Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №338/1346/26
Суддя: Девляшевський В. А.
Справа № 338/1346/26
Провадження № 22-ц/4808/2147/26
Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Девляшевського В.А.,
суддів: Василишин Л.В., Луганської Л.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Богородчанського районного суду, ухвалене головуючим суддею Шишком О.А. 07 вересня 2026 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в :
У серпні 2026 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 лютого 2024 року сторони уклали в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1355-2540, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 1000 грн строком на 300 днів, а наступного дня - додаткову угоду про надання ще 1000 грн. Позивач свої зобов`язання виконав, однак відповідачка кредит не повернула та проценти не сплатила.
Посилаючись на непогашення заборгованості в добровільному порядку, позивач просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість в розмірі 8627,55 грн, з яких: 1018,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом та 7609,55 грн - за нарахованими процентами, а також 2422,40 грн судового збору.
Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 07 вересня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1355-2540 від 26 лютого 2024 року в сумі 4001,97 грн, із яких 1003,00 грн - заборгованість за кредитом та 2998,97 грн - заборгованість за процентами, а також 1234,98 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що воно ухвалене за неповного з`ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що відповідно до пунктів 4.10, 10.1 договору проценти нараховуються на залишок неповернутої суми кредиту за кожен день користування коштами - з дня їх видачі до фактичного повернення. При цьому базовий період у 14 днів визначає періодичність сплати процентів, тоді як строк кредитування становить 300 днів.
Позивач вказує, що нараховував виключно проценти за користування кредитом у межах погодженого строку дії договору, не застосовуючи відповідальність за ст. 625 ЦК України, пеню, штрафи чи інші платежі за порушення зобов`язань. Скаржник зазначає, що відповідач мала право протягом 14 днів відмовитися від договору без пояснення причин, однак цим правом не скористалася та продовжила користуватися кредитними коштами. У паспорті споживчого кредиту, який разом із договором визначає його істотні умови, зазначено фіксовані стандартну та знижену процентні ставки в розмірі 2,5 % на день. Ознайомлення з умовами кредитування та їх прийняття ОСОБА_1 підтверджено електронним підписом одноразовим ідентифікатором від 26.02.2024.
На думку позивача, розмір процентів погоджений сторонами та відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а також вимогам статей 1048, 1056-1 ЦК України.
Щодо застосування обмежень денної процентної ставки апелянт зазначає, що денна процентна ставка, визначена ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», є розрахунковим показником загальних витрат споживача за кредитом за весь строк його дії, тоді як договірна процентна ставка визначає порядок фактичного нарахування процентів на залишок неповернутого кредиту за кожен день користування. Тому ці поняття мають різну правову природу та не повинні ототожнюватися.
Посилаючись на пункти 8, 9 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», апелянт вказує, що денна процентна ставка розраховується на дату укладення договору з урахуванням законодавчих обмежень, чинних на цей момент. Згідно з пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, протягом перших 120 днів із дня набрання чинності Законом № 3498-IX максимальна денна процентна ставка не могла перевищувати 2,5 %, а протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Отже, обмеження у розмірі 1 % застосовується з 21.08.2024.
Оскільки договір № 1355-2540 укладено 26.02.2024, а додаткову угоду - 27.02.2024, тобто в період дії обмеження 2,5 %, позивач вважає, що встановлена договором денна процентна ставка відповідала законодавству. При цьому пунктами 4.15, 4.18 договору передбачено денну процентну ставку 2,5 %, розраховану за формулою, визначеною законом. Апелянт також наголошує на обов`язковості прикінцевих та перехідних положень закону, які мають таку саму юридичну силу, як і його інші норми, та не містять обмежень щодо договорів, на які поширюється їх дія.
Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково застосував до нарахованих за договором процентів ставку 1 % замість погодженої сторонами ставки 2,5 %, чим безпідставно обмежив право позивача на отримання процентів за користування кредитними коштами.
Зважаючи на викладене, просить оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову у оскаржуваній частині, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону № 3498-IX, дійшов висновку про необхідність обмеження денної процентної ставки розміром 1 % з першого дня користування кредитом. Здійснивши відповідний перерахунок з урахуванням платежу відповідачки та надання додаткових кредитних коштів, суд визначив залишок основного боргу в розмірі 1003 грн, а процентів за весь строк кредитування - 2998,97 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, з огляду на таке.
Суд встановив, що 26 лютого 2024 року о 12 год 59 хв між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про відкриття кредитної лінії №1355-2540 продукту «CreditKasa».
Згідно з п. 4.1, 4.2, 4.8, 4.10 та 4.12 договору кредитодавець надав позичальниці 1000 грн на 300 календарних днів, із кінцевою датою повернення 21 грудня 2024 року. Базовий період становив 14 календарних днів, а договором була визначена фіксована процентна ставка 2,50 % за кожен день користування кредитом.
Договір, паспорт споживчого кредиту та графік платежів підписані відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором С8896. У документах зазначені її РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , номер телефону, електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 та реквізити платіжного засобу.
На підтвердження надання коштів за вказаним договором позивач надав квитанцію системи LiqPay про переказ 26 лютого 2024 року 1000,00 грн, ідентифікатор операції 2430475456, на платіжний інструмент НОМЕР_3, а також довідку позивача про перерахування кредитних коштів.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що 26 лютого 2024 року відповідачка сплатила 1007,00 грн. Позивач зарахував 25,00 грн на погашення процентів, нарахованих за цей день за договірною ставкою 2,50 %, та 982,00 грн - на погашення кредиту, після чого у своєму обліку визначив залишок основного боргу 18,00 грн.
27 лютого 2024 року о 08 год 41 хв сторони уклали електронну додаткову угоду до договору № 1355-2540, підписану відповідачкою одноразовим ідентифікатором С8631. За цією угодою позивач додатково надав відповідачці 1000 грн, що підтверджується квитанцією LiqPay, ідентифікатор операції 2430729377, та довідкою про перерахування коштів.
У заголовку таблиці обчислення загальної вартості кредиту, доданої до додаткової угоди, помилково зазначено номер договору 1355-7415. Водночас сама додаткова угода та повідомлення про її укладення містять правильний номер 1355-2540, а в таблиці збігаються особа позичальниці, її РНОКПП, платіжний засіб, одноразовий ідентифікатор С8631, сума кредиту 1018,00 грн, строк 299 днів та кінцева дата 21 грудня 2024 року.
Згідно з розрахунком заборгованості заборгованості за договором 1355-2540 від 26.02.2024 року, станом на 06.05.2026 загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить: 8627,55 грн, з яких: 1018,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом та 7609,55 грн - за нарахованими процентами.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Звертаючись до суду позивач, крім заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 1018 грн, просив стягнути з відповідачки заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитними коштами у розмірі 7609,55 грн, який розраховано за процентною ставкою 2,5 % в день.
Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Кредитний договір укладений 26 лютого 2024 року, тобто після внесення відповідних змін до Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на нього поширюються загальні приписи частини п`ятої статті 8 цього Закону щодо граничного розміру денної процентної ставки у 1 %, а не перехідні положення щодо поступового знищення денної процентної ставки, як помилково вважав позивач.
Зі змісту положень частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розмір денної процентної ставки, передбаченої договором, не узгоджується із розміром денної процентної ставки, передбаченої Законом.
На вказане також звернув увагу суд першої інстанції та провів розрахунок заборгованості з урахуванням згаданих законодавчих обмежень та здійсненого відповідачкою на погашення заборгованості платежу.
Як убачається з матеріалів справи, 26 лютого 2024 року відповідачка отримала кредит у розмірі 1000 грн, а 27 лютого 2024 року - додатково 1000 грн. При цьому 26 лютого 2024 року нею внесено платіж у розмірі 1007 грн. За розрахунком суду першої інстанції, з урахуванням процентів за один день користування кредитом у розмірі 10 грн, на погашення основного боргу спрямовано 997 грн, унаслідок чого його залишок становив 3 грн. Після отримання додаткових кредитних коштів загальна сума неповернутого основного боргу становила 1003 грн.
За період із 27 лютого до 21 грудня 2024 року включно, тобто протягом 299 днів, проценти на зазначену суму за ставкою 1 % на день становлять 2998,97 грн (1003 грн ? 1 % ? 299 днів).
Водночас підстав для нарахування процентів після закінчення погодженого сторонами строку кредитування немає, оскільки право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється зі спливом такого строку, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.
Отже, визначений судом першої інстанції розмір заборгованості - 4001,97 грн, з яких 1003 грн основного боргу та 2998,97 грн процентів, є правильним, а підстав для стягнення решти заявленої заборгованості немає.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення, а заочне рішення Богородчанського районного суду від 07 вересня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: Л.В. Василишин
В.М. Луганська
Повне судове рішення складено 05 листопада 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua