Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №920/250/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа№ 920/250/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко О.В.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 23.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 (повний текст складено 14.05.2026)

у справі №920/250/26 (суддя Короленко В.Л.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторчермет"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, апелянт, скаржник, АТ "Укрзалізниця") звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторчермет" (далі - відповідач, ТОВ "Вторчермет"), в якому просить усунути перешкоди у користуванні позивачем двома частинами земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:18:001:0002 орієнтовними площами 150 мІ і 500 мІ, розташованими вздовж станційної навантажувально-розвантажувальної колії № 3 станції Суми-Товарна, та частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001 орієнтовною площею 788 мІ, розташованою вздовж станційної навантажувально-розвантажувальної колії № 4 станції Краснопілля, зобов`язавши відповідача припинити користування вказаними частинами земельних ділянок та відновити їх стан, який існував до порушення, шляхом звільнення від безфундаментних металевих споруд у кількості 3 шт. (побутових вагончиків) та металобрухту по станції Суми-Товарна та від металобрухту, нерухомої будівлі, ваг автомобільних та паркану з металевої сітки по станції Краснопілля.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 у справі № 920/250/26 (повний текст складено 14.05.2026) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву та прийняв його до розгляду, а також визнав поважними причини пропуску позивачем строку на подання доказів і долучив до матеріалів справи подані ним додаткові докази, відмовивши у задоволенні клопотання позивача про залишення відзиву без розгляду. По суті спору суд першої інстанції виходив з того, що умовами задоволення негаторного позову є, зокрема, створення перешкод у користуванні майном саме відповідачем та триваючий характер правопорушення на момент подання позову, однак позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач незаконно використовує спірні частини земельних ділянок. Так, суд зазначив, що односторонні акти огляду позивача та відкриті кримінальні провадження не підтверджують факту знаходження майна відповідача на земельних ділянках позивача та здійснення ним господарської діяльності на цих ділянках станом на дату подання позову, а надані позивачем схеми не містять реквізитів та підписів і не є документами, складеними уповноваженими органами у межах здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 03.06.2026 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") АТ "Укрзалізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 у справі № 920/250/26, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача, а також дослідити у судовому засіданні постанову про закриття матеріалів кримінального провадження від 23.10.2024, додаток подокументний до витягу із звіту різних зборів по кодах платежів (по клієнтах), листи позивача від 17.12.2018 № ДН-3-01-19/467, від 25.08.2021 № ДН-3-01-19/236, від 06.10.2021 № ДН-3-01-19/289 та листи відповідача від 16.10.2021 № 111 і від 14.01.2022 № 6.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив порушення норм процесуального права, ненадання правової оцінки окремим доказам та невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції порушив частини 1, 2 статті 119 ГПК України, оскільки строк на подання відзиву у спрощеному провадженні визначено частиною 1 статті 251 ГПК України, відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження 03.03.2026, подав відзив лише 08.04.2026 з посиланням на укладення договору про надання правничої допомоги 23.03.2026, що є суб`єктивною причиною, а суд, не навівши мотивів поважності причин пропуску, "продовжив" відповідачу строк, який на той момент уже сплив. На підтвердження скаржник посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України" та інші, а також на постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 21.02.2019 у справі № 911/4590/13, від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17 та від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки постанові про закриття кримінального провадження від 23.10.2024, у якій зафіксовано рапорт оперуповноваженого від 23.11.2021 про розташування поблизу станції Краснопілля двох пунктів приймання металобрухту, протокол огляду місця події від 20.12.2021 та показання представника ТОВ "Вторчермет" від 27.01.2022, який, на думку апелянта, підтвердив здійснення відповідачем господарської діяльності на земельній ділянці з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001, а також витягу із звіту різних зборів, згідно з яким відповідач з 2022 року не здійснює перевезень металобрухту залізницею зі станцій Суми-Товарна та Краснопілля, а отже використовує земельні ділянки поза межами договірних відносин з організації перевезень. Разом з цим, апелянт вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги листи-вимоги позивача, листи відповідача від 16.10.2021 № 111 та від 14.01.2022 № 6, акти огляду та рапорти, а також схеми розташування самовільно зайнятих частин земельних ділянок, які є витягами з Публічної кадастрової карти України, подані з кваліфікованим електронним підписом представника позивача, та ухвали слідчих суддів від 21.11.2024 у справі № 578/1373/21 і від 08.07.2025 у справі № 592/10849/25, що в сукупності, з урахуванням стандарту вірогідності доказів за статтею 79 ГПК України, підтверджують розміщення відповідачем свого майна на спірних земельних ділянках.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укрзалізниця", витребувано матеріали справи у Господарського суду Сумської області та призначено розгляд апеляційної скарги на 08.07.2026.

23.06.2026 через систему "Електронний суд" від ТОВ "Вторчермет" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 - без змін, та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції правомірно визнав поважними причини пропуску строку на подання відзиву з урахуванням укладення договору про надання правничої допомоги 23.03.2026, ознайомлення представника з матеріалами справи 24.03.2026 та необхідності часу для підготовки правової позиції, що забезпечило реалізацію права на професійну правничу допомогу, гарантованого статтею 59 Конституції України, а також принципів змагальності та рівності сторін, тим більше що суд одночасно прийняв і подані позивачем з пропуском строку докази. Так, по суті спору відповідач вказує, що позивач довів лише наявність у нього права постійного користування земельними ділянками, тоді як створення перешкод саме відповідачем та протиправність його дій не доведено, оскільки акти огляду, рапорти, схеми та листи є односторонніми документами позивача, не містять координат і меж частин земельних ділянок та підтвердження належності майна відповідачу (з посиланням на постанову Верховного Суду від 28.05.2024 у справі № 904/1661/23). Разом з цим, відповідач стверджує, що його діяльність здійснювалась у межах договору про надання послуг з організації перевезення вантажів № 99-37148102/2020-004 від 23.03.2020 та інших договорів на землях залізничного транспорту загального користування (вантажних дворах станцій), з 2023 року він не здійснює діяльності на станції Краснопілля, а обставини, зафіксовані у постанові від 23.10.2024, стосуються 2021 року і не підтверджують триваючого характеру правопорушення на момент подання позову.

29.06.2026 від АТ "Укрзалізниця" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що оскаржуване рішення не містить мотивів поважності причин пропуску відповідачем строку на подання відзиву, а встановлений судом строк до 23.03.2026 був достатнім, з урахуванням того, що позовну заяву відповідач отримав ще 25.02.2026. Так, позивач вказує, що відповідач у своїх заявах сам підтверджує здійснення господарської діяльності та знаходження свого майна на спірних земельних ділянках, посилаючись лише на договірні підстави, однак з 2022 року не перевозить вантажі залізницею, а останні збори за зберігання вантажу сплачувались ним у січні 2022 року і лише по станції Краснопілля, тоді як предметом договору про надання послуг з організації перевезення вантажів є саме перевезення, а не збирання металобрухту. Також позивач вважає заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу неспівмірним зі складністю справи.

29.06.2026 та 30.06.2026 від представників позивача та відповідача надійшли заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, які задоволено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2026.

Судове засідання, призначене на 08.07.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням у місті Києві сигналу "повітряна тривога", у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 19.08.2026.

Судове засідання, призначене на 19.08.2026, не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Гончарова С.А. у відпустці, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2026.

У судове засідання, що відбулось 23.09.2026, з`явились представники позивача та відповідача та просили задовольнити вимоги, викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу на праві постійного користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 5910136300:18:001:0002 площею 96,0742 га за адресою: Сумська обл., м. Суми, вул. Привокзальна, земельна ділянка 1 (державний акт на право постійного користування землею від 25.05.2000 серії ІІ-СМ № 002085), та земельна ділянка з кадастровим номером 5922355100:01:017:0001 площею 40,1065 га на території Краснопільської селищної ради Сумської області (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 29.09.2004 серії ЯЯ № 280825), з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

Між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-37148102/2020-004 від 23.03.2020. Договору оренди, сервітуту чи іншого правочину щодо користування спірними частинами земельних ділянок сторони не укладали.

Листами від 17.12.2018 № ДН-3-01-19/467, від 25.08.2021 № ДН-3-01-19/236 та від 06.10.2021 № ДН-3-01-19/289 позивач вимагав від відповідача звільнити самовільно зайняті частини земельних ділянок. У відповідь листом від 16.10.2021 № 111, а також листом від 14.01.2022 № 6, адресованим відділу Національної поліції у смт Краснопілля, відповідач повідомив, що не займає самовільно земельних ділянок залізниці, а складування металобрухту на території місць загального користування (вантажних дворів) станцій для накопичення транспортної партії та подальшого відвантаження залізничним транспортом здійснюється ним на підставі договору № 99-37148102/2020-004 від 23.03.2020 з оплатою зборів за зберігання вантажів у відкритих складах.

Позивачем складено акти огляду частин земельних ділянок по станції Краснопілля від 14.01.2022 та від 23.01.2023, по станції Суми-Товарна від 17.01.2022, від 05.10.2022, від 23.01.2023 та від 05.02.2026, а також рапорти начальника станції Краснопілля від 28.12.2023 та від 12.11.2024.

За заявами позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальні правопорушення № 42021202540000162 від 24.11.2021 та № 12022205520000829 від 07.09.2022. Постанови дізнавачів про закриття вказаних кримінальних проваджень від 23.10.2024 та від 18.04.2024 скасовано ухвалами слідчих суддів Краснопільського районного суду Сумської області від 21.11.2024 у справі № 578/1373/21 та Ковпаківського районного суду м. Суми від 08.07.2025 у справі № 592/10849/25, а досудове розслідування у вказаних кримінальних провадженнях триває.

Таким чином, позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач без укладення з позивачем договору оренди, сервітуту чи іншого правочину розмістив належне йому майно на частинах земельних ділянок, наданих позивачу у постійне користування для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, та не звільнив їх на неодноразові вимоги позивача, що зафіксовано актами огляду та рапортами працівників позивача.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції статті 119 ГПК України

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною 2 цієї статті встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що на момент подання відзиву (08.04.2026) встановлений судом строк (до 23.03.2026) вже сплив, а тому застосування судом першої інстанції до цієї ситуації частини 2 статті 119 ГПК України та формулювання про "продовження" строку не узгоджується з наведеною нормою, а мотиви, з яких причини пропуску строку визнано поважними, в оскаржуваному рішенні не наведено.

Водночас відповідно до частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Так, відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відтак, навіть за умови неприйняття відзиву до розгляду, обов`язок довести обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України залишався на позивачі, а суд мав оцінити подані позивачем докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності. Як убачається з оскаржуваного рішення, відмову у позові обґрунтовано саме недоведеністю позивачем обставин користування відповідачем спірними частинами земельних ділянок на момент звернення до суду, тобто з підстав, які не залежать від прийняття чи неприйняття відзиву. Окрім цього, одночасно з прийняттям відзиву суд першої інстанції прийняв до розгляду і подані позивачем з пропуском строку докази, чим забезпечив рівність процесуальних можливостей сторін.

З огляду на викладене, наведене апелянтом процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного рішення, а тому не є підставою для його скасування. З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що суд першої інстанції детально мотивував своє рішення щодо поважності причин пропуску строку, оскільки такі мотиви в оскаржуваному рішенні відсутні.

Щодо умов задоволення негаторного позову

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, а відповідно до частини 3 цієї статті захист прав здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Наведені способи захисту поширюються і на землекористувачів.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Отже, для задоволення позову позивач мав довести, що станом на час звернення до суду (26.02.2026) саме відповідач користується спірними частинами земельних ділянок, розмістивши на них саме те майно, яке позивач просить звільнити, за відсутності для цього правомірних підстав.

Щодо доводів апелянта про доведеність користування відповідачем спірними частинами земельних ділянок

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності підтверджують розміщення відповідачем свого майна на спірних частинах земельних ділянок станом на дату подання позову.

Так, щодо постанови про закриття кримінального провадження від 23.10.2024 колегія суддів зазначає, що зафіксовані у ній рапорт оперуповноваженого від 23.11.2021, протокол огляду місця події від 20.12.2021 та показання представника відповідача від 27.01.2022 стосуються обставин, які мали місце у 2021 - на початку 2022 року, тобто більш ніж за чотири роки до звернення позивача до суду. При цьому показання представника відповідача стосуються зберігання металобрухту на території місць загального користування станції Краснопілля на підставі договору про надання послуг з організації перевезення вантажів, а не належності відповідачу нерухомої будівлі, ваг автомобільних та паркану, про звільнення від яких просить позивач. Тоді як згідно з викладеним в ухвалі слідчого судді від 21.11.2024 у справі № 578/1373/21 змістом цієї ж постанови дізнавачем встановлено, що один з металоприймальних майданчиків був розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності Краснопільської селищної ради, а згідно з рапортом працівника правоохоронних органів будь-яке майно, яке б належало ТОВ "Підприємство "Вторсплав" і ТОВ "Вторчермет", на колишньому місці їх розташування відсутнє.

Не спростовують наведених висновків і посилання апелянта на ухвали слідчих суддів від 21.11.2024 у справі № 578/1373/21 та від 08.07.2025 у справі № 592/10849/25, оскільки вказаними ухвалами лише скасовано постанови про закриття кримінальних проваджень з мотивів неповноти досудового розслідування та неналежної оцінки зібраних доказів, а факти використання відповідачем спірних частин земельних ділянок слідчими суддями не встановлювались. Ухвали слідчих суддів за результатами розгляду скарг на рішення органів досудового розслідування не належать до судових рішень, обставини, встановлені якими, відповідно до частин 4, 6 статті 75 ГПК України не доказуються при розгляді господарської справи, а досудове розслідування у відповідних кримінальних провадженнях триває.

Щодо витягу із звіту різних зборів по кодах платежів колегія суддів зазначає, що відсутність перевезень відповідачем вантажів залізницею та сплати зборів за зберігання вантажів зі станції Суми-Товарна з 2022 року, а зі станції Краснопілля - після січня 2022 року, свідчить лише про відсутність договірних операцій відповідача на цих станціях у вказаний період і сама по собі не підтверджує того, що станом на 26.02.2026 на спірних частинах земельних ділянок знаходиться саме майно відповідача. Навпаки, наведені дані узгоджуються з доводами відповідача про припинення ним діяльності на станції Краснопілля.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акти огляду та рапорти, складені працівниками позивача в односторонньому порядку без участі представників відповідача чи уповноважених органів державного контролю за використанням та охороною земель, не є достатніми доказами належності відповідачу виявленого на земельних ділянках майна. Зокрема, єдиним документом, складеним після 12.11.2024, є акт огляду частини земельної ділянки по станції Суми-Товарна від 05.02.2026, тоді як щодо станції Краснопілля матеріали справи взагалі не містять доказів, складених у період, наближений до дати звернення до суду. Тоді як листи позивача від 17.12.2018, від 25.08.2021 та від 06.10.2021 є вимогами самого позивача і фактів, викладених у них, не підтверджують.

Не підтверджують позовних вимог і листи відповідача від 16.10.2021 № 111 та від 14.01.2022 № 6, оскільки у них відповідач повідомляв про складування металобрухту на території вантажних дворів станцій для накопичення транспортної партії в межах договору про надання послуг з організації перевезення вантажів станом на 2021 - 2022 роки і не визнавав належності йому побутових вагончиків, нерухомої будівлі, ваг автомобільних чи паркану, розміщених на спірних частинах земельних ділянок станом на дату подання позову.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо схем розташування частин земельних ділянок, оскільки вони не містять відомостей про особу, яка їх склала, дату складання, координат поворотних точок меж частин земельних ділянок, а площі частин земельних ділянок визначено позивачем як орієнтовні. Накладення кваліфікованого електронного підпису представника позивача під час подання позовної заяви через систему "Електронний суд" підтверджує лише факт подання документа, а не достовірність відображених у ньому відомостей про межі та площі самовільно зайнятих частин земельних ділянок.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач у своїх заявах по суті справи сам підтвердив розміщення свого майна на спірних земельних ділянках. Так, відповідач заперечував належність йому майна, зазначеного у позові, та здійснення ним діяльності на станції Краснопілля з 2023 року, а посилання відповідача на договірні підстави діяльності на вантажних дворах станцій стосується періоду існування договірних операцій і не є визнанням обставин користування спірними частинами земельних ділянок на момент подання позову у розумінні частини 1 статті 75 ГПК України.

З огляду на викладене, оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності з урахуванням стандарту вірогідності доказів, встановленого статтею 79 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем того, що станом на дату звернення до суду саме відповідач користується спірними частинами земельних ділянок та створює позивачу перешкоди у користуванні ними. Досліджені колегією суддів у судовому засіданні документи, про дослідження яких просив апелянт, цього висновку не спростовують.

Щодо доводів відповідача про правомірність користування земельними ділянками

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про те, що договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 99-37148102/2020-004 від 23.03.2020, договір транспортного експедирування № 01/02 від 01.02.2025 та договір між ТОВ "Рейл Карго" і АТ "Укрзалізниця" від 25.02.2020 є правовою підставою для розміщення відповідачем на земельних ділянках позивача майна, не пов`язаного з перевезенням, зокрема нерухомої будівлі, ваг автомобільних, паркану чи побутових вагончиків, оскільки предметом таких договорів є організація перевезення вантажів та супутні послуги, а не надання земельних ділянок у користування. Однак, оскільки позивачем не доведено самого факту користування відповідачем спірними частинами земельних ділянок на момент звернення до суду, наведене не впливає на результат розгляду справи.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на перебування території станції Краснопілля у зоні бойових дій та відсутність у нього діяльності на цій станції з 2023 року як на встановлені обставини, оскільки відповідних доказів відповідач не надав. Водночас з огляду на те, що обов`язок доведення обставин користування відповідачем спірними частинами земельних ділянок покладається на позивача, недоведеність відповідачем вказаних обставин не свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 у справі № 920/250/26 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення

Рішення Господарського суду Сумської області від 04.05.2026 у справі № 920/250/26 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Матеріали справи повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 05.11.2026.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Тищенко

О.М. Сибіга