Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №940/966/26 — Тетіївський районний суд Київської області

Суд: Тетіївський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №940/966/26

Суддя: Мандзюк С. В.

29.10.2026 Провадження по справі № 2/940/694/26

Справа № 940/966/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Мудрик Н.А.

представника позивача Завальнюка В.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та розпискою,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Бобокал Р.Б. звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 22.12.2025 та розпискою від 15.05.2026 у загальному розмірі 312 200,02 доларів США, з яких: 267 300,00 доларів США - основний борг за договором позики від 22.12.2025, 42 000,00 доларів США - основний борг за розпискою від 15.05.2026; 2 900,02 доларів США.

Крім того позивач просив стягнути 3 відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025, нараховані за період з 21.01.2026 по 01.06.2026 включно, а також здійснити остаточний розрахунок 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 на дату ухвалення рішення суду, виходячи із суми основного боргу 267 300,00 доларів США, за формулою: 267 300,00 доларів США ? 3 % / 365 днів ? кількість календарних днів прострочення, починаючи з 21.01.2026 по дату ухвалення рішення суду включно.

Водночас, сторона позивача просила зазначити у рішенні суду про подальше нарахування 3 відсотків річних на суму основного боргу за договором позики від 22.12.2025, починаючи з наступного дня після ухвалення рішення суду і до моменту фактичного виконання рішення суду, а також стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати, які станом на момент подання позову складають 23 844,48 грн., з яких: 13 312,00 грн - судовий збір за подання позовної заяви; 532,48 грн - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову; 10 000,00 грн - витрати на комплексну професійну правничу допомогу у справі.

В обґрунтування позову зазначено, що 22.12.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол О.Г. та зареєстровано у реєстрі за № 4397.

Відповідно до пункту 1 договору позики позивач ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 у власність грошові кошти у розмірі 11 292 917,13 грн, що еквівалентно 267 300,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на день укладення договору. У цьому ж пункті договору прямо зазначено, що сума позики у вказаному розмірі отримана ОСОБА_3 до моменту підписання договору в повному обсязі. Крім того, пунктом 4 договору позики ОСОБА_3 власним підписом додатково підтвердив факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 11 292 917,13 грн, що еквівалентно 267 300,00 доларів США, у повному обсязі до підписання договору. Сторони погодили, що договір позики є безпроцентним, а остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 20.01.2026 р.

Відтак, за твердженням сторони позивача, за договором позики від 22.12.2025 у ОСОБА_3 виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення суми позики у розмірі 267 300,00 доларів США.

Водночас зазначено, що договір позики було укладено за згодою дружини позичальника, ОСОБА_4 .

Після настання строку повернення позики, визначеного договором, ОСОБА_3 свої зобов`язання належним чином не виконав, суму позики позивачу не повернув, унаслідок чого допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, 15.05.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було складено та підписано розписку, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе окреме грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів у розмірі 42 000,00 доларів США у строк до 30.05.2026.

Станом на день звернення до суду строк виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 сплив 20.01.2026, а строк виконання грошового зобов`язання за розпискою від 15.05.2026 року сплив 30.05.2026. Однак, як вказано представником позивача, грошові кошти ОСОБА_2 не повернуті.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 позивачем нараховано 3 відсотки річних на суму 267 300,00 доларів США за період з 21.01.2026 по 01.06.2026 включно у розмірі 2 900,02 доларів США.

Також позивач просить суд здійснити остаточний розрахунок 3 відсотків річних за договором позики від 22.12.2025 станом на дату ухвалення рішення суду та зазначити у рішенні про їх подальше нарахування до моменту фактичного виконання рішення суду.

За вказаних обставин, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 05.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 30.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Завальнюк В.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, однак вказав, що сторона позивача не наполягає на остаточному розрахунку 3 відсотків річних за договором позики від 22.12.2025 саме станом на дату ухвалення рішення суду і просив в цій частині позовних вимог задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Неживок І.В. у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, не заперечував проти стягнення з відповідача суми заборгованості за договором позики і розпискою, однак вказав, що за договором позики у відповідача існує грошове зобов`язання саме у гривнях, а не у доларах США, у зв`язку з чим просив вказану суму стягнути саме у гривнях. Щодо стягнення боргу за розпискою, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Неживок І.В. у судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю та не заперечував проти стягнення суми боргу в розмірі, еквівалентному 42000 доларів США, оскільки в розписці прямо вказано, що кошти були отримані у доларах США, на відміну від договору позики, за яким кошти були отримані та мали бути повернені саме у гривнях.

Водночас, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Неживок І.В. просив відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 з огляду на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в якому зазначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 22.12.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол О.Г. та зареєстровано у реєстрі за № 4397, оригінал якого (примірника позивача) був оглянутий у судовому засіданні, а копі наявна в матеріалах справи (а. с. 39-40 т. № І).

Відповідно до п. 1 вищезгаданого договору позики позикодавець ОСОБА_2 передав у власність позичальникові ОСОБА_3 , а позичальник прийняв у власність від позикодавця грошові кошти у розмірі 11 292 917 (одинадцять мільйонів двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот сімнадцять) гривень 13 копійок, що еквівалентно 267 300,00 (двісті шістдесят сім тисяч триста) доларів США 00 центів за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ станом на день укладання цього договору. Сума позики у вищевказаному розмірі отримана позичальником до моменту підписання договору в повному обсязі.

Крім того, згідно з п. 4 договору позики, своїм підписом під цим договором ОСОБА_3 підтвердив факт отримання ним грошових коштів у сумі 11 292 917,13 грн, що еквівалентно 267 300,00 доларів США 00 центів за офіційним курсом гривні до долара США станом на день укладання цього договору, від позикодавця в повному обсязі до підписання цього договору.

Згідно з п. 2 договору позики, сторони за цим договором домовилися про те, що договір позики є безпроцентним, а остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 20.01.2026 р. у гривнях у розмірі 11 292 917 (одинадцять мільйонів двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот сімнадцять) гривень 13 копійок, що еквівалентно 267 300,00 (двісті шістдесят сім тисяч триста) доларів США 00 центів за офіційним курсом гривні до долара США станом на день укладання цього договору.

Крім того, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 42 000 доларів США згідно розписки від 15.05.2026.

На підтвердження отримання цих грошових коштів відповідачем ОСОБА_3 власноруч написано та надано позивачу вищевказану розписку від 15.05.2026, згідно з якою ОСОБА_3 взяв на себе грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів у розмірі 42 000,00 доларів США у строк до 30.05.2026. Оригінал розписки був оглянутий в судовому засіданні, а її копія міститься в матеріалах справи (а. с. 49 т. № 5).

Станом на день звернення до суду строк виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 сплив 20.01.2026, а строк виконання грошового зобов`язання за розпискою від 15.05.2026 сплив 30.05.2026.

Однак, у визначені договором позики від 22.12.2025 та розписки від 15.05.2026 строки, грошові кошти позивачу ОСОБА_2 не повернуті.

Ці зазначені фактичні обставини у ході судового розгляду справи не заперечувалися представниками сторін.

Суд окремо наголошує, що оскільки сторонами не заперечується факт укладення договору позики та написання відповідачем власноручної розписки, а також відсутні заперечення щодо змісту та відповідності наявних у справі копій оригіналам, суд в порядку ст. 96 ЦПК України, після огляду в судовому засіданні оригіналів вказаних доказів повернув їх стороні позивача.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відтак, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №372/45/21.

Водночас, статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що заявлені позивачем позовні вимоги грунтуються на двох самостійних грошових зобов`язаннях, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Так, зокрема, одним із грошових зобов`язань є зобов`язання за договором позики від 22.12.2025, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол О.Г. та зареєстровано у реєстрі за № 4397, зі змісту якого встановлено, що позивач ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 292 917,13 грн, що еквівалентно 267 300,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ станом на день укладання договору.

Цей договір позики містить усі істотні умови грошового зобов`язання: сторони зобов`язання, суму позики, факт передання та отримання грошових коштів, строк повернення, а також підтвердження волевиявлення сторін шляхом підписання договору та його нотаріального посвідчення.

Другим самостійним грошовим зобов`язанням є зобов`язання за розпискою від 15.05.2026, відповідно до якої ОСОБА_3 взяв на себе обов`язок повернути ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 42 000,00 доларів США у строк до 30.05.2026.

Зміст розписки про отримання грошових коштів свідчить про фактичне отримання грошей у позику та про наявність у ній зобов`язання їх повернення.

Отже, як нотаріально посвідчений договір позики від 22.12.2025, так і розписка від 15.05.2026 є належними доказами виникнення грошових зобов`язань ОСОБА_3 перед позивачем ОСОБА_2 .

Водночас судом встановлено, що належних та допустимих доказів повернення позивачу грошових коштів за договором позики від 22.12.2025 року та/або за розпискою від 15.05.2026 року відповідачами не надано.

Відтак, у спірних правовідносинах наявні всі ознаки прострочення виконання грошових зобов`язань: існування боргових документів, визначені строки повернення коштів, настання цих строків, неповернення коштів позивачу та перебування оригіналів боргових документів у позивача.

Водночас позивачем зазначено, що грошові зобов`язання, які є предметом цього спору, визначені сторонами з прив`язкою до іноземної валюти, а саме доларів США.

Так, зокрема, за договором позики від 22.12.2025 сума зобов`язання визначене, як 11 292 917,13 гривень, що еквівалентно 267 300,00 доларів США 00 центів за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України станом на день укладання договору.

Водночас за розпискою від 15.05.2026 ОСОБА_3 взяв на себе окреме грошове зобов`язання щодо повернення ОСОБА_2 42 000,00 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України, гривні.

Відповідно до частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частина перша статті 533 ЦК України встановлює, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, закон допускає визначення сторонами грошового зобов`язання через еквівалент в іноземній валюті, а належний спосіб судового захисту має забезпечити реальне відновлення майнового становища кредитора без покладення на нього ризику курсових коливань, спричинених простроченням боржника.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16-ц зазначено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, а у випадку судового спору, на день виконання судового рішення.

Як встановлено зі змісту договору позики від 22.12.2025, сторони, діючи на власний розсуд, суму позики та остаточний розрахунок щодо повернення суми позики визначили саме у гривнях. Відтак, у відповідача ОСОБА_3 виникло зобов`язання повернути на вимогу позивача суму позики саме у гривнях.

За таких обставин, враховуючи, що умови отримання грошових коштів за договором позики від 22.12.2025 не змінювалися, доводи представника позивача в частині стягнення заборгованості за договором позики від 22.12.2025 саме у доларах США, суд вважає необґрунтованими.

Водночас, оскільки розпискою від 15.05.2026 грошове зобов`язання безпосередньо визначене у доларах США, то у відповідача ОСОБА_3 виникло зобов`язання повернути на вимогу позивача суму позики саме у доларах США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Крім того, оскільки зазначені спірні грошові зобов`язання виникли під час перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі, а договір позики від 22.12.2025 був укладений за нотаріально посвідченою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 , тому позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Так, згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 04.08.2022 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а. с. 38 т. № І).

Договір позики від 22.12.2025 укладено після державної реєстрації шлюбу відповідачів.

Водночас, у пункті 6 договору позики зазначено, що цей договір укладається за згодою дружини позичальника, ОСОБА_4 , що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак-Куцевол О. Г. 22.12.2025 року за реєстровим №4396.

Отже, відповідачка ОСОБА_4 була обізнана про укладення ОСОБА_3 договору позики, його зміст, правову природу, суму грошового зобов`язання та майнові наслідки, а також прямо надала нотаріально посвідчену згоду на укладення такого правочину.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (надалі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини самостійного заробітку, доходу.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас частиною четвертою статті 65 СК України визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, для вирішення питання про солідарну відповідальність ОСОБА_4 правове значення має не лише сам факт шлюбу, а сукупність обставин: укладення договору позики під час шлюбу, значний розмір отриманих коштів, нотаріально посвідчена згода дружини позичальника, подальше виникнення окремого боргового зобов`язання за розпискою під час шлюбу, спільний майновий та господарський контекст відповідачів, а також відсутність доказів того, що отримані кошти були використані виключно в особистих інтересах ОСОБА_3 .

Крім того, відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц зазначено, що подружжя має відповідати за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, солідарно усім своїм майном, якщо інше не передбачене такими правочинами.

Також у постанові Верховного Суду від 26.02.2026 у справі № 496/3604/22 зазначено, що установивши, що договір позики укладений за нотаріально засвідченою згодою дружини позичальника, при цьому остання не надала належних і допустимих доказів того, що кошти, отримані за цим договором позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби її чоловіка, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з неї заборгованості за договором позики.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 26.02.2026 у справі № 496/3604/22 зазначено, що оскільки договір позики був укладений позичальником за згодою дружини, тому цивільна відповідальність подружжя за договором позики має бути солідарною на підставі частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України.

Зазначена правова позиція є безпосередньо релевантною до цієї справи, оскільки договір позики від 22.12.2025 також укладений за нотаріально посвідченою згодою дружини позичальника - ОСОБА_4 .

Крім того, суд враховує, що грошове зобов`язання за розпискою від 15.05.2026 також виникло під час перебування відповідачів у шлюбі, після укладення нотаріального договору позики від 22.12.2025 та в межах триваючих боргових відносин між позивачем і ОСОБА_3 . Більш того, відповідачі мають спільний майновий та господарський контекст, пов`язаний з активами, підприємницькою діяльністю та корпоративними правами.

При цьому розписка від 15.05.2026, на переконання суду, не є відокремленою від загального майнового контексту спору, оскільки вона складена тим самим боржником, під час шлюбу, після укладення нотаріального договору позики, за яким ОСОБА_4 надала нотаріально посвідчену згоду.

Водночас, відсутність окремого підпису ОСОБА_4 на розписці від 15.05.2026 сама по собі не спростовує заявлену позивачем солідарну відповідальність відповідачів, оскільки відповідна розписка складена під час шлюбу, після укладення нотаріального договору позики, у межах триваючих боргових відносин та спільного майнового контексту відповідачів.

Отже, з огляду на зазначене, заявлення вимог до обох відповідачів у межах одного позову, на переконання суду, є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Крім того зазначено, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 позивач має право на стягнення 3 відсотків річних у розмірі 2 900,02 доларів США станом на 01.06.2026, з подальшим донарахуванням на дату ухвалення рішення суду та до моменту фактичного виконання рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення солідарно з відповідачів 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025, нарахованих за період з 21.01.2026 по 01.06.2026, тобто, у період дії в Україні воєнного стану, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення солідарно з відповідачів 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 у розмірі 2 900,02 доларів США.

Водночас, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення солідарно з відповідачів 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025, нарахованих за період з 21.01.2026 по 01.06.2026, тому відповідно відсутні підстави щодо подальшого нарахування цих відсотків до моменту виконання рішення суду чи на дату звернення до суду.

Отже, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, зокрема, солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики від 22.12.2025 у розмірі 11 292 917 гривень 13 копійок, а також заборгованості за розпискою від 15.05.2026 у розмірі, еквівалентному 42 000 доларів США 00 центів за курсом Національного банку України на день виконання рішення, а у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення 3 відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22.12.2025 - відмовити.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом, позивачем понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 13844,48 грн, а саме за подання позовної заяви в розмірі 13312,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 532,48 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (а. с. 108, 109 т. № І).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача у розмірі 6922,24 гривень з кожного.

Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано: договір про надання юридичних послуг № 2026-05-010 від 29.05.2026, укладений між ТОВ «Юренс» та ОСОБА_2 ; договір про надання професійної правничої допомоги № 2026-05-010-S01 від 29.05.2026, укладений між ТОВ «Юренс» та адвокатом Бобокалом Р.Б.; додаткову угоду № 1 до договору про надання юридичних послуг № 2026-05-010 від 29.05.2026; рахунок на оплату від 29.05.2026; платіжну інструкцію від 29.05.2026 щодо сплати ОСОБА_2 витрат на оплату юридичних послуг.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Втім, відповідачі не зверталися до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката.

Відтак, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи, складність та категорію справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень з кожного.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відтак, у контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 524, 526, 530, 533, 541, 543, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, статтями 60, 61, 65 Сімейного кодексу України, статтями 3, 10, 12, 13, 89, 137, 141, 263, 264-268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики та розпискою – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики від 22.12.2025 у розмірі 11 292 917 (одинадцять мільйонів двісті дев`яносто дві тисячі дев`ятсот сімнадцять) гривень 13 копійок.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за розпискою від 15.05.2026 у розмірі, еквівалентному 42 000 (сорока двом тисячам) доларів США 00 центів за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 6922 (шість тисяч дев`ятсот двадцять дві) гривні 24 копійки та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , понесені судові витрати у виді судового збору у розмірі 6922 (шість тисяч дев`ятсот двадцять дві) гривні 24 копійки та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду: 06 листопада 2026 року.

Суддя С.В. МАНДЗЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua