Суд: Черкаський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №699/710/26
Суддя: Карпенко О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Черкаси
Справа № 699/710/26
Провадження № 22-ц/821/1887/26
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,
представник позивача: адвокат Покрищук Антон Вікторович,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року (ухваленого в приміщенні Корсунь-Шевченківського районного Черкаської області під головуванням судді Мельника А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
в с т а н о в и в :
Короткий зміст позовних вимог
27 квітня 2026 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05.11.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем було укладено договір №555955-КС-003 про надання кредиту, підписання якого вчинено у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов вказаного договору, відповідач отримала у кредит грошові кошти в розмірі 6000,00 грн.; строк дії договору до 25.02.2026 року; стандартна процентна ставка за кредитом – 1% в день, фіксована; денна процентна ставка – 0,92 %; комісія за видачу кредиту – 1200,00 грн.
Умовами Договору визначено, що плата за користування кредитом є фіксованою і сплачується за кожен день користування кредитом.
Процентна ставка упродовж строку кредитування нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування коштами із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Товариство вказує, що свої зобов`язання виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору, а відповідач підтвердила виникнення в неї зобов`язань відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання ТОВ «Бізнес Позика».
Позивач стверджує, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 07.04.2026 року утворилася заборгованість, розмір якої складає 16980,00 грн, з яких: 6000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6780,00 грн – заборгованість за відсотками; 3000,00 грн – заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України, 1200,00 грн – комісія за надання кредитних коштів.
На підставі наведеного, ТОВ «Бізнес Позика» просило суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором № 555955-КС-003 про надання кредиту від 05.11.2025 року в розмірі 16980,00 грн та судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15.06.2026 року позовні вимоги - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 555955-КС-003 від 05.11.2025 року в розмірі 16980,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судові витрати у виді судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами укладений кредитний договір, кредитні кошти відповідачу перераховані шляхом безготівкового переказу на рахунок її платіжної картки. Відповідач належним чином зобов`язань за кредитним договором не виконувала, а тому сума заборгованості за тілом кредиту, заборгованість за відсотками, заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України та комісією за надання кредиту підлягає стягненню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 03.07.2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ТОВ «Бізнес Позика» у задоволенні заявленого позову про стягнення заборгованості за кредитом у повному обсязі.
У випадку якщо апеляційний суд дійде висновку про недостатність встановлених обставин для ухвалення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов`язані з переглядом оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що у даній справі суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які надав позивач на підтвердження своїх вимог та дійшов помилкового висновку про укладеність між сторонами електронного договору, пославшись лише на положення ст.ст. 11,12 ЗУ «Про електронну комерцію». Однак саме по собі посилання на зазначені норми закону не може свідчити про доведеність факту укладення договору конкретною фізичною особою.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що у спорах щодо електронних кредитних договорів саме кредитодавець має довести весь алгоритм укладення правочину, включаючи ідентифікацію позичальника, надсилання одноразового ідентфікатора, його отримання, введення саме позичальником та можливість безсумнівно пов`язати відповідні електронні дії із конкретною фізичною особою. Сам факт існування електронної анкети або роздруківки договору ще не свідчить про укладення договору саме відповідачем.
Суд першої інстанції цих обставин не перевірив, обмежившись констатацією того, що позивач зазначив номер телефону, на який кредитодавцем нібито направлено одноразовий ідентифікатор. Однак сам по собі запис номера телефону у внутрішній базі даних кредитодавця не є належним доказом того, що цей номер належав саме відповідачу, що вона отримала і використала одноразовий ідентифікатор.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів, а саме, що банківська картка, на яку нібито були перераховані кошти, була відкрита саме на ім`я ОСОБА_1 ; договір банківського рахунку; інформація банку про власника карткового рахунку; підтвердження відкриття рахунку; інформація щодо фінансового номера телефону, прив`язаного до відповідної картки.
Суд першої інстанції не звернув уваги й на те, що кредитодавець не надав жодного доказу проведення належної ідентифікації клієнта відповідно до вимог законодавства про фінансові послуги.
Позивач не подав жодного первинного електронного доказу, а суд першої інстанції дослідив, виключно, паперові роздруківки, сформовані самим позивачем. При цьому, не було встановлено: коли саме були сформовані відповідні документи; ким саме вони були створені; чи змінювалися після їх формування; чи містять вони повний обсяг інформації; чи відповідають вони інформації, яка міститься у первинній електронній системі.
Отже, ненадання позивачем такої інформації, порушує принцип добросовісності, закріплений у ст. 3 ЦК України, а також вимоги ст. ст. 11,12,13,15 ЗУ «Про споживче кредитування».
Окремої уваги у цій справі потребує питання правомірності нарахування та стягнення процентів за користування кредитом вже після спливу встановленого договором строку кредитування, а також одночасно стягнення таких процентів і сум, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України. Саме ця обставина залишилася поза увагою суду першої інстанції, хоча вона має визначальне значення для правильного вирішення спору.
Крім того, матеріали справи взагалі не містять розрахунку, який дозволив би встановити, за який саме період були нараховані 6780,00 грн. процентів.
Оскаржуване рішення не містить жодного мотивування в частині одночасного стягнення договірних процентів та відповідальності за ст. 625 ЦК України, що свідчить про його необґрунтованість та невідповідність вимогам ст. 263 ЦПК України.
Заявлена до стягнення комісія має ознаки додаткової винагороди кредитодавця за саме надання кредиту, тобто фактично є прихованим способом збільшення плати за користування кредитом.
Суд першої інстанції ці обставини не дослідив. Більш того, у мотивувальній частині рішення взагалі відсутній будь-який аналіз законності стягнення комісії. Суд не встановив її економічної природи, не перевірив відповідність нормам Закону України «Про споживче кредитування», не дослідив, чи не дублює вона проценти за користування кредитом, а лише механічно погодився із доводами позивача.
Крім того, під час вирішення спору суд не врахував, що відповідач є споживачем фінансової послуги, а тому у спірних правовідносинах підлягають застосуванню підвищені стандарти захисту прав слабшої сторони договору.
Відзив на апеляційну скаргу
28.07.2026 року від представника ТОВ «Бізнес Позика» – адвоката Покрищука А.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15.06.2026 року – залишити без змін.
Вказує, що позивачем надана до суду цілісна структура дій сторін щодо укладання правочину, яку відповідач ніяк не контраргументував та не нівелював своїми твердженнями. Примірник кредитного договору наданий позивачем до суду має силу оригіналу, а безпосередньо сам договір укладався сторонами шляхом процедури прийняття пропозиції, яка вчиняється акцентуванням позичальником оферти кредитодавця шляхом використання одноразового пароля ідентифікатора, тобто без обопільного використання сторонами електронного цифрового підпису, а тому наявність підпису одноразовим ідентифікатором є свідченням прийняття боржником оферти позивача, що вказує про укладеність договору.
Твердження апелянта про нікчемність положень договору щодо оплати комісії є безпідставними, оскільки ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено право кредитодавця встановлювати комісію «за видачу кредиту».
Зобов`язання передбачає не лише повернення кредиту, а й сплату процентів за користування кредитом і при цьому, розмір процентів, заявлений кредитором, відповідає умовам договору.
Відтак, посилання відповідача на необґрунтованість розрахунку позивача є безпідставними, допоки відповідач не контр-аргументує такий розрахунок власним розрахунком, яким би міг спростувати позицію кредитора щодо відповідних фінансових нарахувань.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 05.11.2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 555955-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) (а.с. 29).
05.11.2025 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) ТОВ «Бізнес Позика» укласти Договір № 555955-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0324 (а.с. 40).
05.11.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено Договір № 555955-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-0324 (а.с. 19-28).
За умовами даного договору Товариство надає позичальнику в кредит грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за його користування та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (п. 2.1); загальний розмір кредиту 6000,00 грн (п. 2.1, 2.7), який надається шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок позичальника з використанням реквізитів її електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 (п. 3.2.6, розділ 12); строк, на який надається кредит, 16 тижнів (п. 2.3); стандартна процентна ставка за кредитом в день 1,0% фіксована (п. 2.4); комісія за надання кредиту 1200,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту (п. 2.5); строк дії договору до 25.02.2026 (п. 2.8), що є датою повернення кредиту (п. 2.14); денна процентна ставка 0,92% (п. 2.12); дата видачі кредиту 17.06.2025 (п. 2.13); сторонами погоджено Графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись і застосовуватиметься знижена процентна ставка (п. 4.2.2); у разі не повернення будь якого з платежів у строки, передбачені графіком платежів, кредитодавець здійснює відповідне коригування зобов`язань позичальника (п. 4.2.4).
Аналогічна за змістом інформація щодо порядку кредитування та умов повернення кредиту наведена й у Паспорті споживчого кредиту, який підписаний сторонами 05.11.2025 року (а.с. 16-18).
Крім того, у візуальній формі послідовності дій клієнта ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика» щодо укладення електронного Договору про надання кредиту № 555955-КС-003 від 05.11.2025 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://my.tpozyka.com зазначено, що відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_2 ідентифікувалася в ІТС, зазначивши свої особисті дані, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надала всю необхідну інформацію для належної пропозиції, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор UA 1113. Відповідач ознайомилася з офертою позивача та прийняла її умови. Далі відповідач надіслала позивачу акцепт та підписала Договір одноразовим ідентифікатором - UA 0324. Після цього, в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн доступу. Зазначена візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів (а.с. 50).
Анкета клієнта містить ідентифікуючі дані позичальника ОСОБА_1 , зокрема і ті що вона самостійно вказувала під час проведеної відеоверифікації, та інформацію стосовно суми бажаного кредиту та банківського рахунку для перерахування коштів (а.с. 51).
У адресованій ТОВ «Бізнес Позика» довідці ТОВ «ПрофітГід» підтвердило, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04.11.2020 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, Товариством 05.11.2025 було здійснено успішний переказ коштів у сумі 6000,00 грн на номер платіжної картки отримувача № НОМЕР_1 , призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , згідно кредитного договору №555955-КС-003 від 05.11.2025 (а.с. 52).
За наданою АТ «Державний ощадний банк України» інформацією від 29.05.2026 із випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 , було емітовано карту № НОМЕР_4 , на яку 05.11.2025 зараховано кошти в сумі 6000,00 грн (а.с. 94-100).
ТОВ «Бізнес Позика» згідно правоустановлюючих документів зареєстроване й належать до фінансових установ з правом надання фінансових послуг, що підтверджується копією Свідоцтва серії ФК №880 від 06.04.2017 року, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке було чинним на час укладення між сторонами кредитного договору й видачі кредиту (а.с. 66-78).
Згідно доданих до позовної заяви розрахунку та довідки про стан заборгованості, борг ОСОБА_1 перед ТОВ «Бізнес Позика» станом на 07 квітня 2026 року складає 16980,00 грн, з яких: за тілом кредиту 6000,00 грн, за відсотками - 6780,00 грн, за комісією 1200,00 грн, за процентами згідно ст. 625 ЦКУ (у довідці йменовано як штраф) 3000,00 грн (а.с. 13-15).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази укладення з відповідачем електронного кредитного договору, отримання за нею кредитних коштів та порушення останньою своїх зобов`язань, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість, всі складові якої відповідають вимогам чинного законодавства.
Перевіряючи доводи апелянта, які, на думку відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.11.2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 укладено договір №555955-КС-003 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), підписаний позичальником у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора UA-0324.
Укладення між сторонами електронного кредитного договору узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.
У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування обставин укладення електронного кредитного договору, отримання за ним кредитних коштів, а саме відсутності перерахування грошей на її банківський картковий рахунок.
Доказів повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за видачу кредиту ОСОБА_1 матеріали справи не містять та відповідачем їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання за кредитним договором не виконала, кошти в установлений строк не повернула.
Проте, слушними є доводи апелянта про безпідставне стягнення з неї 3000,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками згідно ст. 625 ЦК України.
У п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Відтак, оскільки за складеним ТОВ «Бізнес Позика» розрахунком заборгованості сума в 3000,00 грн була нарахована відповідачу як відсотки за ст. 625 ЦК України (а в довідці про стан заборгованості позиціонується як штрафи), тобто за прострочення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, укладеним 05.11.2025, тобто після 24 лютого 2022 року, коли Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан, який триває і дотепер, то ця сума коштів підлягає списанню кредитодавцем і не може бути стягнута з відповідача.
Водночас, помилковими є твердження апелянта щодо безпідставності стягнення з нього судом першої інстанції комісії за видачу кредиту.
Як вбачається з п. 1.6, 2.5 кредитного договору, сторонами погоджено комісію за видачу кредиту в сумі 1200,00 грн, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту.
Право ж кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту, яка є складовою частиною загальних витрат за споживчим кредитом, передбачене п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції з 10 червня 2017 року), Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року №49 (Правила про споживчий кредит), і з такою умовою договору позичальник погодився, що також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ані положеннями Законів України «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», ані інших нормативних актів, не передбачено звільнення позичальника від сплати комісії за надання кредиту.
Вказуючи ж на нікчемність умов договору щодо комісії, апелянт безпідставно ототожнює два різні види комісії: одноразову за видачу кредиту та щомісячну за обслуговування кредиту, яку кредитодавець позичальнику не нараховував. Застосування ж між ними аналогії, як то пропонує відповідач, не ґрунтується на положеннях ч. 9 ст. 10 ЦПК України, оскільки правовідносини щодо цих складових сукупної вартості кредиту законодавчо врегульовані, а правовий висновок щодо стягнення цих видій комісій сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
У зв`язку з цим, твердження апеляційної скарги щодо нікчемності комісії за надання кредиту не є слушними.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність нарахування позивачем та стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту в сумі 1200,00 грн, яка є складовою частиною кредитної заборгованості.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким та зрозумілим, оскільки містить детальну інформацію щодо дати та суми надання кредиту, періодів, сум та видів нарахування відсотків згідно умов договору, комісії, штрафів, тобто усіх складових кредитної заборгованості, що дозволяє перевірити його обґрунтованість та правильність.
Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.
Тобто, встановивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.
Підсумовуючи викладене, після проведеного апеляційним судом перерахунку, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №555955-КС-003 від 05.11.2025, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «Бізнес Позика», становить 13980,00 грн, з яких: 6000,00 грн борг за тілом кредиту, 6780,00 грн борг за процентами за користування кредитом, 1200,00 грн борг за комісією за видачу кредиту.
Відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача процентів відповідно до ст. 625 ЦК України за кредитним договором у сумі 3000,00 грн.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення процентів в розмірі 3000,00 грн. (відповідно до ст. 625 ЦК України) підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в позові.
Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність факту перерахування позивачем кредитних коштів та отримання їх відповідачем та, відповідно, про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості в розмірі 13980,00 грн.
Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на неї покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Апелянт стверджує, що кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем, оскільки саме тільки зазначення у кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно з вимогами законодавства. Відомості про те, що відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи відсутні, належними, допустимими та достатніми доказами не доведено факту укладання кредитного договору саме відповідачем. Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника у матеріалах справи відсутні. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що мобільний додаток або веб-сайт в мережі Інтернет (Особистий кабінет відповідача) товариства належить саме відповідачу, як і відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідач отримував смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором.
До позовної заяви товариством додано моніторинг дій користувача з Інформаційно-телекомунікаційній системі при укладенні кредитного договору № 555955-КС-003 від 05.11.2025 року (візуальна послідовність дій клієнта), з якого вбачається алгоритм дій сторін під час укладення договору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальницею ОСОБА_1 за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, який був надісланий ТОВ «Бізнес Позика» на номер телефону, зазначений відповідачкою, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору містяться коди ідентифікатори відповідачки, що і є її безпосереднім підписом, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.
Заперечуючи щодо підписання одноразовим ідентифікатором кредитного договору, проходження верифікації та ідентифікації відповідача, клопотань про витребування оригіналу такого доказу, візуального огляду інформаційно-комунікаційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої, залучення спеціаліста або призначення відповідної судової експертизи для здійснення відповідного огляду інформаційно-комунікаційної системи з метою ознайомлення з оригіналом електронного документа, сторона відповідача не заявляла.
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір не підписувався, а ідентифікація та верифікація особи, яка відбулась при укладенні договору, не підтверджена матеріалами справи, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки ідентифікація особи ОСОБА_1 відбувалась у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію» та узгоджується із положеннями ч. 6 ст. 11 зазначеного Закону. Підписання договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не спростовано.
Проте, ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або факту перерахування та отримання нею кредитних коштів.
Будь яких доказів, які б спростували створення ОСОБА_1 особистого кабінету на сайті https://my.bizpozyka.com, належність засобів зв`язку, зокрема номеру мобільного телефону та електронної пошти, які використовувались при укладенні договору, іншій особі ніж ОСОБА_1 , а також як укладення самого договору, так і отримання нею коштів на картковий рахунок матеріали справи не містять.
Крім того, заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 не навела власного розрахунку та не спростувала розрахунок, складений позивачем.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, до скасування в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 3000,00 грн. та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками по кредитному договору, то згідно вимог ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем за подання позовної заяви судовий збір (2662,40 грн.) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (82,3%) – у розмірі 2191,15 грн. Судовий збір сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги (3993,60 грн.) стягується з позивача на користь відповідача пропорційно розміру задоволених апеляційних вимог (17,7%) – 706,90 грн.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, у порядку встановленому ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1484,25 грн. судових витрат.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 15 червня 2026 року в частині стягнення заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України в розмірі 3000,00 грн. та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вимоги.
В решті рішення суду залишити без змін.
Визначити остаточну суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» за Договором № 555955-КС-003 про надання кредиту від 05.11.2025 року в розмірі 13980,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір в розмірі 1484,25 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
Ю.В. Сіренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua