Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №339/445/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №339/445/25

Суддя: Томин О. О.

Справа № 339/445/25

Провадження № 22-ц/4808/1774/26

Головуючий у 1 інстанції Кілик М. П.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду від 23 червня 2026 року, ухвалене в складі судді Кілик М. П. у м. Болехові, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Болехівська міська рада Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності на автомобіль,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності на придбаний автомобіль.

В обґрунтування позову вказав, що у березні-квітні 2025 року за оголошенням на сайті продажу автомобілів йому сподобався один із рекламованих, у зв`язку з чим він зв`язався з його власником ОСОБА_7 , який підтвердив, що хоче продати автомобіль, оскільки перебуває у ЗСУ і ним ніхто не користується. Для вирішення питання купівлі автомобіля запропонував звернутися у м. Болехові до його дружини ОСОБА_2 , яка уповноважена вирішити питання його продажу.

Позивач зателефонував до ОСОБА_2 , уточнив ціну автомобіля та обговорив інші обставини, після чого разом із донькою ОСОБА_8 поїхав у м. Болехів для здійснення покупки.

Оглянувши автомобіль, вони вирішили його придбати. ОСОБА_2 зателефонувала чоловіку на фронт, після чого домовилися, що позивач передасть їй за автомобіль 260 000 грн, а ОСОБА_7 за місцем служби оформить нотаріально посвідчене доручення на ім`я доньки позивача ОСОБА_6 , щоб при перереєстрації вона зареєструвала автомобіль на ім`я позивача.

04 квітня 2025 року ОСОБА_2 отримала кошти, видала власноруч написану розписку про їх отримання та передала ОСОБА_1 автомобіль марки «SUBARU» 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , разом із технічним паспортом. Таким чином, продавець отримав обумовлену суму коштів та передав автомобіль із документами, а покупець передав кошти та отримав автомобіль. Власник автомобіля на підтвердження його продажу видав нотаріально посвідчене доручення на розпорядження майном.

Приблизно 15-16 квітня 2025 року позивач отримав поштове відправлення з дорученням від імені ОСОБА_7 , посвідченим нотаріусом у м. Слов`янську Краматорського нотаріального округу Донецької області 07 квітня 2025 року за реєстровим № 2534.

На початку листопада позивач із донькою звернулися до Територіального сервісного центру МВС з метою проведення державної реєстрації автомобіля на його ім`я. Однак, дізналися про загибель власника.

ОСОБА_2 підтвердила факт смерті чоловіка, надала копії свідоцтва про смерть та одруження та визнала, що автомобіль дійсно проданий, зазначивши, що це був його особистий автомобіль, яким він розпорядився за життя, а заяву про прийняття спадщини вона подавати не буде, оскільки іншого майна немає.

Оскільки доручення, видане власником на розпорядження автомобілем, зі смертю довірителя втратило силу, позивач вважає, що за таких обставин захистити своє право на придбаний автомобіль інакше як у судовому порядку він не може.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 19 березня 2026 року просив суд визнати договір купівлі-продажу автомобіля марки «SUBARU» 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належного продавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 2642 18 квітня 2024 року на ім`я ОСОБА_7 , укладений 04 квітня 2025 року в м. Болехові між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , укладеним; визнати за ним право власності на вказаний автомобіль.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Болехівського міського суду від 23 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Болехівська міська рада Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності на автомобіль відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що в судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи та прийняття рішення на розсуд суду на підставі наявних доказів, а представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, – органу опіки та піклування Болехівської міської ради Досяк Т. М. просила позов задовольнити. Жодна зі сторін не заперечила проти його позовних вимог та не оспорила наданих доказів.

Зазначає, що сторонами виконано всі необхідні та передбачені законодавством України дії для укладення договору купівлі-продажу автомобіля: прийнято пропозицію щодо купівлі авто, витребувано від продавця-власника речі нотаріально посвідчене доручення, яким визначено повірену ним особу для отримання речі та розпорядження нею, покупцем сплачено кошти, що підтверджується розпискою співвласника автомобіля ОСОБА_2 – дружини ОСОБА_7 , та отримано продану річ – автомобіль.

На підтвердження вищевикладених обставин суду надано оригінал розписки від 04 квітня 2025 року, виданої ОСОБА_2 на підтвердження отриманих нею коштів, нотаріально посвідчене доручення на управління та розпорядження автомобілем, видане ОСОБА_7 , технічний паспорт на автомобіль, що знаходиться у нього як покупця, а також йому передано сам автомобіль.

Звертає увагу, що суд першої інстанції у рішенні посилається на статтю 11 ЦК України, яка передбачає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема договори та інші правочини чи юридичні факти. Натомість позивачем подано до суду докази всіх вчинених ним як покупцем дій та дій продавця автомобіля, передбачених законодавством і спрямованих на перехід права власності саме до нього як покупця.

Вказує, що суд послався на Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, та Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів. Зокрема, на пункти 12 та 17 Порядку, якими передбачено оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС та визначено порядок видачі відповідних реєстраційних документів під час продажу транспортних засобів.

При цьому суд не взяв до уваги, що як позивачем, так і власником автомобіля зроблено всі передбачені законом кроки для оформлення у встановлений законом спосіб переходу права власності на автомобіль, про що свідчить перш за все нотаріально посвідчене доручення. Однак причиною неможливості подальшої реалізації їхніх прав стала непередбачувана загибель власника на фронті, що, на думку апелянта, можливо віднести до настання форс-мажорних обставин, які перешкоджали укладенню договору купівлі-продажу чи зняттю автомобіля з реєстрації.

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позиція інших учасників справи

Третя особа ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує її доводи.

Вказує, що домовленість про купівлю автомобіля відбулася між її батьком ОСОБА_1 та власником автомобіля ОСОБА_7 по телефону, оскільки останній перебував у ЗСУ. Під час цієї ж розмови ОСОБА_7 доручив своїй дружині ОСОБА_2 передати їм автомобіль та отримати обумовлену сторонами суму коштів.

Її батько ОСОБА_1 у її присутності передав ОСОБА_2 кошти в сумі 260 000 грн, а ОСОБА_2 , у свою чергу, видала власноруч написану розписку про отримання коштів та передала їм автомобіль марки «SUBARU», державний номерний знак НОМЕР_1 та документи на нього.

Як і було домовлено, ОСОБА_7 07 квітня 2025 року за місцем служби видав на ім`я ОСОБА_6 нотаріально посвідчене доручення на розпорядження автомобілем, посвідчене нотаріусом Краматорського нотаріального округу Донецької області за реєстровим № 2534, з метою здійснення перереєстрації автомобіля в державному органі реєстрації за місцем проживання на її батька ОСОБА_1 , який придбав автомобіль для себе.

Вказує, що в день видачі доручення ОСОБА_7 помер, що стало причиною неможливості використання виданого ним доручення та реєстрації права на автомобіль за особою, яка його придбала, – ОСОБА_1 .

Просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник – адвокат Гринюк Ганна Василівна, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З урахуванням положень частини другої статті 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Болехівського міського суду від 23 червня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 2642 18 квітня 2024 року, автомобіль марки «SUBARU», модель «LEGACY OUTBACK», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 44).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 21 березня 2018 року Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 21 березня 2018 року зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис № 32 (т. 1, а. с. 108).

Зі змісту позовної заяви та пояснень ОСОБА_1 відомо, що у березні-квітні 2025 року за оголошенням на сайті продажу автомобілів йому сподобався один із рекламованих автомобілів, у зв`язку із чим він зв`язався з його власником – ОСОБА_7 , який підтвердив, що бажає продати автомобіль, оскільки перебуває у Збройних Силах України, та повідомив, що для вирішення питання купівлі позивач може звернутися в м. Болехові до його дружини – ОСОБА_2 , яка уповноважена вирішити питання продажу.

Позивач разом зі своєю донькою – третьою особою ОСОБА_6 приїхали до м. Болехова для придбання автомобіля. ОСОБА_2 зателефонувала чоловікові, який перебував на фронті, та вони домовилися, що ОСОБА_1 передасть їй кошти за автомобіль у сумі 260 000 грн, а ОСОБА_7 за місцем служби видасть нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_6 для подальшої реєстрації автомобіля на ім`я позивача.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією розписки від 04 квітня 2025 року, складеною ОСОБА_2 власноруч, остання підтвердила, що отримала від ОСОБА_1 за автомобіль Subaru Outback, державний номерний знак НОМЕР_1 , 260 000 грн (т. 1, а. с. 41).

За твердженням позивача, після отримання коштів за вказаною розпискою ОСОБА_2 передала йому свідоцтво про реєстрацію спірного транспортного засобу, ключі від автомобіля та сам автомобіль.

07 квітня 2025 року ОСОБА_7 видав на ім`я ОСОБА_6 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Краматорського районного нотаріального округу Донецької області Бігун В. В. та зареєстровану в реєстрі за № 2534 (т. 1, а. с. 42).

Відповідно до змісту довіреності ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_6 продати за ціну та на умовах за його власним розсудом належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого ТСЦ 2642 18 квітня 2024 року, автомобіль марки «SUBARU», комерційний опис «LEGACY OUTBACK», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Для виконання вказаних дій довіреністю надано, зокрема, право керувати автомобілем, представляти інтереси довірителя в органах нотаріату та будь-яких установах, підприємствах і організаціях з усіх без винятку питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням автомобіля, його переобладнанням, ремонтом, проходженням технічного огляду, зняттям автомобіля з обліку, одержанням транзитних номерних знаків, укладати від імені довірителя договори страхування, одержувати страхове відшкодування, необхідні довідки та документи, подавати заяви, одержувати належні довірителю в разі продажу кошти та виконувати інші юридично необхідні дії, пов`язані з довіреністю.

У довіреності зазначено, що її видано на підставі попереднього усного договору з повіреною особою, з правом передоручення повноважень іншим особам, строком на один рік, до 07 квітня 2026 року.

Згідно з копією витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 56560184 від 23 жовтня 2025 року, довіреність, посвідчену 07 квітня 2025 року, зареєстровано в Єдиному реєстрі довіреностей за № 57936536. Особою, яка видала довіреність, зазначено ОСОБА_7 , представником – ОСОБА_6 , строк дії довіреності – до 07 квітня 2026 року. Предметом довіреності є продаж автомобіля марки «SUBARU», комерційний опис «LEGACY OUTBACK», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 43).

Відповідно до копії Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00054975267 від 26 листопада 2025 року та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 14 серпня 2025 року, ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Івано-Дар`ївка Бахмутського району Донецької області (т. 1, а. с. 39, 112, 115-117).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_7 . 07 квітня 2025 року представництво ОСОБА_6 за виданою ним довіреністю припинилося. Як стверджує позивач, він отримав довіреність поштовим відправленням приблизно 15–16 квітня 2025 року, тобто після припинення представництва за нею у зв`язку зі смертю особи, яка її видала.

Із копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 , вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 та малолітній ОСОБА_3 прийняли спадщину, подавши у визначений законом строк заяву про прийняття спадщини, яку направлено нотаріусу за зареєстрованим місцем проживання спадкодавця (т. 1, а.с. 93-120).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено належними та допустимими доказами факту укладення між позивачем та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірного автомобіля, зокрема досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору та волевиявлення власника на передачу автомобіля позивачеві 04 квітня 2025 року. Розписка від 04 квітня 2025 року про отримання ОСОБА_2 коштів за автомобіль не свідчить про погодження між позивачем та ОСОБА_7 усіх істотних умов договору, а видана останнім 07 квітня 2025 року довіреність на ім`я ОСОБА_6 не підтверджує факту попереднього продажу автомобіля позивачеві. Договір купівлі-продажу автомобіля у встановленому законодавством порядку не оформлено, автомобіль не знято з обліку, він залишається зареєстрованим за ОСОБА_7 , а видача довіреності на право володіння, користування та розпорядження автомобілем не свідчить про укладення такого договору.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до частини першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що для встановлення факту укладення договору купівлі-продажу необхідно з`ясувати наявність взаємного волевиявлення продавця та покупця, спрямованого на виникнення відповідних цивільних прав та обов`язків, досягнення ними згоди щодо істотних умов договору та дотримання встановлених законодавством вимог до його укладення.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Законі України «Про дорожній рух», Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388.

Пунктом 8 Порядку № 1388 передбачено, що документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема, оформлені в установленому порядку: укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договір купівлі-продажу, оформлений в електронній формі засобами електронного кабінету водія або Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія).

У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 166/817/22 (провадження № 61-1634св23) зазначено, що законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід`ємно пов`язаний з обов`язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Разом із тим відповідно до частини першої статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) зазначено, що положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Таким чином, сама собою відсутність державної перереєстрації транспортного засобу не є безумовною підставою для висновку про ненабуття особою права власності на нього. Водночас застосування положень статті 334 ЦК України передбачає наявність укладеного договору, на підставі якого відбувається передання майна та перехід права власності.

З матеріалів цієї справи вбачається, що спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_7 . На підтвердження його придбання позивач надав розписку від 04 квітня 2025 року, складену ОСОБА_2 , та довіреність від 07 квітня 2025 року, видану ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_6 .

Оцінюючи зазначені докази в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони не підтверджують факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу автомобіля 04 квітня 2025 року.

Так, розписка від 04 квітня 2025 року підтверджує отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 коштів у сумі 260 000 грн за автомобіль Subaru Outback, державний номерний знак НОМЕР_1 . Однак зазначена розписка складена та підписана не власником автомобіля ОСОБА_7 , а його дружиною ОСОБА_2 , і не містить відомостей про укладення договору купівлі-продажу між позивачем та власником транспортного засобу, погодження ними умов переходу права власності чи передачу автомобіля позивачеві.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_2 укласти від його імені договір купівлі-продажу спірного автомобіля або здійснити його відчуження позивачеві 04 квітня 2025 року.

Посилання позивача на те, що відповідні домовленості були досягнуті з власником автомобіля в телефонному режимі, а ОСОБА_2 діяла за його дорученням, ґрунтуються на поясненнях позивача та третьої особи ОСОБА_6 , яка є його донькою, проте не підтверджені іншими доказами, які б дозволяли встановити зміст і умови домовленості безпосередньо між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Не спростовує цього висновку й видана ОСОБА_7 07 квітня 2025 року довіреність на ім`я ОСОБА_6 .

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За змістом зазначених норм довіреність посвідчує повноваження представника діяти від імені довірителя. Однак сама по собі не є договором купівлі-продажу майна та не підтверджує переходу права власності на нього до іншої особи.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 145/147/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 573/476/19, відповідно до яких видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Зі змісту довіреності від 07 квітня 2025 року вбачається, що ОСОБА_7 уповноважив ОСОБА_6 продати належний йому автомобіль, визначати умови його продажу, представляти інтереси довірителя з питань відчуження транспортного засобу та одержувати належні довірителю в разі продажу кошти. Таким чином, зазначеною довіреністю ОСОБА_7 надав ОСОБА_6 повноваження на вчинення дій щодо відчуження автомобіля від його імені. Водночас вона не містить відомостей про те, що автомобіль уже проданий ОСОБА_1 04 квітня 2025 року; що власник отримав обумовлену за нього суму коштів через ОСОБА_2 або що право власності на автомобіль перейшло до позивача.

Та обставина, що довіреність видана саме доньці позивача після отримання ОСОБА_2 коштів за автомобіль, може свідчити про намір власника здійснити його відчуження, однак не є достатнім доказом того, що договір купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 вже було укладено на визначених позивачем умовах.

При цьому видача довіреності на продаж автомобіля та отримання коштів ОСОБА_2 не підтверджує доводів позивача про те, що всі необхідні дії для укладення договору купівлі-продажу були завершені ще 04 квітня 2025 року.

Колегія суддів також ураховує, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється в разі смерті особи, яка її видала.

Оскільки ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , представництво ОСОБА_6 за виданою ним довіреністю припинилося у зв`язку з його смертю. Водночас, всупереч твердженням апеляційної скарги, припинення представництва не змінює правової природи довіреності та не перетворює її на доказ укладення договору купівлі-продажу автомобіля до смерті довірителя. Доводи ОСОБА_1 про те, що смерть ОСОБА_7 стала непередбачуваною обставиною, яка перешкодила завершенню оформлення договору купівлі-продажу та перереєстрації автомобіля, не можуть замінити собою відсутні докази виникнення договірних правовідносин між позивачем та власником транспортного засобу та не можуть бути підставою для задоволення позову.

Колегія суддів не ставить під сумнів, що смерть власника автомобіля унеможливила подальше використання виданої ним довіреності для вчинення правочину від його імені. Однак зазначена обставина сама собою не підтверджує факту укладення договору купівлі-продажу 04 квітня 2025 року та не усуває необхідності доведення досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що жоден з учасників справи не заперечував проти позову та не оспорював наданих доказів. У долученій до матеріалів справи заяві від 13 червня 2026 року відповідачка ОСОБА_2 просила розглянути справу за наявними доказами та вирішити спір відповідно до вимог законодавства. Зазначена заява не містить визнання позову або підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 235).

Відповідно до частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, відсутність заперечень проти позовних вимог з боку інших учасників справи не є самостійною підставою для їх задоволення та не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність передбачених законом підстав для визнання договору укладеним і права власності на спірне майно.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази, зокрема розписка про отримання ОСОБА_2 коштів за автомобіль, свідоцтво про його реєстрацію та довіреність, видана ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_6 , у своїй сукупності не підтверджують факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірного автомобіля 04 квітня 2025 року.

При цьому фактичне перебування автомобіля та реєстраційних документів у позивача, а також сплата ним коштів за автомобіль не можуть самі собою підтверджувати набуття права власності на нього за відсутності доведеної правової підстави такого набуття. Відтак, оскільки позивачем не доведено набуття права власності на спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу, відсутні й правові підстави для задоволення вимоги про визнання за ним права власності на це майно.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином дослідив та оцінив наявні у справі докази, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болехівського міського суду від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 05 листопада 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua