Суд: Івано-Франківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №635/9887/25
Суддя: Максюта І. О.
Справа № 635/9887/25
Провадження № 22-ц/4808/1851/26
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Бойчука І.В., Томин О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкуропацької Марини Олександрівни на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2026 року, постановлену в складі судді Бабій О.М. в м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до Карпатського національного університету імені Василя Стефаника про визнання протиправним та скасування наказу в частині оголошення догани та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Карпатського національного університету імені Василя Стефаника про визнання протиправним та скасування наказу в частині оголошення догани та відшкодування моральної шкоди.
24.02.2026 року справу передано за підсудністю на розгляд Дергачівського районного суду Харківської області (а.с.50), який 20 квітня 2026 року своєю ухвалою передав справу на розгляд Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с.58).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня отримання ухвали для виправлення недоліків, вказаних в мотивувальній частині ухвали, які слід усунути шляхом надання (надіслання) суду документів, що підтверджують сплату судового збору за вимогу немайнового характеру в сумі 968,96 грн. та за вимогу майнового характеру в сумі 2422,4 грн., а також роз`яснено позивачу, що у випадку невиконання вимог даної ухвали, позовна заява вважатиметься неподаною та буде їй повернута.
Копію ухвали суду, як зазначає сама позивачка, її представник отримала ще 20 травня 2026 року.
20 травня 2026 року справу витребувано Харківським апеляційним судом.
10 червня 2026 року, під час того, як справа перебувала на розгляді в Харківському апеляційному суді, представник позивачки, через систему Електронний суд подала до Івано-Франківського міського суду клопотання, в якому зазначила, що не погоджується із ухвалою судді про залишення позову без руху та просить звільнити позивачку від сплати судового збору, а в разі, якщо суд не звільнить позивачку від сплати судового збору, то продовжити строк для усунення недоліків до 10 днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
10 липня 2026 року Харківський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення, а ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 20 квітня 2026 року – без змін.
Про вказану ухвалу представнику позивачки стало відомо 11 липня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
03 серпня 2026 року справу повернуто до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Карпатського національного університету імені Василя Стефаника про визнання протиправним та скасування наказу в частині оголошення догани та відшкодувіання моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, представник ОСОБА_1 адвокат Шкуропацька Марина Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій, зокрема зазначає таке.
Оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви є похідною від ухвали про залишення позову без руху від 15.05.2026 року, постановленої судом за відсутності встановленої повноважності на розгляд справи, та ухвалена без дослідження поданих позивачкою нових доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору, чим порушено право позивачки на доступ до правосуддя. Зазначені порушення норм процесуального права є істотними, вплинули на правильність вирішення питання про рух справи та є самостійними і достатніми підставами для скасування оскаржуваної ухвали. Вважає, що суд першої інстанції допустив такі порушення: неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; не дослідив додаткові докази майнового стану позивачки та не оцінив самостійну підставу звільнення від судового збору за захистом трудових прав; визнав встановленою обставину невиконання вимог ухвали від 15.05.2026 року, тоді як позивачкою фактично було подано докази, що спростовують цю обставину та неправильно застосував норми процесуального права – не виконав обов`язку перевірити власну повноважність з огляду на порушення Дергачівським районним судом Харківської області встановленого ч. 3 ст. 31 ЦПК України порядку передачі справи, а також не вирішив клопотання про продовження строку та порушив строк постановлення ухвали про повернення.
Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, як постановлену судом, повноважність якого на момент її постановлення встановлена не була; скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2026 року про повернення позовної заяви; направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду позовної заяви.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Частиною 2 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6 (щодо повернення заяви позивачеві (заявникові)), 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апелянтом оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві, розгляд апеляційної скарги в цій справі підлягає проведенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (письмове провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Постановляючи ухвалу від 05 серпня 2026 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка станом на вказану дату не усунула недоліки, зазначені в ухвалі від 15.05.2026 року (не сплатила судовий збір), а клопотання представника позивачки про звільнення від сплати судового збору вже вирішено судом під час постановлення ухвали про залишення позову без руху від 15 травня 2026 року, тому повторно таке питання не підлягає розгляду.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Так, ухвала про передачу справи за підсудністю Дергачівським судом Харківської області постановлена 20 квітня 2026 року (а.с.58-59). Цей документ доставлено до електронного кабінету представника позивачки адвоката Шкуропацької М.О. 22.04.2026 року о 02:54:03 (а.с.61).
Отже, перебіг процесуального строку на оскарження ухвали розпочався з 23.04.2026 року і закінчився 07.05.2026р.
Апеляційна скарга на ухвалу Дергачівського районного суду від 20.04.2026 року зареєстрована Харківським апеляційним судом 30.04.2026 року (а.с.69), тобто в межах строку на апеляційне оскарження ухвали, визначеного законом.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 05.05.2026 року витребувані із Дергачівського районного суду матеріали цивільної справи (а.с.84-85), але 07.05.2026 року Дергачівським районним судом такі направляються на розгляд за підсудністю до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (а.с.63), про що 14.05.2026 року повідомляється Харківський апеляційний суд (а.с.86).
Відповідно до частини 3 статті 31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.
Таким чином, Дергачівським районним судом Харківської області справа за підсудністю до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області направлена передчасно (в останній день строку на апеляційне оскарження і при наявності вже поданої апеляційної скарги та постановленої ухвали судді апеляційного суду про витребування справи).
Станом на день надходження справи до Івано-Франківського міського суду - 12.05.2026 року (а.с.64) та станом на дату постановлення ухвали про залишення позову без руху - 15.05.2026 (а.с.65), питання підсудності справи, тобто питання про те, чи взагалі повноважний Івано-Франківський міський суд розглядати цю справу не було остаточно вирішено і перебувало на розгляді Харківського апеляційного суду, яким справу вже було витребувано.
Водночас Івано-Франківським міським судом допущено порушення процесуальних норм, зокрема не враховано, що справа на розгляд суду направлена передчасно, не перевірено чи оскаржена ухвала в апеляційному порядку та чи є повноваження у суду на постановлення будь-яких процесуальних рішень по справі.
Така перевірка могла бути здійснена як через підсистему «Електронний суд», так і з використанням Єдиного реєстру судових рішень за унікальним номером справи.
Станом на день постановлення ухвали Івано-Франківського міського суду про залишення позовної заяви без руху справа не мала перебувати у цьому суді, оскільки ухвала про передачу справи на розгляд цього суду оскаржувалась.
Вказане підтверджується тим, що вже 19.05.2026 року Харківський апеляційний суд витребував справу з Івано-Франківського міського суду, оскільки останній, отримавши справу з порушенням встановленого порядку, розпочав провадження по суті, не очікуючи на закінчення перегляду апеляційним судом ухвали про передачу справи за підсудністю.
Таким чином, одну й ту саму справу одночасно розглядали два суди - суд першої інстанції, повноважність якого щодо цієї справи прямо оскаржувалась в апеляційному порядку, та апеляційний суд, який перевіряв саме законність визначення цієї повноважності.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 536/1267/18, провадження № 61-1182св19).
Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (рішення від 20.07.2006) зазначив, що суд не є «встановленим законом», якщо правила, що регламентують склад та повноваження суду, не були додержані (аналогічно — «Posokhov v. Russia», заява № 63486/00).
У справі «Верітас проти України» ЄСПЛ також наголосив, що повноваження суду на розгляд конкретної справи визначається правилами підсудності, а їх недотримання позбавляє суд статусу «суду, встановленого законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Суд, до якого справу передано з порушенням встановленого законом порядку та до остаточного вирішення питання підсудності апеляційним судом, діє поза межами своїх повноважень у цій справі до усунення відповідної правової невизначеності.
Обов`язок суду пересвідчитися у наявності законних підстав для прийняття справи до свого провадження перш ніж вчиняти подальші процесуальні дії не є абстрактним і випливає з системного тлумачення норм Конституції України та ЦПК України в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, до яких належить і суд, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це конституційне положення в контексті цивільного процесу конкретизується нормами ЦПК.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю саме в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Із системного зв`язку цих норм випливає, що суд, який приймає справу, передану іншим судом за підсудністю, зобов`язаний пересвідчитися в дотриманні порядку такої передачі, встановленого ст. 31 ЦПК, включно з тим, чи не переглядається ухвала про передачу справи в апеляційному порядку, перш ніж вчиняти будь-які подальші процесуальні дії по суті позовної заяви.
Незважаючи на це, відповідної перевірки судом першої інстанції здійснено не було і суд, не встановивши власної повноважності, невідкладно розпочав вирішення справи, постановивши ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала про повернення позовної заяви від 05.08.2026 року постановлена як наслідок невиконання саме вимог ухвали від 15.05.2026 року.
Похідний акт неминуче успадковує незаконність первинного: якщо сама вимога щодо усунення недоліків була висунута судом, який на момент її висунення не мав законних підстав діяти у справі, то й невиконання цієї вимоги не може бути покладене в основу законного повернення позову.
Наступне підтвердження підсудності справи апеляційним судом 10.07.2026 року (а.с.114-116) не спростовує факту процесуального порушення на день постановлення ухвали від 15.05.2026 року та не усуває такого порушення процесуальних норм. Це суперечило б принципу правової визначеності, який передбачає стабільність і передбачуваність застосування процесуального закону,
З огляду на викладене, оскаржувана ухвала від 15.05.2026 року постановлена судом, що вийшов за межі власної процесуальної компетенції на момент її постановлення, є незаконною, а тому і похідна від неї ухвала про повернення позовної заяви від 05.08.2026 року підлягає скасуванню як така, що ухвалена з порушенням норм процесуального права.
Крім того, суд першої інстанції помилково вважав, що подане представником позивачки клопотання про звільнення від сплати судового збору (а.с.120-131) не підлягає розгляду, оскільки це питання вже вирішено судом.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до вказаного повторного клопотання про звільнення від сплати судового збору додано нові докази щодо майнового стану позивачки, яким суд, безумовно, повинен був дати оцінку та вирішити чи є підстави для звільнення від сплати судового збору з урахуванням цих нових доказів.
Однак, суд цього не зробив, чим обмежив право позивачки на доступ до правосуддя.
Зазначені порушення норм процесуального права вплинули на законність ухвали, є підставою для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкуропацької Марини Олександрівни задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: І.В. Бойчук
О.О. Томин
Оригінал: reyestr.court.gov.ua