Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №521/11013/20 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: містобудування; архітектурної діяльності

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №521/11013/20

Суддя: Казанчук Г.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 521/11013/20

перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.,

повний текст судового рішення

складено 16.10.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Скрипченка В.О., Федусика А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 521/11013/20 за адміністративним позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора та приведення самочинно реконструйованого об`єкта до первинного стану (в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора),-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

У липні 2020 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі – Управління ДАБК, позивач) звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач 1), Державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни (далі – державний реєстратор, відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. від 20.12.2019, індексний номер 50346043;

- зобов`язати ОСОБА_1 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу від 12.07.2019 № 1084 за власний рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі договорів купівлі-продажу від 12.07.2019 ОСОБА_1 набула право власності на магазин-бар «Скорпіон» з літнім майданчиком загальною площею 79,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни, за якими зазначений об`єкт змінено на нежитлову будівлю з літнім майданчиком загальною площею 120,5 кв.м, без документа, що засвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію.

На думку позивача, відомості довідки ФОП ОСОБА_2 від 27.11.2019 № 21/23/26 про те, що площа змінилася внаслідок перепланування, яке не потребує документів, що дають право на виконання будівельних робіт, не відповідають дійсності, оскільки збільшення площі на 41 кв.м свідчить про будівництво (реконструкцію), а тому реєстрацію проведено з порушенням частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі – Порядок № 1127).

Також позивач зазначив, що на підставі наказу Управління ДАБК від 02.01.2020 № 01-13/1ДАБК проведено перевірку достовірності даних, зазначених у повідомленні ОСОБА_1 про початок виконання будівельних робіт від 12.02.2020 № ОД061200430841 щодо об`єкта «Капітальний ремонт нежитлової будівлі з літнім майданчиком літ. «А», навіс літ. «Б» без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані».

За результатами перевірки складено акт від 13.03.2020 № 000370, яким встановлено наведення замовником недостовірних даних у повідомленні щодо проведеної експертизи проєктної документації, а наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.03.2020 № 01-13/120ДАБК скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі зазначеного повідомлення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20.04.2023, яку залишено без змін, зокрема постановою Верховного Суду від 05.09.2024, провадження у справі закрито з роз`ясненням, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У подальшому справу передано за встановленою юрисдикцією до Одеського окружного адміністративного суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пред`явленню органом державного архітектурно-будівельного контролю позову про знесення самочинного будівництва чи приведення самочинно реконструйованого об`єкта у первісний стан передують виявлення факту самочинного будівництва, визначення неможливості перебудови об`єкта, винесення припису про усунення порушень та встановлення факту невиконання припису у визначений строк.

Оскільки позивач припису ОСОБА_1 не видавав, а отже і факт його невиконання не встановлено, суд дійшов висновку про відсутність обов`язкових та визначальних обставин, які надають позивачу право на звернення до суду з позовом про приведення об`єкта у відповідність до договору купівлі-продажу.

Вимогу про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора суд першої інстанції визнав похідною від вимоги про зобов`язання привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу, а тому також такою, що не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Управління ДАБК подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд мав самостійно встановити факт наявності чи відсутності самочинного будівництва, з`ясувати, які роботи виконала ОСОБА_1 , внаслідок яких площа об`єкта збільшилась з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м, та надати оцінку тому, що ці роботи є реконструкцією, а не переплануванням.

Натомість, на думку апелянта, суд надав безпідставну перевагу довідці ФОП ОСОБА_2 від 27.11.2019 № 21/23/26.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора апелянт зазначає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України), а реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює правового режиму такого будівництва.

Апелянт вказує, що державний реєстратор вніс зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо збільшення площі об`єкта за відсутності документа, що засвідчує прийняття його в експлуатацію, всупереч частині другій статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1127.

На думку апелянта, відомості довідки ФОП ОСОБА_2 не відповідають поняттю перепланування, визначеному Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, оскільки розширення площі будівлі на 41 кв.м свідчить саме про будівництво.

Апелянт також зазначає, що за відсутності в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття об`єкта в експлуатацію державний реєстратор відповідно до статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мав відмовити у проведенні реєстраційної дії.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив наявні у справі фотоматеріали, акт огляду земельної ділянки від 21.07.2020 та акт обстеження об`єкта від 18.01.2021, не витребував проєктну документацію та не з`ясував, чи оскаржувала ОСОБА_1 наказ Управління ДАБК від 24.03.2020 № 01-13/120ДАБК.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 заперечувала проти позову, зазначаючи, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 58 Порядку № 1127 внесення до Державного реєстру прав відомостей про зміну технічних характеристик об`єкта, якщо вони відбулися в результаті будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, проводиться на підставі технічного паспорта без документа про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідач 1 наголошувала, що довідкою ФОП ОСОБА_2 підтверджується, що в період з 12.07.2019 по 27.11.2019 на об`єкті проведено роботи, які не потребували документів, що дають право на їх виконання, і прийняття об`єкта в експлуатацію.

Державний реєстратор відзиву на позов до суду першої інстанції не подав, а на виконання ухвали суду першої інстанції від 01.07.2025 Великодолинська селищна рада надала копії документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026 апеляційну скаргу Управління ДАБК задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 скасовано в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043, із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.07.2026 касаційну скаргу Управління ДАБК задоволено частково, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026 скасовано в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043, і справу в цій частині направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2026 залишено без змін.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2026 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2026 подальший розгляд справи вирішено провести у відкритому судовому засіданні.

За правилами частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що на підставі договорів купівлі-продажу від 12.07.2019, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. за № 1084 та № 1085, ОСОБА_1 набула право власності на об`єкт нерухомого майна – магазин-бар « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з літнім майданчиком загальною площею 79,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом від 18.10.2012 загальна площа зазначеного об`єкта становила 79,5 кв.м.

Рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. від 20.12.2019, індексний номер 50346043, внесено зміни до запису про право власності на зазначений об`єкт шляхом зміни його найменування на нежитлову будівлю з літнім майданчиком та збільшення загальної площі з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м (надалі – спірне рішення).

Підставою для внесення змін стали технічний паспорт б/н від 27.11.2019, виготовлений ФОП ОСОБА_2 , та довідка ФОП ОСОБА_2 від 27.11.2019 № 21/23/26.

У довідці зазначено, що зміна площі будівлі з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м відбулася внаслідок перепланування, виконання якого не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції, та на підставі пункту 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406, об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Документ, що засвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію, державному реєстратору не подавався.

12.02.2020, тобто після прийняття спірного рішення державного реєстратора, Управлінням ДАБК зареєстровано повідомлення ОСОБА_1 про початок виконання будівельних робіт № ОД061200430841 щодо об`єкта «Капітальний ремонт нежитлової будівлі з літнім майданчиком літ. «А», навіс літ. «Б» без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані» за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами позапланової перевірки складено акт від 13.03.2020 № 000370, яким встановлено наведення в повідомленні недостовірних даних щодо проведеної експертизи проєктної документації.

Наказом Управління ДАБК від 24.03.2020 № 01-13/120ДАБК скасовано право на початок виконання будівельних робіт, набуте на підставі повідомлення від 12.02.2020 № ОД061200430841.

Крім того, у жовтні 2023 року заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Управління ДАБК, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора від 20.12.2019 № 50346043, звільнення земельної ділянки шляхом знесення самочинно реконструйованих приміщень та приведення земельної ділянки до попереднього стану (справа № 521/24879/23).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.12.2024 у справі № 521/24879/23 встановлено, що ОСОБА_1 провела будівельні роботи з реконструкції нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок яких загальна площа будівлі змінилася з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м зі зміною меж об`єкта будівництва та геометричних розмірів фундаментів у плані.

Зокрема, порівняльним аналізом технічного паспорта від 18.10.2012 та технічного паспорта від 27.11.2019 судом, у справі № 521/24879/23, встановлено збільшення площі нежитлової будівлі на єдиному першому поверсі шляхом зайняття частини земельної ділянки.

Так, основне приміщення № 1 площею 32,5 кв.м внаслідок реконструкції має площу 62,3 кв.м, приміщення площею 14,3 кв.м реконструйовано в основне приміщення № 9 площею 18,6 кв.м, приміщення площею 7,8 кв.м – в основне приміщення № 5 площею 10,5 кв.м, приміщення площею 4,8 кв.м – у кухню № 8 площею 6,7 кв.м, а площі більшості інших приміщень також змінилися.

Судом у справі № 521/24879/23 також встановлено, що зазначені роботи виконані без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, на земельній ділянці комунальної власності, не відведеній відповідачці для цієї мети, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації чи сертифікат щодо цього об`єкта не реєструвались і не видавались.

Цим рішенням ОСОБА_1 зобов`язано звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно реконструйованих приміщень та приведення земельної ділянки до стану, що існував на момент укладення договорів купівлі-продажу від 12.07.2019 № 1084 та № 1085.

У частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно реконструйованих приміщень рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.12.2024 набрало законної сили і залишене без змін постановою Верховного Суду від 27.05.2026 у справі № 521/24879/23.

У задоволенні позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора у справі № 521/24879/23 відмовлено з підстав обрання власником земельної ділянки неналежного способу захисту свого права, з чим погодився Верховний Суд у зазначеній постанові.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів насамперед виходить з меж апеляційного перегляду цієї справи.

Постановою Верховного Суду від 14.07.2026 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу від 12.07.2019 № 1084 залишено без змін.

Отже, судове рішення в цій частині набрало законної сили, а предметом апеляційного розгляду є виключно рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2026 у цій справі зазначив, що спір у цій справі є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому законом владні управлінські функції у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Верховний Суд також вказав, що у спорі, в якому підстави позову спрямовані на перевірку додержання державним реєстратором процедури вчинення реєстраційної дії як реалізації делегованої публічної функції, адміністративна юрисдикція є проявом конституційного принципу спеціалізації судів, а вимога про скасування рішення державного реєстратора, як похідна, має розглядатися в одному провадженні з основною вимогою, оскільки їх роз`єднання може призвести до надмірного процесуального формалізму та необґрунтованого обмеження доступу до належного судового контролю за діями суб`єкта, який виконує делеговані державою функції у сфері державної реєстрації.

Висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судове рішення, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції (частина п`ята статті 353 КАС України).

Колегія суддів зауважує, що похідний характер вимоги про скасування рішення державного реєстратора визначає необхідність її розгляду разом з основною вимогою, однак не звільняє суд від обов`язку перевірити законність оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України.

Підставою відмови у задоволенні основної вимоги стало недотримання позивачем процедури, визначеної статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передує зверненню до суду з позовом про знесення самочинного будівництва або приведення об`єкта у первісний стан, а саме невинесення припису та невстановлення факту його невиконання.

Ця процедура стосується виключно права органу державного архітектурно-будівельного контролю вимагати в судовому порядку знесення (перебудови) об`єкта і не впливає на оцінку законності рішення державного реєстратора, яка здійснюється на підставі законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно станом на момент прийняття такого рішення.

Відмова у задоволенні основної вимоги з процедурних підстав не означає встановлення судом того, що роботи на об`єкті не мали характеру самочинного будівництва, а тому сама по собі не може бути підставою для відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі – Закон № 1952-IV, у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону № 1952-IV встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1952-IV якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства.

Частиною першою статті 26 Закону № 1952-IV передбачено, що у разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, за заявою власника вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Пунктом 58 Порядку № 1127 (у редакції, чинній станом на 20.12.2019) передбачено, що за бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об`єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об`єкта.

У разі коли зміни технічних характеристик об`єкта нерухомого майна відбулися у зв`язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Отже, внесення до Державного реєстру прав змін щодо технічних характеристик об`єкта лише на підставі технічного паспорта можливе виключно за умови, що такі зміни не є наслідком будівельних робіт, які потребують документа, що дає право на їх виконання, та прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі – Закон № 3038-VI) замовник має право виконувати будівельні роботи після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (частина сьома статті 34 Закону № 3038-VI).

Згідно з частинами першою, другою статті 39 Закону № 3038-VI прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката, а частиною восьмою цієї статті експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 Цивільного кодексу України нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо воно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи були зміни технічних характеристик об`єкта, внесені до Державного реєстру прав оскаржуваним рішенням, наслідком будівельних робіт, які потребували документа, що дає право на їх виконання, та прийняття об`єкта в експлуатацію.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 була відповідачем, а Управління ДАБК – третьою особою у справі № 521/24879/23, і обидві ці особи є учасниками цієї справи.

Обставини щодо характеру будівельних робіт, виконаних ОСОБА_1 на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 , встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.12.2024 у справі № 521/24879/23, яке в цій частині набрало законної сили, саме щодо ОСОБА_1 , а тому в силу частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають повторному доказуванню.

Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 виконала роботи з реконструкції нежитлової будівлі, внаслідок яких загальна площа будівлі збільшилась з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м зі зміною меж об`єкта будівництва та геометричних розмірів фундаментів у плані, без документів, що дають право на виконання будівельних робіт, та без прийняття об`єкта в експлуатацію.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2026 у справі № 521/24879/23 відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що проведені будівельні роботи не потребували отримання документів, що дають право на їх виконання, а закінчений будівництвом об`єкт не потребував введення в експлуатацію, зазначивши, що реконструкція нежитлової будівлі шляхом зміни загальної площі з 79,5 кв.м на 120,5 кв.м зі зміною меж об`єкта будівництва та геометричних розмірів фундаментів у плані потребує отримання дозвільних документів на виконання будівельних робіт, а також документів про прийняття в експлуатацію.

Зазначені роботи були виконані в період з 12.07.2019 (дата набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкт площею 79,5 кв.м) до 27.11.2019 (дата виготовлення технічного паспорта на об`єкт площею 120,5 кв.м), тобто до прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, що не заперечується і самою ОСОБА_1 , яка у суді першої інстанції посилалася на виконання робіт саме в цей період.

Колегія суддів враховує, що перегляд рішення у справі № 521/24879/23 в апеляційному та касаційному порядку завершився ухваленням постанови Верховного Суду від 27.05.2026, тобто вже після ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі, а тому суд першої інстанції не мав можливості врахувати остаточний результат розгляду справи № 521/24879/23.

Водночас суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами (частина перша статті 308 КАС України), а судові рішення у справі № 521/24879/23 є загальнодоступними в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Надаючи власну правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає, що реконструкція будівлі зі зміною її меж та геометричних розмірів фундаментів у плані, внаслідок якої площа одноповерхової будівлі збільшилася більш ніж наполовину (на 41 кв.м), за своєю правовою природою є будівельними роботами, які відповідно до статті 34 Закону № 3038-VI потребують документа, що дає право на їх виконання, а закінчений такими роботами об`єкт – прийняття в експлуатацію відповідно до статті 39 цього Закону.

Відповідно до пункту 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» реконструкція – це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників.

Згідно з пунктом 3.7 цих ДБН капітальний ремонт – це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення.

Відповідно до пункту 1.4.3 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, до елементів перепланування належать перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Верховний Суд у постановах від 29.04.2020 у справі № 742/1756/17 та від 15.05.2020 у справі № 813/1885/16 зазначив, що реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, внаслідок яких змінюються основні техніко-економічні показники об`єкта, і такі зміни мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва, тоді як роботи, якими не змінено площу нежитлового приміщення, його конструкцію та функціональне призначення, реконструкцією не є.

Наведене поняття перепланування, хоча і визначене стосовно жилих приміщень, відображає загальний підхід, за яким перепланування стосується зміни внутрішнього планування приміщень у межах існуючих зовнішніх огороджувальних конструкцій.

Зі співставлення цих понять вбачається, що визначальною ознакою реконструкції є зміна геометричних розмірів об`єкта, а перепланування і капітальний ремонт таких змін не передбачають.

Оскільки у цьому випадку змінено межі будівлі та геометричні розміри фундаментів у плані, а загальна площа будівлі збільшилась на 41 кв.м, виконані роботи є реконструкцією і не можуть бути віднесені ні до перепланування, ні до капітального ремонту.

Такі роботи не можуть бути віднесені і до робіт, передбачених пунктом 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406, на який посилається довідка ФОП ОСОБА_2 , оскільки відповідно до цієї довідки вказаний пункт застосовано саме як до перепланування, яке не передбачає втручання в огороджувальні та несучі конструкції.

Отже, до спірних правовідносин підлягало застосуванню речення друге пункту 58 Порядку № 1127, яке вимагало подання державному реєстратору документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, а також частина друга статті 5 Закону № 1952-IV.

Такий документ державному реєстратору не подавався і не існував, оскільки об`єкт в експлуатацію не приймався.

Довідка ФОП ОСОБА_2 від 27.11.2019 № 21/23/26 про те, що збільшення площі є наслідком перепланування без втручання в огороджувальні та несучі конструкції, спростована обставинами, встановленими судовим рішенням, що набрало законної сили.

Крім того, зміст цієї довідки суперечив поданому разом з нею технічному паспорту, з якого вбачалося збільшення загальної площі одноповерхової будівлі з 79,5 кв.м до 120,5 кв.м, що за звичайних умов не може бути результатом лише перенесення внутрішніх перегородок.

Встановлюючи відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV відповідність поданих документів вимогам законодавства, державний реєстратор не врахував, що подані документи містять очевидні суперечності та не підтверджують відсутності обов`язку подати документ про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Статтею 24 Закону № 1952-IV визначено підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Отже, за відсутності документа про прийняття об`єкта в експлуатацію, подання якого було обов`язковим, державний реєстратор мав відмовити у внесенні змін до Державного реєстру прав, а не приймати рішення про такі зміни.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а відповідно до статті 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Державна реєстрація не є самостійною підставою набуття права власності, а лише підтверджує факт його набуття, тому внесення до Державного реєстру прав відомостей про збільшення площі об`єкта за відсутності юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення права власності на реконструйований об`єкт, є неправомірним.

За таких обставин рішення державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043, прийняте за відсутності документа, подання якого було обов`язковим, з порушенням частини другої статті 5 Закону № 1952-IV та пункту 58 Порядку № 1127, а тому не відповідає критеріям, визначеним пунктами 1, 3 частини другої статті 2 КАС України.

Внаслідок прийняття цього рішення до Державного реєстру прав внесено відомості про об`єкт, який у частині збільшеної площі є самочинним будівництвом і право власності на який у такій частині в силу частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не набувається, що суперечить засадам об`єктивності та достовірності відомостей Державного реєстру прав (стаття 3 Закону № 1952-IV).

Оскаржуване рішення також порушує сферу компетенції позивача, який відповідно до статті 39 Закону № 3038-VI та пункту 2.2 Положення про Управління ДАБК, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.03.2018 № 3043-VII, здійснює прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів на території м. Одеси, оскільки фактично легалізує результати будівельних робіт в обхід цієї процедури.

Колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що внесення змін відповідало вимогам статті 26 Закону № 1952-IV та пункту 58 Порядку № 1127, оскільки, як зазначено вище, подання лише технічного паспорта допускалось тільки у разі, якщо зміни технічних характеристик не були наслідком будівельних робіт, що потребують документа, який дає право на їх виконання, тоді як у цій справі встановлено протилежне.

Відмова у задоволенні позовної вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора у справі № 521/24879/23 не перешкоджає задоволенню позову у цій справі, оскільки підставою такої відмови стало обрання власником земельної ділянки неналежного способу захисту його приватного права, а не висновок про законність рішення державного реєстратора.

У цій справі позивач діє як суб`єкт владних повноважень з метою реалізації публічних функцій державного архітектурно-будівельного контролю, а предметом перевірки є законність рішення державного реєстратора як суб`єкта, що реалізує делеговані державою повноваження, на що вказав Верховний Суд у постанові від 14.07.2026 у цій справі.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.05.2026 у справі № 521/24879/23 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 звернув увагу, що у разі задоволення вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі прав, суд повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що спір щодо вимоги про скасування запису державного реєстратору щодо зміни розміру площу об`єкту нерухомого майна відноситься до адміністратвної юрисдикції, з огляду на такею

У частині другій статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проєкту або будівельного паспорта, а також у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування містобудівних умов та обмежень відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду звертається до суду із позовом про скасування реєстрації такої декларації або про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт, набутого на підставі поданого повідомлення.

Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Більше того, звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Таким чином, спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими».

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 15.05.2018 у справі №463/4564/16-а, від 11.06.2019 у справі №917/375/18 та Верховного Суду, сформульованими, зокрема, у постановах від 11.08.2023 у справі №524/7871/20, від 28.02.2023 у справі №522/10859/19, від 26.06.2024 у справі № 522/13316/19.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту внесення недостовірних відомостей в повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо проведеної експертизи проєктної документації та усунення порушень шляхом приведення у відповідність до договору. Справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Звертаючись до суду з такими позовами і мотивуючи їх порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам, а не для захисту своїх приватних прав та інтересів.

Спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

За таких обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 20.05.2022 у справі №340/370/21, від 21.03.2023 у справі №640/17821/21, від 27.03.2025 у справі №480/5652/24 наголосив, що правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органами публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких дій особою, чиї інтереси вони зачіпають. Встановлена правова процедура є важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб`єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати, в першу чергу, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань.

Оскільки предметом спору, що виник у цій справі, є дії Державного реєстратора та зобов`язання позивача привести самочинно реконструйований об`єкт у відповідність до договору купівлі-продажу від 12.07.2019 №1084 за власний рахунок, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини є відносинами адміністративної процедури, які регулюються Законом №3038-VI з урахуванням, зокрема, положень Закону №687-XIV, Порядку №466, Порядку №553 Суб`єкт владних повноважень ухвалює відповідні рішення у сфері управління державним майном саме в порядку адміністративної процедури, встановленої цим Законом.

Важливо наголосити, що у цих відносинах Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради виступає суб`єктом владних повноважень, який виконує управлінські функції щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Вказаний орган не діє, як суб`єкт господарювання, який володіє, користується розпоряджається майном з метою отримання прибутку, а реалізує саме владні повноваження, встановлені законом для забезпечення публічного порядку і інтересу.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом у даній справі стосовно питання віднесення до адміністративної юрисдикції даного спору, в частині законності рішення державного реєстратора.

Щодо доводів апелянта про недослідження судом першої інстанції фотоматеріалів, акта огляду земельної ділянки від 21.07.2020, акта обстеження об`єкта від 18.01.2021, невитребування проєктної документації та нез`ясування питання про оскарження ОСОБА_1 наказу від 24.03.2020 № 01-13/120ДАБК, колегія суддів зазначає, що ці доводи стосуються переважно вимоги про приведення об`єкта у первісний стан, рішення щодо якої набрало законної сили.

Для вирішення вимоги про скасування рішення державного реєстратора зазначені обставини вирішального значення не мають, оскільки характер виконаних робіт встановлено судовим рішенням у справі № 521/24879/23, яке в цій частині набрало законної сили.

Акт перевірки від 13.03.2020 № 000370 та наказ від 24.03.2020 № 01-13/120ДАБК стосуються робіт, право на виконання яких набувалося на підставі повідомлення від 12.02.2020, тобто після прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора, а тому не є підставою для висновку про його протиправність і колегією суддів у такій якості не враховуються.

Отже, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора виключно з мотивів її похідного характеру, не надав оцінки законності цього рішення та не з`ясував обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору в цій частині.

Водночас, колегія суддів зауважує, що про наявність цивільної справи 521/24879/23 та прийнятих у ній судових рішень, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій не були обізнані, а відтак, обставинам, установленим у цивільній справі 521/24879/23, щодо факту самочинного будівництва, не була надана належна правова оцінка.

При цьому, сам факт установлення самочинного будівництва є підставою для приведення інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог законодавства «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 зробила висновок, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не факту державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації його права власності додаткові юридичні обмеження.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Отже, державна реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва може бути скасована за рішенням суду, що відповідає визначенню належного способу захисту порушеного права позивача. При цьому, колегія суддів зауважує, що з огляду на зміст судових рішень у цій справі та у справі 521/24879/23, об`єктивно відсутній інший механізм приведення інформації у державному реєстрі речових прав на об`єкт нерухомого майна, ніж скасування запису державного реєстратора про збільшення площі об`єкту нерухомого майна, який був внесений без належних на те правових підстав.

Колегія суддів зазначає, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, який може посвідчувати право власності на об`єкт нерухомого майна та не може бути самостійною підставою для державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, площею 120,5 кв. м. Той факт, що у 2019 році державному реєстратору надані технічний паспорт та довідку на підтвердження проведення інвентаризації нежитлової будівлі, не спростовує факту самочинного будівництва такого об`єкту та відповідно спірним записом державного реєстратора не можуть бути легалізовані зміни в площі об`єкту нерухомого майна.

Отже, державна реєстрації збільшення площі об`єкту нерухомого майна, як самочинного будівництва, підлягає скасуванню як протиправна.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищеописане, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора від 20.12.2019, індексний номер 50346043, підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нової постанови про задоволення цих позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки таких витрат позивач не поніс, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 521/11013/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни від 20 грудня 2019 року, індексний номер 50346043 скасувати.

У цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Тетяни Іванівни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. від 20 грудня 2019 року, індексний номер 50346043 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т.І. від 20 грудня 2019 року, індексний номер 50346043.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду виготовлено 05.11.2026 року.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя В.О. Скрипченко

Суддя А.Г. Федусик

Оригінал: reyestr.court.gov.ua