Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №172/2066/25
Суддя: Агєєв О. В.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6191/26 Справа № 172/2066/25 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №172/2066/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Малихіної В.В., -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 20 жовтня 2012 року він з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року у справі №206/6302/15-ц шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо. Малолітня дитина протягом тривалого часу, орієнтовно близько 8 років, проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також разом із бабусею ОСОБА_5 . Зазначає, що він фактично здійснює виховання та утримання сина.
Згідно з характеристикою виконавчого комітету Дубовиківської сільської ради, ОСОБА_1 характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями, конфліктів із сусідами не має, має належні умови для проживання дитини.
Відповідно до довідки Дубовиківської середньої загальноосвітньої школи від 02 лютого 2021 року, дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у зазначеному навчальному закладі. Відповідно до довідки №14 від 23 січня 2025 року ОСОБА_6 з моменту зарахування до школи проживає разом із батьком та бабусею, які приділяють йому належну увагу. Актом обстеження умов проживання від 24 січня 2025 року встановлено, що умови проживання дитини є задовільними, він забезпечений необхідними предметами побуту, має окрему кімнату та належні умови для розвитку і навчання.
З 2021 року мати дитини фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не цікавиться життям, навчанням та станом здоров`я дитини, не бере участі у його вихованні та не надає матеріальної допомоги.
У зв`язку з чим просить позбавити батьківський прав ОСОБА_2 у відношенні до неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходів) щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з індексацією, згідно вимог законодавства.
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2025 року цивільну справу №172/2066/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини передано на розгляд до Самарського районного суду міста Дніпра.
Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 29 жовтня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради.
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - відмовлено.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом не було надано належної правової оцінки системній та тривалій бездіяльності відповідача, яка за своєю природою є свідомою винною поведінкою.
Суд першої інстанції не встановив та не навів жодних обставин, які б свідчили про можливість зміни поведінки відповідача, що є обов`язковою умовою для відмови у позбавленні батьківських прав.
Вважає, що матеріалами справи беззаперечно доведено, що малолітній ОСОБА_4 понад 8 років проживає виключно з батьком, перебуваючи на його повному утриманні та піклуванні. Відповідач, маючи об`єктивну можливість підтримувати зв`язок із сином, проявила повну байдужість до його життя.
Згідно з довідкою Дубовиківського ліцею №14 від 23 січня 2025 року, за весь багаторічний період навчання дитини матір жодного разу не відвідала навчальний заклад, не спілкувалась з педагогами та не виявила жодного інтересу до успішності чи психоемоційного стану сина. Така тривала пасивна поведінка відповідача свідчить не про збіг обставин, а про стале небажання та відсутність зацікавленості у долі дитини, що є прямою ознакою нехтування батьківськими обов`язками.
У даному випадку винна поведінка відповідача полягає у свідомому розриві родинних зв`язків: вона не бере участі в щоденному житті дитини, не забезпечує її духовний та фізичний розвиток, не створює умов для здобуття освіти. Відсутність будь-якого емоційного зв`язку між матір`ю та сином, подальше збереження існуючого правового стану не відповідає завданням сімейного законодавства щодо забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини та її права на належне батьківське піклування.
Окремої уваги заслуговує той факт, що відповідно до рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року, з нього на користь відповідача стягуються аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку. Наголошує, що вказане судове рішення виконується й до теперішнього часу, та з його заробітної плати продовжують утримуватися кошти на користь матері.
Стверджує, що жодним чином не обмежував і не забороняв відповідачу брати участь у матеріальному забезпеченні сина та не вчиняв жодних дій, спрямованих на унеможливлення надання нею коштів на утримання дитини. Більше того, у разі наявності наміру здійснювати добровільну фінансову підтримку дитини відповідач мала реальну можливість здійснювати такі платежі шляхом перерахування коштів на окремий рахунок дитини (зокрема картку/рахунок, відкритий на ім`я дитини) або шляхом внесення коштів на депозитний рахунок у нотаріуса для подальшого використання в інтересах дитини. Жодних об`єктивних перешкод для цього він не створював.
Щодо посилань відповідача на постанову Самарського районного суду від 04 липня 2018 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, зазначає, що судом не були належним чином оцінені реальні обставин та передумови вказаної події. Згідно з наявними матеріалами справи, зокрема електронним рапортом працівників поліції та письмовими поясненнями, конфлікт за адресою: АДРЕСА_2 став наслідком його вимушеної реакції на захист інтересів малолітньої дитини. Встановлено, що в день події ОСОБА_1 зателефонував його малолітній син ОСОБА_7 , який плакав та просив батька негайно забрати його від матері через жорстоке поводження з боку останньої. Прибувши на місце виклику, він виявив відповідача та її матір у стані алкогольного сп`яніння в компанії сторонніх осіб, а саму дитину - заплаканою та зачиненою в кімнаті як «покарання». Таким чином, дії ОСОБА_1 , хоча й були формально кваліфіковані як адміністративне правопорушення, фактично були продиктовані виключно емоційним станом батька, який намагався захистити свого сина від неналежного та небезпечного поводження з боку матері.
Окремої уваги заслуговують факти вчинення відповідачем домашнього насильства стосовно малолітнього ОСОБА_8 , що підтверджується наявними письмовими поясненнями та інформацією з бази ІПНП (запис №10322 від 17 червня 2018 року). Того дня за адресою проживання відповідача (м.Дніпро, вул.Магістральна, 7) було зафіксовано виклик поліції у зв`язку з неправомірними діями ОСОБА_2 щодо сина. Відповідно до змісту електронного рапорту працівників патрульної поліції, дитина самостійно зателефонувала батькові та, перебуваючи в стані сильного стресу, просила негайно забрати її, оскільки матір застосувала до неї фізичну силу («побила»). Прибулий на місце екіпаж виявив малолітнього ОСОБА_7 зачиненим у кімнаті, тоді як відповідач перебувала у стані алкогольного сп`яніння. За вказаним фактом стосовно ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Ці обставини свідчать про те, що відповідач вчиняла активні дії, які становили реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини, що стало фактичною причиною переїзду сина до батька задля забезпечення йому безпечних умов виховання.
Зауважує, що будь-які спроби відповідача виявити мінімальну увагу до дитини розпочалися лише після звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав. Таку вимушену та запізнілу активність неможливо розцінювати як щире бажання брати участь у вихованні чи відновленні емоційного зв`язку з сином.
Важливо врахувати, що висновок органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації про недоцільність позбавлення батьківських прав має виключно рекомендаційний характер.
У зв`язку з чим просив рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відношенні до неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Фактично рішення суду оскаржується в частині позовних вимог про позбавлення батьківських прав у задоволені яких суд відмовив.
Учасники справи своїм правом на подачу відзиву не скористались.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року у справі №206/6302/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Малолітня дитина ОСОБА_6 , близько останніх восьми років проживає без відповідача ОСОБА_2 (матері) зі своїм батьком, за місцем його (батька) проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 наданої виконавчим комітетом Дубовиківської сільської ради встановлено, що ОСОБА_1 розлучений та має на утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , характеризується позитивно, не зловживає спиртними напоями, не створює труднощів для мешканців громади та не помічений в конфліктах із сусідами, має з ними добрі стосунки, проживає за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський район, село Дубовики.
Згідно довідки №9 від 02 лютого 2021 року, виданої Дубовиківською середньою загальноосвітньою школою, встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_4 навчається з 2021 року в Дубовиківській середній загальноосвітній школі.
Згідно довідки №14 від 23 січня 2025 року встановлено, що ОСОБА_6 , з часу зарахування його до навчального закладу та до теперішнього часу проживає разом з батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_5 , які приділяють йому належну увагу. Матір малолітнього ОСОБА_9 відповідач ОСОБА_2 з 2021 року взагалі не цікавиться розвитком дитини, не цікавиться як навчається дитина в навчальному закладі, не цікавиться здібностями свого сина та його вподобаннями.
Позивач працює та має стабільний дохід, що свідчить про те, що батько малолітнього ОСОБА_7 забезпечує матеріально свого сина.
Актом обстеження умов проживання від 24 січня 2025 року, проведеного за участі начальника Служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Усік Л.В. та спеціаліста служби у справах дітей Дубовиківської сільської ради Дзюба Н.М., встановлено, що умови проживання для дитини задовільні, ОСОБА_6 забезпечений усіма необхідними предметами побуту та вжитку, у дитини ОСОБА_9 є окрема кімната із меблями.
Позивач посилається на ті обставини, що мати дитини з 2020 року взагалі не цікавиться своїм сином ОСОБА_7 , не надає своєму синові будь-якої матеріальної допомоги та ухиляється повністю від виконання своїх обов`язків як матері дитини.
Судом також встановлено, що позивач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що підтверджується постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18 серпня 2015 року за ч.1 ст.173 КУпАП, постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 25 червня 2018 року за ч.1 ст.173-2 КУпАП, постановою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 04 липня 2018 року за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Вироком Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 05 березня 2019 року ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 квітня 2019 року ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року з позивача на користь відповідача стягнено аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 .
Висновком органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради від 07 січня 2026 року визнано недоцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також судом першої інстанції з`ясовано думку дитини ОСОБА_4 , який зазначив, що не хоче спілкуватися з мамою, бо вона свариться на батька та бабусю. Останній раз вона приїздила перед судом, кличе його переїхати до неї. Життя з мамою не пам`ятає, батьки розлучилися і батько його забрав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що винна поведінка відповідача і свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками не доведена, а позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, і ця міра застосовується судом тоді, коли всі інші заходи впливу виявились безрезультатними. Також, судом під час розгляду справи встановлено факт свідомого бажання відповідача виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про сина, його здоров`я та займатись його вихованням.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Комплексний аналіз пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24)).
У постанові від 26 квітня 2022 року в справі №520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось – малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
У справі, що переглядається суд першої інстанції виснував, що умовою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.
Проте, відповідні докази саме умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в матеріалах справи відсутні.
Доводи позивача, викладені у позовній заяві стосовно ухилення від виконання батьківських обов`язків матір`ю такими доказами не доведені. Позивачем не обґрунтовано в суді, яким чином застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав сприяє щодо дитини, захисту її інтересів.
Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Як уже зазначалося раніше, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.»
Колегія суддів зазначає, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Сам факт не спілкування відповідача із дитиною, суд не може розцінювати як ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, оскільки це не є виключною підставою для позбавлення його батьківських прав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі №204/2096/22, позбавлення батьківських прав допускається лише при наявності вини у діях батьків. Належні та допустимі докази винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків не надані.
Також, судом під час розгляду справи встановлено факт свідомого бажання відповідача виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про сина, його здоров`я та займатись його вихованням.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач своєю поведінкою негативно впливає на виховання дитини.
Отже, з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Доводи апеляційної скарги, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення когось з них батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів, повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері чи батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVINANDOTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 06 березня 2026 року у справі №172/2066/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 04.11.2026 року.
Головуючий суддя О.В.Агєєв
Оригінал: reyestr.court.gov.ua