Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №134/1692/26 — Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1692/26

2/134/973/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 листопада 2026 року с-ще Крижопіль

Крижопільський районний суд Вінницької області

у складі: головуючої судді Кантонистої О.О.

за участю секретаря судового засідання Чорної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Крижопіль в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

14 вересня 2026 року до Крижопільського районного суду Вінницької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 06 січня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 06.01.2022-100005283, за умовами якого товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 500,00 грн строком на 42 дні зі сплатою фіксованої незмінної процентної ставки «Економ» у розмірі 2 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду, який становить 14 днів з дня надання кредиту, та протягом періоду «Економ», а також фіксованої незмінної процентної ставки «Стандарт» у розмірі 3 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку кредитування, окрім первинного періоду та періоду «Економ».

Сторони також погодили, що за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання нараховується неустойка в сумі 50 грн.

Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами, однак належним чином не виконав своїх зобов`язань, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 5 300,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2 800,00 грн - заборгованість за процентами.

Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою судді Крижопільського районного суду від 16 вересня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29 вересня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» та просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що кредитний договір № 06.01.2022-100005283 укладений 06 січня 2022 року, отже строк виконання зобов`язань за ним настав у січні - лютому 2022 року. Посилаючись на положення статей 257, 261 ЦК України, вказує, що загальна позовна давність становить три роки, а її перебіг розпочинається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

На переконання відповідача, право на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості виникло у позивача у січні - лютому 2022 року, відтак трирічний строк позовної давності сплив у січні - лютому 2025 року. Натомість позивач звернувся до суду лише у вересні 2026 року, тобто, на думку відповідача, з пропуском установленого законом строку позовної давності більш ніж на півтора року.

Також відповідач зазначає, що протягом указаного періоду не вчиняв жодних дій, які б свідчили про визнання ним заборгованості або переривання перебігу позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України.

З огляду на викладене, посилаючись на положення частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України, відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості в розмірі 5 300,00 грн у повному обсязі.

12 жовтня 2026 року представник позивача – Ларіонов К.О. подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача щодо спливу позовної давності та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування своєї позиції зазначив, що перебіг позовної давності підлягав законодавчому зупиненню у зв`язку із запровадженням карантину, спричиненого поширенням COVID-19, та введенням воєнного стану в Україні. Зокрема, послався на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було передбачено зупинення перебігу відповідних строків на період дії карантину з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року, а також на пункт 19 цих положень, який передбачав зупинення їх перебігу під час воєнного стану та діяв до виключення Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, що набрав чинності 4 вересня 2025 року.

Представник позивача вказав, що строк дії спірного кредитного договору закінчився 17 лютого 2022 року, коли вже діяли законодавчі положення, пов`язані з карантином, а з 24 лютого 2022 року додатково були запроваджені відповідні обмеження у зв`язку з воєнним станом. За таких обставин вважає, що перебіг позовної давності фактично не здійснювався до 4 вересня 2025 року, після чого продовжився з моменту, на якому був зупинений, а не розпочався заново.

З огляду на викладене представник позивача стверджує, що на час звернення до суду встановлений законом строк не сплив, а тому правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні. Просить позовні вимоги задовольнити та здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою Крижопільського районного суду від 12 жовтня 2026 року розгляд справи відкладено з метою надання відповідачу можливості ознайомитися з відповіддю на відзив та, за необхідності, подати заперечення.

У судове засідання, призначене на 04 листопада 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З огляду на належне повідомлення учасників справи, наявність у матеріалах справи достатніх доказів для вирішення спору та відсутність передбачених законом підстав для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 06 січня 2022 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 06.01.2022-100005283, за умовами якого ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 500,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

За умовами вказаного кредитного договору сторони передбачили, що кредит надається строком на 42 дні з дати його надання.

Сторони погодили фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 2 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного 14-денного періоду кредитування та протягом періоду «Економ», що розпочинається з дня, наступного за днем повної сплати позичальником усіх процентів, нарахованих на дату платежу, і триває 14 днів. В інші періоди користування кредитом застосовується фіксована процентна ставка «Стандарт» у розмірі 3 % на день. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, яка є додатком до кредитного договору № 06.01.2022-100005283 від 06 січня 2022 року, сума кредиту становить 2 500,00 грн, строк кредитування – 42 дні, проценти за користування кредитом – 2 100,00 грн.

Згідно з графіком платежів погашення процентів передбачено трьома платежами по 700,00 грн кожен, зі строками сплати 19 січня, 02 лютого та 16 лютого 2022 року. Останнього дня кредитування, 16 лютого 2022 року, позичальник також мав повернути основну суму кредиту в розмірі 2 500,00 грн. Таким чином, загальна сума платежів за договором становить 4 600,00 грн.

Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо суми кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

ОСОБА_1 підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «W726», а ТОВ «Споживчий центр» 06 січня 2022 року перерахувало суму кредиту в розмірі 2 500,00 грн на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_1 *26 за допомогою платіжної системи LiqPay (ІД операції: 1876402913).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором № 06.01.2022-100005283 від 06 січня 2022 року, станом на 08 вересня 2026 року заборгованість відповідача становить 5 300,00 грн, з яких 2 500,00 грн – основний борг та 2 800,00 грн – проценти за користування кредитом, нараховані за період із 06 по 19 січня 2022 року включно за ставкою 2 % на день у сумі 700,00 грн та з 20 січня по 16 лютого 2022 року включно за ставкою 3 % на день у сумі 2 100,00 грн. Платежі в рахунок погашення заборгованості відповідачем не здійснювалися. Проценти за статтею 625 ЦК України, комісії та штрафні санкції не нараховувалися.

Разом із тим суд звертає увагу на розбіжності між графіком платежів, який є складовою кредитного договору № 06.01.2022-100005283 від 06 січня 2022 року, та наданим позивачем розрахунком заборгованості.

Так, згідно з графіком платежів загальна сума процентів за користування кредитом становить 2 100,00 грн, тоді як у розрахунку заборгованості позивачем визначено 2 800,00 грн.

Водночас суд зазначає, що нарахування процентів у розмірі 2 800,00 грн здійснено відповідно до умов кредитного договору, якими передбачено застосування процентної ставки «Економ» у розмірі 2 % на день протягом першого 14-денного періоду користування кредитом та ставки «Стандарт» у розмірі 3 % на день у наступних періодах за відсутності своєчасної сплати нарахованих процентів. Оскільки відповідач платежів не здійснював, підстав для застосування ставки «Економ» у наступних періодах не виникло. Отже, зазначена розбіжність зумовлена застосуванням передбачених договором різних процентних ставок залежно від виконання позичальником своїх зобов`язань, а нарахована позивачем сума процентів відповідає погодженим сторонами умовам кредитування.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

За змістом частини шостої статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Досліджені судом докази вказують на те, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору, однак не виконав грошове зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, а тому заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню за рішенням суду.

Суд зауважує, що відповідач ОСОБА_1 у поданому відзиві не заперечував факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, обмежившись посиланням на сплив позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову.

Оцінюючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас при вирішенні питання про сплив позовної давності суд враховує законодавчі положення, якими встановлено особливості її перебігу під час карантину та воєнного стану.

Так, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений карантин завершився 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким передбачалося продовження строків, визначених, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, на строк дії воєнного стану. З 30 січня 2024 року відповідно до змін, внесених Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, перебіг позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено, у зв`язку з чим припинилася дія спеціального правила про зупинення перебігу позовної давності на період воєнного стану.

Правові висновки щодо особливостей застосування положень цивільного законодавства про позовну давність під час карантину та воєнного стану викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (пункт 96) та постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 461/5935/23.

Судом встановлено, що за умовами кредитного договору сплата процентів передбачалася 19 січня, 02 лютого та 16 лютого 2022 року, а повернення основної суми кредиту – 16 лютого 2022 року. Отже, при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно враховувати строки виконання відповідних грошових зобов`язань, установлені графіком платежів.

Оскільки зазначені строки виконання зобов`язань настали під час дії карантину, коли вже було передбачено законодавче продовження позовної давності, а надалі діяли спеціальні положення щодо її продовження та зупинення під час воєнного стану, суд дійшов висновку, що станом на день звернення позивача до суду – 14 вересня 2026 року позовна давність за заявленими вимогами не спливла.

Посилання відповідача на закінчення позовної давності у січні - лютому 2025 року суд відхиляє, оскільки такий висновок ґрунтується на обчисленні загального трирічного строку без урахування спеціальних положень цивільного законодавства, які впливали на його тривалість та перебіг. При цьому відсутність дій відповідача, спрямованих на визнання заборгованості, не спростовує наведеного висновку, оскільки продовження та зупинення позовної давності відбувалися на підставі закону і не залежали від вчинення боржником дій, передбачених статтею 264 ЦК України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна давність за заявленими вимогами не спливла, а тому підстави для застосування передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України наслідків її спливу відсутні.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 06.01.2022-100005283 від 06 січня 2022 року в розмірі 5 300,00 грн, з яких: 2 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2 800,00 грн - заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у справі, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами засобами поштового зв`язку в розмірі 116,58 грн, на підтвердження яких надав квитанцію ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» № 2248204 від 10 вересня 2026 року.

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат, а саме судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на поштове відправлення в розмірі 116,58 грн, а всього 2 778,98 грн.

Питання щодо витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується, оскільки представником позивача заявлено про їх попередній (орієнтовний) розмір у сумі 6 000 грн із зазначенням про подання доказів їх фактичного понесення протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 06.01.2022-100005283 від 06 січня 2022 року в розмірі 5 300,00 грн (п’ять тисяч триста гривень 00 копійок), з яких: 2 500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2 800,00 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 778,98 грн (дві тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 98 копійок) судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Текст рішення складено 04 листопада 2026 року.

Суддя