Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №520/14305/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 520/14305/25 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач; в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати сержанту ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити сержанту ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не було вчинено протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2025 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що позивач, не отримував повну щорічну відпустку, а із рапортом звернувся в квітні 2025 року за місцем служби у військовій частині НОМЕР_1 , в даному випадку право на звернення з рапортом, кореспондує обов`язку відповідача видати наказ із зазначенням у ньому суми грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, а не перекладення такого обов`язку на іншу військову частину.

Позивач також відмітив, що правила проходження військової служби згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХІV) чи Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХІV), не здатні позбавити військовослужбовця права на власний розсуд визначати календарний місяць у якому він може звернутись із рапортом на отримання грошової допомоги на оздоровлення для призначення такої допомоги.

ОСОБА_1 звернув увагу, що на час подання рапорту він перебував на грошовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_1 , а отже саме цей суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний видати наказ про виплату та забезпечити реалізацію мого права. Ігнорування цієї обставини та перенесення відповідальності на іншу військову частину суперечить суті Порядку №260 та принципам правової визначеності.

Позивач відзначив, що відмова відповідача призвела до того, що моє право на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік залишилось нереалізованим.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

21 травня 2026 року представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

26 травня 2026 року позивач подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.05.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу сержанта ОСОБА_1 призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особову складу) від 09 квітня 2025 року №696-РС до військової частини НОМЕР_2 . Визначено виплатити:

- надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавку за вислугу років за 01 травня 2025 року;

- премію у розмірі 555% від посадового окладу за 01 травня 2025 року;

Грошову допомогу для оздоровлення відповідно до розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (зі змінами), за 2025 рік, як вказує позивач, він при виключенні зі списків особового складу не отримував.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

За правилами ч. 2 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У силу спеціального застереження ч. 17 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктами 1, 2, 6 розділу XXIII Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIII Порядку № 260).

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку № 260).

Отже, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку, або без вибуття у відпустку за їх рапортом.

Відповідно до п.3 розділу ХХІІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті грошової допомоги на оздоровлення, виходив з того, що військовослужбовець вибув до іншої частини та не позбавлений отримати грошову допомогу на оздоровлення за новим місцем служби.

Разом із тим судом установлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , звертався до відповідача 17 квітня 2025 року з рапортом про призначення і виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, що не заперечується сторонами.

До Військової частини НОМЕР_1 вказаний рапорт надійшов засобами поштового зв`язку та був вручений - 22 квітня 2025 року.

Відповідно до витягу з наказу т.в.о командира Військової частини НОМЕР_1 від 01 травня 2025 року №125 ДСК сержанта ОСОБА_1 , співробітника військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних сил України (по особовому складу) від 09 квітня 2025 року №696-РС до військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що 01 травня 2025 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби ( АДРЕСА_1 ).

Отже, до 01 травня 2025 року ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , що також визнається відповідачем.

Також колегія суддів приймає в якості належних доказів грошовий атестат від 04 червня 2025 року, відповідно до якого, зокрема, ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у Військовій частині НОМЕР_2 не отримував, що підтверджує доводи апелянта, що його право на отримання грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік залишилось нереалізованим.

При цьому колегія суддів зазначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 6 розділу XXIII Порядку № 260).

Отже, дата призначення та виплати грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо впливає на розмір такої виплати.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, як військовослужбовець реалізував своє право на отримання грошової допомоги на оздоровлення шляхом подання рапорту від 17 квітня 2025 року саме до Військової частини НОМЕР_1 , тобто обрав одну з можливих дій, визначену пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що згідно з п. 3 розділу XXIII Порядку № 260 обов`язок щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, як військовослужбовцю, який прибув для подальшого проходження військової служби, виникає у Військової частини НОМЕР_2 , оскільки вказане не передбачено п. 3 розділу XXIII Порядку № 260.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування сержанту ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік є протиправною.

Щодо вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити сержанту ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, колегія суддів зауважує на таке.

Як убачається з матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_3 .

Так, механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються з рахунок коштів Державного бюджету України, визначено Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі Правила № 44), затвердженими Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280.

Згідно з п. 1.3 Правил № 44 розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України - головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів другого рівня); командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, - розпорядники коштів нижчого рівня (далі - розпорядники коштів третього рівня).

Розпорядники бюджетних коштів реалізують свої функції таким чином: головний розпорядник - через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня - через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, командувань окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня - через фінансові органи військових частин.

Згідно з абз. 2, 4 п. 1.5 Правил № 44 військова частина, не включена до мережі розпорядника бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військових частин - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення,відповідно до абз. 9, 12 п. 4.3 Правил № 44 виплачуються після виникнення права на їх одержання (видання відповідного наказу про виплату). Витяги з наказів, довідки та інші документи, які підтверджують право військовослужбовців, працівників на одержання грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат, що подаються начальнику фінансового органу, підписуються (завіряються) посадовою особою, яка відповідає за облік особового складу, та скріплюється відтиском гербової печатки (печаткою для наказів) військової частини.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 260 військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 (справа № 336/2660/17), від 23.10.2019 (справа № 324/187/17), від 30.11.2020 (справа № 336/1933/17 (2-а/336/198/2017)), від 02.12.2021 (справа № 278/1429/17), від 14.12.2021 року (справа № 826/2954/18), від 31.01.2023 (справа № 750/11913/17).

Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як слідує з матеріалів справи, позивач грошової допомоги на оздоровлення не отримував; відповідно до довідки від 29 червня 2026 року за №2112/2534, виданої Військовою частиною НОМЕР_4 , позивач з рапортом про отримання грошової допомоги на оздоровлення не звертався.

Враховуючи встановлені вище обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 на підставі рапорту ОСОБА_1 здійснити призначення, обчислення та нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, та передати відповідні документи для проведення виплати до Військової частини НОМЕР_3 .

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування сержанту ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17 квітня 2025 року здійснити призначення, обчислення та нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, та передати відповідні документи для проведення виплати до Військової частини НОМЕР_3 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 04 листопада 2026 року.