Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №742/2847/26
Суддя: Луговець О. А.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
06 листопада 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/2847/26
Головуючий у першій інстанції – Давидчук Д. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2114/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Супруна О.П., Черноп`ятова С.В.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
відповідач ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2026 року (суддя – Давидчук Д.П., місце ухвалення – м. Прилуки, дата складання повного тексту рішення – 04.08.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 27422,40 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 14328,00 грн – борг за процентами за користування кредитом, 5094,40 грн – борг за процентами, нарахованими позивачем за 32 календарних днів, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 01.11.2022 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» було укладено електронний Договір про надання споживчого кредиту №6069357. За умовами даного договору товариство надало позичальнику на його банківську платіжну картку кредит у сумі 8000,00 грн, строком на 360 днів по 27.10.2023, із періодичністю сплати погоджених процентів кожні 30 днів. 25.09.2023 право вимоги за цим кредитним договором на підставі договору факторингу №25.09/23-Ф відступлено ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», яке в подальшому перейменоване на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Відповідач порушив свої зобов`язання й не виконав умови вказаного кредитного договору, існуючий борг ні первісному, ні новому кредитору не сплатив, що й спонукало товариство звернутися з даним позовом до суду.
Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2026 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №6069357 від 01.11.2022 загальною сумою 22328,00 грн, 2167,79 грн судового збору та 2000,00 грн витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просить рішення суду першої інстанції скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість у розмірі 27422,40 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 14328,00 грн – борг за процентами за користування кредитом, 5094,40 грн – борг за процентами, нарахованими позивачем за 32 календарних днів, судовий збір 2662,40 грн, витрати на правову допомогу 10000,00 грн, а також витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.
Апелянт вказує, що суд дійшов хибного висновку про стягнення відсотків з відповідача лише по 25.09.2023, оскільки в даному випадку нараховані проценти не носять штрафного характеру, а є відсотками за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредитування, розмір яких визначено договором.
Скаржник зауважує, що мав законне право нараховувати відсотки й після укладення договору факторингу в межах строку дії кредитного договору.
Позивач посилається на неврахування судом того, що ним надано поденний детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, який є належним та допустимим доказом наявної заборгованості.
Апелянт зазначає, що ним документально доведено понесені витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні. Крім того, позивачем понесено витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000,00 грн, що підтверджується звітом та платіжною інструкцією.
Відповідач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).
Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
01 листопада 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства було укладено Договір №6069357 про надання споживчого кредиту, за умовами якого товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2); сума кредиту – 8000,00 грн (п. 1.3); строк кредиту – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до договору (п. 1.4); стандартна процентна ставка – 1,99% в день і застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору (п. 1.5.1); знижена процентна ставка – 0,597% в день та застосовується до певних умов (п. 1.5.2); кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (п. 2.1); дата надання кредиту – 01.11.2022 або 02.11.2022 (п. 2.2); у п. 6.4 договору сторони передбачили штрафні санкції за невиконання/неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань; додатком №1 до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 29-31).
Аналогічна за змістом інформація щодо умов кредитування наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 01.11.2022 (а.с. 12-13).
За повідомленням ТОВ «Пейтек» від 10.10.2023, між товариством і ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір про організацію грошових коштів №160222-1 від 16.02.2022, відповідно до якого успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Авентус Україна» на суму 8000,00 грн, призначення платежу: зарахування на картку, № НОМЕР_1 (а.с. 65-66).
Відповідно до наданої АТ «Універсал Банк» інформації від 15.06.2026 та від 17.06.2026, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 01.11.2022 зараховано кошти в сумі 8000,00 грн (а.с. 77, 78).
Згідно складеного ТОВ «Авентус Україна» розрахунку (картка обліку договору), ОСОБА_1 не внесла жодного платежу і заборгованість позичальника за кредитним договором №6069357 від 01.11.2022 станом на 24.09.2023 складала 22328,00 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 14328,00 грн – борг за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн – борг за штафом, пенею (а.с. 16-20).
25 вересня 2023 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (фактор) і ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) укладено договір факторингу №25.09/23-Ф, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити фактору праву грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги; підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2). Ціна продажу за цим договором становить 1773409,78 грн (п. 3.3.), яку фактор сплачує клієнту 100% протягом п`яти робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів за відповідними реквізитами клієнта (п. 3.4) (а.с. 32-36).
25.09.2023 між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Авентус Україна» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №25.09/23-Ф від 25.09.2023, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 10782 осіб, загальна сума заборгованості складає 96386943,82 грн (а.с. 41).
У витягу з реєстру боржників до договору факторингу №25.09/23-Ф від 25.09.2023, підписаному 25 вересня 2023 року між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Авентус Україна», зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №6069357 на загальну суму заборгованості 22328,00 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 14328,00 грн – борг за відсотками, 0,00 грн – борг за пенею, штрафами (а.с. 23-24).
За платіжними інструкціями №№1080, 1081, 1082, 1083 від 29.09.2023 ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перерахувало ТОВ «Авентус Україна» кошти в загальній сумі 1773409,78 грн, як оплату за договором факторингу №25.09/23-Ф від 25.09.2023 (а.с. 43-45).
Рішенням №251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» змінено на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 61).
Відповідно до складеного ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» розрахунку заборгованості за кредитним договором №6069357 від 01.11.2022 за 32 календарних днів (26.09.2023–27.10.2023), сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка, – 8000,00 грн, процентна ставка – 1,99%, сума нарахованих процентів за користування грошовими коштами – 5094,40 грн (а.с. 21).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним догвором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення первісним кредитором із відповідачем електронного кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та порушення останнім своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, право вимоги якої за договором факторингу перейшло до позивача.
Водночас суд зазначив, що дата укладення договору факторингу 25.09.2023 є ранішою завершення строку дії кредитного договору. Натомість відповідно до п. 1.2 договору факторингу позивач набув право вимоги лише існуючої заборгованості, а розділом 2 договору факторингу не передбачено права фактора нараховувати відсотки після передачі права вимоги за договором. Тому відсотки за договором слід обраховувати з 01.11.2022 по 25.09.2023.
За проведеним судом розрахунком, заборгованість відповідача перед позивачем складає 22328,00 грн, з яких: 8000,00 грн – основний борг, 14328,00 грн – проценти за користування кредитом.
Крім того, з огляду на категорію спору та обсяг наданих адвокатських послуг, суд вважав, що співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Апеляційний суд не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджується, що 01.11.2022 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №6069357, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора (М513889), що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», не суперечить приписам ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
Зазначений одноразовий ідентифікатор міститься на останній сторінці кредитного договору, що підтверджує добровільність волевиявлення позичальника на укладення вказаного договору в електронній формі.
У даному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільнообраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин укладення електронного кредитного договору, отримання за ним коштів кредиту, а саме відсутності їх перерахування на його банківський картковий рахунок в обумовленому договором розмірі.
Доказів своєчасного повернення кредитних коштів ні первісному кредитору, ні фактору ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, кошти в установлений строк не повернула, право вимоги кредитної заборгованості за договором факторингу перейшло до позивача.
Спірним питанням у даній справі є правомірність стягнення позивачем відсотків, нарахованих ним після отримання від первісного кредитора права вимоги за договором факторингу.
З цього приводу апеляційний суд висновує наступне.
Дійсно, як зазначив суд першої інстанції, згідно з п. 1.2 укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» і ТОВ «Авентус Україна» договору факторингу №25.09/23-Ф від 25.09.2023 позивач набув право вимоги існуючої кредитної заборгованості ОСОБА_1 в загальній сумі 22328,00 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 14328,00 грн – борг за відсотками за користування кредитом.
В умовах даного договору факторингу, зокрема й розділі 2, безпосередньо не передбачено право фактора нараховувати позичальнику складові сукупної вартості кредиту (проценти, пеню, штрафи), встановлені кредитним договором.
Водночас факторинг – це фінансування під відступлення права грошової вимоги (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Відтак, оскільки ані договором факторингу, ані кредитним договором не встановлено інше, то до фактора ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» перейшли всі права первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором №6069357 від 01.11.2022, укладеним із ОСОБА_1 , зокрема й право на отримання відсотків до закінчення строку дії договору.
При цьому, апеляційний суд констатує, що згідно розрахунку заборгованості додаткові відсотки в сумі 5094,00 грн фактор нарахував відповідачу та пред`явив до стягнення за період 26.09.2023–27.10.2023, тобто у межах строку дії кредитного договору (360 днів).
Як слушно вказує апелянт, ці відсотки є процентами за правомірне користування чужими коштами, правова природа яких грунтується на приписах ст. 1048 ЦК України, вони не є штрафними санкціями чи процентами за прострочення боржником виконання грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
Однак зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення, у зв`язку з чим суд допустив неправильне застосування норм матеріального права й дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом лише до дати укладення договору факторингу, порушивши право позивача на отримання з позичальника процентів у межах строку дії кредитного договору.
Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.
Таким чином, після проведеного апеляційним судом перерахунку, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за кредитним договором №6069357 від 01.11.2022 становить 27422,40 грн, з яких: 8000,00 грн – борг за тілом кредиту, 19422,40 грн – борг за відсотками за користування кредитом (14328,00 грн – проценти, нараховані первісним кредитором, 5094,40 грн – проценти, нараховані фактором), яка й підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, частково слушними є й доводи апелянта щодо неправильності вирішення судом першої інстанції питання розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Так, зменшуючи з 10000,00 грн до 2000,00 грн суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції не в повній мірі врахував обґрунтованість та пропорційність розміру цих витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, пасивність дій відповідача щодо досудового вирішення спору, неподання відповідачем клопотання про зменшення пред`явлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката чи заперечення проти такого їх розміру.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002). Наведене також узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, де ВП ВС зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахуванням вищенаведеного, слід виснувати, що не є обов`язковими для суду договірні зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
За таких обставин, з огляду на критерії співмірності, розумності, обгрунтованості та пропорційності, витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, слід визначити в сумі 5000,00 грн, що забезпечить справедливий баланс між інтересами сторін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів констатує невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
У зв`язку з цим, у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд висновлює про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни заочного рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області області від 04 червня 2026 року, збільшивши визначену до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» загальну суму заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №6069357 від 01.11.2022 з 22328,00 грн до 27422,40 грн, з вищенаведених підстав.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційним судом апеляційну скаргу та позовні ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» по суті спору фактично задоволено в повному обсязі.
Тому стягнуті з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» судові витрати за розгляд справи судом першої інстанції також підлягають відповідному коригуванню в сторону збільшення: судового збору – з 2167,79 грн до 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу – з 2000,00 грн до 5000,00 грн.
За апеляційний перегляд справи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» слід стягнути сплачений судовий збір у сумі 3993,60 грн.
Вирішуючи клопотання апеляційної скарги позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених судових витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції в сумі 8000,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право кожного на професійну правничу допомогу гарантоване ст. 59 Конституції України.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно якої договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання глава 63 ЦК України.
Так, згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положення глави 52 ЦК України передбачають загальні засади регулювання та принципи будь-якого договору, включаючи договір про надання послуг.
Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Водночас згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення викладені в ч. 1-3 ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017.
Таким чином, системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє зробити такі висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг; крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись, визначені главою 52 ЦК України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним; ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата; вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні; вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача - адвокатом Крюковою М.В. надано копії:
- звіту про надання правової допомоги згідно договору №07/07-2022 від 07.07.2022, який містить детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), затрачений на них час (сукупно 4 год) та їх вартість (8000,00 грн);
- платіжної інструкції №8685 від 26.08.2026 про перерахування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» адвокату Крюковій М.В. коштів гонорару в сумі 8000,00 грн із призначенням платежу: сплата за написання та подання апеляційної скарги у справі ОСОБА_1 згідно р/ф №01/08 від 26.08.2026;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
- адвокатського ордера, в якому зазначено, що він виданий на підставі договору №07/07-2022 від 07.07.2022.
Прикметно, що саме на вказані звіт та платіжну інструкцію, як на докази понесених витрат на правову допомогу, представник позивача посилалась в апеляційній скарзі.
Однак, зазначені письмові документи не можуть слугувати належними, достовірними й достатніми доказами понесення позивачем цих судових витрат, оскільки не надано самого договору про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» і адвокатом Крюковою М.В.
Водночас у суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював адвокат Столітній М.М. за іншим договором.
Наявні ж у матеріалах справи звіт про надання правової допомоги від 26.08.2026 та платіжна інструкція №8685 від 26.08.2026 є похідними документами від самого договору про надання правовової допомоги й беззаперечно не підтверджують погодження між сторонами ціни послуг адвоката в тому розмірі, який пред`явлено до стягнення з відповідача на відшкодування судових витрат.
Натомість розмір гонорару, порядку його обчислення та форми є визначальними та істотними умовами, які повинні міститися саме в умовах договору між клієнтом та адвокатом, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 137 ЦПК України такий договір є підставою для розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу.
Відтак, на переконання апеляційного суду ненадання представником позивача договору про надання правової допомоги є обставиною, яка дає підстави для висновку про необгрунтованість та недоведеність стороною позивача розміру відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача в порядку компенсації витрат на адвоката.
За таких обставин, клопотання позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених судових витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції в сумі 8000,00 грн не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» – задовольнити частково.
Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2026 року – змінити.
Збільшити визначені до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» суми:
- заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №6069357 від 01.11.2022: з 22328,00 грн до 27422,40 грн;
- судового збору: з 2167,79 грн до 2662,40 грн;
- витрат на професійну правничу допомогу: з 2000,00 грн до 5000,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції – залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 3993,60 грн судового збору, понесеного у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.А. Луговець
Судді О.П. Супрун
С.В. Черноп`ятов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua