Суд: Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: розірвання договору довічного утримання (догляду)
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №173/2426/26
Суддя: Кожевник О. А.
Справа № 173/2426/26
Провадження №2/173/2023/2026
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
04 листопада 2026 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі
головуючого судді Кожевник О.А.,
за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом
ВСТАНОВИВ:
До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом
В обґрунтування позовних вимог посилається на наступне. 15 листопада 2002 року між померлою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , 1939 року народження укладено Договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом Зезуль Л. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 1931.
За цим договором відчужувач передав у власність відповідачу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався довічно утримувати відчужувача, забезпечувати її їжею, ліками, побутовим доглядом та щомісячною грошовою сумою.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, після чого позивач у встановлений законом 6-місячний строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Проте оформити квартиру за заповітом у нотаріуса не вдалося через наявність чинного договору довічного утримання.
Відповідно до умов договору довічного утримання (догляду) набувач зобов`язався довічно утримувати відчужувача та забезпечувати її необхідною допомогою і доглядом. Однак Набувач сам є непрацездатним, а на момент початку повномасштабного вторгнення перебував на території Республіки Польща. Взяті на себе за договором зобов`язання він фактично не виконував, матеріальної чи будь-якої іншої допомоги відчужувачу не надавав, її долею та станом здоров`я не цікавився, повністю усунувшись від виконання умов договору.
З огляду на похилий вік ОСОБА_3 , її непрацездатність, важкий стан здоров`я та потребу в постійному сторонньому догляді, вона була змушена звернутися по допомогу до позивача та відповідної державної установи.
Фактичний догляд за ОСОБА_3 , її побутове обслуговування, забезпечення необхідних умов життєдіяльності та надання соціальної допомоги протягом тривалого часу здійснювалися позивачем ОСОБА_1 спільно з працівниками Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Верхньодніпровської міської ради».
Зокрема, соціальні працівники на підставі відповідного договору про соціальне обслуговування регулярно відвідували відчужувача за місцем її проживання двічі на тиждень та надавали їй необхідну допомогу, яка полягала у:
- придбанні та доставці продуктів харчування, промислових товарів і засобів гігієни;
- придбанні та доставці необхідних лікарських засобів і медикаментів;
- допомозі у веденні домашнього господарства, приготуванні їжі та прибиранні житла;
- допомозі в оплаті комунальних послуг, оформленні субсидій та взаємодії з органами Пенсійного фонду України;
- наданні моральної та психологічної підтримки.
Отже, необхідну життєву підтримку та догляд, які відповідно до умов договору мав забезпечувати набувач ОСОБА_2 , фактично надавали позивач та штатні працівники соціальної служби.
Водночас допомога соціальної служби, яка забезпечувала базові потреби відчужувача, не виключала необхідності постійного стороннього догляду, зумовленої її похилим віком та важким станом здоров`я. Такий догляд позивач ОСОБА_1 здійснювала самостійно, постійно та всебічно, фактично взявши на себе турботу про ОСОБА_3 та забезпечення її повсякденних потреб.
Зокрема, позивач за власної ініціативи забезпечувала відчужувача продуктами харчування та необхідними лікарськими засобами, готувала їжу, підтримувала належний санітарний стан і порядок у її помешканні, супроводжувала її під час відвідування лікарів, а також надавала необхідну моральну підтримку.
Крім того, після смерті ОСОБА_3 позивач самостійно, за власні кошти, організувала її поховання.
Таким чином, попри покладений на набувача договором обов`язок довічно утримувати відчужувача та забезпечувати їй належний догляд, ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виконання договірних зобов`язань. Натомість необхідну допомогу, побутове обслуговування, матеріальне забезпечення та фактичний догляд за ОСОБА_3 протягом тривалого часу здійснювали позивач ОСОБА_1 та працівники Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Верхньодніпровської міської ради», а витрати на організацію та проведення поховання після її смерті також понесла позивач.
У зв`язку із зазначеним просила розірвати Договір довічного утримання від 15 листопада 2002 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений нотаріусом Зезуль Л. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 1931.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 16 липня 2026 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче судове засідання.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2026 року підготовче засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
10 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов визнав, підтвердивши факт догляду за померлою позивачем. Зазначив, що майже одразу після укладення договору він мав конфлікт із померлою, через що, остання відмовилася від допомоги відповідача, ізолювалася та не виявляла бажання до спілкування. Відповідач підтвердив, що фактично не надавав допомоги відчужувачу, однак пояснив це її небажанням приймати таку допомогу.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала та повідомила про обставини, фактично встановлені матеріалами справи. Додала, що після звернення із заповітом, складеним померлою, до нотаріуса, остання повідомила про укладений договір довічного утримання та неможливість виконати заповідальну волю померлою у зв`язку з цим. Оскільки позивач проживала поряд з бабусею, всю допомогу фактично надавали позивач та її матір. Медичний догляд та поховання здійснювала позивач. Позивач повідомила, що відповідач, який є племінником померлої, один раз на рік приїздив до ОСОБА_3 та отримував від останньої фінансову допомогу. Відповідач на той момент пересувався за допомогою палиці та проживав у місті Дніпро.
Позивач здійснювала прибирання житла відчужувача, тоді як приготування їжі забезпечувала мати позивача. Однак після погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 , розвитку деменції та втрати нею здатності самостійно пересуватися, вона потребувала постійного стороннього догляду. Через порушення усвідомлення власного фізичного стану відчужувач не розуміла, що не може самостійно ходити, намагалася передвигатися та падала, що унеможливлювало її безпечне перебування без нагляду. За таких обставин увесь тягар догляду за нею, забезпечення її повсякденних потреб і постійного нагляду фактично ліг на плечі позивача.
ОСОБА_3 отримувала пенсію в розмірі близько 8 000 грн на місяць. Соціальні працівники відвідували її один раз на тиждень та надавали необхідну побутову допомогу. Із січня 2022 року стан відчужувача суттєво погіршився, вона стала лежачою та потребувала постійного стороннього догляду й нагляду. У зв`язку з виникненням галюцинацій виникла необхідність у забезпеченні безперервного контролю за її станом і безпекою, у зв`язку із чим було встановлено камеру відеоспостереження, яка давала змогу постійно спостерігати за Відчужувачем та своєчасно реагувати на її потреби.
Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, зокрема, шляхом розміщення на офіційному сайті судової влади України оголошення про виклик.
Суд, вислухавши пояснення позивача та вивчивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що 15 листопада 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали Договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність належну їй квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується копією Договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1931.
Відповідно до п. 4 вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_3 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, залишаючи в її постійному, безкоштовному користуванні одну житлову кімнату.
Цей договір сторони могли розірвати за взаємною згодою, а у разі неналежного виконання умов цього договору, або відмови однієї зі сторін від добровільного розірвання цього договору – у судовому порядку (п. 6 Договору).
07 серпня 2020 року ОСОБА_3 складено заповіт, відповідно до якого остання усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалося, усі майнові права та обов`язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, заповіла ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповідного заповіту та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 752 ЦК України у разі неможливості подальшого виконання фізичною особою обов`язків набувача за договором довічного утримання (догляду) з підстав, що мають істотне значення, обов`язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім`ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 759/501/17 (провадження № 61-14554св18) зроблено висновок, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.
Відповідно до Акту про встановлення факту проживання без стороннього догляду та невиконання умов договору довічного утримання, складеного 09 липня 2026 року та підписаного сусідами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , остання проживала самостійно, ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживав, у зазначений період у квартирі/будинку не з`являвся, жодного догляду, побутового обслуговування, допомоги по господарству померлій не надавав. Побутове обслуговування, придбання продуктів і ліків за життя покійної здійснювалося нею самостійно або силами ОСОБА_1 , що підтверджується копією відповідного Акту.
13 січня 2021 року, 01 квітня 2021 року та 01 червня 2021 року ОСОБА_3 та КУ «Центр надання соціальних послуг «Верхньодніпровської міської ради» укладено договір про надання соціальної допомоги, що підтверджується копією відповідного договору, індивідуальними планами надання соціальної послуги вдома та графіком відвідування вдома одиноких пристарілих непрацездатних громадян соціальним робітником на січень 2021 року – травень 2022 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).
Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому при вирішенні зазначеного питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та приписи статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 461/3295/21 (провадженя № 61-12818св23)).
Частина друга статті 651 ЦК України визначає, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, законодавцем визначено вичерпне коло осіб, які мають право звернутися до суду з вимогою про розірвання договору довічного утримання (догляду), а також передбачено підстави для його розірвання.
Отже, право на звернення до суду з відповідною вимогою безпосередньо пов`язане зі статусом сторони договору або третьої особи, на користь якої його укладено. Відтак, вирішуючи питання щодо наявності підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду), суд має встановити не лише факт невиконання чи неналежного виконання набувачем покладених на нього обов`язків, а й те, чи належить позивач до кола осіб, яким законом надано право заявляти таку вимогу.
Відповідно до частини другої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача
Оскільки відчужувач померла тому договір довічного утримання є припиненим, відповідно його розірвати не можна. За таких обставин необхідно застосувати наслідки розірвання договору передбачені статтею 756 ЦК України та визнати право власності на предмет договору за правонаступником відчужувача.
Якщо позов про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру за відчужувачем пред`явлено за його життя, факт смерті відчужувача до вирішення справи судом допускає правонаступництво у спірних правовідносинах, тому оспорюваний договір довічного утримання може бути розірвано (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 310/5175/15-ц (провадження № 61-6666св20)).
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що правові підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) за позовом особи, яка звернулася до суду після смерті відчужувача, відсутні, оскільки за життя відчужувач самостійно не звертався до суду з відповідною вимогою, а його смерть відповідно до частини другої статті 755 ЦК України є підставою припинення договору. За таких обставин заявлена позивачем вимога про розірвання договору не відповідає характеру спірних правовідносин, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне відмовити в її задоволенні.
Оскільки відмовлено в розірванні договору довічного утримання квартира АДРЕСА_3 не входить до складу спадщини, а тому в задоволенні вимог про визнання права власності слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що вирішується питання про відмову у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем, залишити за останньою.
Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом – відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.
Повний текст судового рішення складений 04.11.2026 р.
Суддя О.А. Кожевник
Оригінал: reyestr.court.gov.ua