Суд: Ставищенський районний суд Київської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №378/909/26
Суддя: Гуртовенко Р. В.
Єдиний унікальний номер: 378/909/26
Провадження № 2/378/705/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.,
за участю секретаря: Горбаченко А. О.,
представника позивача –
ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про виділення в натурі земельної ділянки, визнання права власності на новостворену земельну ділянку, -
ВСТАНОВИВ:
До суду з вказаним позовом звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з посиланням на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.02.2026 року та Витягу з Державного реєстру речових прав, номер відомостей про речове право 63453009 від 11.02.2026 року їй належить 1/3 частина земельної ділянки площею 4,112 га, кадастровий номер: 3224284600:02:008:0002, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с. Полковниче Білоцерківського району Київської області. Інша частина в розмірі 2/3 земельної ділянки площею 4,112 га, належить ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кадастровий номер земельної ділянки 3224284600:02:008:0013 був змінений на 3224284600:02:008:0002. ОСОБА_5 , за життя належала земельна ділянка площею 4,112 га, за кадастровим номером: 3224284600:02:008:0013, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с. Полковниче Білоцерківського району Київської області. Відповідно до довідки державного нотаріуса до складу спадкоємців, які прийняли спадщину входять: ОСОБА_3 , 1954 року народження; ОСОБА_4 , 1951 року народження та ОСОБА_1 , 1944 року народження. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Зважаючи на дане право, вона звернулась до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як до осіб, які входять до складу спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , проте її не оформили, але мають право на успадкування 2/3 частини земельної ділянки з пропозицією та схемами розподілу земельної ділянки щодо її поділу в нотаріальному порядку з виділенням належних часток у натурі для можливості передати належну їй виділену частину земельної ділянки в оренду або для власного обробітку. Однак, відповідачі проігнорували пропозицію.
Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 35 - 39), просить виділити в натурі їй 1/3 частину із земельної ділянки площею 4,112 га, кадастровий номер: 3224284600:02:008:0002, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території ссела Полковниче Білоцерківського району Київської області, що належала ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, проте її не оформили з присвоєнням земельній ділянці окремого кадастрового номеру; визнати за нею право власності на новостворену земельну ділянку.
14 липня 2026 року ухвалою судді Ставищенського районного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, зазначених в ухвалі (а. с. 33).
03 серпня 2026 року ухвалою судді Ставищенського районного суду відкрито позовне провадження та призначено підготовче судове засідання (а. с. 50).
01 жовтня 2026 року ухвалою Ставищенського районного суду призначено справу до розгляду по суті (а. с. 130).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлена про місце, час та дату судового розгляду по справі (а. с. 47, 107, 117).
Представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Юхименко І. М. в судовому засіданні позовні вимоги в інтересах позивача підтримав, просить їх задовольнити, підтвердив обставини, що викладені в позовній заяві.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, належним чином повідомлені про місце, час та дату судового розгляду по справі, до суду подали письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності та просять провести розподіл спірної земельної ділянки за схемою №2 (а. с. 15, 91, 92). Згодом, відповідачі подали до суду письмові заяви про долучення до матеріалів справи копій документів, серед яких містяться нові схеми розподілу спірної земельної ділянки (а. с. 93 -100).
Представник третьої особи: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до суду не прибув, направив письмові пояснення (а. с. 138-149), відповідно до яких представник ГУ просить розглядати справу без його участі, у вирішенні позовних вимог покладається на розсуд суду.
Суд, розглянувши справу, заслухавши доводи представника позивача ОСОБА_1 , - адвоката Юхименка І. М., враховуючи позиції по справі відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступного.
Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.02.2026 року та Витягу з Державного реєстру речових прав, номер відомостей про речове право 63453009 від 11.02.2026 року їй належить 1/3 частина земельної ділянки площею 4,112 га, кадастровий номер: 3224284600:02:008:0002, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с. Полковниче Білоцерківського району Київської області. Інша частина в розмірі 2/3 земельної ділянки площею 4,112 га, належить ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, кадастровий номер земельної ділянки 3224284600:02:008:0013 був змінений на 3224284600:02:008:0002. ОСОБА_5 , за життя належала земельна ділянка площею 4,112 га, за кадастровим номером: 3224284600:02:008:0013, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с. Полковниче Білоцерківського району Київської області (а. с. 7 - 11, 41).
Відповідно до копії довідки державного нотаріуса Ставищенської державної нотаріальної контори від 21.01.2026 року №39/02-14 до складу спадкоємців, які прийняли спадщину входять: ОСОБА_3 , 1954 року народження; ОСОБА_4 , 1951 року народження та ОСОБА_1 , 1944 року народження (а. с. 12), що підтверджується, також, копією спадкової справи №278/2010 на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , та копіями: свідоцтв про право на спадщину за законом зареєстрованими в реєстрі за №633 і за №634 від 07.08.2026 року, витягів з Державного реєстру речових прав (індексні номера витягів 489153067 та 489153153), Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 61 - 89, 94-95, 98-99, 121).
Позивач звернулась до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як до осіб, які входять до складу спадкоємців, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , та мають право на успадкування 2/3 частини земельної ділянки з пропозицією та схемами розподілу (№1 та №2) земельної ділянки щодо її поділу в нотаріальному порядку з виділенням належних часток у натурі для можливості передати належну їй виділену частину земельної ділянки в оренду або для власного обробітку (а. с. 13 - 21).
07.08.2026 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду заяви, в яких просять справу розглядати без їх участі та розділити земельну ділянку за запропонованою позивачем схемою №2 розподілу земельної ділянки (а. с. 91 - 92).
11.08.2026 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до суду заяви про долучення документів, у зв`язку із зміною обставин по справі, серед яких містяться копії бажаних схем розподілу спірної земельної ділянки (а. с. 96, 100).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із ст. ст. 4 ч. 1; 5 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
В ст. 14 Конституції України вказано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з вимогами ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу — це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц).
Частина друга статті 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження №12-304гс18).
В п. 127 Постанови ВП ВС від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20 вказано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.
Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким, визначеним на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).
За ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» N1952-IV.
Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону N1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону N1952-ІV державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи — у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь.
Відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок включає, зокрема, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.
При цьому, акт про відновлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішньої межі земельної ділянки є основним документом в технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, після складання та підписання якого виключається спір між суміжними користувачами.
Процедура державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі визначена Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від 17.10.2012 року за №1051 та здійснюється за результатами відповідних землевпорядних робіт та на підставі документів, що визначені законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
В силу вимог ст. 79-1 ЗК України спірна земельна ділянка кадастровий номер: 3224284600:02:008:0002 сформована і є об`єктом цивільних прав та обов`язків.
Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом вказана земельна ділянка успадкована трьома спадкоємцями, а саме: позивачем та відповідачами, - по 1/3 частки земельної ділянки кожному (а. с. 7, 94, 98), право власності на ці частки спірної земельної ділянки відображено у Витягах з Державного реєстру речових прав, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 8 - 9, 95, 99, 121).
Вказані докази, надані позивачем, які досліджені в судовому засіданні, суд не приймає, як належні, допустимі та достатні докази на підтвердження можливості виділення в натурі частки земельної ділянки позивачу, оскільки таке питання потребує спеціальних знань, може вирішуватись лише шляхом проведення відповідної експертизи при наявності у сторін, суміжних землевласників (землекористувачів) документів, що посвідчують таке право (шляхом проведення вимірів спірної земельної ділянки та її часток, а за необхідності суміжних земельних ділянок, відповідно до ситуаційного плану земельних ділянок по фактичному користуванню, та згідно державних актів).
В підготовчому судовому засіданні стороною позивача клопотання щодо призначення відповідної експертизи з метою можливості виділення в натурі земельної ділянки позивачу, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, заявлено не було, тим самим не скориставшись своїм правом задля повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх фактичних обставин справи.
Поділ земельної ділянки – одне із завдань земельно-технічної експертизи. Необхідність проведення експертизи розділу земельної ділянки виникає при вирішенні земельних спорів, коли сторони хочуть оформити право власності на частки земельної ділянки. Експертиза поділу земельної ділянки може бути як досудовою (за заявою фізичної чи юридичної особи), так і в рамках судового процесу (за ухвалою суду). Основними завданнями при проведенні експертизи поділу земельної ділянки є виділення частки землі в натурі відповідно до частки учасника землекористування. У разі неможливості поділу земельної ділянки з тих чи інших причин, експерти встановлять порядок користування земельною ділянкою. Експертиза поділу земельної ділянки є найбільш затребуваною при процесах щодо розірвання шлюбу, розподілу землі між родичами, оформленні спадщини.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами порушення його прав та інтересів з боку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..
Таким чином, доводи сторони позивача не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування фактичних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
З урахуванням вищевикладеного, з урахуванням доводів учасників справи, дослідивши повно та всебічно наявні письмові докази, надавши їм належну юридичну оцінку, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , - не є обґрунтованим.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідачів, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
Неподання стороною позивача достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права відповідачами, оскільки позивач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження порушення його прав, відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити, в зв`язку із їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Керуючись ст. ст. 14, 41 Конституції України, ст. ст. 11, 13, 15, 16, 182, 317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 3, 79, 79-1, 125, 126, 152 ЗК України, ст. ст. 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV, ст. 50 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV, ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року № 3613-VI, ст. ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 про виділення в натурі земельної ділянки, визнання права власності на новостворену земельну ділянку, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Р. В. Гуртовенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua