Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №369/174/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №369/174/26

Суддя: Янченко А. В.

Справа № 369/174/26

Провадження № 2/369/164/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05.11.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (далі - позивач) звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 07.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» (далі - ТОВ «Інфінанс») та відповідачем укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585, відповідно до якого кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців.

21.02.2020 року в рамках вказаного договору відповідач отримала другий транш кредиту у розмірі 6000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,75 % за один день користування.

Договір був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Інфінанс» виконало свої зобов`язання, проте відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість.

14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») був укладений договір факторингу № 14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

15.02.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» (далі - ТОВ «Кампсіс Фінанс») був укладений договір № 15-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампсіс Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

12.05.2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» був укладений договір № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс», позивачу по справі, права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 114755,21 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 6000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами - 108755,21 грн.

Просив стягнути з відповідача вказану у позові заборгованість та судові витрати.

10 березня 2026 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі і призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Цією ж ухвалою витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» ідентифікаційні дані власника платіжної картки № НОМЕР_1 та її повний номер, докази зарахування на неї кредитних коштів у сумі 6000,00 грн. 21.02.2020 року (виписку за період з 21.02.2020 по 27.02.2020 року), інформацію щодо того, чи відкривалась вказана картка на ім`я відповідача, інформацію щодо фінансового номера телефону, а також чи знаходиться номер телефону НОМЕР_2 в анкетних даних відповідача.

01.06.2026 року представник відповідача - адвокат Федак М.Л. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив поновити строк на його подання та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначив, що розрахунок заборгованості є незрозумілим та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами; кредитор не повідомляв позичальника про встановлення дострокового терміну повернення кредиту; матеріалами справи не підтверджується перехід права вимоги до позивача; строк користування траншем становив 30 днів, а тому проценти могли нараховуватися лише в межах цього строку; позивачем пропущено строк позовної давності, який, на думку відповідача, сплинув 21.02.2023 року; з 20.08.2024 року денна процентна ставка не може перевищувати 1 %; умови договору є несправедливими. Також представник відповідача заперечував щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та просив відмовити у їх стягненні.

07.06.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору, надання кредитних коштів, переходу права вимоги та розміру заборгованості; позивач не заявляє вимог про стягнення неустойки; строк позовної давності продовжувався на період дії карантину та воєнного стану; відповідачем не доведено неспівмірності витрат на правничу допомогу.

16.06.2026 року представник відповідача подав до суду заперечення, в яких фактично повторив доводи відзиву на позовну заяву.

22.06.2026 року представник позивача подав до суду пояснення, в яких підтримав позовні вимоги та навів додаткові доводи щодо доказів отримання відповідачем кредитних коштів, розміру денної процентної ставки та строку позовної давності. Разом із поясненнями представником позивача подано повторне клопотання про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк».

30.06.2026 року до суду надійшли пояснення представника відповідача від 28.06.2026 року, в яких він, крім доводів, викладених у відзиві, зазначив, що позивачем не долучено до матеріалів справи оригінал банківської квитанції про перерахування коштів за договором, на підставі якого право вимоги перейшло до позивача, а також належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів.

06.07.2026 року представник позивача подав до суду пояснення, в яких заперечив проти доводів представника відповідача, викладених у поясненнях від 28.06.2026 року, та зазначив, що позивачем подано належним чином засвідчену копію платіжного документа, а ЦПК України не містить вимоги про обов`язкове подання до суду саме оригіналу такого документа.

Представник позивача у позовній заяві просив розглядати справу без його участі.

Вирішуючи питання щодо поновлення строку на подання відзиву, суд враховує, що представник відповідача обґрунтовував пропуск строку очікуванням надходження до суду доказів, витребуваних ухвалою суду, а тому з метою забезпечення права відповідача на захист та всебічного з`ясування обставин справи суд вважає за можливе поновити строк на подання відзиву та прийняти його до розгляду.

Витребувані ухвалою суду від 10.03.2026 року докази від АТ КБ «ПриватБанк» до суду не надійшли. Разом з тим, суд вважає, що наявні у справі докази є достатніми для вирішення спору по суті, а тому справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.

07.02.2020 року між ТОВ «Інфінанс» та відповідачем по справі укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 6z5u0n.

Згідно з п. 1.2. договору кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами. Відповідно до п.п. 1.5., 1.6. договору загальний (максимальний) розмір кредитної лінії становить 20000,00 грн., максимальний строк користування кредитом (траншем) - 30 календарних днів, максимальна відсоткова ставка, яка нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості, - 1,75 %. Згідно з п. 1.7. договору протягом 36 календарних місяців з дня укладення договору позичальнику надається право користуватися діючим лімітом кредиту.

Відповідно до п. 3.5. договору сторони окремо погодили, що у випадку користування позичальником кредитом (траншем) понад встановлений строк зобов`язання позичальника за договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом (траншем) та до взаємовідносин сторін застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом (траншем) у розмірі 1,75 % за кожен день користування кредитом (траншем), починаючи з дати першого дня прострочення строкового повернення кредиту (траншу) і до дня повного повернення кредиту (траншу).

Судом встановлено, що 07.02.2020 року відповідач отримала перший транш кредиту у розмірі 1400,00 грн., який 21.02.2020 року повернула разом із нарахованими процентами у сумі 367,50 грн.

21.02.2020 року відповідач подала заявку-анкету № 2628574978 на отримання кредиту у розмірі 6000,00 грн. строком на 30 днів із зазначенням реквізитів банківської платіжної картки № НОМЕР_3 , номера мобільного телефону НОМЕР_2 та адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 Того ж дня ТОВ «Інфінанс» направило відповідачу пропозицію (оферту) надання 2 траншу кредиту, яку відповідач прийняла шляхом підписання акцепту оферти електронним підписом одноразовим ідентифікатором 3g4f6d. Згідно з умовами акцепту розмір кредиту (траншу) становить 6000,00 грн., строк користування кредитом (траншем) - 30 днів, строк дії договору - 3 роки, відсоткова ставка - 1,75 % за один день користування кредитом, загальна вартість кредиту - 3150,00 грн., реальна річна процентна ставка - 638,75 %.

На підтвердження перерахування грошових коштів за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року до позовної заяви додано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (сервіс iPay.ua) № 5243_25909142728 від 09.09.2025 року та лист ТОВ «Інфінанс».

Судом встановлено, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на підставі договору на переказ коштів № ФК-П-17/08-04 від 03.08.2017 року, укладеного з ТОВ «Інфінанс», 21.02.2020 року о 14:00 успішно перерахувало кошти у сумі 6000,00 грн. на платіжну картку з маскою НОМЕР_1 (номер транзакції в системі iPay.ua - 49252069), тобто на ту саму картку, реквізити якої зазначені відповідачем у заявці-анкеті.

З розрахунку заборгованості ТОВ «Інфінанс» вбачається, що за період з 21.02.2020 по 14.07.2021 року відповідачу нараховано проценти за ставкою 1,75 % на день, станом на дату відступлення права вимоги (14.07.2021 року) заборгованість відповідача становила 59549,50 грн., з яких: 6000,00 грн. - тіло кредиту, 53549,50 грн. - проценти.

Суд встановив, що 14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу № 14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

Платіжне доручення № М1 від 14.07.2021 року про оплату за договором факторингу та витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 14-07/21 від 14.07.2021 року підтверджують, що ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року в сумі 59549,50 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 53549,50 грн. - заборгованість за процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» за період з 14.07.2021 по 06.02.2023 року відповідачу нараховано проценти за ставкою 1,75 % на день у сумі 60165,00 грн. 03.02.2022 року відповідачем сплачено 808,32 грн., які зараховано в рахунок погашення процентів. Станом на 15.02.2023 року заборгованість відповідача становила 118906,18 грн., з яких: 6000,00 грн. - тіло кредиту, 112906,18 грн. - проценти.

15.02.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Кампсіс Фінанс» був укладений договір № 15-02/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Кампсіс Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

Акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 27.02.2023 року, яким підтверджено припинення зобов`язання ТОВ «Кампсіс Фінанс» з оплати за договором № 15-02/23 від 15.02.2023 року, та витяг з Реєстру боржників до договору № 15-02/23 від 15.02.2023 року підтверджують, що ТОВ «Кампсіс Фінанс» прийняло права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року в сумі 118906,18 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 112906,18 грн. - заборгованість за процентами.

12.05.2023 року між ТОВ «Кампсіс Фінанс» та ТОВ «Дебт Форс» був укладений договір № 12-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «Кампсіс Фінанс» відступило на користь ТОВ «Дебт Форс», позивачу по справі, права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

Платіжна інструкція № 393720008 від 23.10.2023 року на суму 175004,72 грн. з призначенням платежу «Сплата за договором відступлення прав вимог № 12-05/2023 від 12.05.2023р.», лист ТОВ «Кампсіс Фінанс» № 2070-10/23 від 25.10.2023 року про зарахування вказаної оплати та витяг з Реєстру боржників до договору № 12-05/23 від 12.05.2023 року підтверджують, що позивач прийняв права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року в сумі 118906,18 грн., з яких: 6000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 112906,18 грн. - заборгованість за процентами.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Дебт Форс» за період з 12.05.2023 по 23.12.2025 року відповідачем сплачено 4150,97 грн., які зараховано в рахунок погашення процентів, після відступлення права вимоги позивачем проценти, неустойка, інфляційні втрати та три проценти річних не нараховувалися. Загальна заборгованість відповідача становить 114755,21 грн., з яких: 6000,00 грн. - тіло кредиту, 108755,21 грн. - проценти.

Станом на день розгляду справи зобов`язання за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року відповідачем належним чином не виконано. Відповідач, як позичальник (споживач), зобов`язаний виконувати свій обов`язок щодо виконання грошових зобов`язань незалежно від того, що право вимоги за цим договором було відступлене іншому кредитору.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом встановлено, що між відповідачем та первісним кредитором укладено кредитний договір у формі електронного документу з електронними підписами сторін та із запропонованими умовами відповідач ознайомилася та погодилася з ними.

Згідно висновкам, що викладені у Постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі 127/33824/19, електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Укладення кредитного договору в електронній формі (відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію»), є таким, що укладений у письмовому вигляді (відповідні правові позиції (висновки) викладені в Постановах Верховного Суду, а саме: від 12.01.2021р. по справі 524/5556/19; від 07.10.2020р. по справі № 127/33824/19; від 09.09.2020р. по справі № 732/670/19; від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Така позиція повною мірою узгоджена з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 806/1033/17.

Грошові кошти за укладеним кредитним договором було видано на платіжну картку позичальника, всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайром регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ № 164 від 29.07.2022 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», відповідно до положень, якої вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Отже, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про переказ коштів у сукупності з кредитним договором, заявкою-анкетою, в якій відповідачем зазначено реквізити її платіжної картки № 4149439311065498, листом ТОВ «Інфінанс» та здійсненими відповідачем частковими платежами на погашення заборгованості за договором підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6000,00 грн.

Доводи представника відповідача про відсутність первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту та про те, що розрахунок заборгованості є одностороннім, суд відхиляє, оскільки факт перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача підтверджено документом оператора платіжних послуг, а розрахунки заборгованості первісного кредитора та нових кредиторів містять детальні відомості щодо періодів нарахування, процентної ставки та здійснених відповідачем платежів. Відповідачем не надано доказів неотримання кредитних коштів, доказів погашення заборгованості, а також власного розрахунку заборгованості. Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15, непогодження з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо відповідач не надав свого контррозрахунку.

Доводи представника відповідача про те, що матеріалами справи не підтверджується перехід права вимоги до позивача, суд також відхиляє, оскільки позивачем надано договори факторингу та відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, витяги з реєстрів боржників, які містять відомості про відповідача та кредитний договір № 0956804585, а також докази оплати за кожним із вказаних договорів. Вказані правочини недійсними у встановленому законом порядку не визнані, а відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем не долучено оригінал банківської квитанції про оплату за договором відступлення права вимоги, суд відхиляє, оскільки позивачем надано належним чином засвідчену копію платіжної інструкції, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 95 ЦПК України. Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал такого доказу, однак представником відповідача не наведено обставин, які б викликали сумнів у відповідності поданої копії оригіналу.

Щодо доводів представника відповідача про можливість нарахування процентів лише в межах 30 днів користування траншем та про відсутність вимоги про дострокове повернення кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Умовами укладеного між сторонами договору (п.п. 1.2., 1.7., 1.9. договору) встановлено строк дії договору - 36 календарних місяців з дня його підписання, а п. 3.5. договору сторони окремо погодили, що у випадку користування кредитом (траншем) понад встановлений строк зобов`язання позичальника продовжуються на весь період фактичного користування кредитом та нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом у розмірі 1,75 % за кожен день користування кредитом. Як вбачається з наданих розрахунків, проценти за користування кредитом нараховувалися кредиторами за період з 21.02.2020 по 06.02.2023 року, тобто в межах строку дії договору, визначеного п. 1.2. договору, після чого нарахування процентів не здійснювалося.

Позивач у цій справі не звертався з вимогою про дострокове повернення кредиту, а строк повернення траншу та строк дії договору настали, тому направлення відповідачу окремої вимоги про дострокове повернення кредиту для виникнення у позивача права на звернення до суду не вимагалося.

Доводи представника відповідача про обмеження денної процентної ставки розміром 1 % суд відхиляє, оскільки відповідне обмеження внесено до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року, тобто після укладення сторонами договору та після припинення нарахування процентів за ним, а відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі.

Посилання представника відповідача на положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та п. 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення від сплати неустойки, а також щодо незаконності стягнення комісії не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки позивачем не заявлено вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), комісії, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Доводи представника відповідача про несправедливість умов кредитного договору суд відхиляє, оскільки договір та його окремі умови в установленому законом порядку недійсними не визнавалися, відповідач була ознайомлена з умовами кредитування та погодилася з ними, підписавши договір та акцепт оферти на отримання траншу кредиту.

Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України № 540-IX від 30.03.2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України встановлено з 12.03.2020 року постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року та відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року.

Крім того, відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022. Вказаний пункт 19 виключено Законом України від 14.05.2025 року, який набрав чинності 04.09.2025 року.

Продовження строків позовної давності на період дії карантину відбувається автоматично в силу закону без будь-яких додаткових вимог та умов (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 920/724/21).

Судом встановлено, що транш кредиту відповідачу надано 21.02.2020 року строком на 30 днів, тобто прострочення виконання зобов`язання виникло після встановлення на території України карантину. Оскільки перебіг позовної давності за вимогами позивача продовжувався спочатку на строк дії карантину, а згодом - на строк дії воєнного стану до 04.09.2025 року, звернувшись до суду з позовом 02.01.2026 року, позивач не пропустив строку позовної давності. Крім того, суд враховує, що відповідач здійснювала часткові платежі на погашення заборгованості, зокрема 03.02.2022 року, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про визнання нею свого боргу та переривання перебігу позовної давності. За таких обставин підстави для застосування позовної давності відсутні.

Суд встановив, що позивач набув право грошової вимоги до відповідача на підставі договору № 12-05/23 від 12.05.2023 року про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12,13 ЦПК України), обов`язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.

Станом на день розгляду справи відповідачем борг за кредитним договором не повернуто, належних та допустимих доказів, які б спростовували розмір заборгованості, не надано, альтернативного розрахунку суду не надіслано, тому суд вважає доведеним обов`язок відповідача і його невиконання по сплаті платежів за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року.

З урахуванням доказів, наданих позивачем по справі, заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0956804585 від 07.02.2020 року складає 114755,21 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6000,00 грн., заборгованість за процентами - 108755,21 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною першою ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Щодо підстав стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір № 03/07-24 про надання правової допомоги від 03.07.2024 року, укладений між ТОВ «Дебт Форс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 38 від 03.11.2025 року та витяг з акту № 1 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року, згідно з якими позивачу надано послуги: надання усної консультації з вивченням документів (2 години) - 4000,00 грн., підготовка пропозицій (3 години) - 6000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (5 годин) - 15000,00 грн., а всього на суму 25000,00 грн.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на викладене суд відзначає, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) їх дійсність; 3) необхідність; 4) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До таких висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.02.2020 року (справа №755/9215/15-ц провадження №14-382цс19).

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження надання професійної правничої допомоги та його розміру, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, беручи до уваги, що розгляд справи відбувався за правилами спрощеного позовного провадження, заперечення відповідача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 2 422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 279, 354 - 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: 02095, місто Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369, офіс 1) заборгованість за договором № 0956804585 від 07.02.2020 року у розмірі 114755,21 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: 02095, місто Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369, офіс 1) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено: 05.11.2026 року.

Суддя А.В. Янченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua