Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про розірвання шлюбу
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №725/578/23
Суддя: Височанська Н. К.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року місто Чернівці справа №725/578/23
провадження №22-ц/822/2143/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Височанської Н.К.
суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.
за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідачка – ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 лютого 2023 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І.В.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей. Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 27 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, 02 лютого 2023 року позивач подав позовну заяву в новій редакції.
Посилався на те, що з липня 2008 року перебуває у шлюбі з відповідачкою, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №810. Від шлюбу сторони мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які навчаються в Коровійському ліцеї Чернівецької міської ради.
Вказував, що протягом двох років відносини з відповідачкою поступово погіршувалися, між ними зникло взаєморозуміння, він повернувся проживати з дітьми за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка проживає окремо за місцем своєї реєстрації у смт Кострижівка. Діти проживають з ним та перебувають на його утриманні, він є самозайнятою особою, має мінливий, але достатній для забезпечення дітей заробіток.
Зазначав, що тривалий час сторони намагалися вирішити питання щодо місця проживання дітей, однак відповідачка щоразу змінювала свою думку з приводу проживання дітей з ним та намагалася таким чином «вторгувати» для себе певні преференції, у зв`язку з чим, виходячи з мінливості позиції дружини, спір між ними все ж є. Крім того, відповідачка все частіше почала озвучувати наміри виїхати за кордон на заробітки. Донька досягла чотирнадцяти років і відповідно до частини третьої статті 160 СК України вправі сама вирішувати, з ким із батьків проживати, на даний час вона виявила бажання проживати разом з ним, тому вимога про визначення її місця проживання перед судом не ставиться.
Просив розірвати шлюб, визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком за місцем його реєстрації або проживання та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судові витрати просив покласти на позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21 лютого 2023 року позов задоволено.
Шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис №810 від 08.07.2008 року, складений відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції - розірвано.
Визначено місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем його реєстрації або проживання.
Визначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Ухвалюючи рішення за результатами підготовчого провадження відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка позов визнала, визнання позову не суперечить закону, зокрема статтям 160, 161, 180, 181 СК України, та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Задовольняючи вимогу про визнання позивача таким, що виховує та утримує дітей, суд послався на те, що відповідачка належним чином не виконує своїх обов`язків з утримання дітей, тоді як позивач разом з дітьми проживає за однією адресою, забезпечує дітей усім необхідним, а така вимога не суперечить чинному законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів.
Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги
Частково не погоджуючись із рішенням суду, зокрема в частині визначення, що батько виховує та утримує дітей, ІНФОРМАЦІЯ_8 , інтереси якого представляє ОСОБА_5 , сформував в системі «Електронний суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.
Вказував, що визнавши рішенням суду позивача таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей, у заявника виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок щодо надання такої відстрочки. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України ухвалення судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення. Посилався на постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №308/12227/13-ц, від 04 листопада 2019 року у справі №542/401/18, від 10 вересня 2020 року у справі №757/68808/19-ц, від 17 червня 2021 року у справі №626/2547/19.
Зазначав, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі (стаття 15 СК України). Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).
Щодо строку на апеляційне оскарження вказував, що до участі у справі не залучався, а про наявність судового рішення дізнався лише 06 серпня 2026 року з листа Державного бюро розслідувань №10-2-05-02-18406, у зв`язку з чим строк пропущено з поважних причин.
Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання позивача таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу учасники справи до апеляційного суду не подали.
Мотивувальна частина
Рух справи в апеляційному суді
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію оскаржуваного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
16 вересня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист Чернівецького районного суду міста Чернівців, згідно з яким суд першої інстанції не може виконати вимоги ухвали про направлення справи до суду апеляційної інстанції, оскільки матеріали справи вилучені працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 15 жовтня 2025 року під час проведення слідчої дії.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2026 року витребувано у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал даної цивільної справи. Зупинено провадження у справі до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
01 жовтня 2026 року до апеляційного суду від Державного бюро розслідувань надійшла дана цивільна справа.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2026 року поновлено провадження у справі, закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 05 листопада 2026 року.
27 жовтня 2026 року до апеляційного суду надійшла заява Служби у справах дітей Чернівецької міської ради, в якій зазначено, що відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 СК України органом опіки та піклування надається до суду висновок щодо вирішення спорів між батьками про визначення місця проживання дитини, Сімейним кодексом України врегульовано процедуру визначення місця проживання дитини державними органами лише в разі наявності спору між батьками, а за відсутності спору місце проживання дитини визначається за згодою батьків. Просила розглядати справу без участі її представника та при винесенні рішення врахувати інтереси дітей (а.с.99-100).
Межі розгляду справи
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ІНФОРМАЦІЯ_8 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині визнання ОСОБА_1 таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.
Рішення в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання сина разом із батьком не оскаржується.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Встановлено, що 03 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №810 від 03 липня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.11).
Від шлюбу у сторін народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8-9).
Відповідно до довідки ОСББ «Руська, 253» від 25 січня 2023 року №4 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_7 (власник), ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 проживає за цією адресою без реєстрації (а.с.6). Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 01 лютого 2023 року №Д485130 місце проживання ОСОБА_4 зареєстроване за вказаною адресою з 01 лютого 2023 року (а.с.26). Актом обстеження ОСББ «Руська, 253» від 01 лютого 2023 року, підписаним сусідами, зафіксовано, що за цією адресою проживають ОСОБА_1 та його діти (а.с.27).
Згідно з листом Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від 20 лютого 2023 року №1/291 сторони до служби у справах дітей не зверталися, документів по суті справи від них не надходило, рішення органу опіки та піклування з цього питання не приймалося, служба просила розглядати справу без участі її представника (а.с.32).
21 лютого 2023 року відповідачка ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву, в якій просила розглядати справу за її відсутності та зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує проти задоволення позову (а.с.33). Того ж дня позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав (а.с.34).
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.
Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання
У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.93-98).
До початку розгляду справи від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради надійшла заява, згідно з якою у зв`язку з виробничою необхідністю представник служби не зможе взяти участь у судовому засіданні, просили розглядати справу без представника служби та врахувати інтереси дитини відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.99-100).
Конверти з судовими повістками, направлені позивачу та відповідачці, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.97-98).
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).
Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому позивач та відповідачка вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.
Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.
Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі №757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року у справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року у справі №496/5051/19 та інших.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом умов для реалізації учасниками справи принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду
Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).
У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).
З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.
Тобто у цій справі позовна вимога про визнання батька таким, що виховує та утримує дітей, заявлена в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, могла бути пред`явлена з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.
Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.
Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.
Щодо позовної вимоги про визнання позивача таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов у цій частині, виходив з того, що відповідачка позов визнала, належним чином не виконує своїх обов`язків з утримання дітей, а позивач проживає разом з дітьми та забезпечує їх усім необхідним.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).
Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).
Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).
Відповідно до частини другої статті 18 СК України способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; зміна правовідношення; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Обраний позивачем спосіб захисту - визнання його таким, що виховує та утримує дітей, - законом не передбачений. Обов`язок виховувати та утримувати дітей покладено на кожного з батьків безпосередньо законом (статті 141, 150, 180 СК України), а тому виконання батьком цього обов`язку не потребує судового підтвердження і не може бути предметом самостійної позовної вимоги. Позивач не зазначив, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнано або оспорено відповідачкою і яким чином ухвалене рішення про визнання його таким, що виховує та утримує дітей, відновлює це право. Наведене є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.
Водночас за змістом позовної вимоги та за своїми правовими наслідками оскаржуване рішення фактично підтверджує обставину самостійного виховання та утримання дітей батьком, оскільки встановлює, що саме позивач, а не обоє батьків, виховує та утримує дітей, а у мотивувальній частині суд дійшов висновку, що відповідачка належним чином не виконує своїх обов`язків з утримання дітей.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції висновок про те, що відповідачка належним чином не виконує своїх обов`язків з утримання дітей, не обґрунтував жодними доказами. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання дітей, умисно не виконує своїх батьківських обов`язків, або існують обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дітей ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася, з вимогою про стягнення з неї аліментів позивач до суду не звертався.
Довідка ОСББ «Руська, 253», акт обстеження, витяг з реєстру територіальної громади, довідка Коровійського ліцею, а також витяг про відсутність судимості та медичні довідки позивача підтверджують лише проживання дітей з батьком, їх навчання та особисті характеристики позивача, однак не свідчать про те, що мати не бере участі у вихованні та утриманні дітей. Більше того, витяг про реєстрацію місця проживання сина за адресою позивача та акт обстеження датовані 01 лютого 2023 року, тобто днем, що передує поданню позовної заяви в новій редакції. Та обставина, що мати дітей проживає окремо, не позбавляє її батьківських прав і обов`язків та не залишає дітей без материнського виховання. Сам факт проживання дітей з батьком не підтверджує факту виховання та утримання їх лише ним.
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Згідно з частиною третьою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них.
Визнання відповідачкою позову в частині вимоги про визнання позивача таким, що виховує та утримує дітей, по суті є визнанням нею обставин невиконання своїх батьківських обов`язків, що суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків. Таке визнання, яке є підставою для настання для позивача публічно-правових наслідків у вигляді відстрочки від призову на військову службу, не може прийматися судом без перевірки, оскільки стосується прав та інтересів дітей та держави.
Крім того, згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
На час ухвалення оскаржуваного рішення доньці сторін ОСОБА_3 виповнилося 14 років, а сину ОСОБА_4 - 9 років. Однак суд першої інстанції, вирішуючи питання, що стосуються їх особисто, думку дітей не з`ясовував, а твердження позивача про бажання доньки проживати з ним нічим не підтверджені.
За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві прямо зазначив про наявність спору між ним та відповідачкою щодо місця проживання дітей, а суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення також встановив, що між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини. Попри це, суд ухвалив рішення без висновку органу опіки та піклування, який, як повідомила Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, з цього питання не приймався, обстеження умов проживання дітей та батьків не проводилося.
Тлумачення змісту частин четвертої-шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Водночас неподання органом опіки та піклування висновку не може слугувати підставою для відмови або зволікання у захисті з боку суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).
Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині визнання ОСОБА_1 таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, він не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів, що мати дітей не бере участі в їх вихованні та утриманні.
Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам дітей сторін відповідає спільна участь обох батьків у їх вихованні та утриманні, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.
Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов у частині вимоги про визнання позивача таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей, у цій справі заявлений з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню», а окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання.
Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його діти не будуть позбавлені батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав і є законним представником своїх дітей.
Щодо порушення норм процесуального права
Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд може ухвалити рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд першої інстанції ухвалив рішення у підготовчому судовому засіданні з посиланням на визнання позову відповідачкою, не врахувавши, що позивач сам заявив про наявність спору щодо місця проживання дітей, а вимога про визнання його таким, що виховує та утримує дітей, стосується прав та інтересів дітей, обсягу батьківських прав і обов`язків матері, а також інтересів держави у сфері мобілізації. Визнання такої вимоги суперечить приписам статей 15, 141, 155 СК України щодо невідчужуваності батьківських обов`язків та порушує права й інтереси інших осіб, а тому не могло бути прийняте судом як підстава для задоволення позову без з`ясування обставин справи, отримання висновку органу опіки та піклування та дослідження доказів.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Вказані підстави для скасування рішення суду в частині визнання ОСОБА_1 таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інші наведені порушення норм процесуального права (прийняття визнання позову, яке суперечить закону та порушує права інших осіб, ухвалення рішення без висновку органу опіки та піклування за наявності спору, нез`ясування думки дітей) призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України також є підставою для скасування рішення.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 гривні.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Позивач звернувся до суду у 2023 році з позовом як фізична особа та заявив три вимоги немайнового характеру: про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання сина та про визнання його таким, що виховує та утримує дітей, а тому за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3220 гривень 80 копійок, тобто 2684 гривні, помножені на 0,4 та на три вимоги.
Позивачем за подання позову сплачено судовий збір у загальній сумі 2147 гривень 20 копійок згідно з квитанціями від 26 січня 2023 року на суму 1073 гривні 60 копійок (а.с.1) та від 01 лютого 2023 року на суму 1073 гривні 60 копійок (а.с.19), що відповідає судовому збору за дві вимоги немайнового характеру. Рішенням суду першої інстанції судові витрати не розподілялися, позивач просив покласти їх на нього.
Оскільки у задоволенні вимоги про визнання позивача таким, що виховує та утримує дітей, слід відмовити, недоплачений позивачем судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок, тобто 3220 гривень 80 копійок за мінусом сплачених 2147 гривень 20 копійок, підлягає стягненню з позивача в дохід держави.
За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення в частині однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_8 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1288 гривень 32 копійки, тобто 1073 гривні 60 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 09 вересня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору у розмірі 1288 гривень 32 копійки до ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1288 гривень 32 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За приписами частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, рішення суду в частині визнання ОСОБА_1 таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 21 лютого 2023 року в частині визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1288 гривень 32 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена судом 05 листопада 2026 року.
Суддя-доповідач: Н.К. Височанська
Судді: М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua