Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №204/5860/24
Суддя: Ткаченко І. Ю.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5381/26 Справа № 204/5860/24 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 листопада 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря – Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року,-
В С Т А Н О В И В:
11 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив розірвати договір про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 1 372 096 грн. 10 коп. за розпискою від 1 лютого 2021 року, 50 000 грн. витрати на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 26 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов`язались спільно діяти без створення юридичної особи з метою отримання прибутку за рахунок використання майна, зазначеного у договорі. Відповідно до договору, загальна вартість вкладу сторін складається із сукупності вартості майна визначеного у п. 2.4. договору становить 68 111 доларів США. Вклад сторін є рівним та становить 34 055,50 доларів США в кожного. Вклад у спільну діяльність вважається внесеним у момент підписання зазначеного договору сторонами. 1 лютого 2021 року позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 34 055, 50 доларів США, про що відповідач ОСОБА_2 надав розписку. Вказані кошти були отримані для придбання майна для спільної діяльності. У лютому 2021 року позивач здійсним оплату у розмірі 30 785 доларів США за придбання п`яти генераторів, які в подальшому стали предметом договору спільної діяльності. Проте, з моменту підписання договору про спільну діяльність і до теперішнього часу ОСОБА_2 не виконував свій обов`язок по виплаті позивачу вкладу у спільну діяльність. Крім того, після надходження генераторів на територію України, право власності на них зареєстрував за собою відповідач. За результатами спільної діяльності відповідач ОСОБА_2 набув право власності на п`ять генераторів, на загальну суму 30 785 доларів США, а також отримав грошові кошти у сумі 34 055, 50 доларів США від позивача. Внесків у спільну діяльність відповідач не здійснював. Отже, за результатами спільної діяльності позивача та відповідача, позивач витратив 64 840, 50 доларів США, а відповідач набув майно та грошових коштів на аналогічну суму. 19 липня 2022 року, позивачем було направлено претензію щодо повернення вказаних коштів, проте відповідач гроші не повернув. Тому, позивач просить розірвати договір про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 372 096, 10 (що є еквівалентом 34 055, 50 доларів США за курсом НБУ на день подання позову) за розпискою від 1 лютого 2021 року, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою ( а.с.1-8).
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошових коштів - задоволено частково.
Розірвано договір про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
В іншій частини позовних вимог - відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат (а.с.149-155).
Не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 кошти у сумі 1 372 096,10 грн (еквівалент 34 055,50 доларів США) в порядку поділу майна за розірваним договором про спільну діяльність (а.с.161-166).
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вказав, що позивач в апеляційній скарзі фактично змінює предмет та підстави позову, намагаючись стягнути кошти як «поділ майна» товариства, хоча в суді першої інстанції заявляв вимогу про стягнення коштів за розпискою як самостійного боргу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині без змін, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції було встановлено, що 26 серпня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов`язались спільно діяти без створення юридичної особи з метою отримання прибутку за рахунок використання майна, зазначеного у п. 1.2. (підпункти 1.2.1. - 1.2.5.) даного договору (зокрема, за рахунок передачі такого майна в оренду фізичним та юридичним особам).
Відповідно до п. 2.3, 2.4 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, майно, зазначене у п. 1.2 (підпунктах 1.2.1.-1.2.5.) даного договору було придбано сторонами за кошти сторін, які понесли рівні фактичні витрати на його придбання та документальне оформлення. Сторони виходять з того, що вартість майна, зазначеного у п. 2 (підпунктах 1.2.1.-1.2.5.) даного договору становить: для майна, зазначеного у підпункті 1.2.1. договору – 11 768,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_1 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.2. договору – 10 514,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_2 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.3. договору – 15 274,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_3 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.4. договору – 15 079,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_4 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.5. договору – 15 476,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_5 ).
Згідно пункту 2.5 даного договору, сторони несуть рівні витрати для досягнення мети даного договору.
Відповідно до пункту 2.6. Договору про спільну діяльність, покриття витрат та збитків, які виконують у результаті спільної діяльності сторін за даним договором здійснюється сторонами у рівних частинах, за виключенням випадку, коли такі витрати або збитки виникли в результаті дій або бездіяльності однієї сторони без погодження з іншою стороною.
Пунктом 2.7. Договору визначено, що прибуток від спільної діяльності за даним договором розподіляється між сторонами порівну (у рівних частинах) у строки, узгоджені сторонами, але не пізніше, ніж протягом одного місяця з дати фактичного отримання прибутки.
З пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що сторони, підписавши договір про спільну діяльність, придбавши майно для отримання прибутку за цим договором, не досягли мети, а саме: не змогли використати дане майно для передачі в оренду фізичним та юридичним особам та отримати прибуток.
Відповідно до пункту 3.1 Договору про спільну діяльність, даний договір діє з моменту його підписання сторонами до 26 серпня 2022 року. Якщо будь-яка зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про припинення дії цього договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення його дії, дія цього договору продовжується на один рік після останнього дня дії договору. Таким же чином дія договору припиняється або продовжується у наступні періоди.
Пунктом 3.2. даного Договору визначено, що будь-які зміни та доповнення до даного договору здійснюється за взаємною згодою сторін виключно у письмовому виді та викладаються у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно тексту розписки від 01.02.2021 року вбачається, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 34055, 50 доларів США, для придбання майна для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Вказана сума є вкладом ОСОБА_3 у їхню спільну діяльність відповідно до договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, укладеного між ними.
Відповідно до пункту 1.2 Договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, предметом договору є майно, яке сторони домовилися використовувати для досягнення мети даного договору, а саме:
1.2.1. Трейлергенераторна установка модель Luke Generator з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення дизелем, потужністю 40 кВ*А, встановлена на трейлер двовісний, бувший у використанні: VIN/кузов – НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення - 2000, модельний рік виготовлення - 2000, тип кузова – причіп;
1.2.2. Трейлергенераторна установка модель Generac MMG55D з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення дизелем, потужністю 50 кВ*А, встановлена на трейлер двовісний Magnum 2010 р.в., бувший у використанні: VIN/кузов – НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення - 2010, модельний рік виготовлення - 2010, тип кузова – причіп;
1.2.3. Трейлергенераторна установка модель Generac 54290 з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення дизелем, потужністю 50 кВ*А, встановлена на трейлер двовісний Felling Trailers 2007 р.в., бувший у використанні: VIN/кузов – НОМЕР_3 , календарний рік виготовлення - 2007, модельний рік виготовлення - 2007, тип кузова – причіп;
1.2.4. Трейлергенераторна установка модель Generac 54290 з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення дизелем, потужністю 50 кВ*А, встановлена на трейлер двовісний Felling Trailers 2007 р.в., бувший у використанні: VIN/кузов – НОМЕР_4 , календарний рік виготовлення - 2007, модельний рік виготовлення - 2007, тип кузова – причіп;
1.2.5. Трейлергенераторна установка модель Generac 54290 з поршневим двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення дизелем, потужністю 50 кВ*А, встановлена на трейлер двовісний Felling Trailers 2007 р.в., бувший у використанні: VIN/кузов – НОМЕР_5 , календарний рік виготовлення - 2007, модельний рік виготовлення - 2007, тип кузова – причіп.
Так, пунктом 2.2 Договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 погодили, що майно, зазначене у п. 1.2 (підпунктах 1.2.1.-1.2.5.) даного договору вважається спільною сумісною власністю сторін, не зважаючи на зазначення одного власника майна у документах, які підтверджують право власності на це майно та є виділеним для спільної діяльності за цим договором майном. Вважається, що сторони виділили майно для спільної діяльності у рівних частках та вклади сторін вважаються рівними за вартістю. Загальна вартість вкладу сторін складається із сукупної вартості майна, визначеної у п. 2.4 Договору та становить 68 111,00 доларів США. Відповідно, вартість вкладу сторони-1 ( ОСОБА_2 ) становить 34 055,50 доларів США, вартість вкладу сторони-2 ( ОСОБА_1 ) становить 34 055,50 доларів США. Вклад у спільну діяльність вважається внесеним у момент підписання цього договору сторонами.
Відповідно до п. 2.3, 2.4 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, майно, зазначене у п. 1.2 (підпунктах 1.2.1.-1.2.5.) даного договору було придбано сторонами за кошти сторін, які понесли рівні фактичні витрати на його придбання та документальне оформлення. Сторони виходять з того, що вартість майна, зазначеного у п. 2 (підпунктах 1.2.1.-1.2.5.) даного договору становить: для майна, зазначеного у підпункті 1.2.1. договору – 11 768,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_1 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.2. договору – 10 514,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_2 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.3. договору – 15 274,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_3 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.4. договору – 15 079,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_4 ); для майна, зазначеного у підпункті 1.2.5. договору – 15 476,00 доларів США (VIN/кузов – НОМЕР_5 ).
Також судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2023 року, яке набрало чинності 13.02.2024 року у справі № 204/4537/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою.
У даному рішенні суду зазначено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 34 055,50 доларів США переданих за розпискою від 01.02.2021 року для придбання майна для спільної з відповідачем діяльності. Підставою позову була ст. 1212 ЦК України, оскільки позивач зазначив що відповідач зобов`язаний повернути отримані від позивача грошові кошти, оскільки правова підстава для їх набуття та збереження відсутні. Під час розгляду справи судом було встановлено, що: «оцінюючи надану стороною позивача розписку від 1 лютого 2021 року, суд вважає за необхідне зазначити, що у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо дати складання та підписання ОСОБА_2 даної розписки, оскільки сама розписка хоча датована 1 лютого 2021 року, однак у ній міститься посилання на договір про спільну діяльність, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 більше ніж через пів року після дати розписки, а саме 26 серпня 2021 року. Більш того, сума грошових коштів, зазначена у розписці від 1 лютого 2021 року, повністю співпадає з розміром вкладу у спільну діяльність кожної зі сторін згідно договору про спільну діяльність від 26 серпня 2021 року, що додатково дає підстави для оцінки даного доказу як маловірогідного та непереконливого. Суд зауважує, що розписка від 1 лютого 2021 року не містить зобов`язань відповідача ОСОБА_2 повернути грошові кошти позивачу ОСОБА_1 , та сума грошових коштів зазначених у розписці є вкладом позивача у спільну з відповідачем діяльність. При цьому, як вбачається з долучених до матеріалів справи доказів в їх сукупності, сума вкладів кожної сторони у загальному розмірі 68 111,00 доларів США (по 34 055,50 доларів США кожною стороною) являє собою сукупну вартість трейлергенераторних установок (витрат на їх придбання та документальне оформлення), які були придбані, доставлені в Україну та документально оформлені вже після 1 лютого 2023 року, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в будь-якому випадку станом на 1 лютого 2021 року не могли передбачити, що розмір вкладу у спільну діяльність кожного з них буде становити саме по 34 055,50 доларів США, що створює достатньо обґрунтованих підстав для критичної оцінки розписки в частині дати її складання та факту отримання 1 лютого 2021 року відповідачем від позивача грошових коштів у зазначеному розмірі».
Крім того, у даному рішенні встановлено, що 16 лютого 2021 року позивачем згідно з інвойсом № 31120991 було оплачено 7 108,00 доларів США (вартість у інвойсі - 7 028,00 доларів США) за трейлергенераторну установку, встановлену на трейлер Felling Trailers 2007 р.в., VIN/ кузов – НОМЕР_4 , 2007 року випуску, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 1 від 16 лютого 2021 року. Також, 16 лютого 2021 року ОСОБА_5 згідно з інвойсом № 31120961 було оплачено 7 328,00 доларів США (вартість у інвойсі - 7 228,00 доларів США) за трейлергенераторну установку, встановлену на трейлер Felling Trailers 2007 р.в., VIN/кузов НОМЕР_5 , 2007 року випуску, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 1755 від 16 лютого 2021 року. 17 лютого 2021 року ОСОБА_5 згідно з інвойсом № 31120971 було оплачено 7 218,00 доларів США (вартість у інвойсі - 7 128,00 доларів США) за трейлергенераторну установку, встановлену на трейлер Felling Trailers 2007 р.в., VIN/ кузов – НОМЕР_3 , 2007 року випуску, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 78 від 17 лютого 2021 року. 24 лютого 2021 року згідно з інвойсом № 31121011 було оплачено 4 833,00,00 доларів США (вартість у інвойсі - 4 833,00 доларів США) за трейлергенераторну установку, встановлену на трейлер, VIN/кузов – НОМЕР_6 2000 року випуску, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті МТ103 вихідний через SWIFT від 24 лютого 2021 року. 26 лютого 2021 року згідно з інвойсом № 30355791 було оплачено 4 298,00,00 доларів США (вартість у інвойсі - 4 298 доларів США) за трейлергенераторну установку, встановлену на трейлер Magnum, VIN/кузов – НОМЕР_7 , 2010 року випуску, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті МТ103 вихідний через SWIFT від 26 лютого 2021 року. При цьому, сторонами визнавалось, що вищевказані трейлергенераторні установки були оплачені саме за грошові кошти позивача. Дану обставину також підтвердив допитаний під час розгляду справи в якості свідка ОСОБА_5 , який зазначив, що грошові кошти для оплати двох трейлергенераторних установок надав йому позивач, який попросив його допомогти переказати грошові кошти, оскільки банківська система не пропускала необхідну суму платежу від імені позивача.
13 лютого 2024 року Постановою Дніпровського апеляційного суду по справі № 204/4537/23, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська було змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволені позову, в іншій частині рішення залишено без змін.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що грошові кошти за розпискою від 01.02.2021 року фактично відповідачу ОСОБА_2 не передавалися, а були внесені в спільну діяльність з метою отримання прибутку за укладеним 26.08.2021 року договором про спільну діяльність, шляхом оплати за платіжними дорученнями трейлергенераторних установок.
Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору про спільну діяльність від 26.08.2021 року, суд 1 інстанції виходив з того, що що сторони, уклавши договір про спільну діяльність від 26.08.2021 року, не досягли мети, передбаченої договором, у зв`язку з чим діяльність, передбачена договором та наслідки у вигляді розподілу результатів спільної діяльності, не настали, а тому договір про спільну діяльність від 26.08.2021 року, підлягає розірванню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 1 372 096,10 грн на підставі розписки від 01.02.2021 року, суд 1 інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договором про спільну діяльність, а грошові кошти, відповідно до розписки від 01.02.2021 року, були витрачені на придбання трейлергенераторних установок, які є предметом договором про спільну діяльність, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів за розпискою з відповідача.
Крім того, судом 1 інстанції зазначено, що відповідно до укладеного договору про спільну діяльність між позивачем та відповідачем, майно, яке сторони домовилися використовувати для досягнення мети даного договору, а саме: трейлергенераторні установки, вважається спільною сумісною власністю сторін, не зважаючи на зазначення одного власника майна у документах, які підтверджують право власності на це майно та є виділеним для спільної діяльності за цим договором майном, а тому після припинення договору майно, що є у спільній власності учасників, підлягає розподілу відповідно до вимог встановлених Цивільним Кодексом України.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмовлених позовних вимог, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом (стаття 367 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині з огляду на наступне.
Так, Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що 26 серпня 2021 року Договір про спільну діяльність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили, що трейлергенераторні установки були придбані та документально оформлені за кошти обох сторін договору, а також на момент підписання договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вже внесли свій вклад у спільну діяльність в рівних частинах – по 34 055,50 доларів США кожний.
В обґрунтування позовної вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 1 372 096,10 грн на підставі розписки від 01.02.2021 року, позивач зазначає, що 1 лютого 2021 року він надав ОСОБА_2 гроші у сумі 34 055, 50 доларів США, про що було складено розписку. Після отримання коштів, відповідачем було повідомлено, що він не може здійснювати подальше фінансування їх спільного проекту, а тому позивач був змушений самостійно дофінансовувати проект. Тобто, позивач вважає, що ним фактично було стовідсотково профінансовано спільний проект (за умовами якого вартість спільного вкладу складала 68 111 доларів США), замість обумовленої разом із відповідачем половини (34 055, 50 доларів США), а саме: по розпизці передані грошові кошти у розмірі 34 055, 50 доларів США та 30 785 доларів США оплата за платіжними дорученнями на купівлю трейлергенераторних установок. Тому, позивач вважає, що грошові кошти передані за розпискою у розмірі 34 055, 50 доларів США, які були вкладом у спільну діяльність, відповідач ОСОБА_2 не повернув позивачу з моменту підписання договору про спільну діяльність.
Однак, на підтвердження даних обставин позивачем не надано належних та допустимих доказів.
Крім того, зазначені обставини спростовуються рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2023 року, яке набрало чинності 13.02.2024 року у справі № 204/4537/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з тексту самої розписки, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти у сумі 34 055,50 доларів США, як вклад останнього у спільну діяльність для придбання майна. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13.02.2024 року у справі № 204/4537/23, яка набрала законної сили та є преюдиційною для даної справи в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, встановлено договірний характер правовідносин сторін та підтверджено, що ці кошти були внесені в спільну діяльність шляхом оплати за платіжними дорученнями трейлергенераторних установок.
Згідно зі ст. 1141, 1142 ЦК України, у разі припинення (розірвання) договору простого товариства, майно, що було у спільній власності учасників, підлягає поділу в порядку, встановленому цим Кодексом. Об`єктом поділу в даному випадку є майно, набуте за рахунок вкладів — а саме 5 трейлергенераторних установок, які сторони визнали спільною сумісною власністю.
Проте, звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, ОСОБА_1 заявив вимогу про стягнення грошових коштів безпосередньо за розпискою як за окремим грошовим зобов`язанням, а не вимогу про поділ спільного майна (генераторів) товариства в натурі або стягнення грошової компенсації замість його частки у майні.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду та стягнути вказані кошти в порядку поділу майна за розірваним договором».
Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційний суд не може самостійно змінити предмет спору зі стягнення боргу за розпискою на поділ спільного майна учасників простого товариства.
За таких обставин, суд 1 інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення коштів у заявленому позивачем вигляді, оскільки правовідносини щодо розподілу майна після розірвання договору про спільну діяльність мають вирішуватися шляхом пред`явлення вимог про поділ об`єктів спільної сумісної власності (генераторів), а не стягнення суми вкладу за розпискою.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду в оскарженій частині відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід в оскарженій частині залишити без змін.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене в оскарженій частині без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 05 листопада 2026 року.
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua