Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №727/9369/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року місто Чернівці справа №727/9369/24

провадження №22-ц/822/2275/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н.К.

суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу та залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні батька, за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 жовтня 2024 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П.С.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, а 27 вересня 2024 року подав позовну заяву в уточненій редакції, в якій, крім вимоги про розірвання шлюбу, заявив вимогу про залишення дітей проживати разом із ним на його самостійному вихованні та утриманні.

Посилався на те, що 25 грудня 2007 року між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2850. Від шлюбу сторони мають дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Вказував, що шлюбних відносин сторони не підтримують більше двох років, проживають окремо, сімейне життя не склалося через різні характери та погляди на життя, спільне життя фактично припинено.

Зазначав, що діти проживають разом із ним у місті Чернівці та перебувають на його утриманні, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідачки від 10 червня 2024 року, довідкою про склад сім`ї, характеристиками з навчальних закладів дітей, довідкою з Комп`ютерної академії IT STEP та поясненнями свідків. 10 червня 2024 року ОСОБА_2 нотаріально засвідчила, що у зв`язку з її виїздом за кордон неповнолітні діти залишаються на утриманні та вихованні батька. Спору щодо фактичного проживання, утримання та виховання дітей між сторонами немає.

Просив розірвати шлюб та залишити неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівців від 05 вересня 2024 року позов задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстрований 25 грудня 2007 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, за актовим записом № 2850 - розірвано.

Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишено проживати разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на його самостійному вихованні та утриманні.

Задовольняючи позов у частині вимоги щодо дітей, суд першої інстанції, пославшись на статті 141, 160 СК України, статтю 29 ЦК України, постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 та від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20, виходив з того, що сторони дійшли згоди, що після розірвання шлюбу діти залишаться проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, що підтверджується «договором про участь у вихованні та утриманні дитини» від 10 червня 2024 року, посвідченим приватним нотаріусом, матеріали справи не містять доказів наявності спору між сторонами, відповідачка залишила дітей на повному вихованні та утриманні батька, а відповідачка не заперечує щодо того, щоб діти після розірвання шлюбу залишилися проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні.

Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги

Частково не погоджуючись із рішенням суду, зокрема в частині залишення неповнолітніх дітей проживати з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, ІНФОРМАЦІЯ_7 , інтереси якого представляє ОСОБА_5 , сформував в системі «Електронний суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду як особа, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов`язків.

Вказував, що залишивши рішенням суду неповнолітніх дітей на самостійному вихованні та утриманні батька, у заявника виникло право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а у територіального центру комплектування та соціальної підтримки - обов`язок щодо надання такої відстрочки. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України ухвалення судового рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення. Посилався на постанови Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №308/12227/13-ц, від 04 листопада 2019 року у справі №542/401/18, від 10 вересня 2020 року у справі №757/68808/19-ц, від 17 червня 2021 року у справі №626/2547/19.

Зазначав, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Сімейні обов`язки тісно пов`язані з особою і не можуть бути передані іншій особі (стаття 15 СК України). Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Щодо строку на апеляційне оскарження вказував, що до участі у справі не залучався, а про оскаржуване рішення дізнався 07 вересня 2026 року під час моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень на наявність судових рішень категорії встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком дитини (дітей), при розгляді яких ІНФОРМАЦІЯ_7 не був залучений до участі у справі.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення неповнолітніх дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю за безпідставністю, в іншій частині рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу учасники справи до апеляційного суду не подали.

Мотивувальна частина

Рух справи в апеляційному суді

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року поновлено особі, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 строк на апеляційне оскарження рішення. Відстрочено сплату судового збору. Відкрито апеляційне провадження. Зупинено дію оскаржуваного заочного рішення. Витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

25 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла дана цивільна справа.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2026 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, та зобов`язано його надати апеляційному суду у строк до 03 листопада 2026 року висновок про розв`язання спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дітей та участі батьків у їх вихованні.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 29 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду на 05 листопада 2026 року.

27 жовтня 2026 року на виконання ухвали суду від 29 вересня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшла заява Служби у справах дітей Чернівецької міської ради, згідно з якою ні в позовній заяві, ні в інших заявах по суті спору не містяться відомості про наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини та участі батьків у її вихованні. Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 10 червня 2024 року проживання дитини з батьком мати не заперечує, спір з приводу проживання, виховання та утримання дитини відсутній. З огляду на відсутність ознак спору між батьками відсутні правові підстави для підготовки та затвердження висновку органу опіки та піклування (а.с.96-97).

Межі розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ІНФОРМАЦІЯ_7 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині залишення дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, а тому згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку в іншій частині рішення не переглядається.

Рішення в частині розірвання шлюбу не оскаржується.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 25 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №2850, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 26 липня 2024 року (а.с.5).

Від шлюбу у сторін народилися доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №2742 від 19 листопада 2014 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.6, 7).

Згідно із заявою ОСОБА_2 від 10 червня 2024 року, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б. та зареєстровано в реєстрі за №1301, вона повідомила, що з січня 2024 року проживає та працює у Королівстві Швеція, у зв`язку з її виїздом за кордон неповнолітні діти залишаються на утриманні та вихованні батька, який без її участі нестиме відповідальність за їх життя та здоров`я (а.с.10).

Відповідно до характеристики Чернівецького ліцею №18 Чернівецької міської ради вихованням ОСОБА_6 займається батько, який бере активну участь у шкільному житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, мати рідко цікавиться навчанням дитини, не бере участі в організації шкільного життя доньки (а.с.23). Згідно з характеристикою Чернівецького ліцею №10 від 30 липня 2024 року батько активно займається вихованням дітей, привозив та забирав дитину самостійно, мати цього календарного року в ліцеї не з`являлася (а.с.22). Відповідно до довідки Комп`ютерної академії IT STEP Чернівці від 30 липня 2024 року №1022 Злату у період навчання в літньому IT таборі з 29 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року супроводжував та забирав батько, який здійснював витрати на навчання (а.с.24).

До позовної заяви позивачем долучено рукописні письмові пояснення сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 27 вересня 2024 року, в яких зазначені особи вказують, що позивач проживає з доньками, забезпечує їх та займається їх вихованням, а мати дітей ОСОБА_7 не знає і не бачила (а.с.27, 31).

08 жовтня 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача від 07 жовтня 2024 року, в якій він просив розглядати справу за його відсутності, погодився на ухвалення заочного рішення, позов підтримав у повному обсязі та просив залишити дітей проживати з ним (а.с.43). Відповідачка у судове засідання не з`явилася, відзиву на позов не подала.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині що оскаржується та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступних висновків.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку (а.с.85-95).

До початку розгляду справи від Служби у справах дітей Чернівецької міської ради надійшла заява, згідно з якою у зв`язку з виробничою необхідністю представник служби не зможе взяти участь у судовому засіданні, просили розглядати справу без представника служби та врахувати інтереси дитини відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.96-97).

Конверти з судовими повістками, направлені позивачу та відповідачці, повернуті до Чернівецького апеляційного суду з довідкою Укрпошти «Причина повернення: адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.93-95).

Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України).

Отже, за наявності відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, а тому позивач та відповідачка вважаються такими, що повідомлені про розгляд справи належним чином.

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі №757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року у справі №182/3021/21, від 25 червня 2024 року у справі №496/5051/19 та інших.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом умов для реалізації учасниками справи принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо порушення прав, свобод, інтересів та обов`язків особи, яка не брала участі у справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 та існування права на оскарження рішення суду

Перевіряючи наявність передбачених законом підстав для апеляційного перегляду справи за скаргою особи, яка не брала участі у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, провадження №61-2417сво19).

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі №668/17285/13-ц, провадження №61-41547сво18).

У разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі №127/26512/16-ц).

З початком війни в Україні діє правовий режим воєнного стану. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

Під час вирішення питання, чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку із прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі №621/626/18).

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що впливає на обсяг прав та обов`язків територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто у цій справі позовна вимога про залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні батька, заявлена в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, могла бути пред`явлена з метою штучного створення умов та обставин, що можуть стати підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Добросовісність сторін при застосуванні способів захисту сімейних прав та інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішено питання, які стосуються повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо можливості надання позивачу ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а отже, порушено права та інтереси держави, в інтересах якої може виступати, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Отже, наявні правові підстави для перегляду оскарженого судового рішення по суті в оскаржуваній частині.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №497/132/23.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2026 року у справі №725/5985/25, залишаючи без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, ухвалену за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 , виснував, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як орган військового управління «є особою, яка має право апеляційного оскарження рішення районного суду у цій справі», оскільки «саме ТЦК та СП наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку», а позов, заявлений в умовах воєнного стану та загальної мобілізації, може створити або підтвердити підстави для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби і тому стосується інтересів держави.

Щодо позовної вимоги про залишення дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов у цій частині, виходив з того, що сторони дійшли згоди, що діти залишаться проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, спору між ними немає, а відповідачка залишила дітей на повному вихованні та утриманні батька.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Праву позивача на звернення до суду за захистом порушеного права чи інтересу кореспондує обов`язок обґрунтувати, у чому полягає порушене право і яким чином таке право має бути захищене (відновлене) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі №990/250/24).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві сам зазначав про відсутність спору з відповідачкою щодо проживання, утримання та виховання дітей, а суд першої інстанції також виходив з того, що спору між сторонами немає. Наведене свідчить про відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права позивача, яке потребувало б судового захисту шляхом залишення дітей на його самостійному вихованні та утриманні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина перша статті 180 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 виснувала, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків, а може бути встановлений лише як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що між сторонами укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини. Насправді в матеріалах справи наявна лише заява ОСОБА_2 від 10 червня 2024 року, на якій нотаріус засвідчив справжність її підпису. Така заява за своєю правовою природою є одностороннім волевиявленням матері, яке не є договором між батьками в розумінні частини четвертої статті 157 СК України і не припиняє та не обмежує обсягу її батьківських прав та обов`язків, які відповідно до статті 15 СК України не можуть бути передані іншій особі. Згідно з частиною третьою статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, а обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків законом (стаття 180 СК України).

Та обставина, що мати дітей тимчасово проживає та працює за кордоном, не позбавляє її батьківських прав і обов`язків та не залишає дітей без материнського виховання. Проживання одного з батьків окремо від дитини, у тому числі за кордоном, відповідно до статті 141 СК України не впливає на обсяг його прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачка ухиляється від виховання та утримання доньок, умисно не виконує своїх батьківських обов`язків, або існують обставини, у силу яких обсяг її батьківських прав обмежено чи припинено. Мати дітей ОСОБА_2 батьківських прав не позбавлена, недієздатною, безвісно відсутньою чи померлою не визнавалася.

Характеристики Чернівецьких ліцеїв №18 та №10, довідка Комп`ютерної академії IT STEP та довідка про заробітну плату позивача підтверджують лише належне виконання батьком своїх батьківських обов`язків, що є його законним обов`язком, і не свідчать про те, що мати від виховання та утримання дітей самоусунулася. Письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не відповідають вимогам статті 93 ЦПК України щодо письмових показань свідка, підпис якого посвідчується нотаріусом, а тому не є належними та допустимими доказами; крім того, вони свідчать лише про проживання дітей з батьком.

Крім того, згідно зі статтею 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

На час ухвалення оскаржуваного рішення доньці сторін ОСОБА_3 виповнилося 17 років, а ОСОБА_4 - 9 років. Відповідно до частини третьої статті 160 СК України дитина, яка досягла чотирнадцяти років, сама визначає своє місце проживання. Однак суд першої інстанції думку дітей не з`ясовував, а старшу доньку помилково вважав малолітньою. Колегія суддів також враховує, що ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 досягла повноліття.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини та участі одного з батьків у вихованні дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. У категорії справ, у яких вирішується питання самостійного виховання та утримання дитини (дітей) одним із батьків, обов`язковою є участь органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №495/432/23, провадження №61-17548св23).

Орган опіки та піклування до участі у справі судом першої інстанції не залучався, висновку щодо розв`язання спору не надавав.

Тлумачення змісту частин четвертої-шостої статті 19 СК України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою. Водночас неподання органом опіки та піклування висновку не може слугувати підставою для відмови або зволікання у захисті з боку суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19, провадження №61-12112сво22).

Залучений апеляційним судом орган опіки та піклування висновку не надав, вказавши на відсутність спору між батьками.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині залишення дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні, оскільки мав ухвалити рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, адже позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою, а також не довів обставин самостійного виховання та утримання ним дітей.

Колегія суддів зауважує, що найвищим інтересам дитини сторін відповідає спільна участь обох батьків у її вихованні та утриманні, що узгоджується й з умовами укладеного між ними договору, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що позов у частині вимоги про залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні батька у цій справі заявлений з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25 виснував, що пред`явлення сімейного позову з метою створення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби може розцінюватися як «зловживання правом та використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню», а окреме проживання батьків чи проживання дитини з батьком саме по собі не доводить самостійного виховання.

Колегія суддів враховує, що у разі призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації його неповнолітня донька не буде позбавлена батьківського піклування за наявності матері - ОСОБА_2 , яка не позбавлена батьківських прав і є законним представником своєї дитини.

Щодо порушення норм процесуального права

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівців від 05 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом про розірвання шлюбу та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Після подання позивачем позовної заяви в уточненій редакції, яка містила вимогу про залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні батька, суд першої інстанції питання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не вирішив та розглянув справу, в тому числі зазначену вимогу, в порядку спрощеного позовного провадження з ухваленням заочного рішення.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як її належало розглядати за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Вказані підстави для скасування рішення суду в частині залишення дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні підтвердилися за наслідками перевірки доводів апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Інші наведені порушення норм процесуального права (незалучення органу опіки та піклування, нез`ясування думки дітей, ухвалення рішення на підставі помилкової оцінки нотаріальної заяви як договору між батьками) призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України також є підставою для скасування рішення.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення (підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2024 року встановлено в розмірі 3028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру, як і за подання позовної заяви про розірвання шлюбу, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Позивач звернувся до суду у 2024 році з позовом як фізична особа та в позовній заяві в уточненій редакції заявив дві вимоги немайнового характеру: про розірвання шлюбу та про залишення дітей проживати разом із ним на його самостійному вихованні та утриманні, а тому за подання позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок, тобто 3028 гривень, помножені на 0,4 та на дві вимоги.

За подання позову сплачено судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок згідно з квитанцією від 02 вересня 2024 року (а.с.1), що відповідає судовому збору за вимогу про розірвання шлюбу. Рішенням суду першої інстанції судові витрати не розподілялися.

Оскільки у задоволенні вимоги про залишення дітей на самостійному вихованні та утриманні батька слід відмовити, недоплачений позивачем судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок, тобто 2422 гривні 40 копійок за мінусом сплачених 1211 гривень 20 копійок, підлягає стягненню з позивача в дохід держави.

За подання апеляційної скарги в електронній формі на рішення в частині однієї вимоги немайнового характеру ІНФОРМАЦІЯ_7 повинен був сплатити судовий збір у сумі 1453 гривні 44 копійки, тобто 1211 гривень 20 копійок, помножені на 150 відсотків та на коефіцієнт 0,8.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2026 року апелянту відстрочено сплату судового збору у розмірі 1453 гривні 44 копійки до ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, а тому з урахуванням результату апеляційного перегляду з позивача на користь держави підлягає стягненню 1453 гривні 44 копійки судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, рішення суду в частині залишення дітей проживати разом із батьком на його самостійному вихованні та утриманні підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 08 жовтня 2024 року в частині залишення неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на його самостійному вихованні та утриманні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений за подання позовної заяви судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 1453 гривні 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 05 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Н. Лисак