Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №320/15215/23
Суддя: Парінов Андрій Борисович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/15215/23 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача (апелянта): ОСОБА_1 ;
від відповідача: Гришакова Н.Є, Цехмейстер Л.В., Бєльський-Панасюк О.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування пропозиції, розпорядження та наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України, у якому просив визнати протиправною та скасувати пропозицію Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно заступника Голови Державної митної служби України Черкасського Р.А. від 06 березня 2023 року; визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р "Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державної митної служби України"; визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 27 березня 2023 року № 211-о "Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р"; поновити його на посаді заступника Голови Державної митної служби України з 28 березня 2023 року; стягнути з Державної митної служби України заробітну плату за час вимушеного прогулу з 28 березня 2023 року по день ухвалення рішення у справі.
Позов обґрунтовано тим, що дисциплінарне провадження здійснено без участі позивача, з порушенням його права знати зміст обвинувачення, ознайомитися з матеріалами дисциплінарної справи і надати пояснення, а рішення про звільнення прийнято під час тимчасової непрацездатності, поза межами встановленого строку і без наведення обставин та юридичної кваліфікації проступку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач був належно повідомлений про дисциплінарне провадження і про засідання Комісії, однак наданим йому правом не скористався; право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи забезпечується Комісією і лише до моменту внесення суб`єкту призначення пропозиції, тоді як позивач звернувся після цього моменту; закон не покладає на суб`єкта призначення обов`язку звертатися до державного службовця з пропозицією надати пояснення; звільнення в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності узгоджується зі статтею 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану"; реквізити, передбачені частиною другою статті 77 Закону України "Про державну службу", у розпорядженні наявні; вчинення дисциплінарного проступку позивачем не спростовано.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також заявив клопотання про витребування оригіналів електронних доказів.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на:
порушення частини шостої статті 74 і статті 76 Закону України "Про державну службу" – право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи діє до прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а суд першої інстанції протиправно застосував пункт 31-1 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, який звужує це право до моменту внесення пропозиції суб`єкту призначення;
порушення статті 75 Закону України "Про державну службу" – Кабінет Міністрів України як суб`єкт призначення до позивача з пропозицією надати пояснення не звертався, а тлумачення цієї норми судом першої інстанції як такої, що покладає на суб`єкта призначення лише обов`язок пересвідчитися в наявності пояснення або акта про відмову, викривлює її зміст;
порушення частини четвертої статті 74 Закону України "Про державну службу" – дисциплінарне стягнення застосовано 24 березня 2023 року, коли позивач був відсутній на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю; стаття 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" застосована безпідставно, а розпорядження № 245-р не містить дати звільнення, яка є першим робочим днем після закінчення тимчасової непрацездатності; крім того, суд першої інстанції сам визначив останнім днем прийняття рішення 23 березня 2023 року, тоді як розпорядження прийнято 24 березня 2023 року;
порушення частини другої статті 77 Закону України "Про державну службу" – розпорядження № 245-р не містить стислого викладу обставин справи та юридичної кваліфікації дисциплінарного проступку, внаслідок чого позивач не був обізнаний про причини свого звільнення та суть порушення, яке йому інкримінується;
порушення принципу диспозитивності – встановлення в діях позивача дисциплінарного проступку не було предметом позову, а тому позивач не зобов`язаний був надавати докази на спростування висновку Комісії;
неправильне встановлення обставин унаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів повідомлення – запрошення надсилалися на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , тоді як позивачу належить адреса RNBO2008@gmail.com; на знімках екрана відсутній номер абонента; доказів наявності у позивача застосунків Viber і WhatsApp не надано; пункт 6 особової картки державного службовця № 563 заповнено машинописним способом, а не власноручно позивачем; оприлюднення оголошень на офіційних вебсайтах законом як спосіб повідомлення не передбачене;
порушення строку повідомлення про засідання Комісії – за пунктом 32 Порядку здійснення дисциплінарного провадження повідомлення здійснюється не менш як за п`ять календарних днів до дня засідання, а надіслане 28 лютого 2023 року повідомлення за статтею 9-1 Закону України "Про державну службу" вважається доведеним 05 березня 2023 року, тобто за один день до засідання 06 березня 2023 року;
відмову суду першої інстанції в задоволенні клопотання про витребування оригіналів електронних доказів.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комісії з питань вищого корпусу державної служби, Кабінету Міністрів України та Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування пропозиції, розпорядження та наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.
Державна митна служба України у відзиві на апеляційну скаргу від 23 червня 2026 року просить залишити її без задоволення, зазначаючи, що наказ від 27 березня 2023 року № 211-о виданий на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р, розрахунки з позивачем проведено в повному обсязі, а оскаржувані акти прийнято відповідним органом, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України у відзиві на апеляційну скаргу від 03 липня 2026 року просить залишити її без задоволення, наполягаючи на тому, що право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи забезпечується Комісією і до моменту внесення пропозиції суб`єкту призначення; акти законодавства не встановлюють обов`язку суб`єкта призначення звертатися до державного службовця з пропозицією надати пояснення; позивача повідомлено кількома незалежними способами, що зафіксовано протоколами; звільнення відбулося в перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності; реквізити розпорядження відповідають частині другій статті 77 Закону України "Про державну службу", а окремі дефекти форми рішення не є безумовною підставою для висновку про його протиправність із посиланням на постанову Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 480/8900/20; оригінали витребуваних доказів у Кабінету Міністрів України відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року клопотання апелянта про витребування доказів задоволено, у Комісії з питань вищого корпусу державної служби та Національного агентства України з питань державної служби витребувано оригінали електронних доказів – повідомлень, копії знімків екрана яких додано до протоколів про доведення інформації до відома державного службовця від 28 лютого 2023 року і від 13 березня 2023 року.
Листом від 19 серпня 2026 року Комісія повідомила, що витребувані докази є частиною дисциплінарної справи, яка після прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження передана до служби управління персоналом державного органу і є складовою особової справи державного службовця, а тому в Комісії відсутні; протоколи від 28 лютого 2023 року і від 13 березня 2023 року електронними документами не є, оскільки складені та підписані в паперовому вигляді, а додані до них копії знімків екрана завірені головним спеціалістом відділу адміністрування конкурсів Управління забезпечення діяльності Комісії.
Заявою від 18 серпня 2026 року Національне агентство України з питань державної служби повідомило, що витребувані докази є частиною дисциплінарної справи і ним не створювались, а також що Національне агентство користувалося поштовим сервером mail.nads.gov.ua, програмне забезпечення якого, за доповідною запискою директора Генерального департаменту з питань цифровізації у сфері державної служби від 10 лютого 2026 року, вийшло з ладу, відновленню не підлягає і використання якого припинено, у зв`язку з чим відомості з цього сервера недоступні, а виконання ухвали неможливе.
Оригінали витребуваних електронних доказів суду не надані.
22 вересня 2026 року суд, враховуючи оголошення повітряної тривоги, порадившись на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 03.11.2026 року о 11:45 год.
03 листопада 2026 року до залу судового засідання з`явились представники сторін та підтримали обрані позиції: представник апелянта просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов; представники відповідачів просили залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів встановила такі обставини.
ОСОБА_2 призначений на посаду заступника Голови Державної митної служби України розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року № 29-р, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2021 року № 1018-р призначений на цю посаду за результатами конкурсу строком на п`ять років. За записами трудової книжки він працював на посаді з 22 січня 2021 року по 27 березня 2023 року.
Приводом для дисциплінарного провадження стала викладена в листі Міністерства фінансів України від 01 лютого 2023 року № 17030-02-3/2995 інформація про відсутність ОСОБА_2 у складі делегації під час відрядження до міста Краків, Республіка Польща, що відбулося з 07 по 10 вересня 2022 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2023 року № 97-р порушено дисциплінарне провадження стосовно позивача та доручено Комісії з питань вищого корпусу державної служби здійснити його до 01 березня 2023 року; розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 175-р цей строк продовжено до 17 березня 2023 року.
У період з 27 січня 2023 року по 25 березня 2023 року позивач був відсутній на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
Листом від 28 лютого 2023 року № 11-90/18-23 Комісія повідомила позивача про здійснення дисциплінарного провадження, запросила на засідання 06 березня 2023 року і запропонувала надати пояснення. Лист надіслано за адресою місця реєстрації, зазначеною в особовій картці державного службовця, а також засобами телекомунікаційного зв`язку, про що складено протокол про доведення інформації до відома державного службовця від 28 лютого 2023 року з доданими паперовими копіями знімків екрана.
06 березня 2023 року позивач на засідання Комісії не прибув; Комісія склала акт про відмову від надання пояснень і за результатами розгляду дисциплінарної справи ухвалила пропозицію, у якій дійшла висновку про наявність у діях позивача дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу" – порушення Присяги державного службовця, і про підстави для його звільнення. Суб`єктивну сторону проступку Комісія кваліфікувала як недбалість, а серед обставин, що пом`якшують відповідальність, зафіксувала відсутність у позивача діючих дисциплінарних стягнень і отримання ним відмінної оцінки за результатами оцінювання результатів службової діяльності за 2022 рік, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1089-р.
13 березня 2023 року пропозицію разом з матеріалами дисциплінарної справи внесено Кабінету Міністрів України листом від 13 березня 2023 року № 14-90/18-23. Того самого дня листом № 13-90/18-23 позивача повідомлено про внесення пропозиції та про необхідність подання письмового пояснення Кабінету Міністрів України як суб`єкту призначення; про надсилання цього листа складено протокол від 13 березня 2023 року. Отримання листа від 13 березня 2023 року позивач не заперечує.
17 березня 2023 року позивач звернувся до Комісії із заявами про надання дисциплінарної справи для ознайомлення (вх. № Ч-4-23/КВК і № Ч-5-23/КВК), повідомивши, що бажає скористатися правом на надання пояснень, але не має об`єктивної можливості їх надати, оскільки не ознайомлений з матеріалами справи і не знає, щодо яких обставин має пояснюватися. Аналогічне звернення позивач надіслав Кабінету Міністрів України.
Листом від 22 березня 2023 року № 15-90/18-23 Комісія повідомила позивача, що пропозицію разом з матеріалами дисциплінарної справи внесено Кабінету Міністрів України. Звернення позивача до Кабінету Міністрів України розглянуте не було і скероване до Національного агентства України з питань державної служби, яке листом від 24 березня 2023 року № 1438/90-23 матеріалів для ознайомлення також не надало. Дисциплінарна справа позивачу для ознайомлення не надавалася ані до, ані після прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
24 березня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 245-р, яким звільнив ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державної митної служби України відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 цього Закону (порушення Присяги державного службовця).
27 березня 2023 року Державна митна служба України видала наказ № 211-о "Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р", яким ОСОБА_2 визнано звільненим з посади з 27 березня 2023 року. 28 березня 2023 року позивач ознайомився з розпорядженням і наказом та отримав трудову книжку.
За довідкою Державної митної служби України про доходи від 10 квітня 2023 року № 67 середньомісячна заробітна плата позивача за два календарні місяці, що передували даті звільнення, становила 47 344,50 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 65 Закону України "Про державну службу" підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
За частиною п`ятою статті 66 цього Закону звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 цього Закону, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 цього Закону.
Частиною першою статті 74 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.
За частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо доводу апелянта про порушення частини шостої статті 74 і статті 76 Закону України "Про державну службу" колегія суддів зазначає таке.
Частиною шостою статті 74 Закону України "Про державну службу" встановлено, що державний службовець має право на ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи та на оскарження застосованого до нього дисциплінарного стягнення у визначеному цим Законом порядку. Відповідно до статті 76 цього Закону державний службовець має право на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення. За результатами ознайомлення державний службовець має право вносити зауваження до висновку, клопотання про вжиття додаткових заходів для встановлення обставин, які мають значення для справи, надавати додаткові пояснення та додаткові документи і матеріали, що стосуються зазначених обставин, які долучаються до справи.
Пункт 31-1 Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1039, встановлює, що до моменту внесення суб`єкту призначення пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії відповідно до пункту 35 цього Порядку матеріали дисциплінарної справи можуть надаватися для ознайомлення в паперовій або електронній формі працівниками спеціального структурного підрозділу НАДС, секретарем дисциплінарної комісії державному службовцю та/або уповноваженому ним представнику за їх письмовою заявою.
Закон пов`язує момент, до якого діє право на ознайомлення, з прийняттям рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а підзаконний акт – з внесенням пропозиції суб`єкту призначення. Ці моменти не збігаються, і саме в проміжку між ними опинилося звернення позивача. За частиною другою статті 5 Закону України "Про державну службу" відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Пункт 31-1 Порядку № 1039 не може звужувати обсяг права, гарантованого статтею 76 Закону, а суд першої інстанції застосував підзаконну норму на противагу нормі закону вищої юридичної сили.
У постанові від 02 вересня 2025 року у справі № 120/11416/23 Верховний Суд зазначив: "ознайомлення позивачкою 28.06.2023 з усіма матеріалами дисциплінарної справи не позбавляє її права на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи після виготовлення подання дисциплінарної комісії від 04.07.2023 та перед прийняттям рішення про накладення на неї дисциплінарного стягнення, як то передбачено частиною першою статті 76 Закону № 889-VIII".
Позивач звернувся із заявами про ознайомлення 17 березня 2023 року, тобто за сім днів до прийняття розпорядження № 245-р. Дисциплінарної справи він не отримав ані від Комісії, у якої матеріалів уже не було, ані від Кабінету Міністрів України, у якого вони перебували і який звернення по суті не розглянув, скерувавши його Національному агентству України з питань державної служби. У тій самій постанові Верховний Суд зазначив: "твердження скаржника про те, що клопотання позивачки було направлено неналежному суб`єкту розгляду у цьому випадку не виправдовує поведінки відповідача". А отже, довід апеляційної скарги про порушення частини шостої статті 74 і статті 76 Закону України "Про державну службу" знайшов підтвердження.
Щодо доводу апелянта про порушення статті 75 Закону України "Про державну службу" колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 75 Закону України "Про державну службу" перед накладенням дисциплінарного стягнення суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення. За частиною третьою цієї статті відмова надати пояснення оформляється відповідним актом і підтверджується двома державними службовцями.
У постанові від 02 вересня 2025 року у справі № 120/11416/23 Верховний Суд зазначив: "частиною першою статті 75 Закону № 889-VIII визначено, що саме суб`єкт призначення повинен отримати від державного службовця письмові пояснення перед накладенням дисциплінарного стягнення".
Акт від 06 березня 2023 року складений Комісією за наслідками неприбуття позивача на її засідання і фіксує відмову від надання пояснень Комісії в межах формування дисциплінарної справи; актом про відмову надати пояснення суб`єкту призначення в розумінні частини третьої статті 75 Закону він не є. Позивач від надання пояснень Кабінету Міністрів України не відмовлявся: у зверненні від 17 березня 2023 року він прямо повідомив про намір такі пояснення надати і про єдину перешкоду – неознайомлення з матеріалами справи. Кабінет Міністрів України цю перешкоду не усунув і пояснень не отримав. Таким чином, довід апеляційної скарги про порушення статті 75 Закону України "Про державну службу" є обґрунтованим, а дефект процедури за цією нормою є прямим наслідком дефекту за статтею 76 того самого Закону.
Щодо доводу апелянта про порушення частини четвертої статті 74 і частини першої статті 77 Закону України "Про державну службу" колегія суддів зазначає таке.
Частиною четвертою статті 74 Закону України "Про державну службу" передбачено, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Суд першої інстанції в мотивувальній частині свого рішення прямо визнав розпорядження № 245-р рішенням про накладення дисциплінарного стягнення, зазначивши, що саме встановлене порушення "призвело до накладення на позивача дисциплінарного стягнення оскаржуваним розпорядженням". Це розпорядження прийнято 24 березня 2023 року, тобто в межах періоду тимчасової непрацездатності позивача, який тривав з 27 січня 2023 року по 25 березня 2023 року.
Посилання суду першої інстанції та відповідачів на статтю 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" колегія суддів відхиляє. Статтею 1 цього Закону встановлено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. Питання дисциплінарної відповідальності державних службовців Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не регулює, а тому в цій частині діють приписи Закону України "Про державну службу", зокрема частина четверта його статті 74.
Крім того, частиною першою статті 5 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" передбачено, що у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Розпорядження № 245-р дати звільнення не містить, а дату 27 березня 2023 року визначено не суб`єктом призначення, а Державною митною службою України в наказі № 211-о. Отже, умови, з якими наведена норма пов`язує допустимість звільнення в період непрацездатності, не дотримані навіть за припущення про її застосовність.
Обґрунтованим є і довід апелянта щодо строку. Частиною першою статті 77 Закону України "Про державну службу" встановлено, що рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Суд першої інстанції встановив, що пропозицію Комісії Кабінет Міністрів України отримав 13 березня 2023 року, і сам визначив останнім днем прийняття рішення 23 березня 2023 року, після чого дійшов протилежного за змістом висновку про те, що розпорядження від 24 березня 2023 року прийнято з урахуванням частини першої статті 77 Закону. Такий висновок обставинам справи не відповідає. А отже, доводи апеляційної скарги в цій частині підтвердилися.
Щодо доводу апелянта про порушення частини другої статті 77 Закону України "Про державну службу" колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 77 Закону України "Про державну службу" у рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
У постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 320/39176/23 Верховний Суд зазначив: "наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен містити чітке формулювання суті та обставин допущеного працівником проступку, підстави прийняття рішення про притягнення до відповідальності, час вчинення і час виявлення самого проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення, з урахуванням передбачених законодавством обставин".
Зміст розпорядження № 245-р вичерпується вказівкою на звільнення позивача з посади з посиланням на пункт 4 частини першої статті 87 і пункт 1 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу". Ані обставин, за яких проступок вчинено, ані часу його вчинення і виявлення, ані мотивів обрання виняткового виду стягнення розпорядження не наводить. Суд першої інстанції визнав вимоги частини другої статті 77 Закону дотриманими, реконструювавши стислий виклад обставин із самого лише формулювання про звільнення та посилань на норми, чим фактично ототожнив правову підставу звільнення з викладом обставин справи.
Посилання відповідачів на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 480/8900/20 щодо окремих дефектів форми рішення суб`єкта владних повноважень, колегія суддів відхиляє: відсутність викладу обставин і мотивів обрання виду стягнення є не дефектом форми, а відсутністю обов`язкового змістового елемента рішення, без якого неможливо перевірити ані правильність юридичної кваліфікації, ані пропорційність обраного стягнення. Це набуває особливої ваги з огляду на те, що Комісія кваліфікувала суб`єктивну сторону проступку як недбалість і зафіксувала пом`якшуючі обставини – відсутність діючих стягнень і відмінну оцінку результатів службової діяльності, – проте до позивача застосовано найсуворіший, винятковий за частиною п`ятою статті 66 Закону вид стягнення. Таким чином, довід апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованим.
Щодо доводу апелянта про порушення принципу диспозитивності колегія суддів зазначає таке.
Довід про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог є безпідставним: перевірка рішення суб`єкта владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України охоплює перевірку його обґрунтованості, а тому дослідження питання про наявність дисциплінарного проступку є складовою предмета доказування і виходом за межі позовних вимог не є.
Водночас довід апелянта про те, що він не зобов`язаний був надавати докази на спростування висновку Комісії, є обґрунтованим. Суд першої інстанції побудував висновок на тому, що стороною позивача не спростовано вчинення дисциплінарного проступку і що доказів на обґрунтування відсутності порушення Присяги позивач суду не надав. Таке розподілення тягаря доказування суперечить частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов`язок доведення правомірності рішення покладено на відповідача.
У постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 812/831/16 Верховний Суд зазначив: "недоведеність хоча б одного з вищевказаних елементів виключає наявність дисциплінарного проступку". Там само Верховний Суд вказав, що обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку лежить саме на роботодавцеві. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 140/2819/19 і у постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 520/5107/22.
Відповідачі, на яких лежав обов`язок доведення правомірності своїх рішень, доказів, що підтверджують усі елементи складу дисциплінарного проступку, до суду не подали, а суд першої інстанції наявність такого складу не перевіряв, обмежившись констатацією того, що позивач його не спростував. А отже, довід апеляційної скарги в цій частині підтвердився.
Щодо доводу апелянта про неправильну оцінку доказів повідомлення колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Згідно з частиною четвертою цієї статті учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. За частиною п`ятою цієї статті, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Єдиними доказами надсилання позивачу запрошення на засідання Комісії 06 березня 2023 року є протокол про доведення інформації до відома державного службовця від 28 лютого 2023 року і додані до нього паперові копії знімків екрана засобу телекомунікаційного зв`язку. Витребувані судом апеляційної інстанції оригінали електронних доказів не надані, а тому за приписами частини п`ятої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України ці паперові копії врахуванню не підлягають. Ані Комісія, ані Національне агентство України з питань державної служби про наявність оригіналів у себе чи в іншої особи не зазначили, як того вимагає частина четверта статті 99 цього Кодексу.
Відповідь Комісії від 19 серпня 2026 року предмета витребування не стосується. Суд витребовував не протоколи від 28 лютого 2023 року і від 13 березня 2023 року, паперовий характер яких сумніву не викликає, а самі повідомлення в електронній (цифровій) формі, копії знімків екрана яких до цих протоколів додано. Питання про наявність або відсутність таких повідомлень Комісія не вирішила, а посилання на передання паперової дисциплінарної справи до служби управління персоналом його не знімає: оригінал електронного доказу зберігається засобами, за допомогою яких повідомлення надіслано, а не в паперовій справі. Завірення паперових копій знімків екрана посадовою особою вимог частин третьої і четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України не замінює.
Посилання Національного агентства України з питань державної служби на те, що витребувані докази ним не створювались, спростовується змістом тієї самої заяви: неможливість виконання ухвали обґрунтована недоступністю відомостей саме з поштового сервера Національного агентства. Протоколи від 28 лютого 2023 року і від 13 березня 2023 року складені за адресою: м. Київ, вул. Прорізна, 15, а копії знімків екрана завірені головним спеціалістом Управління забезпечення діяльності Комісії з питань вищого корпусу державної служби.
Колегія суддів окремо враховує хронологію втрати доказів. Клопотання про витребування оригіналів позивач заявив 29 жовтня 2023 року, рішення у справі ухвалено 28 листопада 2025 року, тоді як вихід з ладу поштового сервера задокументовано 10 лютого 2026 року. Отже, на кожен із цих моментів витребувані докази існували і були доступні, а неможливість їх дослідження настала внаслідок того, що клопотання позивача задоволене не було. Оскільки обов`язок доведення правомірності рішення покладено на відповідача, наслідки неможливості дослідити докази, якими відповідачі обґрунтовували дотримання процедури, покладаються на них, а не на позивача.
Сумнів позивача у відповідності паперових копій оригіналам не є абстрактним. У матеріалах справи адреса електронної пошти отримувача відтворена двома різними написаннями, що відрізняються четвертим знаком: RNB02008@gmail.com і RNBO2008@gmail.com. Позивачу належить адреса RNBO2008@gmail.com, зазначена ним в особовій картці державного службовця № 563 та у всіх заявах по суті справи. Саме з цієї адреси позивач отримав лист від 13 березня 2023 року, отримання якого він визнає, і саме на неї відповіді не надійшло стосовно запрошення від 28 лютого 2023 року. Крім того, на паперових копіях знімків екрана відсутній номер абонента-отримувача, тоді як пунктом 4 Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1042, передбачено, що протокол повинен містити контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію, і додатки, що підтверджують факт надіслання.
Твердження суду першої інстанції про зазначення позивачем недостовірної адреси проживання доказами не підтверджене: пункт 6 особової картки державного службовця № 563 заповнено машинописним способом, тоді як пунктом 2 наказу Національного агентства України з питань державної служби від 19 травня 2020 року № 77-2020 "Про затвердження форми Особової картки державного службовця" передбачено, що відомості, зазначені у пунктах 1-10 Особової картки, заповнює державний службовець. Оприлюднення оголошень про засідання Комісії на офіційних вебсайтах Кабінету Міністрів України та Національного агентства України з питань державної служби способом доведення інформації до відома державного службовця за статтею 9-1 Закону України "Про державну службу" не є і надсилання персонального повідомлення не замінює. Таким чином, довід апеляційної скарги про неналежність доказів повідомлення позивача про засідання Комісії 06 березня 2023 року знайшов підтвердження.
Щодо доводу апелянта про порушення п`ятиденного строку повідомлення колегія суддів зазначає, що пункт 32 Порядку № 1039 визначає момент здійснення повідомлення, а стаття 9-1 Закону України "Про державну службу" встановлює презумпцію доведення інформації на п`ятий календарний день з моменту відправлення, яка застосовується за відсутності доказів фактичного отримання в інший строк. Ця презумпція не подовжує строку, встановленого пунктом 32 Порядку № 1039, а тому сам лише розрахунок, наведений апелянтом, самостійною підставою для висновку про порушення процедури не є. У цій частині доводи апеляційної скарги відхиляються.
Щодо доводу апелянта про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів колегія суддів зазначає, що це клопотання, заявлене в суді першої інстанції 29 жовтня 2023 року, стосувалося обставини, яка входить до предмета доказування; у судовому засіданні 27 березня 2025 року за участю представника позивача в його задоволенні відмовлено протокольно, а мотивів такої відмови оскаржуване рішення не містить. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів до переліку ухвал, які підлягають окремому оскарженню за статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України, не входить, а заперечення проти неї включаються до апеляційної скарги, що апелянт і зробив. Клопотання задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 11 серпня 2026 року, наслідки чого оцінені вище. Довід апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованим.
Таким чином, дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_2 здійснено за відсутності належних доказів його повідомлення про засідання Комісії, з позбавленням його права на ознайомлення з усіма матеріалами дисциплінарної справи перед прийняттям рішення про накладення стягнення і без отримання суб`єктом призначення письмових пояснень, а рішення про накладення стягнення прийнято в період тимчасової непрацездатності позивача, поза межами десятиденного строку і без наведення обставин справи, юридичної кваліфікації проступку та мотивів обрання виняткового виду стягнення. Ці порушення в сукупності не є формальними: вони позбавили позивача можливості знати зміст обвинувачення і бути вислуханим, тобто торкнулися самої суті права на захист у дисциплінарному провадженні, а недоведеність складу проступку відповідачами робить неможливим висновок про правомірність звільнення.
А отже, розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р є протиправним і підлягає скасуванню, а разом з ним підлягає скасуванню і наказ Державної митної служби України від 27 березня 2023 року № 211-о, виданий виключно на виконання цього розпорядження.
Щодо позовної вимоги про скасування пропозиції Комісії з питань вищого корпусу державної служби від 06 березня 2023 року колегія суддів зазначає таке. За частиною десятою статті 69 Закону України "Про державну службу" результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення. Пропозиція є проміжним актом дисциплінарного провадження, самостійно прав і обов`язків державного службовця не змінює і правових наслідків для нього без рішення суб`єкта призначення не породжує, а тому самостійним предметом оскарження бути не може. Її зміст оцінений колегією суддів у межах перевірки правомірності розпорядження № 245-р. У задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.
Щодо способу захисту порушеного права колегія суддів зазначає таке. Порядку поновлення особи на посаді Закон України "Про державну службу" не визначає, а за частиною першою статті 5 цього Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір; при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позов подано 23 квітня 2023 року, провадження у справі відкрито 03 липня 2023 року, а рішення суду першої інстанції ухвалено 28 листопада 2025 року. Обставин, які свідчили б про те, що тривалість розгляду справи зумовлена поведінкою позивача, матеріали справи не містять, а тому середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу.
Визначаючи межі цього періоду, колегія суддів виходить з правової природи виплати. У постанові від 11 жовтня 2024 року у справі № 520/5147/19 Верховний Суд зазначив: "вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (зокрема, незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі". Там само Верховний Суд розмежував середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України стягується одночасно з ухваленням рішення про поновлення, і середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, який за статтею 236 цього Кодексу стягується за період затримки виконання і межами цього спору не охоплюється.
Оскільки поновлення позивача на посаді здійснюється цією постановою, період вимушеного прогулу починається 28 березня 2023 року, тобто наступного дня після визначеної Державною митною службою України дати звільнення, і завершується 03 листопада 2026 року – днем ухвалення цієї постанови. Середній заробіток підлягає стягненню з Державної митної служби України як органу, в якому позивач обіймав посаду, і обчислюється за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за два календарні місяці роботи, що передували звільненню. Середньоденний заробіток позивача становить 2254,50 грн; кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу з 28 березня 2023 року по 03 листопада 2026 року становить 941 дні; сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 2121484,50 грн і підлягає стягненню з Державної митної служби України як органу, у якому позивач обіймав посаду.
Права позивача на проходження державної служби порушені Кабінетом Міністрів України прийняттям розпорядження від 24 березня 2023 року № 245-р і Державною митною службою України виданням наказу від 27 березня 2023 року № 211-о.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 99, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р "Про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника Голови Державної митної служби України".
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної митної служби України від 27 березня 2023 року № 211-о "Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 245-р".
Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника Голови Державної митної служби України з 28 березня 2023 року.
Стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 березня 2023 року по 03 листопада 2026 року у розмірі 2121484,50 грн (два мільйони сто двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят чотири грн 50 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(повний текст постанови суду виготовлено 05 листопада 2026 року)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua