Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №604/719/26 — Підволочиський районний суд Тернопільської області

Суд: Підволочиський районний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №604/719/26

Суддя: Сіянко В. М.

Справа № 604/719/26

Провадження № 2/604/553/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі

головуючого судді Сіянка В.М.,

за участю секретаря Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Підволочиськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, —

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (далі — ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР») звернулося до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 5588872 від 05 червня 2025 року в загальному розмірі 11 254,50 грн, а також судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 5588872 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн строком на 360 днів зі сплатою фіксованої процентної ставки 0,95 % в день. Кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на рахунок позичальника, натомість відповідач у встановлений договором строк кредит не повернув та проценти не сплатив, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка складається з: 3 000,00 грн — заборгованості за тілом кредиту; 6 754,50 грн — заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 500,00 грн — штрафу.

Також позивач зазначив, що 27 січня 2026 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу № С7-270126-1, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на поштове відправлення в розмірі 248,58 грн.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 08 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за адресою реєстрації, наявною в матеріалах справи, рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Поштовий конверт повернуто до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин судова повістка вважається врученою, а відповідач — належним чином повідомленим. Відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не подав, у судове засідання не з`явився без повідомлення причин неявки.

Ураховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки, неподання відзиву на позовну заяву, а також відсутність заперечень позивача, суд на підставі частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України та з дотриманням вимог статті 281 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи та вирішити спір шляхом ухвалення заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Щодо укладення кредитного договору та його дійсності

Судом встановлено, що 05 червня 2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 5588872 про надання споживчого кредиту. Ідентифікація відповідача та акцептування ним умов договору здійснені шляхом введення одноразового ідентифікаційного коду «46215», направленого на визначений договором номер мобільного телефону Споживача, а таблиці обчислення загальної вартості кредиту — шляхом введення коду «38636».

Згідно з п. 1.1 договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт або Мобільний застосунок «Credit7». Ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет/Мобільний застосунок «Credit7», в порядку, передбаченому договором та/або Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний Споживачем при вході (в т.ч. через месенджери), та/або шляхом перевірки правильності введення відповідно Пароля входу до Особистого кабінету/Мобільного застосунку «Credit7». При цьому Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/Мобільного застосунку «Credit7».

Відповідно до п. 1.2 договору на умовах, встановлених договором, Товариство зобов`язується надати Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Умовами договору сторони погодили: тип кредиту — кредит; сума кредиту (загальний розмір) — 3 000,00 грн; строк кредиту — 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів — кожні 20 днів; детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком № 1 до цього договору; процентна ставка фіксована; стандартна процентна ставка становить 0,95 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору кошти на кредит надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включно з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (реквізити картки наведені в маскованому вигляді з метою захисту персональних даних).

Згідно з п. 2.2 договору сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох днів з моменту укладення цього договору. Дата надання кредиту визначена сторонами як 05 червня 2025 року або 06 червня 2025 року.

Відповідно до п. 3.1 договору проценти, що нараховуються за цим договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто методом «факт/факт».

Згідно з п. 3.2 договору до періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

Відповідно до п. 4.1 договору сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.

За умовами п. 4.4 договору Споживач, серед іншого, зобов`язаний у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафні санкції та пеню (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.

Вирішуючи питання про дійсність цього правочину, суд виходить з такого. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України правочин є правомірним, якщо його зміст не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину є вільним і відповідає його справжній волі; правочин вчинено у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених ч. 1—3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що його волевиявлення було сформоване під впливом обману, насильства, погрози або внаслідок тяжкої для нього обставини, чи що зміст договору суперечить імперативним приписам цивільного законодавства. За таких обставин підстав недійсності правочину, передбачених ч. 1 ст. 215 ЦК України, не встановлено, а договір № 5588872 від 05.06.2025 є дійсним та породжує правові наслідки, на які був спрямований.

Оцінюючи додержання форми правочину, суд зазначає таке. Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обумовити вчинення правочину у певній формі, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, обміні якими здійснили сторони. Письмовий правочин може бути укладений у формі електронного документа з дотриманням вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором — це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у визначеному законом порядку, зокрема електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, законодавство прямо допускає укладення кредитного договору в електронній формі за умови фіксації його змісту, належної ідентифікації споживача, направлення йому умов договору та здійснення акцепту із застосуванням передбаченого законом електронного підпису. Договір № 5588872 від 05.06.2025 укладено саме в такій формі через ІКС Товариства (вебсайт або мобільний застосунок «Credit7»).

Оцінюючи досягнення сторонами згоди щодо істотних умов, суд застосовує такі норми. Відповідно до ст. 639 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору. Істотними є умови, визнані такими законом, необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозиція укласти договір (оферта) має містити істотні умови договору і висловлювати намір особи, яка її зробила, вважати себе зв`язаною договором у разі її прийняття. Відповідно до ст. 642 ЦК України акцептом є відповідь особи, якій адресована пропозиція, про її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити проценти за користування кредитом у розмірі, встановленому договором.

З урахуванням наведених норм до істотних умов кредитного договору належать, зокрема, сума кредиту, строк кредитування, процентна ставка та порядок її сплати. Такий підхід узгоджується з судовою практикою, згідно з якою однією з істотних умов кредитного договору є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

У договорі № 5588872 від 05.06.2025 сторонами погоджено суму кредиту — 3 000,00 грн, строк кредитування — 360 днів, фіксовану процентну ставку — 0,95 % на день, порядок нарахування процентів методом «факт/факт», періодичність платежів кожні 20 днів та графік платежів (Додаток № 1 — Таблиця обчислення загальної вартості кредиту). Отже, сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договору.

Щодо додержання письмової форми кредитного договору суд зазначає, що відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Оскільки електронний договір, укладений з додержанням вимог Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, вимоги ст. 1055 ЦК України щодо форми кредитного договору вважаються дотриманими. Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23).

Оцінюючи процедуру ідентифікації та акцепту, суд виходить з такого. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація — це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

У справі встановлено, що ідентифікація Споживача в ІКС Товариства здійснювалася із використанням наданих ним персональних даних, зокрема відомостей про документ, що посвідчує особу. Введення одноразових ідентифікаторів «46215» і «38636», направлених на визначений Споживачем номер телефону, відповідає ознакам електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», та підтверджує акцепт умов договору.

Отже, сукупність доказів — умови договору, відомості про ідентифікацію, направлення тексту договору, фіксація введення одноразових ідентифікаторів та зарахування коштів — підтверджує акцепт Споживачем умов договору.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25 (провадження № 61-13271св25), згідно з якою кредитний договір, підписаний одноразовим паролем-ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов; саме лише твердження позичальника про шахрайські дії, за відсутності доказів порушення кредитодавцем процедури ідентифікації чи порядку підписання договору, не є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25) під час оцінки електронного договору суд перевіряє достовірність, цілісність та незмінюваність електронного документа з урахуванням виду підпису, способу його надсилання та зберігання.

У матеріалах справи наявні докази, які в сукупності підтверджують дотримання цієї процедури: умови договору про порядок підписання, таблиця обчислення загальної вартості кредиту, підписана Споживачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «38636», відомості про ідентифікацію Споживача (копія паспорта громадянина України у формі ID-картки та дані РНОКПП), а також відсутність доказів порушення Товариством процедури ідентифікації, направлення тексту договору чи порядку його підписання. Доказів протиправного впливу на волевиявлення відповідача матеріали справи не містять.

Щодо надання кредитних коштів суд зазначає таке. Факт надання кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20260127-1187 від 27.01.2026, згідно з яким, відповідно до договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 03.01.2024, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ПЕЙТЕК», 05 червня 2025 року на банківський рахунок, ідентифікований реквізитами платіжної картки відповідача № НОМЕР_1 , успішно перераховано грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн (номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» — db126a66-bbe9-4d3d-aa38-6c8682a46c60).

Цей лист є письмовим доказом у розумінні ст. 95 ЦПК України, оскільки містить відомості про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору: дату здійснення переказу, суму, реквізити платіжної картки одержувача та ідентифікатор транзакції. Відповідно до ст. 81 ЦПК України позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт надання кредитних коштів.

У сукупності з кредитним договором, умови якого передбачають надання коштів у безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок Споживача з використанням реквізитів зазначеної платіжної картки, такий документ є належним і допустимим доказом фактичного надання кредитних коштів Споживачеві. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18), згідно з якою факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Щодо заборгованості за тілом кредиту

Своєю чергою, відповідач у порушення умов договору кредит не повернув та проценти не сплатив. У матеріалах справи відсутні докази повернення коштів чи сплати процентів. Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи відповідно до ст. 128 ЦПК України, заперечень щодо факту отримання кредитних коштів, розміру заборгованості чи підстав для звільнення від відповідальності не заявив, доказів на спростування зазначених обставин не подав. За таких обставин суд вважає встановленим факт прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві суму кредиту та сплатити проценти на умовах, встановлених кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кредитодавець належним чином виконав зобов`язання з надання кредиту в розмірі 3 000,00 грн, а відповідач у встановлений договором строк кредит не повернув та проценти не сплатив, зобов`язання не припинилося виконанням. Відповідно, позивач має право на стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів за фактичний період користування кредитними коштами.

Щодо вимоги про стягнення процентів

Перевіряючи розрахунок заборгованості, суд встановив, що позивачем нараховано проценти за період з 05.06.2025 по 26.01.2026 включно, тобто за 236 днів фактичного користування кредитом, за ставкою 28,50 грн на день, що становить 6 726,00 грн. Наданий розрахунок містить період користування кредитом, денну процентну ставку, кількість днів, суму процентів, основного боргу та штрафу, тому дає змогу перевірити правильність обчислення заявленої заборгованості відповідно до ст. 76, 81, 83 ЦПК України. Арифметичний розрахунок процентів за зазначений період є правильним.

Водночас у позовній заяві позивач просив стягнути 6 754,50 грн процентів, що на 28,50 грн перевищує суму, підтверджену наданим розрахунком. Відтак позовні вимоги про стягнення процентів підлягають задоволенню в межах 6 726,00 грн, а в задоволенні решти вимог про стягнення процентів слід відмовити через недоведеність цієї частини вимоги.

Перевіряючи умову договору про розмір процентної ставки (0,95 % на день) на предмет відповідності вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов не є вичерпним (частина четверта статті 18). Водночас, як роз`яснила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, суд без окремої позовної вимоги споживача може застосувати лише такий спосіб коригування процентів, як тлумачення нечітких або двозначних умов договору на користь споживача; визнати умову договору недійсною, змінити її та на цій підставі самостійно зменшити розмір процентів без відповідної вимоги споживача суд не вправі.

У цій справі умова про процентну ставку 0,95 % на день викладена в договорі чітко та однозначно: вона зафіксована як фіксована, застосовується протягом усього строку кредитування та не містить альтернативних або суперечливих положень, які б давали підстави для її неоднозначного тлумачення. Відповідач не заявив ні про несправедливість цієї умови, ні про її нечіткість, ні про намір оспорювати договір у цій частині. За таких обставин підстав для застосування частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тлумачення на користь споживача) немає. Водночас, оскільки умова не є нікчемною за законом і не визнана недійсною у встановленому порядку, суд не вбачає правових підстав для самостійного зменшення розміру процентів, адже це суперечило б наведеній правовій позиції Верховного Суду та принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Суд звертає увагу, що наданий позивачем розрахунок процентів охоплює період з 05 червня 2025 року по 26 січня 2026 року включно (236 днів). Строк кредитування за договором становить 360 днів з дня надання кредиту, тобто станом на 26 січня 2026 року строк кредитування не закінчився. Відтак нараховані за цей період проценти за своєю правовою природою є платою за користування кредитом відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та умов договору, а не процентами за порушення грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України.

Той факт, що договором передбачено періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів і за окремими черговими платежами міг настати строк виконання, не змінює природу процентів, нарахованих за весь фактичний період користування кредитом у межах строку кредитування. Прострочення сплати чергового процентного платежу не припиняє строку кредитування і не перетворює проценти за користування кредитом на проценти за статтею 625 ЦК України.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), згідно з якою за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за користування кредитом, а за період після прострочення — проценти за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки позивач нарахував проценти виключно в межах строку кредитування (до 26.01.2026), усі 6 726,00 грн є процентами за користування кредитом. Підстави для їх розмежування на проценти за статтею 1048 та статтею 625 ЦК України відсутні, а отже, відсутня й суперечність, яка б перешкоджала стягненню цієї суми. Пункт 18 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняє позичальника від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, та від обов`язку сплати неустойки за прострочення. Він не поширюється на проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до умов договору в межах строку кредитування, оскільки такі проценти є платою за користування кредитом, а не відповідальністю за прострочення, і не є підставою для зменшення суми 6 726,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення штрафу

Стосовно вимоги про стягнення штрафу в розмірі 1 500,00 грн суд зазначає таке. Відповідно до п. 18 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції Закону № 2120-IX від 15.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23, у період існування особливих правових наслідків — протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування — до позичальника застосовуються особливі наслідки: звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.

Оскільки штраф у розмірі 1 500,00 грн нарахований станом на 26.01.2026 за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором, тобто в період дії воєнного стану, він є неустойкою за прострочення, від сплати якої позичальник звільнений п. 18 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Отже, правові підстави для його стягнення відсутні, а нарахована сума підлягає списанню кредитодавцем.

Щодо переходу права вимоги

Щодо переходу права вимоги суд зазначає, що 27 січня 2026 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу № С7-270126-1, згідно з умовами якого Клієнт передав Факторові право грошової вимоги до боржників у порядку, передбаченому договором факторингу.

Відносини факторингу на момент укладення договору регулювалися параграфом 6 глави 73 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції; клієнтом — фізична або юридична особа, яка уклала договір факторингу з фактором.

Судом встановлено, що ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» включено до Єдиного державного реєстру фінансових компаній, страхових організацій та ломбардів за реєстраційним номером 13104000 та має безстрокову ліцензію на надання послуг з факторингу (дата рішення про видачу ліцензії — 09.04.2020, номер рішення — № 674), що підтверджується відомостями з офіційного вебсайту Національного банку України та інформацією, розміщеною на офіційному сайті Товариства.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу за цим договором позивач (Фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт — відступити Факторові Право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно з п. 1.2 договору факторингу перехід від Клієнта (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») до Фактора (позивача) вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор (позивач) стає кредитором боржників щодо заборгованості та набуває відповідні права вимоги.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026 до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» перейшло право вимоги за договором № 5588872, укладеним з відповідачем, у загальному розмірі 11 254,50 грн, з яких: 3 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 6 754,50 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 500,00 грн — заборгованість за штрафом.

Відповідно до ст. 512, 513, 514, 516, 518 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. До надання боржникові доказів переходу права вимоги боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові. Водночас відповідно до ст. 518 ЦК України при переході прав кредитора до іншої особи не змінюються ні порядок виконання зобов`язання, ні його зміст, а боржник має право висувати проти нового кредитора всі заперечення, що він мав проти первинного кредитора на момент отримання повідомлення про перехід права. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем до матеріалів справи надано докази направлення ОСОБА_1 повідомлення про перехід права грошової вимоги до ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та пред`явлення вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором № 5588872 від 05.06.2025.

Відтак між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» належним чином укладено договір факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026, а до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5588872 від 05.06.2025. З урахуванням п. 18 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та результатів перевірки розрахунку заборгованості з боржника підлягають стягненню лише основний борг у сумі 3 000,00 грн та проценти, нараховані за користування кредитом у межах строку кредитування, у сумі 6 726,00 грн, разом 9 726,00 грн. ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» є належним позивачем у цій справі та має право на одержання заборгованості за кредитним договором у межах, визначених судом.

Окремо суд зазначає, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Матеріали справи не містять доказів нікчемності кредитного договору чи підстав для визнання його недійсним; рішенням суду, яке набрало законної сили, цей договір недійсним не визнавався. Відтак до кредитного договору застосовується презумпція правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 000,00 грн та проценти, нараховані за користування кредитом у межах строку кредитування, у розмірі 6 726,00 грн, а всього — 9 726,00 грн. У задоволенні вимог про стягнення процентів у сумі 28,50 грн та штрафу в сумі 1 500,00 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та понесено витрати на поштове відправлення в розмірі 248,58 грн. Позовні вимоги задоволено на 86,42 % (9 726,00 грн * 100 % / 11 254,50 грн). Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у загальній сумі 2 515,63 грн, з яких: судовий збір — 2 300,81 грн (2 662,40 грн * 86,42 % / 100 %), витрати на поштове відправлення — 214,82 грн (248,58 грн * 86,42 % / 100 %).

На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 205, 207, 215, 512, 513, 514, 516, 518, 526, 530, 599, 610, 612, 639–642, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077–1079 ЦК України, п. 18 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 76, 81, 83, 128, 141, 263–265, 280–283 ЦПК України, суд, —

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (код ЄДРПОУ: 43170298, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 13, офіс 601, рахунок IBAN: НОМЕР_4 в АТ «ОТП БАНК», МФО 300528) заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5588872 від 05 червня 2025 року у загальному розмірі 12 241,63 грн (дванадцять тисяч двісті сорок одну гривню 63 копійки), з яких загальна сума заборгованості за кредитом становить 9 726,00 грн (дев`ять тисяч сімсот двадцять шість гривень 00 копійок), а саме до неї входить заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) та проценти, нараховані за користування кредитом у межах строку кредитування, в розмірі 6 726,00 грн (шість тисяч сімсот двадцять шість гривень 00 копійок), крім того, судові витрати загальною сумою 2 515,63 грн (дві тисячі п`ятсот п`ятнадцять гривень 63 копійки), до яких входить витрати на поштове відправлення в розмірі 214,82 грн (двісті чотирнадцять гривень 82 копійки) та судовий збір у розмірі 2 300,81 грн (дві тисячі триста гривень 81 копійка).

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання такої заяви, якщо вона подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення її без задоволення заочне рішення набирає законної сили з дня ухвалення відповідної ухвали.

Повне судове рішення проголошено 05 листопада 2026 року.

Суддя В.М. Сіянко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua