Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №640/15587/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №640/15587/21

Суддя: Черпак Юрій Кононович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/15587/21 Головуючий у 1-й інстанції: Конишева О.В.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Кислухо Д.О.,

представника позивача адвоката Муштей Л.Ю.,

представника відповідача Ліщук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент БТС Девелопмент» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фундамент БТС Девелопмент» (далі – позивач/ТОВ «Фундамент БТС Девелопмент») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі – відповідач/апелянт/ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 09 березня 2021 року № 00182380702, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2020 року на 1 977 657, 00 грн;

- від 26 травня 2021 року № 004056707-02, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 288 051, 00 грн, з яких 1 030 441, 00 грн - за основним податковим зобов`язанням та 257 610, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ», внаслідок чого безпідставно зменшено від`ємне значення податку на додану вартість та збільшено суму грошового зобов`язання з цього податку. Господарські операції із вказаними контрагентами здійснювалися в межах договору генерального підряду від 02 травня 2019 року № 10 та договору від 01 жовтня 2020 року про зміну генерального підрядника, мали реальний характер і підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, платіжними документами, банківськими виписками та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними. Придбані будівельні роботи оплачені позивачем, відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 151 «Капітальне будівництво» та безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю. Висновки контролюючого органу про неможливість виконання будівельних робіт через недостатню кількість працівників у підрядних і субпідрядних організацій, відсутність відомостей про залучення субпідрядників у відповідних актах та журналах виконання робіт, а також розбіжності між обсягами робіт, задекларованими генеральними підрядниками та їхніми контрагентами, ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені належними доказами. При цьому частина робіт виконувалася субпідрядними організаціями в попередніх звітних періодах, а в подальшому включалася до актів виконаних робіт генеральних підрядників, що пояснює встановлені податковим органом розбіжності. Крім того, чинним законодавством не передбачено обов`язку зазначати в актах приймання виконаних будівельних робіт відомості про залучених субпідрядників, а наявність однакових найменувань окремих робіт не свідчить про їх дублювання, оскільки такі роботи відрізнялися за обсягами, строками та місцем виконання в межах об`єкта будівництва. Висновки акта перевірки переважно сформовані на підставі аналізу інформаційних баз контролюючого органу без належного дослідження первинних документів контрагентів та фактичних обставин виконання будівельних робіт. Водночас платник податків не зобов`язаний контролювати дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з можливими порушеннями з їхнього боку за умови реального здійснення господарських операцій. За таких обставин відповідач не довів факту порушення ним вимог податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ дана справа отримана Запорізьким окружним адміністративним судом.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року позов ТОВ «Фундамент БТС Девелопмент» задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 09 березня 2021 року № 00182380702.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2021 року № 004056707-02.

Стягнуто на користь ТОВ «Фундамент БТС Девелопмент» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 700, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» інвестиційні договори передбачають зобов`язання позивача за рахунок коштів інвестора здійснити будівництво об`єктів нерухомості та після введення їх в експлуатацію передати відповідні об`єкти інвестору. Оскільки зазначені договори укладені на строк понад один рік, не передбачають поетапного здавання виконаних робіт, а результатом їх виконання є передача об`єктів інвестування, суд дійшов висновку про поширення на такі правовідносини положень пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, відповідно до якого датою виникнення податкових зобов`язань за довгостроковими договорами є дата фактичної передачі результатів робіт. Відтак позивач не був зобов`язаний нараховувати податкові зобов`язання та складати податкові накладні на дату отримання коштів від інвестора. Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» суд зазначив, що їх реальність підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема договорами генерального підряду, актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, платіжними документами, банківськими виписками та зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними. При цьому виконані будівельні роботи були оплачені позивачем, відображені в бухгалтерському обліку на рахунку 151 «Капітальне будівництво» та безпосередньо пов`язані з його господарською діяльністю. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи контролюючого органу щодо неможливості виконання спірних будівельних робіт у зв`язку з недостатньою кількістю працівників у підрядних та субпідрядних організацій, відсутністю відомостей про залучення субпідрядників у відповідних актах і журналах виконання робіт, а також розбіжностями між обсягами робіт, задекларованими генеральними підрядниками та їхніми контрагентами. Суд зауважив, що законодавством не передбачено обов`язку зазначати в актах приймання виконаних будівельних робіт інформацію про залучених субпідрядників, а наявність однакових найменувань окремих робіт не свідчить про їх дублювання, оскільки такі роботи відрізнялися за обсягами, строками та місцем виконання. Крім того, встановлені податковим органом розбіжності у вартості робіт пояснюються тим, що частина будівельних робіт виконувалася субпідрядними організаціями в попередніх звітних періодах, а в подальшому включалася до актів виконаних робіт генеральних підрядників, складених у періоді, що перевірявся. Водночас суд звернув увагу, що висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій ґрунтуються переважно на аналізі податкової звітності та інформаційних баз даних без належного дослідження первинних документів контрагентів і фактичних обставин виконання будівельних робіт. При цьому податкова інформація щодо діяльності контрагентів та можливих порушень з їхнього боку сама по собі не є достатнім доказом нереальності господарських операцій, а право добросовісного платника податків на формування податкового кредиту не може ставитися в залежність від дотримання податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання. Крім того, суд урахував надані позивачем фото- та відеоматеріали, які підтверджують здійснення будівельних робіт у відповідні періоди, а також сертифікат від 18 березня 2024 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомості, що свідчить про фактичне завершення будівництва. Отже, господарські операції позивача з відповідними контрагентами мали реальний характер, підтверджені належними первинними документами та здійснювалися з метою провадження господарської діяльності, натомість контролюючим органом не доведено обставин, які б свідчили про їх фіктивність або неправомірність формування позивачем податкового кредиту.

В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначило, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки доводам контролюючого органу щодо встановлених перевіркою порушень податкового законодавства. Позивачем безпідставно не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суми коштів, отриманих від ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» за інвестиційними договорами, предметом яких є передача майнових прав на об`єкти нерухомості. Такі договори не відповідають ознакам довгострокових договорів у розумінні пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, а тому датою виникнення податкових зобов`язань відповідно до пункту 187.1 цієї статті є дата отримання коштів від інвестора. При цьому позивачем не забезпечено ведення бухгалтерського обліку отриманих від ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» коштів у розрізі окремих договорів та об`єктів інвестування, тоді як за аналогічними операціями з фізичними особами податкові зобов`язання нараховувалися. Крім того, ГУ ДПС у м. Києві наполягає на нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ», оскільки встановлені під час перевірки обставини свідчать про відсутність у зазначених контрагентів достатніх трудових і матеріально-технічних ресурсів для виконання задекларованих обсягів будівельних робіт. Зокрема, апелянт звертає увагу на відсутність в актах приймання виконаних будівельних робіт відомостей про залучення субпідрядних організацій, непідтвердження їх участі відомостями податкової звітності та Єдиного реєстру податкових накладних, а також на розбіжності між вартістю робіт, відображених генеральними підрядниками, та обсягами послуг, задекларованих їхніми контрагентами. Окремо зазначає, що для виконання робіт, відображених в акті ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» за листопад 2020 року, працівник цього підприємства мав би працювати понад 22 години щоденно, що свідчить про неможливість фактичного виконання таких робіт. Посилаючись на положення статей 44, 198, 201 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», апелянт наголосив, що належне документальне оформлення господарських операцій саме по собі не є безумовною підставою для формування податкового кредиту за відсутності їх фактичного здійснення. На підтвердження своєї позиції посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 826/12509/18 щодо необхідності врахування реальної можливості виконання господарських операцій з огляду на наявні трудові та матеріальні ресурси. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та доводам відповідача, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фундамент БТС Девелопмент» заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зазначає, що укладені з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» інвестиційні договори передбачають здійснення будівництва об`єктів нерухомості за рахунок коштів інвестора з подальшою передачею йому відповідних об`єктів після введення їх в експлуатацію. Оскільки зазначені договори укладені на строк понад один рік та не передбачають поетапного здавання виконаних робіт, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 187.9 статті 187 Податкового кодексу України, відповідно до яких податкові зобов`язання виникають на дату фактичної передачі результатів робіт, а не на дату отримання коштів від інвестора. На підтвердження своєї позиції позивач також послався на індивідуальні податкові консультації ДПС від 27 серпня 2019 року № 4004/6/99-99-15-03-02-15/ІПК та від 16 березня 2018 року № 1057/6/99-99-15-03-02-15/ІПК. Щодо господарських операцій з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» позивач наголошує, що фактичне виконання будівельних робіт підтверджується договорами генерального підряду, актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, платіжними документами та зареєстрованими податковими накладними. При цьому відсутність в актах виконаних робіт відомостей про залучення субпідрядних організацій, а також недостатня кількість трудових ресурсів у підрядників самі по собі не свідчать про нереальність відповідних господарських операцій. Встановлені податковим органом розбіжності між вартістю робіт генеральних підрядників та обсягами послуг, задекларованими їхніми контрагентами, пояснюються виконанням частини будівельних робіт у попередніх звітних періодах із подальшим їх включенням до актів, складених у періоді, що перевірявся. Висновки контролюючого органу про неможливість виконання спірних робіт ґрунтуються переважно на аналізі податкової інформації та вибірковому дослідженні документації без належної перевірки первинних документів контрагентів і фактичних обставин здійснення господарських операцій. Водночас платник податків не зобов`язаний контролювати дотримання податкового законодавства своїми контрагентами та не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з можливими порушеннями з їхнього боку за умови реального здійснення господарських операцій. На підтвердження фактичного виконання будівельних робіт позивач посилався на фото- та відеоматеріали з камер спостереження за будівництвом, а також на сертифікат від 18 березня 2024 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомості за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1. Зазначені докази у сукупності з первинними документами підтверджують реальний характер господарських операцій, тоді як контролюючим органом не доведено протилежного.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що на підставі направлень від 20 січня 2021 року № 814/26-15-07-02-01, від 20 січня 2021 № 813/26-15-07-02-01, від 20 січня 2021 року № 1852/26-15-07-02-01 та наказу ГУ ДПС у м. Києві від 20 січня 2021 року № 558-п, на підставі підпункту 191.1.6 пункту 191.1 статті 191, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за листопад 2020 року, яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах за серпень, вересень, жовтень 2020 року.

Копію наказу ГУ ДПС м. Києва від 20 січня 2021 року № 558-п вручено 21 січня 2021 року директору ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» Бєлашу Віталію Вікторовичу.

З направленням від 20 січня 2021 року № 814/26-15-07-02-01, від 20 січня 2021 року № 813/26-15-07-02-01, від 20 січня 2021 року № 1852/26-15-07-02-01 на право проведення перевірки ознайомлено під підпис директора ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» Бєлаша Віталія Вікторовича.

Копію наказу ГУ ДПС м. Києва про продовження перевірки від 22 січня 2021 року № 634-п вручено 26 січня 2021 року під розписку директору підприємства Бєлашу Віталію Вікторовичу.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 04 лютого 2021 року № 9858/26-15-07-02- 01-17/42075754 та встановлено порушення:

- пункту 44.1, статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 201.1, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на суму 4077664 грн, в т.ч. за: серпень 2020 року у розмірі 875 724 грн; вересень 2020 року в розмірі 1 024 378 грн; жовтень 2020 року в розмірі 1 147 121 грн; листопад 2020 року в розмірі 1 030 441 гривень;

- завищено від`ємне значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 1 977 657 грн в т.ч. за: листопад 2020 року на суму 1 977 657 гривень.

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 201.1, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-УІ зі змінами та доповненнями в частині відсутності реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 1 609 677 грн в т.ч. за: за серпень 2020 року на суму 83 333 грн; за вересень 2020 року на суму 456 667 грн; за жовтень 2020 року на суму 786 344 грн; за листопад 2020 року на суму 283 333 гривень.

Зі змісту акта перевірки від 04 лютого 2021 року № 9858/26-15-07-02-01-17/42075754 слідує, що підставою для висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства стали, зокрема, обставини здійснення господарських операцій з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО», ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ».

Контролюючим органом встановлено, що між ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» укладено інвестиційні договори від 17 грудня 2019 року № 1.С3.8НП, № 1.С3.9НП, № 2.С4.10НП та від 02 березня 2020 року № 2.С4.11НП, № 3.С5.12НП, № 3.С5.13НП, відповідно до яких позивач зобов`язався за рахунок коштів інвестора здійснити будівництво об`єктів інвестування та після введення їх в експлуатацію передати відповідні об`єкти інвестору.

Відповідно до пункту 1.1 зазначених інвестиційних договорів ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ», іменоване у договорах Підприємством, зобов`язалося за обумовлену ціну, за рахунок коштів ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» як Інвестора, відповідно до затвердженої у встановленому порядку проєктної документації здійснити будівництво об`єкта нерухомості та після введення його в експлуатацію передати визначену договорами частину об`єкта будівництва (об`єкт інвестування) Інвестору в порядку та на умовах, передбачених договорами.

Згідно з пунктом 1.2 договорів об`єктом будівництва визначено багатоквартирні житлові будинки із вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1, а також інженерно-технічні споруди, безпосередньо пов`язані з їх будівництвом. Проєктна документація на будівництво зазначеного об`єкта пройшла відповідну експертизу, а виконання будівельних робіт здійснювалося на підставі дозволу від 14 листопада 2019 року № 113193182662.

Пунктом 1.3 договорів передбачено, що характеристики об`єкта інвестування, який підлягає передачі Інвестору, зокрема кількість приміщень, їх площа та розташування, визначаються в додатку № 1 до кожного договору, який є його невід`ємною частиною. Водночас відповідно до пункту 1.6 договорів проєкт об`єкта інвестування викладається в додатку № 2.

Згідно із зазначеними додатками предметом інвестування є вбудовані нежитлові приміщення, призначені для розміщення магазинів непродовольчих товарів, розташовані на першому поверсі відповідних секцій об`єкта будівництва. Загальна проєктна площа приміщень за шістьма договорами становить 795,58 кв. м.

Відповідно до пункту 1.4 договорів сторони визначили їх правову природу як інвестиційних договорів у будівництві, укладених відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність».

В пункті 1.5 інвестиційних договорів сторони погодили орієнтовні строки введення об`єктів будівництва в експлуатацію. Зокрема, за договорами від 17 грудня 2019 року № 1.С3.8НП та № 1.С3.9НП таким строком визначено IV квартал 2021 року, тоді як за договором від 17 грудня 2019 року № 2.С4.10НП та договорами від 02 березня 2020 року № 2.С4.11НП, № 3.С5.12НП і № 3.С5.13НП - II квартал 2022 року. При цьому умовами договорів передбачено можливість зміни зазначених строків введення об`єктів будівництва в експлуатацію.

Пунктом 2.1.1 договорів визначено вартість одного квадратного метра проєктної площі об`єкта інвестування в розмірі 18 500 грн, у тому числі ПДВ, а пунктом 2.2 - загальну вартість відповідного об`єкта інвестування залежно від його проєктної площі. Загальна договірна вартість об`єктів інвестування за шістьма договорами становить 14 718 230 грн, у тому числі ПДВ.

Відповідно до пунктів 2.5– 2.7 договорів Інвестор здійснює фінансування будівництва шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Підприємства. При цьому передбачено можливість здійснення оплати одним або декількома платежами, а повна вартість об`єкта інвестування повинна бути сплачена Інвестором не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Сторони також передбачили можливість погодження поетапного графіка внесення інвестиційних платежів.

Згідно з пунктом 3.1 договорів у побудованих об`єктах інвестування передбачено виконання загальнобудівельних робіт, установлення вхідних дверей, засклення вікон, облаштування передбаченої проєктом системи опалення, систем водопостачання, каналізації та електропостачання, а також установлення відповідних приладів обліку.

Пунктом 3.2 договорів встановлено, що протягом п`ятнадцяти календарних днів із моменту оформлення акта про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію Підприємство зобов`язане повідомити Інвестора про готовність об`єкта інвестування до передачі та визначити дату його огляду і приймання-передачі.

Відповідно до пункту 3.3 договорів приймання-передача об`єкта інвестування здійснюється протягом календарного місяця після оформлення акта про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та оформлюється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Згідно з пунктом 6.1 договорів вони набувають чинності з моменту підписання сторонами та діють до повного виконання ними своїх зобов`язань.

Під час перевірки контролюючим органом встановлено, що позивач отримував кошти за договорами купівлі-продажу майнових прав та інвестиційними договорами, які відображалися в бухгалтерському обліку на рахунку 681 «Розрахунки за авансами отриманими».

Відповідно до досліджених контролюючим органом банківських виписок позивачем отримано від фізичних осіб та ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» за договорами купівлі-продажу майнових прав кошти на загальну суму 25 977 070, 25 грн. Станом на 30 листопада 2020 року за даними бухгалтерського обліку позивача на рахунку 681 «Розрахунки за авансами отриманими» обліковувалася кредиторська заборгованість у розмірі 45 203 309, 96 грн.

При цьому, за висновками контролюючого органу, позивач не нараховував податкові зобов`язання з ПДВ на суми коштів, отриманих від ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО», посилаючись на положення пункту 187.9 статті 187 ПК України, оскільки вважав укладені інвестиційні договори довгостроковими. Натомість податковий орган кваліфікував відповідні операції як постачання майнових прав на об`єкти нерухомості, за якими податкові зобов`язання виникають відповідно до правила першої події, встановленого пунктом 187.1 статті 187 ПК України.

Крім того, перевіркою досліджувалися господарські операції позивача з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2», з яким 02 травня 2019 року укладено договір генерального підряду № 10 на виконання будівельних робіт із будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1. На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надавалися акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, платіжні документи та податкові накладні.

Водночас 01 жовтня 2020 року між ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» укладено договір про внесення змін до договору генерального підряду від 02 травня 2019 року № 10, відповідно до якого ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» прийняло на себе права та обов`язки генерального підрядника за вказаним договором.

За результатами аналізу наданих до перевірки документів, податкової звітності та відомостей Єдиного реєстру податкових накладних контролюючий орган дійшов висновку про неможливість фактичного виконання ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» задекларованих обсягів будівельних робіт, посилаючись на недостатність трудових і матеріально-технічних ресурсів, відсутність документального підтвердження залучення субпідрядних організацій, а також розбіжності між обсягами робіт, зазначеними в актах генеральних підрядників, і послугами, задекларованими їхніми контрагентами.

Зокрема, контролюючим органом зазначено, що за актами виконаних робіт за серпень та жовтень 2020 року ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» відображено виконання будівельних робіт на суму 6 196 643, 15 грн, тоді як його контрагентами задекларовано постачання послуг на суму 4 369 670, 80 грн. Аналогічно за листопад 2020 року ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» відображено виконання будівельних робіт на суму 8 117 018 грн без ПДВ, тоді як його контрагентами задекларовано постачання послуг на суму 4 752 452 грн без ПДВ. На підставі зазначених обставин контролюючий орган поставив під сумнів реальність відповідних господарських операцій та правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» від 09 березня 2021 року № 00182390702, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 5 097 080, 00 грн, з яких на 4 077 664, 00 грн за основним платежем та на 1 019 416, 00 грн за штрафними санкціями;

- форми «В4» від 09 березня 2021 року № 00182380702, яким зменшено від`ємне значення податку на додану вартість - за період листопад 2020 року у сумі 1 977 657, 00 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 09 березня 2021 року № 00182390702 та № 00182380702, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України.

За результатами розгляду скарги ДПС України винесено рішення про результати розгляду скарги від 21 травня 2021 року № 11408/6/99-00-06-01-02-06, яким скасовано податкове повідомлення- рішення від 09 березня 2021 року № 00182390702 у частині визначення грошового зобов`язання за серпень, вересень, жовтень 2020 року та у відповідній частині штрафні санкції, в іншій частині податкове повідомлення-рішення та ППР ГУ ДПС у м. Києві від 09 березня 2021 року № 00182380702 залишено без змін, а скаргу ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» задоволено частково.

На виконання рішення ДПС України від 21 травня 2021 року № 11408/6/99-00-06-01-02-06 ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2021 року № 004056707-02, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 288 051 грн, з яких 1 030 441 грн - за основним платежем та 257 610 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Таким чином, у зв`язку зі зменшенням за результатами адміністративного оскарження суми грошового зобов`язання та прийняттям нового податкового повідомлення-рішення первісне податкове повідомлення-рішення від 09 березня 2021 року № 00182390702 відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 та пункту 60.4 статті 60 ПК України вважається відкликаним з дня отримання платником податків нового податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов`язання.

Отже, предметом оскарження у цій справі є податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09 березня 2021 року № 00182380702 та від 26 травня 2021 року № 004056707-02.

Вважаючи ці податкові повідомлення-рішення протиправними, підприємство звернулося до суду з цим позовом.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, формування податкового кредиту, обчислення від`ємного значення цього податку та правомірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачанням послуг є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

За загальним правилом, установленим пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів або послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбулася будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця чи замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів або послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт їх постачання.

Водночас зазначене загальне правило має винятки, безпосередньо встановлені положеннями статті 187 ПК України, зокрема щодо визначення дати виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів.

Так, відповідно до пункту 187.9 статті 187 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов`язань виконавця довгострокових договорів (контрактів) є дата фактичної передачі виконавцем результатів робіт за такими договорами (контрактами).

Для цілей цього пункту довгостроковий договір (контракт) - це будь-який договір на виготовлення товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, які укладені на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапного їх здавання.

Отже, застосування спеціального правила, визначеного пунктом 187.9 статті 187 ПК України, залежить не виключно від найменування укладеного договору чи строку його дії, а від фактичного змісту зобов`язань сторін, характеру результату, який має бути створений у процесі виконання договору, тривалості технологічного циклу його виготовлення та наявності або відсутності поетапного здавання такого результату замовнику.

Саме з урахуванням наведених положень податкового законодавства колегія суддів надає оцінку доводам апеляційної скарги щодо неправомірного, на думку контролюючого органу, застосування позивачем пункту 187.9 статті 187 ПК України до операцій за інвестиційними договорами з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО».

З матеріалів справи та акту перевірки слідує, що між ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ» та ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» укладено шість інвестиційних договорів від 17 грудня 2019 року та 02 березня 2020 року, предметом яких є здійснення позивачем за рахунок коштів інвестора будівництва визначених договорами об`єктів нерухомості з їх подальшою передачею інвестору після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію.

За умовами зазначених договорів позивач взяв на себе зобов`язання відповідно до затвердженої проєктної документації здійснити будівництво об`єктів інвестування, а інвестор - забезпечити фінансування такого будівництва шляхом перерахування коштів на рахунок підприємства.

Відповідно до пунктів 1.2 та 1.3 інвестиційних договорів об`єктом будівництва визначено багатоквартирні житлові будинки із вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1, а характеристики конкретних об`єктів інвестування, які підлягають передачі інвестору, зокрема їх кількість, площа та розташування, визначені у додатках № 1 до відповідних договорів.

Зі змісту зазначених додатків вбачається, що предметом інвестування за укладеними з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» договорами є нежитлові приміщення, призначені для розміщення магазинів непродовольчих товарів, які входять до складу відповідних багатоквартирних житлових будинків.

Відповідно до пункту 1.5 договорів сторонами погоджено орієнтовні строки введення об`єктів будівництва в експлуатацію. Так, за договорами від 17 грудня 2019 року № 1.С3.8НП та № 1.С3.9НП таким строком визначено IV квартал 2021 року, тоді як за договором від 17 грудня 2019 року № 2.С4.10НП та договорами від 02 березня 2020 року № 2.С4.11НП, № 3.С5.12НП і № 3.С5.13НП - II квартал 2022 року. При цьому умовами договорів передбачено можливість зміни орієнтовних строків прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію.

Пунктами 2.7 та 2.8 договорів передбачено можливість здійснення інвестором оплати вартості об`єктів інвестування одним або декількома платежами, у тому числі відповідно до погодженого сторонами поетапного графіка. Водночас зазначені положення регулюють порядок проведення розрахунків та не передбачають передачі інвестору окремих результатів будівельних робіт або частин об`єктів інвестування пропорційно здійсненим платежам.

Натомість відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 договорів позивач зобов`язаний протягом п`ятнадцяти календарних днів після оформлення акта про прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію повідомити інвестора про готовність об`єкта інвестування до передачі, а саме приймання-передача такого об`єкта здійснюється протягом календарного місяця після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та оформлюється відповідним актом приймання-передачі.

У судовому засіданні представник позивача, обґрунтовуючи застосування пункту 187.9 статті 187 ПК України, додатково звернула увагу на нежитлове призначення об`єктів інвестування, визначених додатками до договорів, та на те, що їх передача інвестору передбачена після завершення будівництва.

Оцінюючи зазначені обставини, колегія суддів зауважує, що нежитлове призначення об`єктів інвестування підтверджується умовами договорів та додатками до них. Водночас ця обставина сама по собі не є достатньою підставою для застосування пункту 187.9 статті 187 ПК України, оскільки визначальним є фактичний зміст договірних зобов`язань, тривалість технологічного циклу створення відповідних об`єктів та відсутність поетапного здавання результатів робіт.

Разом із тим установлені договорами умови щодо здійснення будівництва, строків його завершення та порядку приймання-передачі об`єктів інвестування свідчать про те, що сторони пов`язували виконання позивачем основного зобов`язання зі створенням відповідних об`єктів нерухомості та їх подальшою передачею інвестору після прийняття будівництва в експлуатацію, а не з передачею окремих результатів виконання договорів після здійснення кожного інвестиційного платежу.

Таким чином, з установлених судами обставин вбачається, що виконання зазначених договорів було пов`язане зі здійсненням комплексу будівельних робіт, результатом яких мало стати створення визначених об`єктів нерухомості, а не лише оформлення окремої операції з відчуження вже наявного майна.

Колегія суддів враховує, що правова природа інвестиційного договору визначається насамперед сукупністю прав та обов`язків його сторін, а не виключно назвою договору чи використанням у ньому терміна «майнові права».

Передбачена умовами договору подальша передача інвестору майнових прав на об`єкт нерухомості не виключає необхідності встановлення того, які саме дії повинен вчинити забудовник для досягнення обумовленого сторонами результату, коли цей результат підлягає передачі інвестору та чи передбачено договором його поетапне здавання.

У спірних правовідносинах обов`язок позивача не обмежувався передачею майнових прав як самостійного результату виконання договору, оскільки за встановленими судом умовами договорів позивач зобов`язався здійснити будівництво об`єктів інвестування та передати їх інвестору після завершення будівництва.

При цьому матеріали справи не містять установлених контролюючим органом обставин, які б свідчили про передбачене відповідними договорами поетапне здавання результатів робіт чи фактичну передачу інвестору окремих завершених результатів виконання договорів у перевірених звітних періодах.

Слід зазначити, що для застосування пункту 187.9 статті 187 ПК України недостатньо самого лише факту укладення договору на строк понад один рік. Необхідним є також встановлення довготривалого технологічного циклу створення відповідного результату та відсутності його поетапного здавання.

У цьому випадку зазначені ознаки підлягають оцінці в сукупності з характером будівництва, умовами договорів та встановленими обставинами їх виконання. Зокрема, предметом відповідних договорів визначено об`єкти нежитлової нерухомості у складі багатоквартирних житлових будинків, створення яких передбачало виконання комплексу взаємопов`язаних будівельних робіт відповідно до затвердженої проєктної документації. При цьому погоджені сторонами строки завершення будівництва виходили за межі одного року з моменту укладення договорів, що узгоджується з довготривалим характером відповідного будівельного процесу, хоча саме по собі не замінює встановлення тривалості його технологічного циклу.

З урахуванням встановленого змісту договірних зобов`язань, тривалості передбаченого технологічного процесу та відсутності поетапного здавання результатів робіт колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до відповідних операцій спеціального правила визначення дати виникнення податкових зобов`язань, установленого пунктом 187.9 статті 187 ПК України.

Доводи апелянта про те, що укладені з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» договори за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу майнових прав, а отже отримання за ними коштів у будь-якому випадку зумовлює виникнення податкових зобов`язань за правилом першої події, не враховують необхідності дослідження всього змісту відповідних договірних відносин.

Для спростування висновку про застосування пункту 187.9 статті 187 ПК України контролюючий орган мав навести обставини, які свідчили б про невідповідність спірних договорів установленим цією нормою ознакам, зокрема щодо відсутності довготривалого технологічного циклу або передбаченої договорами передачі результатів робіт окремими етапами.

Натомість посилання відповідача переважно зводяться до іншої правової кваліфікації договорів, без належного спростування встановлених судом першої інстанції обставин щодо характеру передбачених ними зобов`язань, тривалості будівництва та порядку передачі об`єктів інвестування.

У цьому контексті колегія суддів враховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 640/9076/21, відповідно до якого для визначення правомірності застосування пункту 187.9 статті 187 ПК України необхідно встановлювати дійсну сутність інвестиційного договору, наявність довготривалого технологічного циклу та умови передачі результатів його виконання, зокрема можливість поетапної передачі майнових прав.

Водночас у зазначеній справі Верховний Суд виходив із конкретних умов інвестиційного договору, якими було передбачено поетапну передачу інвестору майнових прав пропорційно до здійснених платежів, що підтверджувалося відповідними актами приймання-передачі. Натомість у справі, яка переглядається, встановлені судом умови договорів із ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» не передбачають такого порядку поетапної передачі результатів виконання зобов`язань.

Отже, наведений правовий висновок Верховного Суду підтверджує необхідність індивідуальної оцінки умов кожного договору та не дає підстав для автоматичного ототожнення всіх інвестиційних договорів із договорами, оподаткування операцій за якими здійснюється виключно за загальним правилом першої події.

Колегія суддів відхиляє також посилання відповідача на те, що при отриманні коштів від фізичних осіб за договорами купівлі-продажу майнових прав позивач здійснював нарахування податкових зобов`язань та складання податкових накладних.

Зазначена обставина не доводить тотожності змісту договорів, укладених із фізичними особами, та інвестиційних договорів із ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО». Порядок оподаткування кожної господарської операції визначається її фактичним змістом та відповідними умовами договору, а не способом відображення платником інших операцій у податковому обліку.

Водночас доводи апелянта щодо відсутності ведення бухгалтерського обліку отриманих від ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» коштів у розрізі окремих договорів та об`єктів інвестування не спростовують установленого характеру договірних зобов`язань і не свідчать про виникнення податкових зобов`язань саме на дату отримання відповідних коштів.

Встановлення окремих недоліків аналітичного обліку не звільняє контролюючий орган від необхідності доведення конкретного порушення правил визначення дати виникнення податкових зобов`язань з урахуванням правової природи відповідних операцій.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені апелянтом доводи не спростовують висновку суду першої інстанції про безпідставність застосування до спірних операцій із ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО» загального правила, передбаченого пунктом 187.1 статті 187 ПК України, без урахування особливостей їх оподаткування за пунктом 187.9 цієї статті.

Відповідно необґрунтованими є також висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог пунктів 201.1, 201.7 та 201.10 статті 201 ПК України внаслідок не складення та не реєстрації податкових накладних на дату отримання інвестиційних коштів.

Обов`язок платника податку скласти та зареєструвати податкову накладну пов`язується з настанням визначеної законом дати виникнення податкового зобов`язання. Тому за відсутності доведених підстав для нарахування податкових зобов`язань на відповідну дату відсутні й підстави для висновку про порушення обов`язку зі складання та реєстрації податкових накладних саме за цією подією.

Щодо висновку податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені або нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, яка відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів або послуг чи дата отримання платником податку товарів або послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів або послуг та складається із сум податку, нарахованих або сплачених платником податку у зв`язку з їх придбанням, а також придбанням, будівництвом чи спорудженням необоротних активів, у тому числі незавершених капітальних інвестицій.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас наявність належним чином оформлених первинних документів та зареєстрованих податкових накладних не звільняє суд від необхідності встановлення фактичного здійснення відповідних господарських операцій, оскільки визначальне значення для податкового обліку має реальний характер операції, а не виключно її документальне оформлення.

За змістом статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, для вирішення питання про правомірність формування податкового кредиту належить дослідити не лише формальну відповідність складених документів вимогам законодавства, а й фактичний рух активів, характер господарської діяльності платника податків, економічну мету відповідних операцій та їх відображення в бухгалтерському обліку.

Аналогічний підхід до оцінки реальності господарських операцій викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що вирішальне значення має встановлення фактичного здійснення господарської операції та підтвердження реальних змін майнового стану її учасників. При цьому недоліки діяльності контрагентів або недостовірність окремих відомостей, внесених іншими особами до первинних документів, не можуть автоматично позбавляти добросовісного платника податків права на врахування реальної господарської операції у податковому обліку.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, колегія суддів враховує, що між позивачем та ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» 02 травня 2019 року укладено договір генерального підряду № 10, предметом якого було виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1.

На виконання зазначеного договору ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» упродовж серпня-жовтня 2020 року оформлювало акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, які були підписані сторонами договору та надані контролюючому органу під час проведення перевірки.

Виконання договору також підтверджується платіжними документами щодо проведення розрахунків між сторонами, складеними та зареєстрованими податковими накладними, а також даними бухгалтерського обліку позивача.

Разом із тим контролюючий орган дійшов висновку про нереальність зазначених господарських операцій, посилаючись передусім на недостатність трудових ресурсів генерального підрядника, відсутність в окремих актах виконаних робіт відомостей про субпідрядні організації та розбіжності між обсягами робіт, відображеними генеральним підрядником, і задекларованими його контрагентами обсягами послуг.

Оцінюючи такі доводи, колегія суддів зазначає, що можливість виконання господарської операції не обмежується виключно власними трудовими та матеріально-технічними ресурсами суб`єкта господарювання.

Генеральний підрядник може організовувати виконання будівельних робіт із залученням інших суб`єктів господарювання, а тому сама по собі відсутність у нього штатних працівників у кількості, яка на думку контролюючого органу, є достатньою для виконання всіх робіт власними силами, не свідчить про неможливість їх фактичного виконання.

Для висновку про нереальність таких операцій контролюючий орган повинен встановити конкретні обставини, які виключають можливість виконання відповідних робіт як власними силами підрядника, так і із залученням інших осіб, а також надати належні докази недостовірності відомостей, відображених у первинних документах.

Проте матеріали перевірки не свідчать про належне дослідження контролюючим органом первинних документів щодо взаємовідносин ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» із залученими до будівництва субпідрядними організаціями, фактичних обсягів виконаних ними робіт та періодів їх виконання.

Висновки податкового органу у своїй основі побудовані на зіставленні даних податкової звітності та Єдиного реєстру податкових накладних без установлення обставин, які безпосередньо спростовували б виконання будівельних робіт на об`єкті позивача.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на відсутність у деяких актах приймання виконаних будівельних робіт інформації про субпідрядні організації.

Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в призначений насамперед для документального оформлення обсягів та вартості робіт, прийнятих замовником від підрядника. Відсутність у такому акті окремої інформації про осіб, яких генеральний підрядник залучав до виконання своїх зобов`язань, не свідчить про відсутність виконання відповідних робіт, якщо їх зміст, обсяг, вартість та учасники господарської операції можуть бути встановлені з інших належних доказів.

Водночас контролюючий орган не навів переконливих доказів того, що зазначені в актах роботи на відповідному об`єкті будівництва фактично не виконувалися, їхні обсяги не відповідали дійсності або позивач не отримував результатів відповідних робіт.

Не є спроможним підтвердженням таких висновків і посилання на відомості журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці та загального журналу робіт.

Зазначені документи мають власне призначення у процесі організації будівництва та забезпечення охорони праці, а тому відсутність у них окремих записів щодо залучених осіб або виконаних робіт не може без дослідження інших документів та фактичних обставин ототожнюватися з відсутністю господарської операції між замовником і генеральним підрядником.

Колегія суддів враховує також наведені контролюючим органом розбіжності між вартістю робіт, відображених ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» у серпні та жовтні 2020 року, у сумі 6 196 643, 15 грн та вартістю послуг, задекларованих його контрагентами, у сумі 4 369 670, 80 грн.

Водночас зіставлення цих показників не доводить завищення обсягів робіт, фактично виконаних генеральним підрядником.

Зазначені суми відображають операції різних рівнів договірних відносин: між генеральним підрядником і замовником, з одного боку, та між генеральним підрядником і залученими ним контрагентами - з іншого. Тому їхня відмінність без належного аналізу складу робіт, періодів їх виконання, договірної вартості та порядку приймання не є достатньою підставою для висновку про нереальність господарських операцій.

Крім того, позивачем надано пояснення щодо виконання частини робіт субпідрядними організаціями в попередніх звітних періодах із подальшим включенням таких робіт до актів генерального підрядника, складених для замовника.

Контролюючим органом не наведено належних доказів, які б спростовували таке пояснення шляхом зіставлення конкретних актів, найменувань, обсягів і періодів виконання відповідних робіт.

За таких обставин висновок про неможливість виконання ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» задекларованих обсягів будівельних робіт ґрунтується на неповному дослідженні фактичних обставин господарських операцій та не підтверджений достатніми і належними доказами.

Щодо господарських операцій позивача з ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ».

01 жовтня 2020 року між ТОВ «ФУНДАМЕНТ БТС ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» укладено договір про внесення змін до договору генерального підряду від 02 травня 2019 року № 10, відповідно до якого ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» прийняло на себе права та обов`язки генерального підрядника.

Отже, залучення зазначеного товариства до виконання будівельних робіт мало відповідну договірну підставу та здійснювалося в межах реалізації того самого будівельного проєкту.

На підтвердження виконання будівельних робіт у листопаді 2020 року позивачем надано акти приймання виконаних будівельних робіт, платіжні документи та податкові накладні.

З матеріалів справи слідує, що відповідні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивача, а суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту на підставі зареєстрованих податкових накладних.

Натомість контролюючий орган поставив під сумнів реальність цих операцій, посилаючись на недостатню кількість працівників у ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ», відсутність документального підтвердження залучення субпідрядників до окремих робіт, а також невідповідність вартості робіт, відображених у документах генерального підрядника, вартості послуг, задекларованих його контрагентами.

Зокрема, відповідач зазначив, що для виконання монтажних робіт, відображених в акті за листопад 2020 року, одному працівнику ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» необхідно було б працювати понад 22 години щоденно, починаючи з 16 листопада 2020 року.

Проте наведений розрахунок ґрунтується на припущенні про виконання всього відповідного обсягу робіт виключно власними трудовими ресурсами генерального підрядника та в межах визначеного контролюючим органом періоду.

Такий підхід не враховує можливості залучення до будівництва субпідрядних організацій, виконання окремих робіт у попередніх періодах та подальшого оформлення їх приймання генеральним підрядником і замовником.

Наведений розрахунок нормативної або необхідної тривалості робочого часу без належного встановлення фактичного складу виконавців, періодів виконання конкретних робіт та їх обсягів не є безумовним доказом відсутності господарської операції.

Крім того, з установлених обставин вбачається, що контролюючим органом не проведено повного дослідження первинних документів щодо взаємовідносин ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» із залученими контрагентами, зокрема ТОВ «ГЕО-БУД ТЕХНОЛОГІЇ», ТОВ «БУДДИЗАЙН-21», ПП «ТСМ ГРУП», ТОВ «СКФ-БУД» та ТОВ «ПСМ ІЗОЛ».

За таких обставин відомості податкової звітності цих підприємств, використані контролюючим органом для формування висновків перевірки, не можуть розглядатися відокремлено від первинних документів та інших доказів, що підтверджують або спростовують фактичне виконання будівельних робіт.

Не є визначальними також наведені апелянтом розбіжності між вартістю робіт, відображених ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» за листопад 2020 року, у сумі 8 117 018 грн без ПДВ та вартістю послуг, задекларованих його контрагентами, у сумі 4 752 452 грн без ПДВ.

Колегія суддів наголошує, що встановлення нереальності господарської операції потребує дослідження її фактичного змісту та всіх істотних обставин виконання, а не лише математичного зіставлення показників податкової звітності різних суб`єктів господарювання за окремий звітний період.

Відповідачем не наведено належного аналізу того, які саме роботи з відображених у документах генерального підрядника фактично не могли бути виконані, у чому полягає невідповідність їх конкретних обсягів фактичному стану будівництва та якими доказами підтверджується відсутність відповідних результатів робіт.

При цьому слід враховувати, що договір про зміну генерального підрядника укладений 01 жовтня 2020 року, а будівництво об`єкта здійснювалося безперервно протягом тривалого періоду, що об`єктивно зумовлювало необхідність дослідження не лише окремих документів за листопад 2020 року, а й попередніх етапів виконання відповідних робіт та особливостей їх документального приймання.

Отже, висновок про неможливість виконання ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» будівельних робіт у задекларованих обсягах не може вважатися доведеним лише на підставі наведених у акті перевірки розрахунків трудових ресурсів та відомостей податкової звітності контрагентів.

Щодо доводів апелянта про недоліки оформлення актів приймання виконаних будівельних робіт та відсутності у відповідних документах інформації про субпідрядні організації, то колегія суддів зауважує, що окремі недоліки оформлення документів не можуть бути самостійною підставою для висновку про нереальність господарської операції за умови, що з їхнього змісту та інших наявних доказів можливо достовірно встановити факт здійснення відповідної операції.

Надані позивачем акти приймання виконаних будівельних робіт містять відомості про сторони господарських операцій, зміст та обсяги будівельних робіт, їх вартість і відповідні періоди виконання.

Водночас відповідач не довів, що зазначені ним недоліки документів унеможливлюють ідентифікацію відповідних господарських операцій або свідчать про внесення до них завідомо недостовірних відомостей щодо фактично невиконаних робіт.

Не змінюють цього висновку й доводи апелянта щодо відсутності в податкових накладних контрагентів окремих відомостей про адресу виконання будівельних робіт, оскільки така адреса не належить до самостійних обов`язкових реквізитів податкової накладної, визначених пунктом 201.1 статті 201 ПК України. Водночас ідентифікація об`єкта будівництва забезпечується змістом відповідних договорів та первинних документів.

Крім того, суттєве значення для оцінки реальності спірних господарських операцій має їх економічний зміст та відображення у майновому стані позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснював будівництво багатоквартирних житлових будинків із вбудованими нежитловими приміщеннями, а придбані у ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ» будівельні роботи безпосередньо стосувалися реалізації цього проєкту.

Відповідні витрати відображені в бухгалтерському обліку позивача на рахунку 151 «Капітальне будівництво», що узгоджується з характером його господарської діяльності та цільовим призначенням придбаних робіт.

Оплата виконаних робіт підтверджується банківськими документами, а суми податку на додану вартість, включені позивачем до податкового кредиту, - зареєстрованими податковими накладними.

При цьому судом першої інстанції досліджено не лише первинні документи, складені сторонами відповідних господарських операцій, а й додаткові матеріали, які відображають фактичний процес будівництва.

Зокрема, позивачем надано фотозвіти та матеріали з камер спостереження за будівництвом у 2020 році, на яких зафіксовано хід виконання будівельних робіт на відповідному об`єкті.

Колегія суддів зазначає, що такі матеріали не є самостійними доказами виконання конкретного обсягу робіт певним генеральним підрядником та не можуть замінювати первинні документи бухгалтерського обліку.

Разом із тим у сукупності з договорами, актами виконаних робіт, платіжними документами та даними бухгалтерського обліку вони мають доказове значення для встановлення фактичного здійснення будівництва в періоди, які досліджувалися контролюючим органом.

Крім того, матеріали справи містять сертифікат від 18 березня 2024 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомості за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Остапа Вишні, буд. 1.

Наведений документ підтверджує завершення будівництва відповідного об`єкта та його введення в експлуатацію.

Безумовно, факт прийняття об`єкта в експлуатацію у 2024 році не засвідчує автоматично виконання кожної окремої роботи саме у серпні-листопаді 2020 року та саме тими підрядниками, яких зазначено у первинних документах позивача.

Проте зазначена обставина оцінюється в сукупності з іншими доказами, оскільки підтверджує фактичну реалізацію будівельного проєкту, в межах якого здійснювалися спірні господарські операції.

Отже, наявність завершеного об`єкта будівництва, фотоматеріалів про хід виконання робіт, документів щодо їх приймання, проведення розрахунків та відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку утворює взаємопов`язану сукупність доказів, які підлягають оцінці під час вирішення питання про реальність господарських операцій позивача.

Натомість контролюючий орган, заперечуючи фактичне виконання робіт, не навів належних доказів, які б спростовували зазначені обставини.

Як вважає колегія суддів, логічним є те, що завершений будівництвом об`єкт нерухомості визначеною кошторисом вартістю не міг бути результатом нереальних господарських операцій.

У цьому зв`язку колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, відповідно до якої при вирішенні податкових спорів визначальним є встановлення реальності господарських операцій на підставі дослідження всієї сукупності доказів.

Податкова інформація про контрагентів, недоліки оформлення окремих документів, а також відомості щодо недостатності трудових чи матеріально-технічних ресурсів самі по собі не мають наперед установленого доказового значення та повинні оцінюватися у взаємозв`язку з іншими встановленими обставинами справи.

При цьому наявність зареєстрованої податкової накладної не є безумовним підтвердженням фактичного здійснення господарської операції, так само як і встановлення окремих порушень у діяльності контрагента не є безумовним доказом її нереальності.

Вирішальним є те, чи мала місце відповідна господарська операція, чи спричинила вона реальні зміни майнового стану платника податків та чи підтверджуються зазначені обставини належними доказами.

Колегія суддів враховує посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 01 лютого 2021 року у справі № 826/12509/18, в якій наголошено на необхідності перевірки фактичної можливості виконання господарських операцій з огляду на наявність трудових і матеріально-технічних ресурсів.

Водночас наведена правова позиція не встановлює презумпції нереальності господарських операцій у разі недостатньої кількості штатних працівників контрагента.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із конкретної сукупності встановлених судами обставин, зокрема недостатності ресурсів для виконання задекларованих робіт, недостовірності відповідних первинних документів, наявності істотних суперечностей у господарських операціях та відсутності належного підтвердження їх фактичного здійснення.

На відміну від обставин, установлених Верховним Судом у справі № 826/12509/18, у справі, яка переглядається, висновки контролюючого органу про неможливість виконання будівельних робіт не підтверджені належним дослідженням первинних документів підрядних та субпідрядних організацій, тоді як позивачем надано взаємопов`язану сукупність доказів щодо фактичного виконання робіт, проведення розрахунків та відображення відповідних операцій у бухгалтерському обліку.

За таких обставин посилання апелянта на зазначену постанову Верховного Суду без урахування відмінностей фактичних обставин не спростовує висновків суду першої інстанції.

Окремо колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Зазначений обов`язок передбачає необхідність доведення контролюючим органом конкретних обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а не лише наведення сумнівів/припущень щодо можливих порушень з боку платника податків чи його контрагентів.

Водночас платник податків повинен підтвердити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема шляхом надання належних доказів фактичного здійснення спірних господарських операцій.

У цій справі позивачем надано сукупність документальних та інших доказів, які підтверджують здійснення будівельних робіт, їх оплату, облік та зв`язок із господарською діяльністю підприємства, а відповідачем не наведено належних і достатніх доказів недостовірності зазначених документів, фактичної відсутності задекларованих робіт або обізнаності позивача про можливі порушення з боку його контрагентів та узгодженості відповідних дій.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність контролюючим органом нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ».

Наведене свідчить про відсутність належних правових підстав для виключення відповідних сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту позивача виключно з мотивів, зазначених в акті перевірки.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, визначення суми від`ємного значення ПДВ є безпосереднім результатом співвідношення належним чином визначених податкових зобов`язань та податкового кредиту платника податків.

У зв`язку із цим правомірність зменшення контролюючим органом від`ємного значення ПДВ залежить від установлених і доведених порушень у визначенні відповідних складових податкового обліку.

З матеріалів справи слідує, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 09 березня 2021 року № 00182380702 стали висновки контролюючого органу щодо неправомірного відображення позивачем окремих показників податкового обліку за результатами здійснення операцій із ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО», ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ».

Водночас, контролюючим органом не доведено неправомірності застосування позивачем спеціального порядку визначення дати виникнення податкових зобов`язань за інвестиційними договорами з ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО», а також не підтверджено належними доказами нереальності господарських операцій із зазначеними генеральними підрядниками.

При цьому сама обставина формування від`ємного значення ПДВ за листопад 2020 року з урахуванням показників попередніх звітних періодів не змінює обов`язку контролюючого органу довести неправильність формування конкретних сум податкового кредиту чи податкових зобов`язань, які вплинули на відповідний результат.

За відсутності належно доведених порушень у визначенні таких показників висновок про завищення від`ємного значення ПДВ на 1 977 657 грн є необґрунтованим.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 09 березня 2021 року № 00182380702 та наявність підстав для його скасування.

Щодо податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 26 травня 2021 року № 004056707-02, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 1 288 051 грн, у тому числі 1 030 441 грн за основним платежем та 257 610 грн за штрафними санкціями, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами адміністративного оскарження первісного податкового повідомлення-рішення від 09 березня 2021 року № 00182390702, яким контролюючим органом було визначено грошові зобов`язання за серпень-листопад 2020 року.

Рішенням ДПС України від 21 травня 2021 року № 11408/6/99-00-06-01-02-06 первісне податкове повідомлення-рішення скасовано в частині визначення грошових зобов`язань за серпень, вересень та жовтень 2020 року, а також відповідних штрафних санкцій.

Підставою для такого скасування стало те, що документальну позапланову виїзну перевірку було призначено відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України з питань законності декларування від`ємного значення ПДВ за листопад 2020 року, тоді як за її результатами контролюючим органом додатково визначено грошові зобов`язання до сплати за попередні звітні періоди.

Отже, після завершення процедури адміністративного оскарження податковим органом залишено донарахування грошового зобов`язання за листопад 2020 року, яке було оформлено новим податковим повідомленням-рішенням від 26 травня 2021 року № 004056707-02.

Відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 та пункту 60.4 статті 60 ПК України у разі зменшення контролюючим органом суми грошового зобов`язання раніше прийняте податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним із дня отримання платником податків нового податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму.

Таким чином, саме податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2021 року № 004056707-02 є тим індивідуальним актом, яким після адміністративного перегляду визначено спірне грошове зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року.

Разом із тим часткове залишення ДПС України без змін висновків первісної перевірки за листопад 2020 року не звільняє суд від перевірки їх правомірності під час розгляду спору по суті.

Правомірність донарахування податкового зобов`язання за листопад 2020 року підлягає оцінці з огляду на ті фактичні обставини та норми податкового законодавства, які стали підставою для його визначення.

У цьому випадку донарахування ґрунтується на висновках акта перевірки щодо податкових наслідків операцій позивача з інвестором та генеральними підрядниками, оцінку яким надано колегією суддів вище.

Оскільки наведені контролюючим органом підстави для збільшення податкових зобов`язань та невизнання відповідних сум податкового кредиту не знайшли належного підтвердження під час судового розгляду, відсутні правові підстави і для визначення позивачу додаткового грошового зобов`язання з ПДВ за листопад 2020 року в сумі 1 030 441 грн.

Водночас застосовані до позивача штрафні санкції в сумі 257 610 грн є похідними від установленого контролюючим органом порушення, яке стало підставою для визначення основного податкового зобов`язання.

За відсутності належно доведених підстав для донарахування основного зобов`язання застосування штрафних санкцій, нарахованих у зв`язку з таким донарахуванням, також не може вважатися правомірним.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2021 року № 004056707-02 в частині визначення як основного податкового зобов`язання, так і штрафних санкцій прийняте без належного підтвердження встановлених контролюючим органом порушень та обґрунтовано скасоване судом першої інстанції.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неналежної оцінки судом першої інстанції доказів та неврахування аргументів контролюючого органу.

Відповідно до статей 90 та 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на повному і всебічному з`ясуванні обставин справи, оцінці належності, допустимості, достовірності та достатності доказів у їх сукупності, з наданням належної оцінки аргументам учасників справи.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив умови інвестиційних договорів із ТОВ «ДІЛАЙТ ПРО», первинні документи щодо господарських операцій із ТОВ «МОСТИЦЬКИЙ 2» та ТОВ «ТЕХНОБУДКОНСТРУКЦІЯ», обставини виконання й оплати будівельних робіт, їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку, а також надав оцінку доводам відповідача щодо недостатності трудових ресурсів контрагентів, залучення субпідрядників і розбіжностей у задекларованих обсягах робіт.

При цьому незгода апелянта з наданою судом оцінкою доказів не свідчить про неповноту судового розгляду чи порушення вимог процесуального закону.

Контролюючим органом не доведено належними та достатніми доказами порушення позивачем порядку визначення податкових зобов`язань за інвестиційними договорами та неправомірності формування податкового кредиту за операціями з генеральними підрядниками, тому слід погодитись з висновком суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень від 09 березня 2021 року № 00182380702 та від 26 травня 2021 року № 004056707-02 і наявність підстав для їх скасування.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.

Повний текст постанови виготовлено 04.11.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua