Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №520/16149/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №520/16149/26

Суддя: П’янова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 р.Справа № 520/16149/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 03.07.26 у справі № 520/16149/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнт у розмірі 1,114; 1,197;1, 0796; 1,115; 1,121 для забезпечення індексації пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонд України в Донецькій області провести, починаючи з 10.12.2025 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до частини другої статті 42 Закону України № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» від 25 лютого 2025 року №209, з 01.03.2026 року шляхом послідовного збільшення на коефіцієнт збільшення 1,121 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» від 25 лютого 2026 року № 236 та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху. Надано позивачці термін - не більше п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду доказів доплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" розмірі, надавши до суду квитанцію на суму 5324,80 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що заявлена нею вимога стосується одного й того самого факту - здійснити перерахунок (індексацію) пенсії шляхом множення на декілька коефіцієнтів, тому вважається однією вимогою. Таке об`єднання періодів утворює одну суцільну вимогу. Інших самостійних вимог позивачкою заявлено не було.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом установлено, що до Харківського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року зазначений адміністративний позов залишено без руху.

В ухвалі зазначено, що позивачкою заявлено п`ять вимог немайнового характеру, ставка судового збору становить 6656,00 грн (1331,20 грн х 5). Проте, позивачкою при подачі позовної заяви надано квитанцію про сплату судового збору на суму 1331,20 грн.

У зв`язку з чим надано строк для усунення недоліків позову шляхом надання до суду доказів доплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" розмірі, надавши до суду квитанцію на суму 5324,80 грн.

На виконання ухвали суду позивачкою надіслано заяву, в якій зазначено, що нею заявлена одна вимога про здійснення одноразового перерахунку пенсії шляхом застосування коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн за 2022-2026 роки в межах строку позовної давності. При цьому, позивачка не заявляла позовних вимог про здійснення перерахунку пенсії окремо: з 01.03.2022; з 01.03.2023; 01.03.2024; з 01.03.2025; 01.03.2026 та виплати різниці недоотриманої пенсії за ці періоди. Отже, як уважає позивачка, судовий збір по даній справі сплачено в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу з тих підстав, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано та недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуто.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 1 ст. 5 КАС України визначає, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При цьому, як установлено частиною третьою статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

При цьому в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Як слідує з матеріалів справи, підставою для постановлення судом першої інстанції ухвали про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви слугував його висновок про те, що позивачкою у позові заявлено в сукупності п`ять вимог немайнового характеру (здійснити перерахунок та виплату її пенсії з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, 1,121, кожен з яких передбачений п`ятьма різними Постановами КМУ), тому судовий збір за подання такого позову підлягає сплаті у загальному розмірі 6656,00 грн (1331,20 грн х 5), у зв`язку із чим позивачці належить доплатити 5324,80 грн судового збору та надати до суду відповідний доказ, однак позивачка не усунула такий недолік позовної заяви у встановлений судом строк, тому є підстави для застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

При цьому, як установив суд, позивачкою до позову додано документ про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн, який відповідає сумі судового збору, яка підлягає сплаті фізичною особою за одну вимогу немайнового характеру.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як установлено частиною третьою статті 6 Закону України № 3674-VI, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У той же час, за змістом пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога - це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Колегія суддів зазначає, що, перевіряючи правильність сплати позивачкою судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені в позові, суду першої інстанцій у цій справі необхідно було врахувати, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися їх вчинення тощо), які є наслідком протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивачка заявила одну позовну вимогу немайнового характеру, яка стосується оскарження бездіяльності відповідача щодо нездійснення перерахунку її пенсії для забезпечення її індексації із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

При цьому інша заявлена вимога є похідною і стосується порядку і способу, яким, на думку позивачки, має бути обчислена її пенсія та здійснена її виплата.

Водночас суд першої інстанції, неправильно вказавши кількість заявлених позовних вимог, припустився помилки при визначенні розміру судового збору, який необхідно було сплатити за подання позовної заяви, і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про не усунення позивачкою недоліку позовної заяви й наявність підстав для її повернення у зв`язку із цим.

При цьому, констатуючи в ухвалі про залишення позову без руху, що позов в сукупності містить п`ять вимог немайнового характеру (здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням коефіцієнтів збільшення 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115, 1,121, кожен з яких передбачений п`ятьма різними Постановами КМУ), суд першої інстанції не навів відповідних обґрунтованих й прийнятних мотивів, з посиланням на відповідні норми права, за яких він дійшов до такого висновку. Також, суд не врахував, що індексація пенсій повинна проводитись щорічно відповідно до означених вище Постанов Уряду України та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.06.2026 у справі № 420/5866/26.

Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Разом з тим колегія суддів уважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, пункт 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, пункт 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, пункт 65; Wesolek v. Poland, № 65860/12).

Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про залишення позовної заяви без руху, а в подальшому оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , порушено право позивачки на звернення до суду за захистом її прав, свобод та інтересів, передбачених ст. 4 КАС України, а також ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2026 у справі № 520/16149/26 - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua