Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №478/931/26 — Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа №478/931/26

пров. №2/478/618/2026

З а о ч н е р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2026 року Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Сябренко І.П.

за участю: секретаря Нирки В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду с-ще Казанка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В с т а н о в и в:

10 липня 2026 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 07 липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №140547, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору. Згідно умов Договору, ОСОБА_1 отримав фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності та зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених Договором на умовах: сума виданого кредиту 4000 грн, строк кредиту 90 днів, відсоткова ставка 0,72% (процентів) на добу. ОСОБА_1 не виконував взятих на себе обов`язків за кредитним договором, не здійснював погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість Договором, загальний розмір якої становить 7592 грн, яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 2592 грн; послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п.1.4 Договору - 1000 грн.

19 грудня 2025 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено Договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату отримала права вимоги до боржників, одним із яких, відповідно до реєстру боржників від 19 грудня 2025 року є ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року у розмірі 7592 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 2592 грн; послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п.1.4 Договору - 1000 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500 грн.

Ухвалою судді Казанківського районного суду Миколаївської області Томашевського О.О. від 21 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Казанківського районного суду Миколаївської області №19 від 21 вересня 2026 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2026 року матеріали цивільної справи передано 28 вересня 2026 року на розгляд судді Сябренко І.П. у зв`язку з відрахуванням судді Томашевського О.О. зі штату Казанківського районного суду Миколаївської області 23 вересня 2026 року з підстав призначення його на посаду судді Миколаївського апеляційного суду.

Ухвалою судді Казанківського районного суду Миколаївської області Сябренко І.П. від 01 жовтня 2026 року цивільну справу прийнято до свого провадження, призначено розгляд справи у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» Пархомчук С.В. в судове засідання не з`явився, але від нього надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500 грн, розгляд справи здійснювати за його відсутності, не заперечував проти заочного порядку розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзиву не подав. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази та матеріали справи, суд приходить такого висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 07 липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №140547.

Відповідно до п.1.1. Договору, Товариство надало клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Тип кредиту - кредит

Згідно п.1.2. Договору, кредит надається строком на 90 днів, тобто до 04.10.2025 року. Строк дії договору 90 днів.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Відповідач сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту (п.1.4. Договору).

Відповідно до п.1.5. Договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Датою надання кредиту є (07.07.2025). Датою повернення кредиту є (04.10.2025).

Згідно п.3.1. Договору, повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною договору.

У п.4.4.2. Договору передбачено, що клієнт зобов`язаний своєчасно повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом та комісію, що вказана в п.1.4. цього Договору, в порядку, встановленому Договором.

Відповідно до Розділу 9 Договору «Реквізити та підписи сторін» ОСОБА_1 підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL1167, який було відправлено ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» 07.07.2025 року після ідентифікації клієнта на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

Згідно із інформаційною довідкою, виданою директором ТОВ «ПрофітГід» кредитодавець виконав свій обов`язок, передбачений договором, надіславши ОСОБА_1 07.07.2025 08:54 грошові кошти у розмірі 4000 гривень за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 , емітент платіжної картки отримувача RAIFFEISEN BANK, вказаної відповідачем, номер платіжної інструкції А873464В326244СLY140547T1608401, платник ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП», код ЄДРПОУ 43174156, номер транзакції 45186-76501-09084, код авторизації 534249, призначення переказу - видача кредита №140547.

Таким чином, ОСОБА_1 здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором KL1167, на підписання електронного договору, за яким у подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 4000 грн.

Відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання, не здійснив належним чином платежі для погашення кредитної заборгованості.

19 грудня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено Договір факторингу №19122025/2 відповідно до умов якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату отримала права вимоги до боржників.

Згідно Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №19122025/2 від 19 грудня 2025 року, одним із боржників є ОСОБА_1 . Договір про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року, борг по тілу кредиту 4000 грн, прострочена заборгованість за відсотками 2592 грн, послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту 1000 грн, загальна сума боргу 7592 грн.

З моменту отримання права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» не здійснювалося нарахування процентів та жодних штрафних санкцій.

Заборгованість відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року, станом на 20.02.2026 року, становить 7592 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 2592 грн; послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п.1.4 Договору - 1000 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».

За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно норми ст.1050 ч.1 ЦК України, в контексті положення ст.1054 ч.2 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму кредиту, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.

В свою чергу, нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом положень ст.ст.512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст.ст.1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Положеннями ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Відповідач ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору не виконав зобов`язання по сплаті кредиту та відсотків, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 7592 грн, так відповідач порушив вимоги ст.ст.526, 530 ЦК України відповідно до яких зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений договором строк.

Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією за надання, обслуговування і повернення кредиту в розмірі 1000 грн суд зазначає наступне.

Пунктом 1.4. Договору визначено, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом свої зобов`язань за цим договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, до загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат споживача, включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо можливості встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

За змістом ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням зазначеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі №202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 року у справі №168/349/20 та інших.

Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі №204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до абз.3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Як вбачається з п.1.4 Договору про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року, підписаного відповідачем ОСОБА_1 , у ньому наведено перелік послуг, за які встановлено комісію, однак позивачем не долучено доказів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 конкретних послуг із обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення, або інших послуг, надання яких забезпечувалося кредитодавцем.

Принципи добросовісності, розумності, справедливості є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях учасників означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за комісією за надання, обслуговування і повернення кредиту у розмірі 1000 грн, задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд приходе висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року, у розмірі 6592 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 2592 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

В силу вимог п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Положеннями ч.1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Доказами в цивільному у судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

За правилами оцінки доказів, встановлених ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Такого висновку дійшла ВП ВС у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст.134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 15500 грн, на підтвердження понесення яких долучив до позовної заяви Договір про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09 квітня 2026 року, копію акта про отримання правової допомоги від 25 серпня 2026 року, копію платіжної інструкції №5112 від 25 серпня 2026 року та рахунок на оплату №25.08.2026-106 від 25 серпня 2026 року.

Судом встановлено, що 09 квітня 2026 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» та адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» укладено Договір про надання правничої допомоги №09/04/2026.

Згідно акта про отримання правової допомоги до договору №09/04/2026, складеного 25 серпня 2026 року та підписаного сторонами, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» прийняло послуги, надані АО «Пархомчук та партнери», в т.ч. зустріч з клієнтом та консультація в рамках кредитного договору, вартість якої становить 1500 грн; складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості, вартість якої становить 9000 грн; складання клопотань, заяв та інших процесуальних документів, вартість якої становить 4500 грн, канцелярські витрати та відправка поштової кореспонденції 500 грн.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч.4, 5 ст.137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, провадження №14-50цс24.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Розгляд справи проведено без участі представника позивача.

Як вбачається із акта приймання передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг послуги, які надавалися адвокатом складаються, зокрема з зустрічі з клієнтом та консультації в рамках кредитного договору, складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості, складання клопотань, заяв та інших процесуальних документів.

Водночас представником позивача було надіслано до суду лише заяву про розподіл судових витрат.

Така заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (Постанова Верховного Суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22), а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат у розмірі 4500 грн за подачу такої заяви та моніторингу «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу справи.

Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для компенсації витрат на канцелярські витрати на виготовлення копій документів та відправку поштової кореспонденції у сумі 500 грн, оскільки вказані витрати законом не відносяться до правничої допомоги, яка надається адвокатом внаслідок здійснення ним адвокатської діяльності.

Зустріч та консультація на суму 1500 грн охоплюється послугою складення та подання до суду позовної заяви, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.

Підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості, підготовка доказів/додатків до позовної заяви, аналіз судової практики оцінена у 9000 грн, що також є завищеною сумою, з огляду на ціну позову.

Враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній малозначній справі не є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, вважає, що витрати на правничу допомогу мають становити 2000 грн, які слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС».

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовна заява подана ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», тому у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір» застосовується понижуючий коефіцієнт для обчислення судового збору.

При звернені до суду ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» було сплачено 2662 грн 40 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №3655 від 24 червня 2026 року.

Враховуючи те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» задоволено на суму 6592 грн, що становить 86,83% від ціни позову 7592 грн, у зв`язку із чим, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» підлягає стягненню судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2311 грн 76 коп. (6592 грн х 100 : 7592 грн = 86,83%, 2662 грн 40 коп. х 86,83% = 2311 грн 76 коп.).

Керуючись ст.ст.13, 259, 263-265, 279, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд

У х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» (03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. №23, офіс 703, Код ЄДРПОУ 43561872) в рахунок відшкодування заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №140547 від 07 липня 2025 року 6592 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 4000 грн; простроченої заборгованості за відсотками - 2592 грн.

В останній частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 2000 грн та витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, у розмірі 2311 грн 76 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його складення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.

Копію судового рішення надіслати відповідачу ОСОБА_1 протягом двох днів з дня його складення рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Повний текст заочного рішення складено 05.11.2026 року.

Суддя І.П. Сябренко