Суд: Хаджибейський районний суд міста Одеси
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №521/13483/26
Суддя: Шевчук Н. О.
Справа № 521/13483/26
Номер провадження № 2/521/8866/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді: Шевчук Н.О.,
секретаря судового засідання: Сироти О.О.
за участю учасників, представників учасників справи:
від ОСОБА_1 – не з`явилася;
від ОСОБА_2 – не з`явився;
від ОСОБА_3 – не з`явився;
від ОСОБА_4 – не з`явилася;
від Одеської товарної біржи – не з`явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_4 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Одеська товарна біржа (м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810) про визнання права власності на нерухоме майно
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви.
У серпні 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Бондаренко Станіслав Григорович з урахуванням вимог позовної заяви у новій редакції від 24.08.2026 року, звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Одеська товарна біржа про визнання права власності на нерухоме майно, у якому просить суд: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.80 кв.м, корисною площею 48.2 кв.м., яка складається із 2-х кімнат, житловою площею 27.1 кв.м та коридору, кухні, туалету, ванної, зареєстрованої Одеським міським бюро технічної інвентаризації 24.03.1998 року.
Зокрема, обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач вказала, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна №22591 від 16.03.1998 року, укладеного на Одеській товарній біржі, нею була придбана квартира загальною площею 49.80 кв.м, корисною площею 48.2 кв.м., яка складається із 2-х кімнат, житловою площею 27.1 кв.м та коридору,кухні, туалету, ванної, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 11.02.1998 року, виданого УЖКГ міськвиконкому Одеської ради народних депутатів.
Як зазначено позивачкою, відповідно до п.5 вказаного вище договору купівлі-продажу, квартира була продана за тридцять одну тисячу двісті тридцять три гривні, грошові кошти у вказаному розмірі продавці отримали від покупця до підписання договору і квартира стала належати новому власнику- ОСОБА_1 , яка у вказаній квартирі задекларувала своє місце проживання, використовує її для проживання, регулярно сплачує комунальні платежі.
Позивачка зауважила, що договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами нотаріально посвідчений не був, оскільки, відповідачі ухилилися від його нотаріального посвідчення, зв`язку із тим, що договором п.11 було встановлено про те, що відповідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» він зареєстрований на товарній біржі в «Журналі реєстрації угод з нерухомістю» за №22591 від 16.03.1998 року та подальшому нотаріальному посвідченню він не підлягає. Крім того, при укладенні договору купівлі-продажу покупцю було роз`яснено, що він має законну силу, не потребує подальшої реєстрації в нотаріальній конторі, оскільки на момент укладення зазначеного договору був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до якого угоди зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають. В силу юридичної необізнаності покупець не знала про обов`язкове нотаріальне посвідчення правочинів при відчуженні нерухомості.
Підсумовуючи викладене, позивачка наголосила, що оскільки при укладенні договору купівлі-продажу №22591 від 16.03.1998 року сторонами були дотримані всі умови, яких необхідно дотримуватися при укладенні договорів на товарній біржі, у відповідності до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», а на даний час вона має намір розпорядитися належним їй майном, наявні правові підстави для визнання за нею права власності на квартиру.
Рух справи; вирішення судом клопотань, поданих сторонами, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 27.08.2026 року у справі №521/13483/26 було відкрито провадження, вирішено розгляд проводити в порядку загального позовного провадження.
Відзивів від відповідачів у даній справі не надійшло, що не є перешкодою для розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 02.10.2026 року у справі №521/13483/26 підготовче провадження було закрите, призначено розгляд справи по суті позовних вимог у судовому засіданні, викликано учасників справи.
У судове засідання учасники та представники учасників справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином та своєчасно.
Раніше, 02.10.2026 від представника позивачки через підсистему «Електронний Суд» до Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшла заява про розгляд справи без участі позивачки та його представника, що розглянуто судом та задоволено.
Відповідачі та представник Одеської товарної біржі до суду повторно не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах цивільної справи письмові повідомлення, які повернулися на адресу суду, про причини неявки суду не повідомили, будь-яких заяв або клопотань суду не надали.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно із п. п. 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі та призначення до судового розгляду по суті позовних вимог розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Хаджибейського районного суду міста Одеси, тобто ухвали суду є доступними для ознайомлення та загальновідомими.
Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд зазначає про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Одеська товарна біржа про визнання права власності на нерухоме майно, враховуючи таке.
Хаджибейським районним судом міста Одеси було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
З наявної у матеріалах справи копії паспорта НОМЕР_3 , виданого Іллічівським МВ УМВС України в Одеській області 05.04.1996 року вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Виноградар Біляївського району Одеської області народилася ОСОБА_1 .
16.03.1998 року між ОСОБА_2 , який діяв від свого імені, та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем було укладено договір купівлі – продажу нерухомого майна №22591, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.80 кв.м, корисною площею 48.2 кв.м., яка складається із 2-х кімнат, житловою площею 27.1 кв.м.
Відповідно до п. 5 вказаного договору, квартира продана за 31233 грн., які отримані продавцями до підписання договору.
Вказаний договір підписаний як з боку продавців, так і з боку покупця без застережень та зауважень.
24.03.1998 року право власності на вказану квартиру зареєстровано Одеським МБТІ за ОСОБА_5 , під №2562 стор. 34, кн. 266 пр., про що свідчить відповідний штемпель на зворотній частині останнього аркушу договору купівлі-продажу.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 30.07.2026 року – квартири в багатоповерховій житловій будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , її вартість складає 1629409 грн. 10 коп.
Інших належних та допустимих доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали цивільної справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання права власності на нерухоме майно.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані ним норми права під час прийняття аргументів позивача, викладених нею у позовній заяві.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, ст. 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (п. 5 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У даній справі судом встановлено, що 16.03.1998 року між ОСОБА_2 , який діяв від свого імені, та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем було укладено договір купівлі – продажу нерухомого майна №22591, відповідно до умов п. 1 якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.80 кв.м, корисною площею 48.2 кв.м., яка складається із 2-х кімнат, житловою площею 27.1 кв.м.
Відповідно до п. 5 вказаного договору, квартира продана за 31233 грн., які отримані продавцями до підписання договору.
Вказаний договір підписаний як з боку продавців, так і з боку покупця без застережень та зауважень.
24.03.1998 року право власності на вказану квартиру зареєстровано Одеським МБТІ за ОСОБА_5 , під №2562 стор. 34, кн. 266 пр., про що свідчить відповідний штемпель на зворотній частині останнього аркушу договору купівлі-продажу.
Як встановлено судом, позивачка має намір розпорядитися належним їй на праві власності майном, проте не може цього зробити, оскільки посвідчений на Одеській товарній біржі договір купівлі – продажу квартири не посвідчений нотаріально.
Враховуючи, що оспорюваний договір укладено 16.03.1998 року, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом ст. 128, 153 ЦК Української РСР (тут і далі в редакції Кодексу, чинній на час укладення оспорюваного договору) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підкреслюється, що «Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін» (пункт 13 постанови).
На момент укладення біржового договору у 1998 році пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» надавав такий висновок щодо розв`язання подібної ситуації: «З підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах) міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини; дарування іншого майна на суму понад 500 крб. і валютних цінностей на суму понад 50 крб. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження».
Як вбачається із змісту наведених роз`яснень, можливість визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна не ставилась у залежність від наявності обох умов такого правочину: нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд враховує, що на момент укладання біржового договору учасники угод стосовно об`єктів нерухомого майна знаходились у невизначеному правовому полі: з одного боку існувала ст. 227 ЦК, яка передбачала, що договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. А з другого боку діяв Закон «Про товарні біржі» від 10.12.1991 року № 1956-XII (в редакції, що діяла на момент укладання біржового договору), ст. 15 якого наголошувала, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Також ч. 2 ст. 47 ЦК 1963 року встановлювала, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
У даному випадку недотримання сторонами нотаріальної форми обумовлено не ухиленням однієї із сторін від нотаріального посвідчення договору, а плутаниною у законодавстві. До того ж, обома сторонами умови договору виконані у повному обсязі і будь-яких претензій один до одного вони у подальшому не мали.
У даній справі судом встановлено, що 24.03.1998 року право власності на вказану квартиру зареєстровано Одеським МБТІ за ОСОБА_5 , під №2562 стор. 34, кн. 266 пр., про що свідчить відповідний штемпель на зворотній частині останнього аркушу договору купівлі-продажу.
Як підкреслив Пленум ВССУ у постанові № 5 (п. 37): «З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Стаття 392 ЦК не регулює правовідносин щодо самочинно збудованого нерухомого майна.
Тобто, позивачем у даному випадку обраний належний спосіб захисту права, який передбачений ч. 2 ст. 16 ЦК України, а саме, визнання права власності на нерухоме майно, оскільки такий спосіб є необхідно ефективним для захисту права на нерухоме майно.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 47, 128, 227 ЦК Української РСР 1963 року, ст. 328, 392 ЦК України 2003 року; ст. 13, 19, 263-265 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_4 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Одеська товарна біржа (м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810) про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 49.80 кв.м, корисною площею 48.2 кв.м., яка складається із 2-х кімнат - житловою площею 10, 3 кв.м. та 16, 8 кв. м. відповідно, коридору – 9 кв. м., кухні – 7, 9 кв. м., туалету – 1, 4 кв. м., ванної – 2.8 кв.м. лоджії – 1.6 кв. м.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2026 року.
Повні відомості про учасників справи згідно із п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідачі: ОСОБА_2 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: невідомий), ОСОБА_4 (відома адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий);
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська Товарна Біржа (65114, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 140 а, ЄДРПОУ:03876810).
Суддя: Н.О. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua