Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №160/18176/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/18176/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 (суддя Ремез К.І.) в адміністративній справі №160/18176/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо утримання надміру виплачених сум пенсії в розмірі 1220 грн 05 коп. з ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_1 безпідставно утриману суму пенсії відповідно до положень статті 107 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було встановлено переплату через неповідомлення про працевлаштування та вирішено утримувати з позивачки надміру виплачені суми пенсій за період з лютого по травень 2026 року. Зазначає, що нею не вчинялися зловживання щодо призначення пенсії або її перерахунку, а тому дії відповідача про утримання надміру виплачених сум пенсій є протиправними.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, обчислену відповідно до пункту 2 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі– Закон № 1058) з дотриманням умов, передбачених Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788 XII “Про пенсійне забезпечення” з 23.12.2010.

Позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила повідомити причини виплати пенсії у меншому ніж зазвичай розмірі.

Листом від 05.02.2026 за № 0400-010403-8/21200 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на статтю 50 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, повідомили, що у зв`язку з працевлаштуванням, з 05.11.2025 по 31.01.2026 у позивачки виникла переплата пенсії у розмірі 1220 грн 05 коп., частину якої в розмірі 425 грн 60 коп. позивачка повинна сплатити на користь Пенсійного фонду України, а частину в розмірі 794 грн 45 коп. на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

01.03.2026 позивачка звернулась із скаргою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про скасування боргу та поновлення з 01.02.2026 виплати пенсії в повному обсязі.

Листом від 03.04.2026 за № 38574-22878/М-01/8-0400/26 відповідач у задоволенні скарги відмовив, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 16 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” про неповідомлення позивачкою обставини, що спричиняє зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту її виникнення.

В період з лютого по травень 2026 року відповідачем утримано 1513 грн 29 коп.

Позивач, вважаючи протиправними дії щодо утримання з пенсії надміру виплачених сум пенсії, звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Водночас у п. 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058 (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788 (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (тут і в подальшому - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ст.50 Закону № 1058-IVсуми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Відповідно до ст. 103 Закону № 1788 суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, визначено Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 21.03.2003 №6-4(далі - Порядок № 6-4).

Пунктами 3 та 4 Порядку № 6-4 встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії (додаток 1).

У разі припинення виплати пенсії відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 решта переплати пенсії, що стягувалася за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України, або суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути утримані відповідачем за умови встановлення зловживань з боку пенсіонера, зокрема, в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, або подання страхувальником недостовірних даних. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним.

Згідно ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Таким чином, законодавець встановив наступні підстави для відрахування виплаченої надміру суми пенсії на підставі рішення пенсійного органу:

зловживання з боку пенсіонера;

подання страхувальником недостовірних даних.

Отже, обов`язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера.

Правильність виконаних розрахунків, за якими проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмується, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Дана позиція суду узгоджується із викладеними висновками в постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, від 22.01.2014 у справі № 6-151цс13, від 03.10.2019 у справі № 487/3380/16-а.

У контексті наведеного, слід відмітити, що законодавством визначено дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб`єкта, на якого покладається такий обов`язок в залежності від того, хто із цих суб`єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера - обов`язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником - обов`язок відшкодування зайвих виплат покладається на цього страхувальника.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постанові від 25.10.2021 у справі № 554/4736/17.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.21 Порядку № 22-1 у разі працевлаштування (початку діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) після призначення пенсії особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, про дату працевлаштування (початок діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), вид зайнятості (укладення трудового договору, цивільно-правового договору, реєстрація як фізичної особи-підприємця, провадження незалежної професійної діяльності) шляхом подання заяви. Заява може бути подана особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або надсилається поштовим відправленням.

Відповідно до пункту 2.5 Порядку № 22-1 у разі працевлаштування (навчання) особи, якій призначено пенсію, такою особою протягом 10 днів надається органу, що призначає пенсію, довідка про прийняття на роботу (навчання).

Аналіз наведеного вище дає підстави для висновку, що на пенсіонера покладається обов`язок подання відповідної заяви про дату працевлаштування до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №161/3927/17 та від 07.10.2019 у справі №555/536/17, від 27.03.2020 у справі №757/38162/14-а, від 31.03.2020 у справі №569/14896/16-а та від 30.04.2020 у справі №676/1176/17.

Оцінюючи докази, що свідчать про можливе зловживання, суд виходить з презумпції дійсності документів, наданих для призначення пенсії, та презумпції добросовісності заявника. Ці презумпції може бути спростовано на підставі доказів, що доводять умисел заявника на отримання пенсії без законних для цього підстав.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 по справі № 173/424/17.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, обчислену відповідно до пункту 2 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону України від 09 липня 2003 року № 1058 ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі– Закон № 1058) з дотриманням умов, передбачених Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788 XII “Про пенсійне забезпечення” з 23.12.2010.

Позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила повідомити причини виплати пенсії у меншому ніж зазвичай розмірі.

Листом від 05.02.2026 за № 0400-010403-8/21200 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на статтю 50 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, повідомили, що у зв`язку з працевлаштуванням, з 05.11.2025 по 31.01.2026 у позивачки виникла переплата пенсії у розмірі 1220 грн 05 коп., частину якої в розмірі 425 грн 60 коп. позивачка повинна сплатити на користь Пенсійного фонду України, а частину в розмірі 794 грн 45 коп. на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Зазначеного факту позивач не спростовує і лише посилається на те, що працівники пенсійного органу, на її думку, недбало віднеслись до своїх посадових обов`язків, оскільки саме вони повинні були здійснити звірку даних з державними реєстрами щодо позивача.

Проте суд вважає такі доводи позивача помилковими, адже саме на позивача покладено обов`язок повідомляти пенсійний орган про працевлаштування.

Судом встановлено, що у період з 05.11.2025 позивач є працевлаштованою, інформацію про працевлаштування відповідачу у встановлений законом спосіб та терміни не повідомила, що в силу приписів статті 50 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” є підставою для стягнення виплачених надміру сум пенсій.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено, що оскільки позивачем не виконано покладений на неї законодавцем обов`язок повідомити орган в 10 денний строк встановлений Законом та Порядком, що призначає пенсію про обставини (працевлаштування), які безпосередньо впливають на пенсійне забезпечення, що як наслідок зловживання позивача призвело до надміру виплачених сум пенсії у розмірі 1220,05 грн, тому висновки суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо утримання надміру виплачених сум пенсії є правомірними.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 в адміністративній справі №160/18176/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 29 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю.В. Дурасова