Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №380/8746/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №380/8746/26

Суддя: Затолочний Віталій Семенович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8746/26 пров. № А/857/38436/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Калмикової Ю.О., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 380/8746/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Желік О.М. у м. Львові в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач 1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі також - відповідач 2, ГУ ПФУ в Київській області), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 № 104550010350 від 14 березня 2026 року про відмову у призначенні пенсії, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії на підставі статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі також – Закон № 796-XII);

- зобов`язати відповідача 1 призначити позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 06.03.2026 (з дня первинного звернення);

- зобов`язати відповідача 2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 06.03.2026 відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 104550010350 від 14 березня 2026 року про відмову у призначенні пенсії, прийняте щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язано відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 06.03.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, щодо зарахування до страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 періодів її роботи в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках, підтверджених трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 та архівною довідкою Комунального підприємства Кагарлицької міської ради «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволених вимог, його оскаржив відповідач 1, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що однією з обов`язкових умов для призначення пенсії за статтею 55 Закону № 796-XII є наявність страхового стажу необхідної тривалості; що страховий стаж позивача становить 23 роки 1 місяць 6 днів, тоді як для призначення пенсії у 2026 році зі зниженням пенсійного віку на 5 років необхідно не менше 28 років стажу.

Позивач та відповідач 2 не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та при народженні мала прізвище « ОСОБА_2 » ( ОСОБА_3 ).

Позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 (актовий запис про шлюб № 4 від 20.04.1991), у якому мала прізвище « ОСОБА_5 », а 06.04.1993 цей шлюб розірвано (актовий запис № 29) з присвоєнням їй дошлюбного прізвища « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00057201362 від 19.03.2026,

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 16.10.1993 ОСОБА_3 уклала шлюб, після реєстрації якого їй присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».

Отже, у період роботи в колгоспі «Комунар» позивач послідовно мала прізвища « ОСОБА_2 » (з народження та з 06.04.1993), « ОСОБА_5 » (з 20.04.1991 по 06.04.1993), а з 16.10.1993 - прізвище « ОСОБА_6 ». Зазначені обставини зміни прізвища підтверджуються наведеними документами органів державної реєстрації актів цивільного стану.

6 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі також - Порядок № 22-1), за принципом екстериторіальності структурним підрозділом, що розглядав документи позивача та приймав рішення, визначено ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням відповідача 1 № 104550010350 від 14.03.2026 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення та відзиву, страховий стаж позивача визначено відповідачем у розмірі 23 роки 1 місяць 6 днів.

При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках згідно з архівною довідкою КП КМР «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50 з мотивів того, що довідка видана на неповне по батькові, а трудова книжка до заяви не долучена.

Згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 , заповненою 24.03.1992 на ім`я « ОСОБА_1 » (з відмітками про зміну прізвища « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_6 » згідно зі свідоцтвом серії НОМЕР_5 ), ОСОБА_1 29.06.1988 була прийнята в члени колгоспу «Комунар» і призначена на роботу різноробочою; 01.09.1988 - направлена на навчання до Ірпінського сільськогосподарського технікуму; 30.06.1990 - закінчила навчання в Ірпінському сільськогосподарському технікумі; 15.07.1990 - прийнята на роботу в колгосп «Комунар» на посаду бухгалтера по машинно-тракторному парку; 12.08.1992 - виведена з членів колгоспу «Комунар» та звільнена з роботи згідно із заявою за власним бажанням.

У розділі «Трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки колгоспника відображено виконання річного мінімуму трудової участі за 1988, 1990, 1991, 1992 роки.

Відповідно до архівної довідки КП КМР «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50 у документах архівного фонду № 164 Колгосп «Комунар», с. Переселення, Київської області, у «Накопичувальних особових рахунках» за 1988-1992 роки з 1988 по 1990 рік значиться « ОСОБА_3 », а з 1991 по 1992 рік - « ОСОБА_8 », і за цей час роботи їй було нараховано таку кількість людиноднів: 1988 - 39,0; 1989 - 7,0; 1990 - 149,0; 1991 - 301,0; 1992 - 186,5.

Згідно з дипломом серії НОМЕР_6 , виданим на ім`я ОСОБА_3 , остання у 1988 році вступила та у 1990 році закінчила повний курс Ірпінського сільськогосподарського технікуму за спеціальністю «бухгалтерський облік». Період навчання у технікумі з 01.09.1988 по 30.06.1990 враховано відповідачем до страхового стажу позивача, що підтверджується формою РС-право.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області № 37 від 10.02.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає в селі Переселення Обухівського (Кагарлицького) району Київської області з 16.01.1971 по 01.09.1988 та з 06.07.1990 по даний час згідно із записами погосподарських книг. ОСОБА_9 до 01.01.2015 постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 було віднесено до зони № 4 - зони посиленого радіоактивного контролю.

Позивач також має посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_7 , видане 27.07.1994 на ім`я ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи позивача в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках підтверджуються одночасно двома документами - трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 та архівною довідкою КП КМР «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50, які узгоджуються між собою як за найменуванням колгоспу, так і за періодами та обсягом трудової участі (людиноднями).

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також – Закон № 1058-IV)).

Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії стала, на думку відповідача, відсутність страхового стажу необхідної тривалості внаслідок незарахування періодів роботи в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках.

Отже, у цій справі спірним є питання правомірності незарахування цих періодів до страхового (трудового) стажу позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 р. № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі також – Порядок № 637).

Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Особливості підтвердження трудового стажу членів колгоспу визначені пунктом 17 Порядку № 637, згідно з яким час роботи членів колгоспу в суспільному господарстві визначається за трудовими книжками колгоспників, а у разі їх відсутності - за довідками, які видаються виконавчими органами на підставі книг обліку колгоспів про видачу трудових книжок і записів у них про роботу.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Згідно оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, оскільки такого не зараховано періоди роботи в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках згідно з архівною довідкою КП КМР «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50 з мотивів того, що довідка видана на неповне по батькові, а трудова книжка до заяви не долучена.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі також -Інструкція № 58) також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно положень пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача, далі також – Інструкція № 162), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 6 вересня 1973 р. № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 цієї постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Дослідивши надані позивачем докази, суд встановив, що періоди роботи позивача в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках підтверджуються одночасно двома документами - трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 та архівною довідкою КП КМР «Трудовий архів» від 05.03.2026 № 50, які узгоджуються між собою як за найменуванням колгоспу, так і за періодами та обсягом трудової участі (людиноднями).

Доводи відповідача 1 про те, що архівну довідку видано на «неповне по батькові», суд відхиляє з огляду на таке.

Як установлено судом, розбіжності у прізвищах позивача у документах за період 1988-1992 років зумовлені об`єктивними обставинами - зміною прізвища у зв`язку з реєстрацією та розірванням шлюбу. До укладення першого шлюбу та після його розірвання позивач мала прізвище « ОСОБА_2 », у період шлюбу (1991-1993) - прізвище « ОСОБА_5 », а з 16.10.1993 - прізвище « ОСОБА_6 ». Саме у такій послідовності прізвища відображені в архівній довідці (« ОСОБА_2 » за 1988-1990 роки та « ОСОБА_5 » за 1991-1992 роки), що повністю узгоджується з документами органів державної реєстрації актів цивільного стану та трудовою книжкою колгоспника, на титульній сторінці якої зафіксовано зміну прізвища « ОСОБА_5 - ОСОБА_2 » на « ОСОБА_6 ». Належність зазначених документів саме позивачу сумнівів не викликає.

Збіг власного імені (« ОСОБА_10 ») та по батькові (« ОСОБА_11 »), року народження, найменування колгоспу й території, а також послідовність зміни прізвищ у своїй сукупності дають змогу з достатнім ступенем вірогідності ідентифікувати особу працівника як саме ОСОБА_12 .

Зазначення в архівній довідці по батькові у скороченому вигляді («Володим.», «В.») є наслідком способу ведення первинних облікових документів колгоспу в той період і не може ставитися у вину позивачу та позбавляти її права на зарахування стажу, оскільки скорочене написання по батькові саме собою не спростовує належності документа особі за наявності інших узгоджених між собою доказів.

Аналогічного підходу дотримується судова практика, згідно з якою неточності, скорочення чи розбіжності в написанні прізвища, імені та по батькові в архівних документах не можуть бути самостійною та достатньою підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до стажу, якщо належність документів особі підтверджується сукупністю інших доказів (зокрема трудовою книжкою, документами про зміну прізвища).

Суд звертає увагу, що пенсійне законодавство не може тлумачитися у спосіб, що покладає на особу негативні наслідки недоліків ведення первинної облікової документації роботодавцем (колгоспом) чи архівними установами, на які особа не могла впливати.

Окрім того, суд враховує, що відповідно до статті 101 Закону № 1788-XII орган, що призначає пенсію, має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб. Відтак за наявності у відповідача сумнівів щодо належності архівної довідки позивачу він не був позбавлений можливості та, з огляду на завдання органу пенсійного забезпечення, мав вжити заходів щодо витребування додаткових документів (відомостей з первинних облікових документів колгоспу, погосподарських книг тощо), а не покладати на заявника наслідки неповноти доказів. Натомість відповідач, не скориставшись наданим йому правом, формально відхилив надані позивачем документи.

Щодо доводу відповідача 1 про відсутність трудової книжки, суд зазначає, що позивачем до позовної заяви долучено трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 , дослідивши яку суд установив наявність записів про членство та роботу позивача в колгоспі «Комунар» у спірний період. Отже, цей довід відповідача 1 спростовується наявними у справі доказами.

Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії № 104550010350 від 14.03.2026 в частині незарахування до страхового (трудового) стажу позивача періодів роботи в колгоспі «Комунар» у 1988-1992 роках з мотивів видачі архівної довідки на неповне по батькові та відсутності трудової книжки є необґрунтованим і таким, що прийняте без повного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про право позивача на пенсію

Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач 1 не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судових рішень та доводи апеляційних скарг, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 380/8746/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційних скарг надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіЮ. О. Калмикова

Н. М. Судова-Хомюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua