Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №344/9415/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Суд: Івано-Франківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №344/9415/24

Суддя: Пнівчук О. В.

Справа № 344/9415/24

Провадження № 22-ц/4808/1728/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Прикарпаття і К», в інтересах якого діє адвокат Широких Юлія Валеріївна, та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє, адвокат Андрусенко Ігор Ярославович, на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2026 року, у складі судді Бабій О. М., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , приватного підприємства «Прикарпаття і К», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , про визнання недійсною угоди про розірвання договору №66 в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення, визнання недійсним договору № 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення,

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року представник ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом ОСОБА_1 , ПП «Прикарпаття і К», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 у якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив:

визнати недійсною угоду від 04.04.2024 про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К»;

визнати недійсним договір № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладений між ОСОБА_2 та приватним підприємством «Прикарпаття і К»;

витребувати на користь позивачки ОСОБА_4 з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 право вимоги на 1/2 апартаментів № 66 у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору № 66 від 15.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К».

Позові вимоги обґрунтовані тим, що позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2003 по 05.04.2023.

Під час шлюбу 19.06.2014 між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено договір №66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору Забудовник здійснює будівництво спортивно-готельного комплексу, а Інвестор фінансує будівництво для отримання апартаментів № 66 площею 61,16 кв. м на третьому поверсі вартістю 336 380 грн. Змінами до договору від 15.07.2015 площу апартаментів збільшено до 64 кв. м, а їх вартість -

до 503 645 грн. За час шлюбу сім`єю ОСОБА_6 на виконання вказаного договору було сплачено кошти в сумі 503 645 грн. В період з 2019 по 2020 позивачка із ОСОБА_1 зробили ремонт у спірному приміщенні, а з червня 2020 сторони з дітьми стали там проживати.

На даний час між сторонами існує спір щодо поділу спільно нажитого за час шлюбу (справа №344/16887/23), предметом поділу є майнові права на апартаменти загальною площею 64 кв.м, поверх 3, кількість кімнат 2, у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачка вказувала, що усі платежі по договору здійснювалися від імені ОСОБА_1 , але кошти були спільними коштами подружжя. Сам договір було укладено в інтересах сім`ї, а позивачка з дітьми проживала у вказаному приміщенні.

Також у проваджені Івано-Франківського міського суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору № 66 про участь у будівництві (справа 344/4320/24). На час пред`явлення ОСОБА_1 позовної заяви про розірвання договору, вже було відкрито провадження у справі № 344/16887/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПП «Прикарпаптя і К» про поділ майна подружжя.

Позивачка вважала, що ОСОБА_1 штучно створив спір про розірвання договору для того, щоб в подальшому унеможливити розгляд справи про поділ майна подружжя, оскільки у разі розірвання спірного договору № 66 ОСОБА_4 буде позбавлена можливості визнати за собою майнові права.

Під час розгляду справи про поділ майна представником відповідача ОСОБА_1 було долучено до справи угоду про розірвання договору № 66 про участь в будівництві від 19.06.2014 та угоду про повернення коштів від 19.04.2024.

Зазначена угода є недійсною, оскільки укладена сторонами недобросовісно та має ознаки фраудаторного правочину. Зокрема, 04.04.2024, під час розгляду справи про поділ майна, про предмет спору в якій відповідачам було відомо та учасниками якої вони були, вони уклали спірну угоду про розірвання договору № 66. Крім того, угодою передбачено заниження вартості апартаментів з 503 645 грн до 453 280,50 грн.

Під час розгляду справи представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» долучила копію договору № 100 від 08.04.2024 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К». Предметом вказаного договору виступає будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 для отримання апартаментів № 66, загальною площею 65.6 м.кв. на 3 поверсі із двома кімнатами.

12.05.2024 було укладено договір про відступлення права вимоги між ОСОБА_2 та новим кредитором ОСОБА_5

15.05.2024 було укладено договір про відступлення права вимоги між ОСОБА_2 , другим кредитором ОСОБА_5 та новим кредитором ОСОБА_3 .

Згідно умов Договору, другий кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за вищевказаним Договором №100.

Предметом спору виступає вимога про визнання недійсною угоди про розірвання договору №66 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 19.06.2014, укладеної між ПП «Прикарпатя і К» і ОСОБА_1 . У разі її задоволення відновиться дія договору №66 укладеного 19.06.2014 між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» про участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 , право вимоги за яким є предметом позову у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ПП «Прикарпаття і К» про поділ майна подружжя (справа №344/16887/23).

Позивачка вважає, що ОСОБА_1 не мав права без її згоди укладати угоду з ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору №66 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціального-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 19.06.2014, укладену між ПП «Прикарпаття і К» і ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене усі наступні угоди з приводу права вимоги та майнових прав на дане приміщення, яке є предметом договору спірних договорів є недійсними.

З огляду на зазначене представник позивачки просив витребувати на користь позивачки ОСОБА_4 з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 право вимоги на 1/2 апартаментів № 66 у готельному комплексі з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору № 66 від 15.07.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К», оскільки саме це буде ефективним способом захисту прав позивачки та відновить її порушене право.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2026 року позов ОСОБА_4 позов задоволено частково.

Визнано недійсною угоду від 04.04.2024 року про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Прикарпаття і К».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 757 грн судового збору.

Стягнуто з ПП «Прикарпаття і К» на користь ОСОБА_4 757 грн судового збору.

Визнано недійсним договір № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладений між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 757 грн судового збору.

Стягнуто з ПП «Прикарпаття і К» на користь ОСОБА_4 605,60 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 151,40 грн судового збору.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що 19 червня 2014 року між ним - ОСОБА_1 , та ПП «Прикарпаття і К» укладено договір № 66 про участь у будівництві об`єкта по АДРЕСА_1 . Предметом договору були апартаменти № 66 загальною площею 61,16 м2, поверх 3, кількість кімнат 2, загальна вартість апартаментів 336 380 грн.

Згідно змін № 1 до договору від 15 липня 2025 року загальна площа збільшена до 64,00 м2, а загальна вартість до 503 645,00 грн. Орієнтовний термін введення об`єкта в експлуатацію – друге півріччя 2026 року. У випадку непогодження інвестора з вартістю квадратного метра об`єкта, він вправі розірвати договір.

Листом №014-с віл 28.06.2023 відповідач підтвердив, що інвестор ОСОБА_7 сплатив 503 645 грн. Згідно технічного паспорту на об`єкт площа апартаментів становить 65,6 м2, а згідно договору 64 м2, інвестор має доплатити за додаткову площу 15200 грн. На даний час об`єкт не введено в експлуатацію.

Вказує, що ОСОБА_4 , вважаючи спірне майно спільною сумісною власністю, отримавши вказаного листа не оплатила ПП «Прикарпаття і К» кошти в сумі 15 200 грн.

Він, як інвестор, не виконав умови інвестування будівництва, оскільки не сплатив всіх коштів, а тому не міг набути майнових прав. Спірний об`єкт нерухомості та необхідні документи на нього у власність ОСОБА_1 ПП «Прикарпаття і К» не передані. Вказує, що кошти на придбання об`єкта нерухомості позичив у третіх осіб, та не використовував на оплату апартаментів ні своїх, ні коштів сім`ї.

ПП «Прикарпаття і К» було допущено порушення умов договору щодо обов`язку введення в експлуатацію об`єкта у другому півріччі 2016 року та передання його у власність, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання.

Договір № 66 про участь у будівництві об`єкта по АДРЕСА_1 від 19.06.2014, укладений між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К», розірвано угодою про розірвання договору від 04 квітня 2024 року та актом про повернення коштів від 19 квітня 2024 року повернуто кошти ОСОБА_1 .

Відповідач вказує, що ОСОБА_4 не була стороною договору та не давала згоди на укладення договору № 66 про участь у будівництві об`єкта по АДРЕСА_1 від 19.06.2014.

Об`єкт нерухомого майна за договором № 66 не введено в експлуатацію, остаточні розрахунки за фактично збудовану площу не здійснено, передача та приймання майнових прав між сторонами не відбулася, отже майнові права на об`єкт нерухомого майна згідно з умовами договору не були передані покупцю ОСОБА_1 , а тому право спільної сумісної власності подружжя на ці майнові права не виникло.

Суд першої інстанції, задоволивши позовну вимогу про визнання недійсною угоди від 04.04.2024 про розірвання договору № 66 порушив фундаментальний принцип свободи договору.

Просить скасувати рішення в частині визнання недійсною угоди від 04.04.2024 про розірвання договору № 66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у цій частині.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вважає мотиви рішення суду щодо недійсності угоди від 04.04.2024 про розірвання договору № 66 про участь в будівництві у зв`язку з їх фраудаторністю необґрунтованими.

Вказує, що ним, ОСОБА_2 дійсно 08.04.2024 укладено із ПП «Прикарпаття і К» договір №100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщення соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 , предметом якого є апартаменти № НОМЕР_1 . Укладаючи договір, він переслідував настання реальних наслідків за ними та мав намір отримати у власність зазначені апартаменти. Також до укладення договору, не був знайомий з ОСОБА_1 чи його дружиною ОСОБА_4 .

Суд не надав окремої оцінки фактичній оплаті по вказаному договору, джерелу коштів ОСОБА_2 та економічній доцільності укладення нового договору, також не досліджувався факт наявності у ПП «Прикарпаття і К» економічної доцільності в укладенні такого договору, що саме по собі нівелює фраудаторний характер правочину.

Зазначає, що вже після укладення вказаного договору № 100, йому стало відомо, що дані апартаменти є проблемними через спори між попередніми власниками та затягування строку здачі в експлуатацію будинку зі сторони ПП «Прикарпаття і К», а тому 12.05.2024 ним укладено договір про відступлення права вимоги за Договором № 100 – ОСОБА_5 .

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу на рішення суду, з підстав неповного з`ясування судом обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що визнаючи недійсним договір № 100, суд фактично виходив із того, що його укладення стало наслідком недобросовісних дій ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К». Разом з тим, ОСОБА_3 не був стороною договору № 66, не перебував у будь-яких правовідносинах та не вчиняв жодних дій, спрямованих на порушення прав позивачки. Суд не встановив жодної обставини, яка б свідчила про недобросовісність саме ОСОБА_3 . Поза увагою суду залишилися доводи ОСОБА_3 про те, що він набув право вимоги на підставі відплатного договору, сплатив за нього власні кошти, не був знайомий ні з позивачкою ні з ОСОБА_8 та не міг знати про існування між ними будь-якого спору.

Висновки суду про наявність підстав для визнання договору № 100 від 08.04.2024 недійсним не відповідають правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування інституту фраудаторного правочину та принципу добросовісності.

Покладення на ОСОБА_3 негативних наслідків можливих недобросовісних дій інших осіб суперечить основоположним принципам цивільного права та принципу індивідуальної юридичної відповідальності.

Крім того, вказує, що станом на момент укладення договору № 100 об`єкт будівництва не був введений в експлуатацію, що визнавалося всіма учасниками справи та встановлено судом. Такі обставини свідчить про відсутність майнових прав взагалі.

Просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 100 від 08 квітня 2024 року про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, укладеного між ПП «Прикарпаття і К» та ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

В апеляційній скарзі на рішення суду представник ПП «Прикарпаття і К» адвокат Широких Ю. В. посилається на його незаконність, внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права.

Судом першої інстанції не враховано обставини порушення умов Договору № 66 ОСОБА_1 , а саме невиконання обв`язку щодо повної оплати майнових прав на апартаменти, та повернення ПП «Прикарпаття і К» сплаченої частини коштів ОСОБА_1 до відкриття провадження у даній справі. Тому на момент розгляду справи майнові права за цим договором не були оплачені взагалі, що унеможливлює визнання їх об`єктом спільної сумісної власності чи предметом захисту прав позивача.

Вказує, що ОСОБА_4 не була стороною Договору № 66, не давала згоду на його укладення, відсутні докази, що на виконання договору ОСОБА_1 вносив спільні кошти подружжя. Таким чином стороною Договору № 66 був виключно ОСОБА_1 .

Зазначає, що влітку 2023 року ОСОБА_4 було відомого з листа ПП «Прикарпаття і К» від 28.06.2023 №014-с про наявність заборгованості за апартаменти у розмірі 15 200 грн, однак жодних дій щодо її погашення не вчинила, що суперечить її позиції щодо спільної сумісної власності на майнові права на ці апартаменти.

Суд першої інстанції, оцінюючи недобросовісну поведінку відповідача ПП «Прикарпаття і К» у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору про участь у будівництві та стягнення грошових коштів, не звернув уваги на зміст документів, на які посилається. 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» уклали угоду про розірвання договору № 66, п. 2 якого вказана відкладальна умова повернення коштів ОСОБА_1 , а саме про повернення коштів після реалізації апартаментів. Тобто на момент укладення угоди ПП «Прикрпаття і К» не задовольнило одну з позовних вимог ОСОБА_1 щодо повернення коштів. Крім того, на момент розгляду справи ПП «Прикарпаття і К» повернуло кошти ОСОБА_1 у зв`язку із розірванням Договору №66, що підтверджується Актом про повернення коштів від 19.04.2024 і не заперечується учасниками справи.

Вважає, що суд першої інстанції примусово відновив договірні відносини між ПП «Прикарпаття і К» та ОСОБА_1 проти волі двох сторін цього договору, що суперечить ст. 627 ЦК України.

Враховуючи наведене, після розірвання договору і повернення коштів ПП «Прикарпаття і К» мало право розпорядитись майновими правами на апартаменти та укласти Договір № 100 від 08.04.2024 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованим приміщенням соціально-побутового призначення із ОСОБА_2 , який згодом відступив своє право іншим інвесторам ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Питання доцільності укладення цього договору іншими особами не є предметом спору у даній справі та не стосується позивача.

За усталеною практикою Верховного Суду, майнові права інвестора виникають та існують лише за умови повного виконання ним зобов`язань щодо оплати цих майнових прав перед забудовником. Неоплачене право вимоги на майнові права не може складати спільну сумісну власність подружжя.

Натомість суд першої інстанції ухвалив рішення без аналізу умов Договору № 66 за змістом якого, ОСОБА_1 майнові права на апартаменти не були передані.

Для кваліфікації правочину як фраудаторного обов`язковою є сукупність трьох умов: 1) наявності у боржника невиконаного зобов`язання перед кредитором (або підтвердженого боргу); 2) вчинення правочину з метою виведення майна/активів від звернення стягнення; 3) зловживання правом на шкоду кредитору.

Оскаржуване рішення суду не містить правового аналізу кожного правочину Угоди від 04.04.2024 про розірвання Договору № 66 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 та Договору № 100 від 08.04.2024 на предмет наявності сукупності таких умов фраудаторності.

Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин концепцію фраудаторності, не врахував факту розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_6 ще ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення грошових коштів ОСОБА_1 , які стануть його приватною власністю, та застосував обраний позивачкою спосіб захисту, який не є ефективним та не відновлює її права, які вона вважає порушеними, порушивши таким чином права ПП «Прикарпаття і К».

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.

Представник ОСОБА_4 адвокат Андрусенко І. В. в апеляційній скарзі на рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про витребування права вимоги на апартаментів № 66 посилається на порушення судом в цій частині норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що з урахуванням обставин справи, спір полягав у тому, що відповідач відчужив майнові права на нерухоме майно, що належали позивачу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 липня 2026 року у справі № 727/6125/23 інвестор є особою, за кошти якої і на підставі договору з якою був споруджений об`єкт інвестування та за якою набувається первісне право власності на новоутворений об`єкт інвестування. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 виснувала, що для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України). Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

Вказаних висновків суд першої інстанції не врахував.

Позивачка вважає, що ефективним способом захисту її прав буде задоволення вимоги про витребування на її користь з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 права вимоги на апартаментів № 66 загальною площею 65,6 кв.м., поверх 3, кількість кімнат 2, у готельному комплексі з вбудованим приміщенням соціального-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору № 66 про участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 19.06.2014, зі змінами №1 до Договору № 66 від 15.07.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К».

Просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 – відповідач ОСОБА_1 зазначив, що позивачка не довела наявності у неї існуючого майнового права, яке можна витребувати.

Майнові права на апартаменти за договором №66 не були відчужені ОСОБА_1 іншій особі.

Сам факт подання позову про поділ майна не робить будь-який наступний правочин фраудаторним.

Вважає, що позов ОСОБА_4 про поділ майна є належним механізмом для встановлення її частки в майні.

Правові підстави для задоволення позову в частині витребування саме права вимоги відсутні.

Наведена представником ОСОБА_4 правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 не підтверджує виникнення у неї права на права вимоги.

ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 – ОСОБА_9 , представник ПП «Прикарпаття і К» - Широких Ю.В. та представник ОСОБА_3 – ОСОБА_10 підтримали доводи поданих ними апеляційних скарг та заперечили вимоги апеляційної скарги ОСОБА_4

ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_11 підтримали доводи поданої ними апеляційної скарги та заперечили вимоги апеляційних скарг поданих представниками відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, 19.10.2026 подав суду заяву, в якій просив розгляд справи в апеляційному суді проводити без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані позивачкою договори мають ознаки фраудаторного правочину оскільки укладені після подачі позивачкою позову про поділ спільного майна подружжя, спрямовані на одноосібне відчуження спільного майна, порушують права іншого з подружжя, спрямовані на штучне зменшення обсягу майна, яке підлягає поділу.

Щодо позову про витребування права вимоги, то суд дійшов висновку що така вимога не підлягає до задоволення, оскільки позивачка не набула прав за договором про участь у будівництві на даний час, а позов про поділ майна судом не розглянуто.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2003 року до 05.04.2023 року.

Під час шлюбу 19 червня 2014 року між ОСОБА_13 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір № 66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.1 зазначеного Договору забудовник веде будівництво спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на земельній ділянці, що розташована на АДРЕСА_1 , а інвестор приймає участь і вносить кошти на це будівництво для отримання апартаментів № 66 на умовах даного Договору.

Ціна договору складає 336 380 грн.

Забудовник зобов`язаний збудувати та передати інвестору приміщення, орієнтовний термін введення будинку в експлуатацію друге півріччя 2016 року.

Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку збільшення фактичної площі апартаментів сторони проводять перерахунок вартості договору.

Право власності у Пайовика на апартаменти (п.5.9 Договору) виникає з моменту здачі будинку в експлуатацію, повної оплати вартості договору та підписання сторонами акту прийому-передачі.

15 липня 2015 року сторони підписали зміни № 1 до Договору № 66, відповідно до яких загальна вартість апартаментів становить 503 645 грн.

Згідно довідки ПП «Прикарпаття і К» від 28.06.2023 року інвестор ОСОБА_1 на виконання умов договору сплатив повну вартість апартаментів площею 64 кв.м. в сумі 503 645 грн, однак згідно технічного паспорту площа апартаментів становить 65,6 кв.м., відтак інвестор має доплатити за додаткову площу 15 200 грн ( 1,6 кв.м. х 9500 грн) згідно п. 5.3 Договору. На даний час будинок не введено в експлуатацію.

13 вересня 2023 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ПП «Прикарпаття і К» про поділ спільного майна подружжя, у якому просила визнати за нею майнові права на 1/2 частину апартаментів № 66 та визнати її інвестором (співінвестором) із ОСОБА_1 згідно з Договором № 66 .

14 вересня 2023 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та призначено судове засідання на 10 жовтня 2023 року.

ОСОБА_1 06 березня 2024 року звернувся до суду з позовом до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору про участь в будівництві та стягнення грошових коштів.

02 квітня 2024 року представник ПП «Прикарпаття і К» у відзиві на позов ОСОБА_1 про розірвання договору не заперечив щодо частково задоволення позову та погодився розірвати договір і повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 453 289 грн, що складає 90% від суми договору.

04 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» укладено Угоду про розірвання договору № 66 про участь у будівництві, відповідно до якої забудовник повертає ОСОБА_1 кошти в сумі 90% від сплаченої суми після реалізації апартаментів, про що буде складений відповідний акт про повернення коштів.

Відповідно до Акту про повернення коштів від 19 квітня 2024 року сторони підтвердили повернення коштів ОСОБА_1 від ПП «Прикарпаття і К» згідно Угоди від 04.04.2024 про розірвання Договору №66 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу від 19.06.2014 року. Сторони також підтвердили відсутність між ними неврегульованих спорів.

22 квітня 2024 року до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання договору про участь в будівництві та стягнення грошових коштів було залучено ОСОБА_4 за клопотанням її представника ОСОБА_14 .

Провадження у справі № 344/16887/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа ПП «Прикарпаття і К» про поділ спільного майна подружжя зупинено на підставі ухвали суду від 27 травня 2024 року, до набрання законної сили рішенням суду у справі № 344/9415/24 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ПП «Прикарпаття і К» про визнання недійсною угоди про розірвання договору № 66.

08 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К», укладено Договір № 100 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 , відповідно до якого забудовник веде будівництво спортивно-готельного комплексу, а інвестор вносить кошти на це будівництво для отримання апартаментів №66, загальною площею 65,6 кв.м., загальна вартість апартаментів становить 518 845 грн.

12 травня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Первісний кредитор ОСОБА_2 передав Новому кредиторові ОСОБА_5 право вимоги за Договором №100 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 , від 08.04.2024.

Новий кредитор за договором сплачує Первісному кредитору винагороду у розмірі 518 845 грн.

15 травня 2024 року між ОСОБА_2 як Первісним кредитором з однієї сторони та ОСОБА_5 . Другим кредитором та ОСОБА_3 . Новим кредитором укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_5 передає ОСОБА_3 належне йому право вимоги на підставі Договору про відступлення права вимоги від 28 травня 2024 року, а ОСОБА_3 стає кредитором за Договором №100 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу від 08.04.2024.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить із наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Одним і з визначених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої цієї статті).

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними Угоди про розірвання договору №66 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення від 19.06.2014 року укладену між ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» та Договору № 100 від 08.04.2024 року про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К», позивачка ОСОБА_4 посилалася на те, що оспорювані договори мають ознаки фраудаторності, оскільки укладені сторонами недобросовісно з наміром заподіяти шкоду її майновим інтересам та правам, з огляду на те, що вона звернулася із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя у якому просила визнати за нею право вимоги передачі майнового права на апартаментів, які є предметом оспорюваних договорів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).

Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 виснував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).

У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Тобто Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_4 , уклав Договір № 66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 за умовами якого як інвестор приймає участь у будівництві будинку для отримання апартаментів № 66. Ціна договору - 336 380 грн. При цьому право власності у Пайовика на апартаменти виникає з моменту здачі будинку в експлуатацію, повної оплати вартості договору та підписання сторонами акту прийому-передачі.

З урахуванням внесених Змін №1 до Договору від 15.07.2015 загальна вартість апартаментів становить 503 645 грн.

Згідно Прибуткових касових ордерів у період з червня 2014 року по серпень 2016 року ОСОБА_1 внесено в касу ПП «Прикарпаття і К» на виконання Договору №66 кошти у сумі 503 645 грн, що також підтверджується довідкою ПП «Прикарпаття і К» від 28.06.2023.

Встановлено, що не зважаючи на орієнтовний строк введення будинку в експлуатацію – друге півріччя 2016 року, житловий будинок не введено в експлуатацію по даний час.

Разом з тим, подружжя ОСОБА_6 здійснило ремонт та з червня 2020 року сім`я стала проживати в квартирі (апартаментах) №66. Отже договір № 66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 укладено в інтересах сім`ї.

Факт проживання сім`ї ОСОБА_6 за вказаною адресою підтверджено рядом постанов Івано-Франківського міського суду про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від 26.09.2022, 05.10.2022, 27.12.2022, 07.02.2023, 16.02.2023, 21.03.2023, зі змісту яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 за місцем проживання по АДРЕСА_2 вчиняв домашнє насильство щодо своєї дружини ОСОБА_4 .

Зібраними у справі доказами підтверджено, що будинок в якому знаходяться апартаменти № НОМЕР_1 , не введено в експлуатацію, а договір про участь у будівництві ОСОБА_1 у повному обсязі не виконано - не здійснено доплату за збільшену (згідно технічного паспорта) площу на 1,6 кв.м. у розмірі 15 200 грн.

Враховуючи практику Верховного Суду, суд першої інстанції правильно зазначив, що до моменту введення об`єкта в експлуатацію інвестор набуває саме майнові права, а не право власності на нерухоме майно.

Відповідно до статей 177, 190 ЦК України, майнові права є складовою майна як об`єкта цивільних прав і можуть бути предметом: цивільного обороту, відчуження, спадкування судового захисту.

Правова природа майнових прав інвестора полягає в тому, що вони є обмеженим речовим правом, яке засвідчує правомочність їх власника набути у майбутньому право власності на відповідний об`єкт нерухомості після завершення будівництва; введення об`єкта в експлуатацію; державної реєстрації права власності.

Майнові права інвестора на об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт інвестування) є обмеженим речовим правом, яке включає сукупність правомочностей, зокрема: право вимоги до забудовника щодо належного виконання договірних зобов`язань; право вимоги завершення будівництва; право вимоги введення об`єкта в експлуатацію; право на набуття права власності на об`єкт у майбутньому.

Відсутність введення об`єкта в експлуатацію або державної реєстрації права власності не впливає на існування майнових прав, а лише відтерміновує виникнення права власності.

Зібраними в справі доказами у їх сукупності встановлено, що Договір №66 про пайову участь у будівництві житлового будинку від 19.06.2014 із змінами укладено під час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у шлюбі та і в інтересах сім`ї .

У зв`язку з розірванням шлюбу та за відсутності згоди щодо поділу майна подружжя, ОСОБА_4 у вересні 2023 року пред`явила позов про поділ майна подружжя, у якому просила визнати за нею право вимоги передачі майнового права на апартаментів № НОМЕР_1 у готельному комплексі за адресою АДРЕСА_1 , визнавши її співінвестором із ОСОБА_1 згідно Договору № 66 від 19.06.2014 із змінами.

До участі у справі позивачкою залучено ПП «Прикарпаття і К» в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

06 березня 2024 року ОСОБА_1 пред`явив позов до ПП «Прикарпаття і К» про розірвання Договору № 66 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 19.06.2014, однак не зважаючи на наявність спору щодо майнових прав на об`єкт інвестування в порядку поділу майна подружжя, ОСОБА_4 до участі у даній справі позивачем не була залучена, натомість залучена до участі в справі 22.04.2024 за клопотанням її представника – ОСОБА_14 .

Однак 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 та ПП «Прикарпаття і К» уклали оспорювану Угоду про розірвання Договору № 66 від 19.06.2014 про участь будівництві спортивно-готельного комплексу, а 19.04.2024 ОСОБА_1 повернуто кошти в сумі 90% від сплаченої інвестором суми.

ПП «Прикарпаття і К» будучи обізнаним про наявність спору щодо майнових прав на спірний об`єкт інвестування, 08.04.2024 уклало з ОСОБА_2 . Договір № 100 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, предметом якого є будівництво апартаментів № 66, загальною площею 65.6 м.кв. на 3 поверсі із двома кімнатами за адресою по АДРЕСА_1 . Загальна вартість апартаментів зазначена у сумі 518 845 грн.

Про укладення договору № 100 від 08.04.2024 року, представник відповідача ПП «Прикарпаття і К» повідомила суд та сторону позивачки ОСОБА_4 в судовому засіданні 04 вересня 2024 року.

Судом встановлено також, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були присутні під час того, як з апартаментів вивозились речі. ОСОБА_5 підтвердив, що добре знав сім`ю ОСОБА_6 , що вони жили в апартаментах і що між ними є спори щодо майна.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорювані позивачкою договори мають ознаки фраудаторних правочинів, оскільки укладені після подачі позивачкою позову про поділ спільного майна подружжя, спрямовані на одноосібне відчуження спільного майна, порушують права іншого з подружжя на його частку в майні та фактично спрямовані на штучне зменшення обсягу майна, яке підлягає поділу. А тому відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, правочини вчинені з порушенням вимог закону, принципів добросовісності та спрямовані на порушення прав позивачки є фраудаторними та обґрунтовано визнав їх недійсними.

Беручи до уваги наведене, не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки всім обставинам справи щодо укладення оспорюваних договорів, які суд визнав фраудаторними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачка ОСОБА_4 не була стороною договору, а внесені кошти на спірні апартаменти він позичив у третіх осіб є необґрунтованими, оскільки факт укладення договору № 66 ОСОБА_1 під час шлюбу та в інтересах сім`ї у цій справі підтверджено вищенаведеними доказами, натомість питання за рахунок яких коштів здійснювалася оплата за договором підлягає доведенню сторонами під час розгляду справи про поділ майна подружжя, та не є предметом розгляду в цій справі.

Посилання в апеляційній скарзі представника ПП «Прикарпаття і К» на те, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин концепцію фраудаторності, не врахував факту розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_6 ще ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернення грошових коштів ОСОБА_1 , які стануть його приватною власністю, та застосував обраний позивачкою спосіб захисту, який не є ефективним та не відновлює її права не заслуговують на увагу, оскільки однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

За встановлених у цій справі обставин - ПП «Приканрпаття і К» було достеменно відомо про наявність між колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_1 спору про поділ спільного майна, у якому ОСОБА_4 просила визнати за нею право вимоги на майнові права на апартаментів №66, а тому розірвання 04.04.2024 договору про участь у будівництві №66 від 19.06.2014 року без згоди ОСОБА_4 та подальше укладення через чотири дні 08.04.2024 з ОСОБА_15 договору №100 про учать в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення не дає підстав для висновку, що дії «Прикапаття і К» були добросовісними, оскільки було очевидно що такі правочини порушують право ОСОБА_4 на поділ майна подружжя, який розглядається судом, де єдиним предметом поділу зазначено майнові права на апартаменти № НОМЕР_1 .

Колегія суддів також приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4 про витребування з незаконного володіння відповідача ОСОБА_3 права вимоги на апартаментів № НОМЕР_1 у готельному комплексі з вбудованим приміщенням соціального-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки позивачка не набула прав за договором про участь у будівництві на даний час, позов про поділ майна подружжя ще не розглянуто судом.

Посилання на те, що з урахуванням обставин справи, спір полягав у тому, що відповідач відчужив майнові права на нерухоме майно, що належали позивачу, не заслуговують на увагу, оскільки саме в справі про поділ майна подружжя позивачка ОСОБА_4 просить визнати її співінвестором за договором №66 та визнати за нею право вимоги передачі майнового права на спірних апартаментів. А відтак за результатами розгляду спору про поділ майна подружжя позивачка зможе реалізувати свої майнові права як інвестор у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції встановив всі обставини в справі дав їм належну правову оцінку та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи поданих апеляційних скарг обґрунтованості висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Приватного підприємства «Прикарпаття і К», в інтересах якого діє адвокат Широких Юлія Валеріївна, та ОСОБА_4 , в інтересах якої діє, адвокат Андрусенко Ігор Ярославович, залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua