Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №206/2856/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №206/2856/26

Суддя: Агєєв О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7698/26 Справа № 206/2856/26 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №206/2856/26 за заявою Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Малихіної В.В., -

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2026 року представник КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР звернувся до Самарського районного суду міста Дніпра із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку без його усвідомленої згоди.

В обґрунтування заяви представник заявника зазначає, що 09 травня 2026 року ОСОБА_1 був госпіталізований до КНТ «ДБКЛПД» ДОР». Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є погіршення психічного стану. ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем КНТ «ДБКЛПД» ДОР», який підтвердив наявність психічних розладів та зробив висновок про необхідність його госпіталізації до стаціонарного відділення у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для оточуючих та встановлено діагноз.

Зауважує, що 11 травня 2026 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка підтвердила обґрунтованість госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги та необхідність його лікування в умовах стаціонару.

У зв`язку із чим просив суд про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар без його згоди.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2026 року заяву КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку – задоволено. Госпіталізовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради для надання психіатричної допомоги без його усвідомленої згоди. Роз`яснено, що заява фізичної особи або її законного представника про припинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухвалення рішення суду про госпіталізацію в примусовому порядку.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Павловський Є.Г. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що вказане судове рішення підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Зауважує, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Вказує, що задовольняючи заяву лікаря-психіатра про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги щодо застосування ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу», тобто, що примусова госпіталізація особи можлива лише у виняткових випадках.

Звертає увагу суду, що заявник не надав суду достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дій, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, або доказів того, що він не спроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції побудоване виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, тоді як, сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди. Інші обставини щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 та жодні докази на підтвердження вчинення ним протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої заявником не надавалися та відповідно судом не досліджувалися, його заперечення до уваги не приймалися та не надавалася їм належна правова оцінка.

Зауважує, що ОСОБА_1 повідомив, що він почуває себе нормально, примусової госпіталізації не потребує та просив відмовити у задоволенні заяви КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР.

Зазначає, що доказами вчинення, чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку, є рішення органів національної поліції, прокуратури, суду про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності, однак зазначені рішення щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Вважає, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 такий, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку. Відсутні ознаки того, що психічні розлади досягли такого рівня, який би виправдовував його примусову госпіталізацію до психіатричної лікарні.

У зв`язку з чим просив рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 12 травня 2026 року у справі 206/2856/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку відмовити.

Представник лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра - Чечітко О.А. скористався своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає викладені в апеляційній скарзі доводи безпідставними.

Зазначає, що ОСОБА_1 11 травня 2026 року був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка підтвердила обґрунтованість госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги та необхідність його лікування в умовах стаціонару.

Вказує, що комісією лікарів-психіатрів встановлено, що пацієнт ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, страждає на психічний розлад з 2025 року, мав неодноразово тяжкі ЧМТ, неодноразово перебував у психіатричному стаціонарі з д-з Б23.1, та потім Б20, а тому комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» через його небезпеку для оточуючих.

Відтак, при винесенні оскаржуваного рішення встановлено ознаки тяжкого психічного розладу хворого, а тому судом першої інстанції обґрунтовано прийнято оскаржуване рішення про госпіталізацію в психіатричний заклад в примусовому порядку ОСОБА_1 , оскільки існують підстави, передбачені ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу» для госпіталізації останнього до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди

Вказує, що в матеріалах справи наявний рапорт поліції, яким зафіксована неадекватна поведінка ОСОБА_1 , та долучено заяву матері ОСОБА_3 , що надійшла до КНТ «ДБКЛПД`ДОР, щодо необхідності у госпіталізації її сина, оскільки його стан погіршився, поводиться агресивно, погано спить, відмовляється від їжі, відмовляється пити ліки та звернутися до лікарні. Говорить, що він здоровий, а всі інші хворі.

Зазначає, що представником ОСОБА_1 , адвокатом Павловським Є.Г., не наведено обставин та не надано доказів, які б стали підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення заяви КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги, суд першої інстанції, оцінивши у сукупності надані заявником докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви.

У зв`язку з чим, просив рішення Самарського районного суду м.Дніпра від 12 травня 2026 року у справі №202/2856/26 залишити в силі, оскільки воно є законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР - Яковенко О.В., скористалась своїм правом, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає викладені в апеляційній скарзі доводи безпідставними.

Зазначає, що 09 травня 2026 року мати ОСОБА_1 викликала наряд поліції за фактом неадекватної поведінки сина, яким він чинив сильний опір. В ході чого співробітниками патрульної поліції було викликано швидку та доставлено ОСОБА_1 до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР».

22 травня 2026 року ОСОБА_1 надав усвідомлену згоду на лікування. До того ж стан пацієнта стабільний. Поведінка впорядкована, режиму відділення дотримується, інструкції виконує. Ззовні виглядає охайно. Мовному контакту доступний, охоче вступає в бесіду, відповіді по суті. Зоровий контакт гримає стійкий. Орієнтований всебічно вірно. Настрій рівний, стабільний, дратівливості не виявляє. Психопродуктивної симптоматики не виявляє, з`явилась критика до минулих галюцинаторних переживань. Маячні ідеї втратили актуальність, наразі не висловлює. Суїцидальні думки заперечує, агресивних тенденцій не виявляє. Сон достатній, медикаментозний, апетит збережений. Мислення послідовне, дещо збіднене, увага розсіяна, з труднощами концентрації. Критика до свого стану збережена. Виписується з відділення у задовільному стані, у супроводі матері, налаштований на прийом підтримуючої терапії в домашніх умовах.

Звертає увагу суду, що під час розгляду справи встановлено, що апеляційну скаргу подано та підписано особою, яка не підтвердила належним чином свої повноваження на представництво інтересів апелянта, що є підставою для закриття провадження за скаргою.

У зв`язку із чим просить у задоволенні апеляційної скарги адвоката Павловського Є.Г., що діє в інтересах ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Павловський Є.Г. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра та представник КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 09 травня 2026 року ОСОБА_1 був госпіталізований до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР. Підставою для висновку про необхідність госпіталізації є погіршення психічного стану.

ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, який підтвердив наявність психічних розладів та зробив висновок про необхідність його госпіталізації до стаціонарного відділення у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для оточуючих. Встановлений діагноз.

11 травня 2026 року ОСОБА_1 був оглянутий комісією лікарів-психіатрів, яка підтвердила обґрунтованість госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги та необхідність його лікування в умовах стаціонару. Встановлений діагноз.

Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР від 11 травня 2026 року, ОСОБА_1 підтверджено діагноз. Комісією лікарів-психіатрів встановлено, що пацієнт ОСОБА_1 виявляє ознаки тяжкого психічного захворювання, страждає на психічний розлад з 2025 року, мав неодноразово тяжкі ЧМТ, неодноразово перебував у психіатричному стаціонарі з д-з F23.1, та потім F20. Ззовні виглядає апатичним та напруженим. Зоровий контакт не тримає. Мовному контакту недоступний - чує звернену мову, але розмовляти відмовляється. Замість цього демонстративно повертається до лікаря спиною. Омани сприйняття не можна виключити по поведінці. Мислення оцінити неможливо. Критика до свого стану відсутня. Встановлено діагноз. Комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 потребує госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» через його небезпеку для оточуючих.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для висновку про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 є погіршення його психічного стану. Суд першої інстанції виснував, що ОСОБА_1 був оглянутий черговим лікарем КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, який підтвердив наявність психічних розладів та зробив висновок про необхідність його госпіталізації до стаціонарного відділення у зв`язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для оточуючих.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту “е” пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як “психічно хвора”, якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, слід встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту “е” пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту “е” пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Така правова позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Відповідно до пункту 1 принципу 15 Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги (затверджені Розолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119) коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку, можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що ця особа страждає на психічне захворювання, і визначить: а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров`я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b) необхідно, за можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.

Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім`ї пацієнта.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядаються як позбавлення свободи в розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу (постанови Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, від 25 квітня 2024 року в справі № 554/9039/22).

У справі встановлено, що ОСОБА_1 страждає на психічний розлад з 2025 року, мав неодноразово тяжкі ЧМТ, раніше перебував у психіатричному стаціонарі з д-з Б23.1, та потім Б20.

Матеріали справи містять заяву матері ОСОБА_3 , що надійшла до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, щодо необхідності у госпіталізації її сина, оскільки його стан погіршився, він поводиться агресивно, погано спить, відмовляється від їжі, відмовляється пити ліки та звернутися до лікарні.

Встановлено, що 09 травня 2026 року було викликано швидку медичну допомогу та поліцію, яким він чинив опір. У кареті швидкої медичної допомоги було зроблено ін`єкцію р-н аміназину 2,5% 2,0 внутрішньо м`язово. Після чого доставлений до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, госпіталізований повторно, без усвідомленої згоди, тому що при відтермінуванні госпіталізації існував значний ризик для життя оточуючих.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з вимогами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Нормою ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів зазначає, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з гарантіями, що передбачені цією статтею.

ЄСПЛ вказав, що «особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (див. рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, п. 39, Series A № 33).

Жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку (див. вищезазначене рішення у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), пп. 47 і 48).

Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв`язку з відмовою зазначеної особи з`явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (ZAICHENKO v. UKRAINE (No. 2), № 45797/09, § 96 - 97, ЄСПЛ, від 26 лютого 2015 року).

Статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатричний огляд проводиться з метою з`ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Забороняється визначати стан психічного здоров`я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).

Вказані норми статей 7, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров`я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3, 8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права і обов`язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини, та частини другої статті 9 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може призвести до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції.

У справі, яка переглядається, задовольняючи заяву лікаря-психіатра про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вона не містить безумовних підстав, передбачених статтею 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», які б давали суду право надати такий дозвіл без усвідомленої згоди ОСОБА_1 , та що його поведінка в даний час обумовлює небезпеку для себе та оточуючих внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога.

Так, наявність у ОСОБА_1 хронічного розладу, внаслідок якого останній вчиняє дії, що становлять небезпеку для життя та здоров`я оточуючих, суд першої інстанції мотивував, зокрема висновком комісії лікарів-психіатрів КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР від 11 травня 2026 року.

Однак встановлення судового контролю за процедурою примусового психіатричного огляду передбачає дослідження та оцінку судом висновку лікаря-психіатра про доцільність такого огляду особи у відділенні стаціонару лікарні без її усвідомленої згоди у сукупності з іншими доказами, що підтверджують такий стан особи, який дає підстави саме для примусового психіатричного огляду .

Як висновок від 11 травня 2026 року, складений комісією лікарів-психіатрів КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР, так і зміст направленої до суду заяви представника КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР про примусове направлення ОСОБА_1 до психіатричного закладу свідчать про те, що підставою їх складання стала інформація про неадекватну поведінку ОСОБА_1 , наведена лише у заяві його матері ОСОБА_3 від 09 травня 2026 року.

Інших доказів такої поведінки ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Між тим, сама по собі наявність висновків лікаря-психіатра та комісії лікарів-психіатрів КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР від 11 травня 2026 року (на чому побудоване оскаржуване рішення суду), при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, що є небезпечним для нього та оточуючих, не є достатнім для ухвалення рішення про примусовий психіатричний огляд ОСОБА_1 та його примусову госпіталізацію у психіатричний заклад без його усвідомленої згоди.

Інші обставини щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 та жодні докази на підтвердження вчинення ним протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої особи судом не досліджувалися, його заперечення до уваги не приймалися та їм не надавалась належна правова оцінка.

Слід зазначити, без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, адже, затримання особи є настільки серйозним заходом, що виправданим він є тільки у випадку, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, але вони виявилися недостатніми для захисту особи або суспільних інтересів, що вимагають затримання такої особи. Це означає, що того факту, що позбавлення волі відбувається згідно з національним законодавством, недостатньо, його необхідність має бути обґрунтована з урахуванням обставин (див. «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), № 26629/95, § 78, ЄСПЛ 2000-III).

Прямими доказами вчинення чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку, не можуть вважатися заяви та повідомлення в правоохоронні органи щодо тих чи інших обставин, які можуть трактуватися заінтересованою особою на власний розсуд. Такими доказами є рішення органів національної поліції, прокуратури, суду про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Проте, такі рішення щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Також, колегія суддів враховує і той факт, що на теперішній період часу ОСОБА_1 рішенням суду обмежено дієздатним чи недієздатним не визнавався.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв`язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_1 такий, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав, встановлених законом, для надання йому психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Без встановлення того факту, що особа є безпорадною та неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або факту, що особа є небезпечною для себе та оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, що відповідає положенням статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про госпіталізацію ОСОБА_1 до КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні заяви КНТ «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_1 , для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 12 травня 2026 року у справі №206/2856/26 - скасувати.

У задоволенні заяви Комунального некомерційного товариства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпровської обласної ради, про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу ОСОБА_1 , для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 04.11.2026 року

Головуючий суддя О.В. Агєєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua