Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №580/7696/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №580/7696/25

Суддя: Коротких Андрій Юрійович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7696/25 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 25.07.2006 року №640/2006 позивача призначено строком на 5 років на посаду судді Жашківського районного суду Черкаської області.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2011 року №3780-VІ позивача обрано на посаду судді безстроково.

Рішенням ВРП від 10.04.2025 року №771/0/15-25 позивач звільнений з посади судді Жашківського районного суду Черкаської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

З 11.04.2025 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

27.05.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням стажу, встановленого рішенням ВРП від 10.04.2025 року №771/0/15-25.

На вказане звернення, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.06.2025 року №11324/03-16 відмовлено у перерахунку позивачу довічного грошового утримання судді.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.137 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі Закон №1402-VIII), чинного з 30 вересня 2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Отже, наведеною нормою права, яка була чинна на час призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання (11.04.2025 року), не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді половини періоду навчання на денному відділенні у вищому навчальному закладі та, на посаді слідчого та юрисконсульта.

Однак, до 30 вересня 2016 року чинним був Закон України від 07.07.2010 року №2453-VI Про судоустрій і статус суддів (далі Закон №2453-VI), п.11 Перехідних положень якого було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Так, Верховний Суд у вказаному рішенні, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування у тому числі періодів навчання до суддівського стажу, зазначив, що підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на час призначення позивача на посаду судді.

Про необхідність застосування саме такого порядку визначення суддівського стажу свідчать також і наступні зміни, внесені до Закону №1402-VIII, зокрема, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким пункт 34 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Відповідно до ч.4 ст.43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів», який був чинним на час роботи позивача на посаді судді, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 3 вересня 2005 року №865 було встановлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

З аналізу викладених норм Верховний Суд у рішенні від 13 лютого 2020 року у справі №592/5433/17 дійшов висновку, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Отже, законодавством, чинним на час призначення позивача суддею, передбачалося безумовне зарахування до стажу, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, а також на посадах прокурорів, у випадку роботи особи на посаді судді не менш як 10 років.

Відповідно до копії диплома НОМЕР_1 ОСОБА_1 навчався за денною формою в Запорізькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України з 15 серпня 1997 року до 23 червня 2001 року, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста.

Згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_2 після здобуття юридичної освіти до обрання на посаду судді ОСОБА_1 обіймав посаду слідчого відділення Жашківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області з 26 липня 2001 року до 20 вересня 2004 року (3 роки 1 місяць 24 дні)

З 25 липня 2005 року до 27 вересня 2005 року юрисконсульта Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-Інвест», з 3 жовтня 2005 року до 9 лютого 2006 року - юриста Приватного підприємства «Юридична фірма Білоруський і партнери», з 14 лютого 2006 року до 1 серпня 2006 року - юриста Приватного сільськогосподарського підприємства «Конельські Хутори» (11 місяців 25 днів).

Також, стаж роботи позивача на посаді судді становить 18 років 8 місяців 15 днів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підлягає зарахуванню до стажу, що дає право на одержання та визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі 1 рік 11 місяців 4 дні; стаж роботи на посаді слідчого відділення Жашківського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - 3 роки 1 місяць 24 дні; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 11 місяців 29 днів.

Тому спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 04.06.2025 року №11324/03-16 про відмову у перерахунку позивачу довічного грошового утримання суд першої інстанції правомірно визнав протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua