Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №260/5035/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Дору Ю.Ю.

04 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/5035/25 пров. № А/857/51984/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі № 260/5035/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача – Секретаріат Уповноваженого Верховної ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

25.08.2025р. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність Виноградівської міської ради Закарпатської області щодо невиконання обов`язку в частині оприлюднення наборів даних у формі відкритих даних на Єдиному державному веб порталі відкритих даних (https://data.gov.ua/) передбаченого ст. 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та постановою Кабінету Міністрів України № 835 від 21.10.2015р.

Крім того, суд зобов`язав Виноградівську міську раду Закарпатської області оприлюднити на Єдиному державному веб порталі відкритих даних (https://data.gov.ua/) набори даних у формі відкритих даних, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №835 від 21.10.2015р.

18.09.2026р. ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив встановити судовий контроль за виконанням рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2025р. у справі № 260/5035/25 шляхом:

1. Прийняти повторну заяву про зобов`язання подати звіт про виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2025р. у справі №260/5035/25.

2. Врахувати, що висновок ухвали від 17.09.2026р. про наявність на момент її постановлення незакінченого виконавчого провадження №79901013 не відповідає матеріалам АСВП, оскільки ВП №79901013 закінчено постановою державного виконавця від 30.07.2026р., а в АСВП має статус «Завершено».

3. Врахувати положення ч.4 ст.382 КАС України, відповідно до яких відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви про зобов`язання подати звіт.

4. Врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 02.07.2026р. у справі №990/282/24, щодо незалежності механізму судового контролю від факту відкриття або існування виконавчого провадження.

5. Врахувати відповідно до ч.4 ст.78 КАС України преюдиційні обставини, встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.08.2026р. у справі №260/4005/26, яке набрало законної сили, зокрема щодо:

-часткового, а не повного виконання рішення;

-відсутності інших доказів його виконання;

-не доведення Виноградівською міською радою поважних причин невиконання;

-не доведення здійснення міською радою дієвих заходів задля виконання судового рішення.

6. Зобов`язати Виноградівську міську раду Закарпатської області подати до суду протягом 10 календарних днів з дня отримання ухвали суду звіт про виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.08.2025р. у справі №260/5035/25.

7. Зобов`язати Виноградівську міську раду разом зі звітом надати документальні докази виконання рішення, зокрема:

-повний перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню на виконання рішення;

-URL кожного фактично оприлюдненого набору на data.gov.ua;

-дату первинного оприлюднення кожного набору;

-дату останнього оновлення кожного набору;

-перелік наборів, які станом на день подання звіту не оприлюднені;

-причини не опублікування кожного такого набору;

-документи, що підтверджують вжиті після 28.05.2026, 15.06.2026 та 30.07.2026 роки заходи для повного виконання рішення.

8. Роз`яснити Виноградівській міській раді наслідки неподання звіту, подання неповного звіту або встановлення судом факту неповного виконання рішення, передбачені ст.382-1–ст.382-3 КАС України.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2026р. заяву про встановлення судового контролю залишено без задоволення.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.09.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити.

ч.1 ст.308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.370 КАС України видно, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

ч.1 ст.372 КАС України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано ст.382 КАС України.

Із змісту ч.ч. 1, 2 ст.382 КАС України видно, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд першої чи апеляційної інстанції. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення.

Апеляційний суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.

З аналізу зазначених норм законодавства видно, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому, після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили, суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому.

Рішення суду, яке набрало законної сили - має бути виконане. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (ст.1 Закону України Закону України “Про виконавче провадження”). При цьому, рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і у примусовому порядку; разом з тим, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень приписами Закону України “Про виконавче провадження” врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Із змісту ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», видно що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого ч.2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, у разі відсутності факту добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Як видно із змісту вимог заяви та апеляційної скарги скаржник самостійно вказує, що для його примусового виконання було відкрито виконавче провадження №79901013.

У межах виконавчого провадження:

— 28.05.2026р. на Виноградівську міську раду накладено штраф 5100 грн. за невиконання рішення суду;

— після цього рішення виконано не було;

— 15.06.2026р. накладено повторний штраф у сумі 10200 грн;

— 29.07.2026р. державним виконавцем направлено повідомлення до ГУНП у Закарпатській області щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 КК України;

— 30.07.2026р. виконавче провадження №79901013 закінчено на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що листом від 02.01.2026р. №02.1-18//07 Виноградівська міська рада, вказала, що добровільно, частково виконала судове рішення та з метою належного та повного виконання рішення суду, Виноградівською міською радою листом від 02.01.2026р. № 02.1-18/07 направлено офіційне звернення до держателя Єдиного державного вебпорталу відкритих даних - Міністерства цифрової трансформації із детальним описом наявних технічних та процедурних проблем і проханням сприяти їх якнайшвидшому усуненню.

Таким чином, затримка в оприлюдненні решти наборів відкритих даних зумовлена об`єктивними обставинами, що не залежать від боржника, і не свідчить про ухилення або бездіяльність щодо виконання рішення суду.

В даному випадку під час примусового виконання рішення суду від 25.08.2025р. державний виконавець перевірив факт виконання цього рішення і встановив, що таке рішення фактично виконане частково.

У даному ж випадку закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у зв`язку із його виконанням боржником, унеможливлює встановлення судового контролю за виконанням такого судового рішення. У такому разі, якщо позивач (стягувач) вважає, що боржником не у повному обсязі виконане судове рішення, закон гарантує право на оскарження відповідного рішення державного виконавця в порядку, передбаченому ст.287 КАС України.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст. 383 КАС України.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Існування спеціального порядку судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого ст.ст.382, 383 КАС України, не позбавляє особу права на звернення до суду з новим адміністративним позовом, якщо дії чи рішення суб`єкта владних повноважень, хоч і вчинені в контексті виконання попереднього рішення, за своєю суттю виходять за межі простого механізму його виконання, стосуються нових правових підстав, нових обставин, що не були охоплені попереднім рішенням, та створюють нові юридичні наслідки для особи, які, на її думку, порушують її права. Позовне провадження у таких випадках є належним та процесуально допустимим способом захисту і не суперечить логіці інституту судового контролю, який має вужчу спрямованість - на забезпечення реалізації вже винесеного судового акту в тій частині, в якій права та обов`язки сторін були чітко визначені.

Водночас, необхідно чітко розмежовувати ситуації, коли йдеться виключно про невиконання або неналежне виконання вже ухваленого судового рішення, що охоплюється ст.ст.382, 383 КАС України, та ситуації, коли на підставі або у зв`язку з виконанням попереднього рішення суб`єкт владних повноважень вчиняє нові дії або приймає нові рішення, які, на думку позивача, знову порушують його права, або коли спір стосується аспектів, які не були предметом розгляду в попередній справі, хоча й виникли у зв`язку з нею.

Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу ( ч.6 ст.383 КАС України).

В ст.249 КАС України видно, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст.383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача, в свою чергу, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 5 лютого 2020 року у справі № 640/10843/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 611/26/17.

Верховний Суд від 23.06.2020р. у справі №802/357/17-а, дійшов висновків, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Доводи апелянта з покликанням на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги вимоги ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини щодо ефективного засобу захисту, принципу належного урядування, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки не наведено жодних фактичних обставин справи на підтвердження вказаного факту.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги заяви про встановлення судового контролю виходять за межі ухваленого рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для встановлення судового контролю в даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року у справі № 260/5035/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяН. В. Бруновська

суддіВ. М. Валюх

Р. Б. Хобор