Суд: Старовижівський районний суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №159/4187/26
Суддя: Хаврона О. Й.
Справа № 159/4187/26
Провадження № 2/168/483/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі
головуючого - судді Хаврони О.Й.,
з участю: секретаря Островерхої Т.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в селищі Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначає, що вона та ФОП ОСОБА_2 , який здійснює діяльність під знаком онлайн-школи «ІНФОРМАЦІЯ_3», було укладено договір про надання освітніх послуг шляхом акцептування публічної оферти та здійснення оплати за навчання згідно з квитанцією від 28.03.2026 р. За умовами договору відповідач зобов`язався надавати позивачу послуги з навчання англійської мови. Було погоджено графік навчань: щонеділі по два заняття поспіль, які розпочинались о 12.50 год за часом Німеччини (о 13.50 за київськи часом). Раніше позивачка використала перший пакет з 48 занять. Після цього придбала наступний пакет із 48 занять. Сплатила за нього 17 760 грн. Із цього пакета відповідач провів лише два заняття, тоді як 46 занять на суму 17 020 грн залишились оплаченими, але не наданими.
14.06.2026 р. у погоджений час вона приєдналась до заняття та зателефонувала викладачу через Zoom, однак відповіді не отримала, тому заняття не відбулось. Адміністратор школи пояснив імовірну причину цього технічними причинами з інтернетом, а згодом викладачка повідомила, що більше не працює в онлайн школі. Таким чином, про припинення роботи викладача, школі було заздалегідь відомо, інформація адміністратора не відповідала дійсності. У зв`язку з цим позивач звернулась до відповідача з вимогою повернути кошти за невикористані заняття і 19.06.2026 р. направила письмову досудову вимогу про повернення коштів.
Бажаючи врегулювати спір без звернення до суду, позивач погодилась на пропозицію відповідача провести пробне навчання з іншим викладачем. Адміністрація школи надіслала їй посилання на Zoom, підтвердила проведення пробного заняття 28.06.2026 р. Однак, новий викладач не вийшов на зв`язок і заняття не відбулось. На її телефонні дзвінки та повідомлення відповідач не відповів. Таким чином, повторно відповідач не виконав зобов`язання. Тому внаслідок систематичного ненадання оплачених послуг, неналежного виконання умов договору та ігнорування прав, позивач відмовилась від договору та звернулась до суду із позовом. Просить розірвати договір про надання освітніх послуг, укладений між нею і відповідачем, стягнути з відповідача 17 020 грн - вартість неоплачених освітніх послуг - 46 занять.
Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначає, що не визнає позовні вимоги в повному обсязі, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
29 березня 2026 року між Позивачем ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем ( ОСОБА_2 ) було укладено Договір про надання послуг (шляхом акцепту Публічної оферти) щодо надання додаткових освітніх послуг. Договір розміщено на офіційному сайті Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4. На виконання умов цього Договору Позивач здійснила оплату в розмірі 17 760,00 грн. за 48 уроків з англійської мови. З метою належної організації навчального процесу, обліку занять та ведення внутрішніх розрахунків, у системі Відповідача Позивачу було присвоєно внутрішній ідентифікаційний номер 3822. Відповідач у повному обсязі та належним чином розпочав виконання своїх зобов`язань: забезпечив організацію навчального процесу та закріпив за Позивачем викладача. Протягом 29.03.2026 - 07.06.2026, з моменту оплати та початку занять з Позивачем пройшло 22 заняття від Позивача не надходило жодних скарг, претензій чи зауважень щодо якості послуг, кваліфікації викладача чи формату навчання, що свідчить про прийняття нею послуг без заперечень. Лише через майже 3 (три) місяці після початку навчання Позивач висловила суб`єктивне незадоволення навчальним процесом та заявила про бажання в односторонньому порядку розірвати Договір. Відповідач наголошує, що одностороння відмова від договору є правом замовника, однак умови та фінансові наслідки такого розірвання чітко врегульовані підписаним сторонами Договором.
Відповідач у відзиві також стверджує, що позивач в обґрунтування позову посилається на порушення її прав як споживача. Проте, відповідно до ст. 60 ЦПК України (або ст. 81 чинного ЦПК), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що Відповідач відмовив у наданні послуг чи надав їх неналежної якості.
Позивач вводить в оману суд тим, що посилається на загальне законодавство, а не керується Договором передбаченим у ст. 6 ЦК України. В зв`язку з тим що в Договорі передбачено пункт 4. Права та обов`язки сторін, з підпунктом 3.3 та 3.4. Відповідач не відмовляється від виконання своїх договірних зобов`язань та в межах умов Договору визнає права Позивача передбачені цим Договором, а тому вимоги Позивача про стягнення всієї суми позову є безпідставними. Просить відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив позивачка зазначає, що повністю не згодна з доводами відповідача, викладеними у відзиві, з таких підстав.
На доводи відповідача щодо кількості уроків та повторного надання квитанції зазначає, що новий курс на 48 уроків вона оплатила 29 березня 2026 року і одразу надіслала квитанцію адміністратору школи ОСОБА_1. Проте 21 травня 2026 року їй написав сам відповідач ОСОБА_2 , зазначивши, що у неї залишилося всього 2 уроки від минулого курсу, та запропонував знову здійснити оплату. На це повідомлення вона повторно надіслала йому березневу квитанцію. Ознайомившись із нею, Відповідач особисто підтвердив у чаті баланс занять, дослівно вказавши: «По підрахункам викладача 50 занять». Це доводить, що станом на кінець травня жодного уроку з нового пакета використано не було.
Щодо доводів про невідповідність у підрахунках школи та спростування «відсутності скарг», то твердження Відповідача про відсутність скарг з її боку позивач вважає маніпулятивним. З її боку дійсно не було претензій до того моменту, поки школа належно виконувала свої зобов`язання. Проте навчальний процес було зупинено суто з вини Відповідача: у призначену неділю мали відбутися чергові 2 уроки, на які викладач просто не вийшла на зв`язок. При цьому адміністратор ОСОБА_1, взагалі, не попередила позивача про звільнення викладача та скасування занять. Лише після цього безвідповідального інциденту та ненадання послуг вона почала висувати законні претензії. Крім того, Відповідач та адміністратор ОСОБА_1 повністю суперечать власним цифрам. У відзиві Відповідач вказує про 22 уроки; у травні він особисто заявляє про 50 занять балансу; а у серпні адміністратор ОСОБА_1 після того, коли позивач попросила в черговий раз повернути кошти, раптом стверджує, що залишилося всього чотири уроки.
Щодо доводів про погоджений графік навчання, а саме того, що адміністратор ОСОБА_1 у листуванні стверджує, що чекала позивачку на уроки серед тижня о 10:00 ранку за графіком. Це твердження не відповідає дійсності. Вона працює у дві зміни, тому фізично ніколи не могла погодити та відвідувати заняття серед тижня в один і той самий ранковий час.
Окрім того, аналіз публічно доступних відгуків у мережі Інтернет щодо діяльності мовної школи Відповідача свідчить про те, що такі дії з боку школи мають систематичний характер.
Щодо посилання відповідача на пункти 3.3 та 3.4 свого договору, то, відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору, які обмежують право споживача на розірвання договору та повернення грошей за неотримані послуги, є нікчемними. З нового оплаченого курсу їй було надано лише 2 заняття, а за решту 46 уроків послуги взагалі не надавалися через бездіяльність школи, невихід викладача Елеонори на зв`язок та приховання факту її звільнення, невихід на зв`язок нового викладача. Тому утримання коштів за невикористані 46 уроків нового курсу є безпідставним збагаченням відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Просить позовні вимоги щодо повернення коштів за 46 невикористаних уроків нового курсу у повному обсязі задовольнити.
Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду від 04.08.2026 вказану цивільну справу передано на розгляд Старовижівського районного суду.
Ухвалою судді Старовижівського районного суду від 28.08.2026 вказану справу прийнято до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідач подав відзив на позов 16.09.2026 р., позивачка подала відповідь на відзив 17.09.2026 р.
Ухвалою судді Старовижівського районного суду від 29.09.2026 визнано явку в судове засідання позивача та відповідача обов`язковою для надання пояснень.
У судовому засіданні позивач позов підтримала з наведених у ньому підстав.
Додатково пояснила, що підставою для розірвання договору є невиконання відповідачем своїх зобов`язань через неявку викладача на уроки, і незгода з заміною викладача на іншого. Графік занять був погоджений нею і викладачем усно коли вона почала займатись, викладач прикріпила в Телеграм повідомлення про час навчання, уроки мали відбуватись щонеділі, два уроки поспіль. Уроки не завжди відбувались в призначений час, були пропуски, графік занять був «плаваючим». А вже потім з викладачем погодили постійний графік. Коли згідно з графіком мав завершитись перший пакет уроків не слідкувала. За її підрахунками на момент оплати другого пакета залишилось непройденими 29 уроків з першого пакету. Вона звернулась до відповідача з письмовою заявою про розірвання договору, надіслала письмову вимогу на електронну пошту відповідача, скріншоту цього повідомлення не надала до матеріалів справи. Також подала скаргу у Держпродспоживслужбу про порушення її прав як споживача. Погодилась на пропозицію школи пройти пробне навчання з іншим викладачем. Текст договору, який укладений з відповідачем вона перед укладенням не прочитала, і в цьому вважає, що допустила помилку. Останнє заняття відбулось 07.06.2026, а 14.06.2026 в обумовлений час викладач не приєдналась до двох запланованих заняття (на заняття не вийшла), тому уроки не відбулись. Факт відсутності/не виходу на зв`язок викладача на урок за посиланням вона не зафіксувала, вона зробила фото, але в програмі ZOOM не було видно чи розпочалась конференція, викладач не вийшла на зв`язок двічі. Відразу позивач почала з`ясовувати з адміністратора причину, відповідь була не отримала, адміністратор зателефонувала лише на наступний день, і лише 28.06.2026 адміністратор надала позивачу посилання на урок. Тому з 14.06.2026 по 28.06.2026 не змогла займатись з вини школи, бо не мала викладача. Договору їй не надсилали і тому його не читала, але і не просила. За перший пакет вона оплатила суму 15840 грн., за другий менеджер сказала ціну 17760 грн, в той час особисто відповідач запропонував їй згодом придбати пакет уроків за попередньою ціною, що доводить, що і тут менеджер ОСОБА_1 її обманула.
У судовому засіданні відповідач просить відмовити в позові. Дав пояснення, що за його підрахунками позивачка пройшла 22 заняття, кількість пройдених уроків другого пакета визначив, виходячи з графіка проведення занять, який для позивачки розроблений школою. Факт, що урок відбувся чи не відбувся, він не фіксує. На обґрунтування того, що саме 22 уроки було надано позивачці, і жодний урок не був відкладений, посилається на те, що ні від викладача, ні від (учня) позивачки на його адресу не надходило жодних скарг чи звернень щодо цих питань. Лише в травні позивач висловила претензії. Він призначив викладача і забезпечує учневі можливість навчатись, у випадку скарг щодо навчального процесу необхідно звертатись до адміністратора. За позивачкою не був закріплений конкретний викладач. Лист позивачки про повернення коштів був ним був отриманий на електронну пошту школи, однак на її лист він не відреагував, дав вказівку адміністратору з`ясувати ситуацію, оскільки навчальний процес має тривати і позивачка повинна продовжити навчання, і хотів, щоб клієнт був задоволений. Школа діє в інтересах учня, посилання на урок з новим викладачем школа позивачці надала. Щодо листування в месенджері, зокрема між ним та позивачкою, то не пригадує чи таке мало місце і чи відповідає викладена переписка дійсності. Зі змістом наданих скріншотів ознайомився, вважає, що не треба плутати СМС і умови договору. Щодо різної кількості уроків пройдених позивачкою, вказаних на переписці в месенджері, і в відзиві на позов, то стверджує, що він діє і працює виключно в межах договору, і відповідно до умов договору може повернути позивачці не більше 10 % вартості навчання. Вважає, що позивачка, підписавши договір, погодилась на ці умови Договору. Школа несе витрати. На обґрунтування кількості пройдених позивачкою уроків доказів не надаватиме. Жодних доказів, окрім Договору, надавати суду не буде. Позивачка майже три місяці користувалась послугами школи і від неї не було жодних скарг. Не розуміє чому позивачка після зміни викладача відмовилась від договору. Не може підтвердити чи виходив викладач на зв`язок. Про всі пройдені уроки школа фіксує дані у відповідній табличці в програмі. Вчитель надає урок відповідно до посилання, яке є в позивача. Позивач хоче ввести суд в оману і повернути кошти за пройдені уроки. Просить відмовити в позові в повному обсязі.
Суд заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 29 березня 2026 року між Позивачем ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем ( ОСОБА_2 ) було укладено Договір про надання послуг (шляхом акцепту Публічної оферти) щодо надання додаткових освітніх послуг.
Сторони також визнають, що це другий Договір про надання послуг з навчання, що був укладений між сторонами, згідно з яким позивачці мало бути надано 48 занять з англійської мови (далі - Договір).
На виконання умов цього Договору Позивач здійснила оплату в розмірі 17 760,00 грн. за проходження нею 48 уроків з англійської мови, що підтверджується платіжною інструкцією, і визнають сторони.
Копію Договору відповідач надав до відзиву. Позивачка не висловила сумнівів щодо автентичності умов наданого договору, пояснила, що Договір перед укладенням не прочитала. Таким чином, суду не надавались сторонами докази існування іншої публічної оферти з іншими умовами.
Сторони визнають, що позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про розірвання договору та повернення коштів, яку скерувала на електронну пошту відповідача.
Вищезазначені обставини визнаються сторонами у справі, а тому ці обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до п.1.6 Договору договір вважається укладеним з дати надходження Виконавцю оплати за послуги.
Відповідно до п.3.10 -3.15 Договору передбачено, що в разі надання послуг у формі онлайн уроку, Виконавець зобов`язаний надати Замовнику доступ для перегляду онлайн уроку на Інтернет-платформі, обраній Виконавцем, не пізніше ніж за 2 (два) календарні дні до дати проведення онлайн уроку. Виконавець не несе відповідальності, якщо Замовник пропустив захід, який розпочався у час, вказаний на веб-сайті Виконавця, або протягом 15 хвилин, після настання часу, вказаного на веб- сайті Виконавця. Послуги вважаються наданими Замовнику з моменту закінчення заходу, що відповідає опису, наведеному на веб-сайті Виконавця.
Відповідно до п.4.3.3 Договору в будь-який момент в односторонньому порядку розірвати цей Договір (відмовитися від виконання Договору) з будь-яких причин (зокрема, у разі втрати інтересу, невідповідності очікуванням тощо), письмово повідомивши про це Виконавця за 5 календарних днів до дати розірвання.
П.4. 3.4 Договору передбачено, що у разі такого одностороннього розірвання Договору з ініціативи Замовника, останній має право на часткове повернення сплачених коштів. Сума грошових коштів, що підлягає поверненню (відшкодуванню) Замовнику, розраховується пропорційно неотриманим послугам/товарам, але в будь-якому випадку не може перевищувати 10% (десяти відсотків) від загальної вартості цього Договору.
Суд враховує такі норми права.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Разом із тим, відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1-2 ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч. 5 ст. 633 ЦК України, актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно із ч. 6 ст. 633 ЦК України, умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Згідно із ч. 4 ст. 633 ЦК України, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частинами 1, 2 статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Згідно зі ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним.
Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначено в ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
За змістом ст.18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.
Аналізуючи положення статті 18 Закону № 1023-XII, необхідно дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності; по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-40цс13 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16.
Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Згідно з частиною третьою статті 651 ЦК України уразі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз зазначених норм матеріального свідчить про те, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 зазначено, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Аналізуючи надані сторонами докази суд виходить з такого.
Судом встановлено, що умовами пункту 4.3.3 Договору сторони передбачили право на розірвання Договору, шляхом письмового повідомлення про це виконавця протягом 5 календарних днів.
Як визнається сторонами позивач таке звернення відповідачу надіслала.
Суд погоджується з доводами позивачки в частині нікчемності положень п. 4.3.4 укладеного сторонами Договору, яким передбачено, що у разі такого одностороннього розірвання Договору з ініціативи Замовника, сума грошових коштів, що підлягає поверненню (відшкодуванню) Замовнику, в будь-якому випадку не може перевищувати 10% (десяти відсотків) від загальної вартості цього Договору.
Спір між сторонами стосується кількості наданих уроків позивачці відповідачем.
Обов`язок доказування та надання доказів судом роз`яснено сторонам.
Позивач стверджує, що після придбання нового пакета було проведено лише 2 уроки з цього нового пакета. Таким чином, зазначена відповідачем кількість 50 занять складалася з 2 уроків, що залишилися з попереднього пакета, та 48 уроків нового пакета. Причина неотримання інших уроків - викладач не вийшов на зв`язок, у ході чого вона стала висувати претензії про повернення коштів за ненадані послуги. Вказані обставини позивачка підтверджує наданими нею до позову скріншотами її переписки з менеджером школи ОСОБА_1, а також її переписки з відповідачем в месенджері, яка підтверджує надання реквізитів для оплати, отримання ним коштів після надсилання нею квитанції про оплату, а також повідомлення відповідачем про загальну кількість занять, що залишилась невикористаними - 50, а саме 2 невикористані уроки з попереднього пакета, і 48 з нового. А після придбання нового пакета було проведено ще 2 уроки вже з нового пакета. Тобто не пройденими є 46 уроків.
Відповідач, всупереч покладеному на нього обов`язку доказування, не довів належними та допустимими доказами заперечення, на які посилався. Так, відповідач, заперечуючи щодо доводів позивачки про кількість наданих їй уроків, стверджує, що позивачка пройшла 22 заняття. Водночас відповідач не надав суду будь-яких належних і допустимих доказів (звіти про відвідуваність, звіти з облікового запису викладача, учня, доказів того, що конференція фактично відбулася, історія браузера тощо) на підтвердження своїх доводів про те, що саме 22 уроки пройдені позивачкою з оплаченого 29.03.2026 пакета послуг. На пропозицію суду спростувати чи заперечити факту переписки з відповідачкою та змісту наданої позивачкою такої переписки, то відповідач посилається на необхідність керуватись положенням Договору про можливість повернення не більше 10 % вартості навчання. Відповідач стверджує, що графік занять позивачки був визначений школою, і саме ним він керувався посилаючись у відвизі на позов на кількість пройдених занять, але доказів на обґрунтування своїх доводів на пропозицію суду, не надав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам позивача, наведеним у її заявах по суті справи, надані нею докази в сукупності на підтвердження своїх доводів визнає більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на підтвердження наведених ним обставин.
Тому позов є обґрунтованим з підстав, заявлених у ньому, підлягає розірванню, а з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути 17020 грн вартості оплачених і отриманих послуг.
Ч.1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач на підставі закону була звільнена від сплати судового збору за подання позову, а суд дійшов висновку про задоволення позову, то судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід держави в розмірі 1331,20 грн.
Керуючись ст. 215, 509, 633, 638, 901, 907 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12, 13, 89, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Позов задовольнити.
Розірвати договір, укладений між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 про надання освітніх послуг від 28.03.2026, відповідно до платіжного доручення від 29.03.2026.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість оплачених, але ненаданих освітніх послуг в розмірі 17020 (сімнадцять тисяч двадцять) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1331 (одну тисячі триста тридцять одну) грн. 20 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ел.пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: адреса АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2
Повне судове рішення складене 05.11.2026 року.
Суддя О. Й. Хаврона
Оригінал: reyestr.court.gov.ua