Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №420/39005/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39005/25

Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.

Дата і місце ухвалення: 30.04.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/39005/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (перерахунок та виплату грошового забезпечення) за період з 21 січня 2024 року по 23 липня 2025 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (перерахунок та виплата грошового забезпечення) за період з 21 січня 2024 року по 23 липня 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 січня 2024 року по 23 липня 2025 року.

Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 січня 2024 року по 23 липня 2025 року в розмірі 192 036,30 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, регулюються спеціальним законодавством, а військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах із військовими частинами, а проходять військову службу. На думку апелянта, положення трудового законодавства щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на спірні правовідносини.

Крім того, апелянт посилається на положення пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009, відповідно до якого особа, звільнена з військової служби, у день виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Відтак, на переконання апелянта, питання остаточного розрахунку з військовослужбовцем урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами.

Також апелянт вважає помилковим застосування судом першої інстанції Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, оскільки визначений ним порядок обчислення середнього заробітку стосується працівників, які перебувають у трудових відносинах. При цьому грошове забезпечення військовослужбовців обчислюється в календарних днях, що, на думку апелянта, виключає можливість застосування до спірних правовідносин аналогії з трудовим законодавством.

З огляду на викладене Військова частина НОМЕР_1 наполягає на тому, що діяла відповідно до спеціального законодавства, у межах наданих повноважень та у визначений законом спосіб, а тому підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) з 2015 року.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 січня 2024 року № 61-ОС позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення. Датою закінчення проходження військової служби визначено 20 січня 2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 420/21108/24, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язано провести відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання цього судового рішення 23 липня 2025 року відповідач перерахував на банківський рахунок позивача 353 017,20 грн.

01 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Листом від 21 серпня 2025 року № 10/Ч-282/321 відповідач відмовив у задоволенні звернення, про що позивач дізнався 28 серпня 2025 року.

У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою відповідного відшкодування позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні військовослужбовця спеціальним законодавством не врегульовано, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 116, 117 КЗпП України. Установивши, що повний розрахунок із позивачем проведено лише 23 липня 2025 року, суд визнав наявними підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання принципів розумності, справедливості та пропорційності. Виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача в розмірі 1 524,10 грн. та розрахункового періоду в 184 календарні дні, суд визначив середній заробіток у сумі 280 434,40 грн, а з урахуванням виплати 353 017,20 грн. на виконання попереднього судового рішення та інших обставин справи стягнув 192 036,30 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України, однак вважає, що рішення суду в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні потребує зміни з огляду на необхідність урахування принципу пропорційності та конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 116 КЗпП України всі суми, що належать працівникові від роботодавця, мають бути виплачені в день звільнення, а в разі спору щодо їх розміру роботодавець зобов`язаний у встановлений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частина друга цієї статті передбачає, що в разі наявності спору про розмір сум, належних звільненому працівникові, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який вирішує спір по суті.

Хоча проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством, питання відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні, за відсутності відповідного спеціального регулювання, вирішуються із застосуванням положень трудового законодавства.

Такий підхід узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. У цій постанові зазначено, що стаття 117 КЗпП України встановлює спеціальний спосіб захисту майнових прав особи, порушених унаслідок несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні. Водночас визначення розміру відшкодування має враховувати його компенсаційний характер і ґрунтуватися на принципах розумності, справедливості та пропорційності.

У постанові від 3 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24 Верховний Суд розглядав питання застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби, та звернув увагу на необхідність урахування обставин припинення служби й характеру невиплачених сум.

На відміну від обставин справи № 400/5149/24, у цій справі позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 20 січня 2024 року, а заборгованість із грошового забезпечення, право на перерахунок якого встановлено судовим рішенням, виплачено після звільнення – 23 липня 2025 року. Отже, спірні правовідносини безпосередньо пов`язані з проведенням остаточного розрахунку при звільненні, що дає підстави для застосування статей 116, 117 КЗпП України.

Як убачається з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 20 січня 2024 року, тоді як заборгованість із грошового забезпечення в сумі 353 017,20 грн відповідач виплатив лише 23 липня 2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 420/21108/24.

За таких обставин належить визначити конкретний розмір відшкодування з урахуванням установлених обставин, характеру порушення та принципу пропорційності.

У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд, визначаючи розмір відшкодування за затримку виплати компенсації за неотримане речове майно, врахував співвідношення невиплаченої суми із загальним обсягом належних при звільненні виплат. Такий підхід підтверджує необхідність оцінювати розмір простроченої заборгованості в сукупності з іншими обставинами справи.

Водночас наведені правові висновки не передбачають обов`язкового застосування єдиної арифметичної формули в усіх справах. Визначаючи розмір відшкодування, суд має оцінити конкретні обставини спору, зокрема розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки, імовірні майнові втрати особи та інші обставини, що мають значення для дотримання балансу між компенсаційною метою відповідальності й принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, встановлене статтею 117 КЗпП України шестимісячне обмеження визначає граничну тривалість періоду, за який може бути присуджено відшкодування, але не звільняє суд від обов`язку визначити його конкретний розмір.

Як убачається з матеріалів справи, середньоденне грошове забезпечення позивача, визначене судом першої інстанції, становить 1 524,10 грн.

При цьому колегія суддів виходить із того, що перебіг періоду затримки розрахунку розпочався наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу, тобто 21 січня 2024 року. Відповідно, шестимісячний період, передбачений статтею 117 КЗпП України, охоплює період з 21 січня 2024 року по 20 липня 2024 року включно, що становить 182 календарні дні.

З урахуванням зазначеного середньоденного грошового забезпечення та шестимісячного обмеження, встановленого статтею 117 КЗпП України, сума середнього грошового забезпечення за відповідний період до застосування принципу пропорційності становить 277 386,20 грн, виходячи з розрахунку: 1 524,10 грн. х 182 календарні дні.

Для визначення співмірного розміру відшкодування колегія суддів ураховує суму несвоєчасно виплачених коштів та загальний обсяг виплат, прийнятих до розрахунку з огляду на встановлені обставини справи.

Додаткова винагорода за січень 2024 року в розмірі 13 548,39 грн. не включається до суми несвоєчасно виплачених коштів, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та Особливостей, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 1 вересня 2023 року № 726, така винагорода виплачується щомісяця за минулий місяць. Отже, її виплата в лютому 2024 року відповідала встановленому порядку.

Таким чином, сума несвоєчасно виплачених коштів становить 420 685,49 грн, з яких 61 950,70 грн. – компенсація за неотримане речове майно, 5 717,59 грн. – індексація грошового забезпечення та 353 017,20 грн. – заборгованість із грошового забезпечення, виплачена 23 липня 2025 року.

Водночас під час визначення загального обсягу виплат колегія суддів ураховує особливий порядок виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Із суми 429 678,39 грн, перерахованої позивачу в січні 2024 року, виключається винагорода за грудень 2023 року в розмірі 24 193,55 грн. та враховується винагорода за січень 2024 року в розмірі 13 548,39 грн. Відтак сума виплат, що враховується в розрахунку, становить 419 033,23 грн.

Отже, загальний обсяг виплат, прийнятих до розрахунку, становить 839 718,72 грн. (419 033,23 грн. + 420 685,49 грн.), а частка несвоєчасно виплачених коштів – 50,0984 %.

Застосувавши зазначене співвідношення до суми середнього грошового забезпечення за шестимісячний період, яка становить 277 386,20 грн. (1 524,10 грн. х 182 календарні дні), колегія суддів визначає пропорційний розмір відшкодування в сумі 138 966,00 грн. (277 386,20 грн. х 420 685,49 грн. / 839 718,72 грн).

За таких обставин визначення відшкодування в повному розмірі за шестимісячний період без урахування співвідношення простроченої заборгованості із загальним обсягом виплат не забезпечувало б належного балансу між компенсаційною метою відповідальності та принципом пропорційності.

Отже, визначений розмір відшкодування – 138 966,00 грн. – ураховує співвідношення несвоєчасно виплачених коштів із загальним обсягом виплат, прийнятих до розрахунку, а також індивідуальні обставини цієї справи.

У зв`язку із цим рішення суду першої інстанції належить змінити в частині визначення розміру середнього грошового забезпечення, що підлягає виплаті позивачу за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення має бути законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для застосування статті 117 КЗпП України, однак неправильно визначив розмір відшкодування за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Тому рішення суду першої інстанції належить змінити в частині визначення суми середнього грошового забезпечення відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 та статті 317 КАС України.

З огляду на результат апеляційного перегляду підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/39005/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в такій редакції:

«Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2024 року по 23 липня 2025 року включно, але не більш як за шість місяців, у розмірі 138 966 (сто тридцять вісім тисяч дев`ятсот шістдесят шість) гривень 00 копійок».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/39005/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук