Постанова від 29 жовтня 2026 р. у справі №644/10733/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/10733/25 Головуючий суддя І інстанції Паляничко Д. Г.

Провадження № 33/818/1209/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря – Чабанової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Пінаєва В.В. на постанову судді Індустріального районного суду м. Харкова від 03 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що водій ОСОБА_1 07.11.2025 о 10 год 15 хв за адресою: Харківська обл., Куп`янський р-н, смт Шевченкове, вул. Паркова, б. 3 керував ТЗ ВАЗ 21104 н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки ТЗ та медичному закладі відмовився під запис з нагрудної бодікамери Tescar 11130319 65/70, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисником Пінаєвим В.В. було подано апеляційну скаргу.

Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не з`ясовані усіх обставин, які підлягають з`ясуванню та не надана їм належна оцінка. Зокрема, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять відомостей керування транспортним засобом особою яка притягається до адміністративної відповідальності, а також вважає безпідставною зупинку транспортного засобу ОСОБА_1 . Разом з тим, апелянт вважає, що відсутність у цій справі рапорту працівника поліції свідчить про неправомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому всі інші докази у справі не можна брати до уваги. Крім того, апелянт вважає порушеними права на захист у цій справі у зв`язку із ненаданням можливості ознайомитись з відомостями відеозапису.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторона захисту не з`явилася. Про місце, день та час апеляційного розгляду була повідомлена належним чином. Зокрема, адокат Пінаєв В.В. про місце, день та час апеляційного розгляду був повідомлений шляхом вручення йому судової повістки про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 76). Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про місце, день та час апеляційного розгляду був повідомлений шляхом отримання судової повістки про виклик в електронній формі, про що свідчить довідка про доставку повідомлення у застосунок «Viber» (а.с. 75 зворотна сторона). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що сторона захисту належним чином була повідомлена про місце, день та час апеляційного розгляду у цій справі.

Разом з тим, до початку апеляційного розгляду від апелянта – захисника Фіненка О.Ю. надійшла телефонограма щодо можливості проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони захисту (а.с.79). Захисник підтримував апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Згідно ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення Поряд з цим, цією ж статтею встановлені строки апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, а саме двадцять днів з дня надходження справи до суду.

З огляду на те, що матеріали справи містять відомості щодо повідомлення апелянта про місце, день та час розгляду апеляційної скарги, а також на адресу суду апеляційної інстанції надійшла телефонограма захисника щодо можливості апеляційного розгляду за відсутності сторони захисту, апеляційний суд вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу адвоката Пінаєва В.В. за відсутності належно повідомленої сторони захисту та провадити судовий розгляд в межах поданої апеляційної скарги та відомостей, наявних в матеріалах справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у матеріалах справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника Пінаєва В.В. не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 913007 від 07.11.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 07.11.2025 о 10 год 15 хв за адресою: Харківська обл., Куп`янський р-н, смт Шевченкове, вул. Паркова, б. 3 ТЗ ВАЗ 21104 н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки ТЗ та медичному закладі відмовився під запис з нагрудної бодікамери Tescar 11130319 65/70, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В протоколі про адміністративне правопорушення, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмовляюсь», що свідчить про те, що особу, яка притягається до адміністративної відповідальності було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, однак ОСОБА_1 не скористався своїм правом надати пояснення по суті правопорушення, зокрема і щодо незгоди з певними діями працівників поліції (а.с.1);

Відомостями довідки начальника сектору адміністративної практики Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області М. Прутської, а також фотокопією посвідчення водія із застосунку «Дія» встановлено, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог правил дорожнього руху, зокрема в частині, що регламентують обов`язки водія, належить вважати умисними діями ОСОБА_1 (а.с.4-6, 9);

З відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що медичний огляд водія на стан сп`яніння не проводився у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 (а.с.3).

Відомостей акту огляду на стан сп`яніння встановлено, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із відмовою водія (а.с. 2).

З відомостей копії постанови ББА636510 від 07.11.2025 вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено за адресою Харківська обл., Куп`янський р-н, смт Шевченкове, вул. Паркова, б. 3 за керування транспортним засобом без пристебнутих пасків безпеки.

Відомостями відеозапису, доданого до протоколу, встановлено, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено на дорозі загального користування у зв`язку із керуванням ним транспортним засобом будучи непристебнутим пасками безпеки. Під час проведення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Від проведення огляду на стан сп`яніння, як на місці зупинки так і в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 відмовився. Особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, було відсторонено від керування, а також ознайомлено із змістом протоколу про адміністративне правопорушення та правами, передбаченим ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння про що повідомив працівників поліції чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення медичного огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності факту керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також щодо безпідставності зупинки транспортного засобу є безпідставними, оскільки спростовуються відомостями відеозапису з якого вбачається, як ОСОБА_1 керує транспортним засобом з непристебнутими пасками безпеки, рухаючись дорогою загального користування. Разом з тим, на питання працівника поліції щодо напрямку руху, водій ОСОБА_1 особисто зазначає, що є цивільним та прямує на рибалку.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає доводи сторони захисту стосовно безпідставності зупинки транспортного засобу та відсутності доказів керування транспортним засобом, заявленими стороною захисту суперечливими та взаємовиключними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Стосовно доводів апеляційної скарги стосовно того, що докази у цій справі не можна брати до уваги, оскільки, на переконання сторони захисту, відсутність рапорту поліцейського у цій справі, а також відсутність відомостей щодо реєстрації вчиненого правопорушення може свідчити про незаконність дій працівника поліції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону, а саме ст. 251 КУпАП, встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 1070512) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах цієї справи відсутній рапорт поліцейського, однак оцінює усі відомості справи як окремо так і у їх сукупності та взаємозв`язку. На переконання суду апеляційної інстанції, відсутність рапорту стосовно вчиненого правопорушення не може бути вирішальним для правильного розгляду цієї справи, оскільки у цій справі наявні інші докази, на підставі яких суд може ухвалити правильне рішення, зокрема відомості відеозапису, акту огляду на стан сп`яніння, направлення водія на медичний огляд. Крім того, матеріали цієї справи не містять відомостей щодо позитивних результатів оскарження дій працівників поліції в цій частині, якими встановлено порушення поліцейським, що склав протокол про адміністративне правопорушення вимог чинного законодавства в частині відомчих інструкцій чи наказів, що могло б свідчити про неправомірність дій працівників поліції у цій справі. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції, що робить апеляційній доводи в цій частині непереконливими. Натомість, неспростовані відомості відеозапису надають підстав стверджувати, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині суб`єктивними та розцінює їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права на захист у зв`язку із неможливістю ознайомитись із відеозаписом суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки електронна копія цього відеозапису була завантажена до підсистеми «Електронний суд» про що свідчить відповідна довідка (а.с.25). Разом з тим, сторона захисту не була позбавлена можливості та особисто з`явитися до суду, як першої так і апеляційної інстанції для ознайомлення з відеозаписом, однак обрала для себе способом захисту – посилання на неможливість відтворення відеозапису, доданого до оспорюваного протоколу. Також, суд апеляційної інстанції бере до уваги те, що сторона захисту, фактично не приймаючи участь в суді першої інстанції, вперше подає такі доводи суду апеляційної інстанції, при цьому, не надає будь-яких письмових доказів (фотокопій, скріншотів, тощо), на їх підтвердження. Належить також врахувати, що сторона захисту мала, об`єктивну можливість надати пояснення по суті правопорушення, а також можливість підготуватись до апеляційного розгляду, враховуючи вищезазначені апеляційні доводи, шляхом звернення до суду апеляційної інстанції з відповідними клопотаннями, однак цього не зробила.

Натомість суд апеляційної інстанції, з огляду на належне сповіщення сторони захисту, а також враховуючи, що апеляційний розгляд у цій справі неодноразово відкладався, зокрема у зв`язку із надходження клопотань від захисника, вважає що сторона захисту у цій справі скористалась своїм правом на доступ до правосуддя, а також правом на захист з можливістю надати суду докази по суті справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими та суб`єктивними.

Оцінюючи відомості цих доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: відмови особи, що притягається до адміністративної відповідальності від проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання сторони захисту на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Пінаєва В.В. - залишити без задоволення.

Постанову судді Індустріального районного суду м. Харкова від 03 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков