Вирок від 04 листопада 2026 р. у справі №745/653/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

Суд: Борзнянський районний суд Чернігівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №745/653/26

Суддя: Ріхтер В. В.

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01

Справа №745/653/26

Провадження № 1-кп/730/98/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2026 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ),

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026270360000229 від 25.08.2026, з обвинувальним актом від 29.09.2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Сосниця Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України;

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Спаське Сосницького району Чернігівської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох дітей 2016 та 2024 року народження, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України;

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що 25.08.2026 близько 14 год. 00 хв. ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_4 заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовившись про спільне його вчинення, знаходячись на відстані близько 500 метрів від вул. Набережної в с. Спаське Корюківського району Чернігівської області на ділянці місцевості з географічними координатами 51.5468040 32.6161530 на річці Десна, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, з корисливим мотивом з використанням обладнання з написом «Rich АС-5P» (електронного перетворювача електричної енергії з формуванням імпульсної вихідної напруги) з двома проводами без ізоляції на кінцях та акумуляторної батареї в сукупності як єдиного пристрою, що відповідно до висновку експерта № СЕ-19/125-26/10877-ЕТ від 25.09.2026 є знаряддям для лову риби та виконує перетворення напруги постійного струму джерела живлення у вихідні електричні імпульси з параметрами, що задаються органами керування пристроєм, здійснили незаконний виловив риби, а саме сома європейського у кількості 31 штуки вартістю 158627 грн. та плітки звичайної у кількості 1 штуки, вартість якої складає 1564,00 грн., загальною вагою 40,670 кілограми, чим грубо порушили вимоги Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», вимоги підпункту 6 пункту 1 Розділу IV «Правил любительського рибальства», затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №700 від 19.09.2022 та відповідно до висновку експерта № СЕ-19/125-26/11699-ФХЕД від 23.09.2026 заподіяли істотну шкоду навколишньому природному середовищу у сумі 161191 гривень.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинувачених, які, будучи допитаними в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнали повністю, надали показання, підтвердили обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу вчинення кримінального правопорушення, щиро розкаялися у вчиненому. Вартість збитків не оспорюють, все відшкодували. Каються.

Так, ОСОБА_4 пояснив, що він разом із ОСОБА_5 вирішили забороненим способом здійснити вилов риби на річці, біля Десни. Це було 25.08.2026. Для цього вирішили купити електровудочку. Для риболовлі також підготували лодку «Крим» з двигуном, яку забезпечив ОСОБА_5 . За допомогою пристрою вдалося виловити 31 сома та плітку загальною вагою майже 41 кг. На річку прибули на автомобілі ВАЗ з причепом для лодки, після чого спустили її на воду. Взяли засіб для ловлі риби, підсаку. Виїхали на річку, наловили рибу, яку склали у пакети. Коли повернулися до берега, то хотіли витягнути лодку на берег автомобілем, але не змогли та автомобіль загруз. У подальшому знайшли трактор, який витягнув лодку на берег. Пристрій для ловлі купили за день до рибалки на платформі ОЛХ. Коли були на березі, приїхала рибохорона та поліція. Одразу визнав свою винуватість, зі всім погодився, не перешкоджав діяльності поліції. Увесь улов віддали добровільно рибохороні та поліції. З сумою шкоди згоден, її відшкодував. ВАЗ належить вітчиму обвинуваченого, обвинувачений ним лише користується, лодку знайшов ОСОБА_5 . Просить суд призначити покарання у виді штрафу та повернути автомобіль, оскільки він не належить обвинуваченому. На запитання суду відповів, що дійсно офіційно не працює, але має неофіційні підзаробітки та спробує сплатити штраф у розстрочку.

Обвинувачений ОСОБА_5 , окремо від ОСОБА_4 , повідомив суду аналогічні обставини. Додатково зазначив, що це він замовив на ОЛХ вказаний пристрій та купив його, оскільки вони хотіли спробувати, як ним ловити. Шкодує щодо вчиненого. Просить призначити покарання у виді штрафу та повернути лодку, оскільки вона не його, а належить іншій особі та він її обіцяв повернути. На запитання суду відповів, що дійсно офіційно не працює, а гроші на штраф візьме у батьків.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просили суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджуються з встановленими обставинами.

Показання обвинувачених в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності їх позицій.

Представник потерпілого в судове засідання не з`явився, надав заяву про можливість розгляду справи у його відсутність, зазначив, що шкода, завдана правопорушенням відшкодована обвинуваченими у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У цьому випадку обвинувачені повністю визнали вину, не оспорювали фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації своїх дій, підтвердили правильне розуміння цих обставин і наслідків застосування ч. 3 ст. 349 КПК України. Суд перевірив добровільність їх позиції та роз`яснив, що обставини, дослідження доказів щодо яких визнано недоцільним, не можуть бути предметом апеляційного оскарження. Учасники, які брали участь у судовому засіданні, проти такого порядку дослідження доказів не заперечували.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо неоспорюваних обставин обвинувачення. Суд допитав обвинувачених, дослідив матеріали, що характеризують їх особу, а також матеріали, необхідні для вирішення питань про покарання, речові докази, спеціальну конфіскацію, процесуальні витрати та цивільний позов. З урахуванням визнаних обвинуваченим обставин і досліджених матеріалів суд дійшов висновку про доведеність їх вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 249 КК України, оскільки вони вчинили незаконне зайняття рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду, вчиненому із застосуванням електроструму.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, особи винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд при призначенні покарання має враховувати дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів. При призначенні покарання суд ураховує також роз`яснення, які містить п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (в редакції Постанови Верховного Суду № 8 від 12.06.2009), що суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виправлення має на меті шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Конституційний Суд України зазначав, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише тоді, коли менш суворий вид покарання є недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи покарання, суд ураховує, що обвинувачені вчинили умисне кримінальне правопорушення, його характер і спосіб, дані про особу обвинувачених, їх поведінку після вчинення правопорушення, а також наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин.

Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття обвинувачених відповідно до ст. 66 КК України. Воно підтверджується не лише визнанням вини, а й висловленим жалем з приводу вчиненого, засудженням власної поведінки та відшкодуванням шкоди у повному обсязі.

Щире каяття характеризує дійсне ставлення особи до вчиненого та має підтверджуватися її поведінкою і висловленим осудом власних дій, а не лише формальним визнанням вини. Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановами від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к та від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к.

Під час судового розгляду обвинувачені послідовно підтвердили обставини правопорушення, пояснили мотив своїх дій, висловили жаль і зазначили, що зробили висновки. Суд ураховує ці обставини в сукупності під час оцінки щирості каяття.

Сам по собі виклад обвинуваченим обставин правопорушення під час судового засідання не є достатньою підставою для визнання активного сприяння його розкриттю. Оскільки інших конкретних дій обвинуваченого, спрямованих на розкриття кримінального правопорушення, судом не встановлено, таку обставину суд не враховує як самостійну пом`якшуючу покарання.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

Призначаючи покарання, суд також бере до уваги відомості про особу кожного обвинуваченого: ОСОБА_4 раніше не судимий, а ОСОБА_5 відповідно до ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості; обидва обвинувачені раніше до адміністративної відповідальності не притягувалися. Зазначені дані не є самостійними обставинами, що пом`якшують покарання за ст. 66 КК України, однак характеризують обвинувачених та враховуються судом у сукупності з іншими даними про їх особу.

Також, суд враховує, що обвинувачені на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувають, мають місце проживання, спосіб життя, відношення обвинувачених до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення обвинувачених необхідно призначити їм покарання у виді обмеження волі, оскільки суд переконаний, що, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових кримінальних правопорушень, сприятиме їх перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння.

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючої обставини, особи винних та їх ставлення до вчиненого ними діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинувачених та просив призначити іспитовий строк, те, що шкода відшкодована у повному обсязі, позицію представника потерпілого, який немає до обвинувачених жодних претензій, суд уважає за можливе застосувати до обвинувачених ст. 75 КК України, звільнивши їх від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо вони протягом іспитового строку не вчинять нового кримінального правопорушення і будуть виконувати покладені на них обов`язки, таким чином давши шанс на виправлення.

У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

З урахуванням особи обвинувачених, суд уважає, що іспитовий строк має становити один рік.

Вирішуючи питання про вид основного покарання, суд ураховує, що санкція ч. 2 ст. 249 КК України передбачає штраф від 3 000 до 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 51 000 до 85 000 грн. Суд бере до уваги пояснення ОСОБА_4 про наявність неофіційних підробітків і його намір сплачувати штраф частинами, а також пояснення ОСОБА_5 про можливість позичити кошти в батьків. Водночас матеріали справи не містять відомостей про розмір і регулярність доходів ОСОБА_4 чи про наявність у ОСОБА_5 реальної можливості отримати від родичів кошти в обсязі, достатньому для сплати штрафу. За відсутності підтверджених даних про майновий стан обвинувачених суд не має підстав вважати, що штраф, зокрема з розстроченням виплати відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України, буде реально виконаний. З огляду на це суд не обирає штраф як основне покарання, а вважає необхідним призначити кожному обвинуваченому покарання у виді обмеження волі, яке з урахуванням інших обставин справи є достатнім для їх виправлення та запобігання новим кримінальним правопорушенням.

Оцінюючи достатність призначеного покарання, суд бере до уваги характер і спосіб вчинення кримінального правопорушення, зокрема застосування електроструму та заподіяння істотної шкоди довкіллю, а також дані про особу обвинувачених, їх щире каяття, повне відшкодування шкоди, відсутність судимості та обставин, що обтяжують покарання. За сукупністю цих обставин суд доходить висновку, що призначення кожному з обвинувачених двох років обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю один рік є необхідним і достатнім для досягнення мети покарання, передбаченої статтями 50 і 65 КК України.

Вирішуючи питання про спеціальну конфіскацію майна, суд виходить із положень статей 96-1, 96-2 КК України. Ч. 2 ст. 249 КК України прямо не зазначена в переліку окремих кримінальних правопорушень, наведеному у ст. 96-1 КК України. Водночас санкція ч. 2 ст. 249 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі, а також штраф понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що є загальними умовами застосування спеціальної конфіскації, визначеними ст. 96-1 КК України. Отже, за наявності передбачених п. 1–4 ч. 1 ст. 96-2 КК України підстав суд вирішує питання про спеціальну конфіскацію відповідного майна.

Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави майна у випадках, визначених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальній конфіскації підлягає майно, одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Згідно з п. 4 ч. 1 цієї статті вона також застосовується до майна, яке було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім майна, що повертається власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про його незаконне використання.

Дослідженими судом матеріалами встановлено, що виловлена риба є результатом кримінального правопорушення, а предмет, схожий на електровудку, дерев`яна конструкція з намотаним дротом, акумуляторна батарея, рюкзак і підсака були використані обвинуваченими під час незаконного вилову. Причіп ПР-бортовий марки «Одисей», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить ОСОБА_5 та використовувався для доставки човна до місця лову і його переміщення. За таких обставин суд визнає наявним безпосередній зв`язок причепа із вчиненням кримінального правопорушення та вирішує питання про його спеціальну конфіскацію окремо від питання щодо човна, зареєстрованого за іншою особою.

Прокурор просив застосувати спеціальну конфіскацію до самохідного моторного судна «Крим», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з двигуном «HONDA», номер ВВЕJ-1005260, посилаючись на його фактичне використання обвинуваченими під час незаконного вилову риби. Суд погоджується, що судно фактично використовувалося ОСОБА_5 та ОСОБА_4 під час правопорушення. Однак сам факт такого використання не є достатнім для спеціальної конфіскації майна, власником якого за судновим білетом зазначена інша особа.

Згідно із судновим білетом власником зазначеного судна є ОСОБА_6 . Сам факт використання судна ОСОБА_5 у правопорушенні підтверджує його роль як засобу вчинення кримінального правопорушення, однак сам по собі не підтверджує обізнаності власника про таке використання. Матеріали кримінального провадження не містять даних про обставини передачі судна ОСОБА_5 , домовленості між ним і ОСОБА_6 , мету передачі судна, а також про те, чи знав або міг знати ОСОБА_6 про намір використати його для незаконного вилову риби із застосуванням електроструму.

ОСОБА_6 до участі у кримінальному провадженні не залучався, допитаний не був, його позиція щодо використання судна та його подальшої долі суду невідома. Водночас відсутність його заперечень у провадженні, до участі в якому його не залучали, не може розцінюватися як підтвердження його згоди на використання судна у протиправних цілях або як доказ його обізнаності про таке використання.

За п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України майно, використане як засіб чи знаряддя кримінального правопорушення, не підлягає спеціальній конфіскації у випадку його повернення власнику, який не знав і не міг знати про незаконне використання такого майна. Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України застосування спеціальної конфіскації можливе після доведення стороною обвинувачення в судовому порядку того, що власник майна знав про його незаконне походження та/або використання.

Суд не встановлює на підставі матеріалів провадження ані того, що ОСОБА_6 знав про намір використати судно для незаконного вилову риби, ані того, що він мав і міг знати про таку мету. ОСОБА_6 до участі у кримінальному провадженні не залучався, судом не допитувався; відомості про обставини передачі судна ОСОБА_5 , домовленості між ними або обізнаність власника про спосіб і мету використання судна матеріали справи не містять та прокурором в судовому засіданні не доводені. Саме по собі фактичне володіння та використання човна ОСОБА_5 не доводить обізнаності його зареєстрованого власника.

За таких обставин сторона обвинувачення не довела необхідної для спеціальної конфіскації умови — обізнаності ОСОБА_6 про незаконне використання судна. Тому доводи прокурора в цій частині суд відхиляє, у застосуванні спеціальної конфіскації до судна відмовляє та вирішує питання про його повернення зареєстрованому власнику після набрання вироком законної сили. Такий висновок узгоджується з постановою ККС ВС від 9 квітня 2020 року у справі № 676/2199/19

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України одночасно з ухваленням судового рішення суд вирішує питання про арешт майна. Оскільки щодо зазначених у резолютивній частині речових доказів застосовано спеціальну конфіскацію, арешт у цій частині не підлягає скасуванню до виконання вироку. Якщо арешт, накладений ухвалою слідчого судді Менського районного суду Чернігівської області від 27.08.2026 у справі № 738/2029/26, поширюється на інше майно, щодо якого спеціальна конфіскація не застосовується, арешт у цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України з обвинуваченого належить стягнути на користь Державного бюджету України процесуальні витрати на залучення експерта.

Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Запобіжний захід щодо обвинувачених не обирався; підстав для його застосування до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлений.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 128, 174, 349, 368, 370, 373–376 КПК України, ст.ст. 50, 65, 66, 96-1, 96-2, 249 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 249 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави майно, використане як засіб або знаряддя незаконного зайняття рибним промислом, а також одержане внаслідок його вчинення, а саме: свіжовиловлену рибу загальною вагою 40,670 кг: сома європейського в кількості 31 штуки, плітки звичайної в кількості 1 штуки, предмет, схожий на електровудку, та дерев`яну конструкцію, на якій знаходиться намотаний дріт (обладнання з написом «Rich АС-5P»), рюкзак чорного кольору, підсаку, акумуляторну батарею «ARKTIS 65Ah, 12 V», причіп ПР-бортовий марки «Одисей», реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 , власником якого відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 є ОСОБА_5 , які визнані речовими доказами та зберігаються у відділенні поліції № 1 (м. Мена) Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області.

Автомобіль марки ВАЗ-111840, реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_6 , зеленого кольору; трактор колісний «JINMA 244 Е», реєстраційний номер НОМЕР_7 - повернути власникам.

У застосуванні спеціальної конфіскації до самохідного моторного судна «Крим», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з двигуном «HONDA», номер ВВЕJ-1005260, — відмовити. Речовий доказ повернути ОСОБА_6 як власнику після набрання вироком законної сили.

Технічні носії інформації – залишити у матеріалах кримінального провадження.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Менського районного суду Чернігівської області від 27.08.2026 щодо майна, до якого застосовано спеціальну конфіскацію, не скасовувати до виконання вироку. У частині іншого майна, якщо воно охоплюється зазначеним арештом і не підлягає спеціальній конфіскації, арешт скасувати.

Стягнути з обвинувачених у дольовому порядку (в рівних частинах) на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз: за проведення судової електротехнічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-26/10877-ЕТ від 25.09.2026 – 11552 грн. 64 коп. та судової інженерно екологічної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-26/11699-ФХЕД від 23.09.2026 – 2888 грн. 16 коп., тобто з кожного по 7220,40 грн.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua