.2020 Наркевицька селищна рада достеменно знала, що право на земельну частку (пай) ОСОБА_1 належить територіальній громаді. Попри це, через п`ять місяців після набрання рішенням законної сили рада передала земельну ділянку №162 в оренду, як не витребувану земельну частку (пай).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Верховний Суд неодноразово наголошував, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач (зокрема, постанова Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною обставину лише тому, що сторона про неї стверджує. Обставина підлягає доказуванню так, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідачі в свою чергу жодного доказу на спростування тотожності спірної земельної ділянки за кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 та паю №162 ОСОБА_1 не подали, не довели, що земельна ділянка № НОМЕР_1 за протоколом розподілу належала іншій особі, залишилася нерозподіленою чи що спірна ділянка сформована з іншої земельної частки (паю) (частина перша статті 74 ГПК України). Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Посилання відповідача-2 на частину першу статті 77 ГПК України та на відсутність у справі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є безпідставним. Предметом доказування у цій справі є не факт державної реєстрації права комунальної власності, а правовий статус земельної частки (паю), з якої сформовано спірну земельну ділянку. Цей статус визначено рішенням суду, що набрало законної сили, а тотожність частки і ділянки підтверджено належними, допустимими доказами відповідачі не довели. Таким чином, висновок суду першої інстанції про недоведеність належності спірної земельної ділянки до земель територіальної громади ґрунтується на припущеннях і зроблений без оцінки наявних у справі доказів.
Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Наркевицької селищної ради від 01.03.2023 №23-23/2023, прийняте майже через три роки після укладення спірного договору, не може слугувати підставою для ретроспективного висновку про недійсність договору, оскільки прокурор не стверджував, що правовий статус спірної земельної ділянки змінився на підставі цього рішення.
Підставою переходу права на земельну частку (пай) у власність територіальної громади є рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19, яке набрало законної сили 21.12.2019, тобто більш ніж за шість місяців до укладення спірного договору. Рішення ради від 01.03.2023 №23-23/2023 "Про взяття земельної ділянки на баланс Наркевицької селищної ради, як відумерлої спадщини після смерті ОСОБА_1 та надання дозволу Наркевицькій селищній раді на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної діялнки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сілськогосподарського виробництва" не є правоустановлюючим документом щодо права комунальної власності на спірну земельну ділянку, а лише підтверджує те, що орган місцевого самоврядування визнав, що земельна ділянка з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 є саме тією відумерлою спадщиною після смерті ОСОБА_1 (№162), яка перейшла до територіальної громади на підставі рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19.
Таким чином, суд першої інстанції правильно виходив з того, що дійсність правочину оцінюється з урахуванням обставин, що існували на момент його вчинення, однак не врахував, що обставини, які зумовлюють недійсність договору, існували вже станом на 26.06.2020. Колегія суддів наголошує, що саме рада як орендодавець, знаючи про належність паю №162 територіальній громаді, всупереч цій обставині передала ділянку в оренду як не витребувана земельна частка (пай)) кадастровий номер 6820955700:03:004:0227, загальною площею 1,7888 га. Рішення ради від 01.03.2023 №23-23/2023 лише підтвердило обізнаність ради з реальним правовим статусом земельної ділянки.
Щодо порушення вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України та недійсності договору оренди колегія суддів зазначає наступне.
Станом на 26.05.2020 та 26.06.2020 спірна земельна ділянка належала територіальній громаді Наркевицької селищної ради, тобто була повноважним власником. Тому її передача в оренду ТОВ «Волочиськ-агро» могла здійснюватися виключно за результатами земельних торгів (частина друга статті 124, частина перша статті 134 Земельного кодексу України). Будь-якого з винятків, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, у спірних правовідносинах немає. Наркевицька селищна рада, діючи як орендодавець від імені територіальної громади, передала земельну ділянку в оренду поза конкурентною процедурою з посиланням на статтю 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», яка до спірних правовідносин не застосовується. Тим самим рада діяла не у спосіб, передбачений законом, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.
Колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди землі від 26.06.2020 укладено з порушенням вимог частини другої статті 124 та частини першої статті 134 Земельного кодексу України, тобто з недодержанням в момент його вчинення вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.
Укладення спірного договору поза конкурентною процедурою також суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України). Конкурентні засади передачі земель комунальної власності в користування мають на меті забезпечити рівний доступ усіх зацікавлених осіб до землі, прозорість розпорядження публічним майном та отримання територіальною громадою найбільш вигідної ціни. Внаслідок укладення спірного договору територіальна громада позбавлена можливості визначити орендаря на засадах змагальності та отримати найвищу пропозицію щодо розміру орендної плати.
Посилання відповідача-2 на те, що Наркевицька селищна рада щомісяця отримує орендну плату в розмірі, що відповідає вимогам законодавства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки земельні торги покликані виявити саме ринкову ціну права оренди, яка за законом може перевищувати мінімальний рівень, то отримання радою орендної плати в адміністративно визначеному розмірі не усуває порушення конкурентних засад і не свідчить про відсутність порушення інтересів територіальної громади. Так само не спростовує порушення і посилання відповідача-2 на те, що після повернення ділянки рада певний час не отримуватиме орендної плати до проведення торгів. Можливі організаційні наслідки відновлення законного порядку не можуть бути підставою для збереження правочину, укладеного з порушенням закону.
Посилання відповідача-2 на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України) колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки ця презумпція діє лише доти, доки недійсність правочину прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним. Недійсність спірного договору прямо встановлена законом, а саме частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України, як зазначено нижче. Тому презумпція правомірності до цього договору не застосовується.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача-2 на частину шосту статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». За нею договір оренди земельної ділянки, сформованої з невитребуваної земельної частки (паю), у разі переходу такої ділянки у комунальну власність припиняється через два роки з дня державної реєстрації права комунальної власності на неї. Цю норму введено Законом України від 08.10.2024 №3993-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток», який набрав чинності 08.11.2024, тобто більш ніж через чотири роки після укладення спірного договору.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно з частинами першою, другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Крім того, зазначена норма регулює наслідки переходу у комунальну власність ділянки, правомірно переданої в оренду як невитребуваний пай. Вона не надає юридичної сили договору, укладеному з порушенням конкурентних засад щодо землі, яка на момент його укладення вже належала територіальній громаді.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020 колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України). Земельне законодавство базується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України). Тому розподіл землі державної та комунальної власності особливо чутливий до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц зазначила, що неконкурентне надання землі у користування цим принципам не відповідає. Договір оренди земельної ділянки, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою і відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. Такий самий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №911/2732/23.
Наведені висновки застосовано Верховним Судом у постанові від 29.09.2026 у справі №917/1994/23. Правовідносини в ній подібні до спірних за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. У тій справі орган, уповноважений розпоряджатися землею, передав земельні ділянки публічної власності в оренду товариству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без проведення земельних торгів. Свої дії він обґрунтував статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», безпідставно віднісши ці ділянки до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв). Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі договори оренди, укладені без дотримання конкурентних засад, спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками і відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними (пункти 28– 31 постанови).
Обставини даної справи аналогічні. Як встановлено колегією суддів вище, станом на 26.06.2020 спірна земельна ділянка належала до комунальної власності, тобто територіальній громаді Наркевицької селищної ради. Право оренди на неї підлягало продажу виключно на земельних торгах, а жодного з винятків, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, у спірних правовідносинах немає. Наркевицька селищна рада брала участь у справі №671/1372/19 і достеменно знала про перехід права на земельну частку (пай) №162 за кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 до територіальної громади. Попри це, вона передала земельну ділянку в оренду ТОВ «Волочиськ-агро» як «не витребувану земельну частку (пай)» поза конкурентною процедурою. ТОВ «Волочиськ-агро» саме ініціювало формування земельної ділянки та її передачу в оренду. Як професійний учасник ринку сільськогосподарських земель, товариство не могло не знати, що ділянка №162 за протоколом розподілу від 15.03.2003 визначена конкретній власниці сертифіката, тобто не є нерозподіленою.
Тим самим сторони договору оренди землі від 26.06.2020 обійшли конкурентний порядок, встановлений статтями 124, 134 Земельного кодексу України. Внаслідок цього товариство без участі в земельних торгах отримало право користування землею територіальної громади на строк до 26.06.2030. Територіальна громада, у свою чергу, позбавлена можливості передати цю землю в оренду на конкурентних засадах за ринковою ціною.
Отже, договір оренди землі від 26.06.2020, укладений між Наркевицькою селищною радою та ТОВ «Волочиськ-агро» без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, що належить територіальній громаді. Відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України такий правочин є нікчемним.
Нікчемний правочин недійсний в силу закону з моменту його вчинення, не породжує будь-яких прав та обов`язків і не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину в межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки його недійсності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №924/971/23; пункт 23 постанови Верховного Суду від 29.09.2026 у справі №917/1994/23).
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Коли виникає спір щодо юридичних наслідків недійсного правочину, який одна з його сторін чи інша заінтересована особа вважає нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи. У мотивувальній частині судового рішення суд, застосувавши відповідні норми матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
Сторона правочину або інша заінтересована особа, яка вважає правочин нікчемним, за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання його недійсним, а з вимогою про застосування наслідків недійсного правочину. Наприклад, це може бути вимога про повернення одержаного на виконання такого правочину, обґрунтована його нікчемністю (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20; пункт 53 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №911/2732/23).
Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).
З огляду на викладене, у задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020 слід відмовити. Підставою для цього є те, що договір нікчемний в силу частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, а визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України). Такий підхід підтримав Верховний Суд у постанові від 29.09.2026 у справі №917/1994/23 (пункти 32– 35, 64). Ухвалюючи її, Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмову в задоволенні аналогічних позовних вимог мотивовано нікчемністю договорів оренди.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020. Однак помилково виходив з інших підстав: недоведеності належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності та відсутності порушення вимог закону при укладенні договору. Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (частина четверта статті 277 ГПК України).
Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги фактично спрямовані на усунення правових наслідків рішення Наркевицької селищної ради від 26.05.2020 №121-65/2020 і що відсутність самостійної вимоги про визнання цього рішення незаконним та його скасування перешкоджає задоволенню позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що рішення органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, на підставі якого укладено договір, вичерпує свою дію виконанням. Тому вимога про визнання його недійсним (незаконним) та скасування є неефективним способом захисту (пункт 9.65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20; постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18). У пункті 57 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду, наводячи приклади неефективних вимог, зазначила «скасування рішення такого органу, яке вичерпало свою дію виконанням».
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).
Рішення Наркевицької селищної ради від 26.05.2020 №121-65/2020 в частині передачі в оренду спірної земельної ділянки виконано шляхом укладення договору оренди землі від 26.06.2020 і вичерпало свою дію. Отже, скасування цього рішення не призвело б до відновлення порушених інтересів територіальної громади. Як зазначено вище, ефективним способом захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах є не визнання нікчемного договору оренди недійсним, а застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення земельної ділянки.
Щодо вимоги про повернення земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу першого частини першої та частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.04.2026 у справі №922/511/24 виснувала, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі його нікчемності унеможливлює двосторонню реституцію між сторонами. Користування вже реалізоване, а відповідно до частини шостої статті 21 Закону України «Про оренду землі» у разі визнання договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди не повертається. Тому вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути земельну ділянку орендодавцю, тобто стороні договору оренди, за своєю процесуальною суттю є належним і ефективним способом захисту прав територіальної громади. Таким способом є застосування наслідків нікчемності договору у виді односторонньої реституції (пункти 7.35– 7.37, 8.8 зазначеної постанови).
Верховний Суд у постанові від 29.09.2026 у справі №917/1994/23 застосував цей висновок як пріоритетний у подібних правовідносинах. Він зазначив, що позовна вимога прокурора про повернення майна, переданого на виконання нікчемного правочину, пред`явлена саме стороні цього правочину, має розглядатися за правилами реституції. Встановивши нікчемність договорів оренди, укладених без дотримання конкурентних засад, Верховний Суд задовольнив вимогу про зобов`язання орендаря повернути земельні ділянки в порядку застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів (пункти 47– 51, 57, 63 постанови).
Прокурор обґрунтовував вимогу про повернення земельної ділянки частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Проте спрямованість цієї вимоги на повернення територіальній громаді земельної ділянки, переданої на виконання недійсного договору, сумніву не викликає. Керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони») та частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України, колегія суддів кваліфікує цю вимогу як вимогу про застосування наслідків нікчемного правочину у виді односторонньої реституції.
ТОВ «Волочиськ-агро» є стороною нікчемного договору оренди землі від 26.06.2020, а Наркевицька селищна рада, яка діє від імені територіальної громади, є орендодавцем за ним. Спірна земельна ділянка, передана на виконання цього договору за актом приймання-передачі від 26.06.2020, залишається в користуванні орендаря. Отже, ТОВ «Волочиськ-агро» зобов`язане повернути Наркевицькій селищній територіальній громаді земельну ділянку з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га, і позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Доводи відповідача-2 про те, що він користується земельною ділянкою на законних підставах і тому її витребування неможливе, колегія суддів відхиляє. Єдиною підставою такого користування є договір оренди, який є нікчемним і прав на користування землею не породжує. Тому посилання відповідача-2 на неможливість витребування ділянки в особи, яка володіє нею на законних підставах, ґрунтується на помилковій кваліфікації позовної вимоги.
Колегія суддів також враховує вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання у право відповідача-2 на мирне володіння майном (правом оренди) у цьому випадку відповідає критеріям законності, легітимної мети та пропорційності.
Втручання є законним, оскільки ґрунтується на частині другій статті 124, статті 134 Земельного кодексу України, статтях 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України. Переслідує легітимну мету – захист права власності територіальної громади на землю та забезпечення конкурентного, прозорого і рівного доступу до земель комунальної власності. Воно є пропорційним, оскільки ТОВ «Волочиськ-агро» є професійним учасником ринку сільськогосподарських земель і саме ініціювало розроблення документації із землеустрою щодо паїв. Товариство не могло не знати, що земельна ділянка за кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 (№162) за протоколом розподілу від 15.03.2003 визначена конкретній власниці сертифіката, тобто не є нерозподіленою. Тому воно не мало обґрунтованих підстав розраховувати на законність отримання цієї ділянки в оренду поза земельними торгами. Повернення ділянки не позбавляє відповідача-2 права взяти участь у земельних торгах на загальних підставах. Покладення на відповідача-2 обов`язку повернути земельну ділянку не становить для нього надмірного індивідуального тягаря.
Твердження відповідача-2 про те, що інші доводи апеляційної скарги не можуть вплинути на суть рішення, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, колегія суддів відхиляє. Оскаржуване рішення скасовується не з формальних міркувань, а внаслідок таких порушень (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України): неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; недослідження та неоцінки наявних у справі доказів; невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права.
Приписи частини другої статті 309 ГПК України, на яку посилається відповідач-2, регулюють повноваження суду касаційної інстанції і до апеляційного перегляду не застосовуються. Аналогічне за змістом правило для суду апеляційної інстанції закріплено в частині другій статті 277 ГПК України. Однак у цій справі порушення, допущені судом першої інстанції, призвели до ухвалення неправильного по суті рішення.
Колегія суддів також звертає увагу на неточності у відзивах відповідача-2. Зокрема, кадастровий номер спірної земельної ділянки в них неодноразово зазначено як « 6820984300:03:004:0227» замість правильного « 6820955700:03:004:0227». Ці неточності на вирішення спору не впливають, оскільки предмет спору учасникам справи достеменно відомий.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. За частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд першої інстанції наведених висновків Верховного Суду не врахував.
Інші доводи та аргументи учасників справи колегія суддів окремо не аналізує, оскільки вони не спростовують наведених висновків. Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів встановила наступне:
1) спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227 площею 1,7888 га сформована з земельної частки (паю) №162 ОСОБА_1 (сертифікат серії ХМ №0289370);
2) право комунальної власності на цю земельну частку (пай) з 21.12.2019 на підставі рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 20.11.2019 у справі №671/1372/19 належить територіальній громаді Наркевицької селищної ради;
3) станом на 26.05.2020 та 26.06.2020 спірна ділянка не мала статусу невитребуваної земельної частки (паю), а тому спеціальний режим статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» до неї не застосовувався;
4) передача ділянки в оренду ТОВ «Волочиськ-агро» без проведення земельних торгів порушила вимоги частини другої статті 124, частини першої статті 134 Земельного кодексу України; договір оренди землі від 26.06.2020, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою і є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України, тому вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту і задоволенню не підлягає;
5) спірна земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді в порядку застосування наслідків нікчемного правочину у виді односторонньої реституції (частини перша, п`ята статті 216 Цивільного кодексу України).
Таким чином, висновки суду першої інстанції про протилежне не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на неповно з`ясованих обставинах та зроблені без оцінки наявних у справі доказів і з неправильним застосуванням норм матеріального права.
4. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив і не оцінив наявні у справі докази, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував частину другу статті 124, статтю 134 Земельного кодексу України, статтю 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», статтю 1277, частини першу, другу статті 228, статті 215, 216 Цивільного кодексу України.
При цьому рішення суду першої інстанції в резолютивній частині про відмову в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020 є правильним, проте ухвалене з інших мотивів. Тому воно підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови (пункт 4 частини першої статті 275, частина четверта статті 277 ГПК України). У частині відмови в задоволенні вимоги про повернення земельної ділянки рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині (пункт 2 частини першої статті 275 ГПК України).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Волочиської окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020, укладеного між Наркевицькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ 04403444) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668), яким передано в оренду земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, яка розташована на території Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Волочиської окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668) повернути Наркевицькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ 04403444) земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, яка розташована на території Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
За пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3 028,00 грн та апеляційної скарги з урахуванням коефіцієнту 0,8 в сумі 3 633,60 грн покладається на відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» та підлягає стягненню на користь Хмельницької обласної прокуратури. Решта витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 3 028,00 грн та апеляційної скарги 3 633,60 грн покладається на Хмельницьку обласну прокуратуру.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Волочиської окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди землі від 26.06.2020, укладеного між Наркевицькою селищною радою Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ 04403444) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668), яким передано в оренду земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, яка розташована на території Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
3. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 10.06.2026 у справі №924/23/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог керівника Волочиської окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668) повернути Наркевицькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ 04403444) земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, яка розташована на території Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (код ЄДРПОУ 33007668) повернути Наркевицькій селищній територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області (код ЄДРПОУ 04403444) земельну ділянку площею 1,7888 га з кадастровим номером 6820955700:03:004:0227, яка розташована на території Наркевицької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волочиськ-агро» (31200, вул.Фридріхівська, 40, м.Волочиськ, Хмельницький район, Хмельницька область, код ЄДРПОУ 33007668) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29608, пров.Військоматський, 3, м.Хмельницький, Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172, р/р UA188201720343120002000002814, код ЄДРПОУ 02911102) - 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати судовий наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "06" листопада 2026 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Петухов М.Г.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua