Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №757/15508/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

Суд: Печерський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №757/15508/24-ц

Суддя: Соколов О. М.

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/15508/24-ц

пр. 2-2098/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Соколова О.М.

при секретарі судових засідань - Стужук А. О.,

представника відповідача - Кобзар Ю. Б.,

розглянувши в порядку позовного (загального) провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» рахунок повернення коштів за договором №SAMDN80000729246497 від 28 вересня 2012 року суму нарахованих відсотків у розмірі 8 026,03 USD за період часу з 29.09.2013 до 12.11.2015, суму нарахованих 3 % річних за ст. 625 ЦК України в розмірі 7 849,97 USD та пеню в сумі 9 815 790,60 грн за період з 29.09.2013 до 01.02.2022.

Позов обґрунтований тим, що 28 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу №SAMDN80000729246497 на суму 42 000 доларів США, строком до 28 вересня 2013 року включно, та виплатою 9% річних на суму вкладу.

Позивачем на рахунок відповідача було внесено грошові кошти в розмірі 42 000 доларів США.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року у справі № 201/2297/15-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 28 вересня 2012 року № SAMDN80000729246497 суму депозитного вкладу у розмірі 663 180 грн та нараховані проценти у сумі 86 032 грн 80 коп. за період із 28 вересня 2012 року до 28 вересня 2013 року.

01.02.2022 року АТ КБ «Приватбанк» сплатив ОСОБА_1 749 242,80 грн.

Позивач вважає, що відповідач не виконав належно свої зобов`язання у повному обсязі за договором банківського вкладу та не повернув всю суму коштів, належних до сплати позивачу, що й послугувало підставою для даного позову.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.05.2024 року відкрито провадження у вказаній справі для її розгляду за правилами позовного (загального) провадження.

17.06.2024 до суду надійшов відзив АТ КБ «Приватбанк», у якому позивач повідомив суд про факт переведення боргу за договором банківського вкладу №SAMDN80000729246497 з відповідача на нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» на підставі договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18.11.2014). Заперечував проти задоволення позовних вимог вказуючи на те, що позивачем неправильно визначено період, за який можуть бути нараховані відсотки за договором банківського вкладу та 3 % річних за ст. 625 ЦК України, оскільки договір №SAMDN80000729246497 було розірвано 14.11.2014, а фактичне виконання рішення по справі № 201/2297/15-ц відбулося 28.01.2022.

Також заперечує проти стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обґрунтовуючи це тим, що договірні відносини між позивачем і відповідачем є припиненими, а отже і споживчих відносин між сторонами не існує.

У судове засідання позивач та представник позивача не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

У судове засідання з`явилась представник відповідача, проти вимог позовної заяви заперечувала, просила в позові відмовити, застосувати строк позовної давності до вимог позовної заяви.

У судове засідання представник третьої особи не з`явився, про розглдя справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 28 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу №SAMDN80000729246497, відповідно до якого, нею в регіональному відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», яке знаходиться в місті Сімферополь філії Кримського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», було відкрито рахунок по зазначеному договору, відповідно до якого позивач передала ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти в сумі 42 000 доларів США для їх розміщення на депозитному рахунку банка.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій (затверджено Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 516) Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

Отже, зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу існують між сторонами на підставі відповідного укладеного договору та починають діяти для сторін з моменту укладання такого договору.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Отже, у разі розірвання договору, зобов`язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, право клієнта на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви/вимоги про розірвання договору, з урахуванням строку, який вказаний у договорі та в якій така заява/вимога може бути подана вкладником до Банку.

Таким чином, умовами депозитного договору передбачений окремий випадок припинення його дії у випадку дострокового розірвання з ініціативи вкладника та після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та вкладником) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст. ст. 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язань на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року у справі № 201/2297/15-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 у рахунок повернення коштів за договором від 28 вересня 2012 року № SAMDN80000729246497 суму депозитного вкладу у розмірі 663 180 грн та нараховані проценти у сумі 86 032 грн 80 коп. за період із 28 вересня 2012 року до 28 вересня 2013 року.

01.02.2022 року на виконання вказаного рішення суду на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти в сумі 749 242,80 грн.

Крім того, як встановлено вищевказаним рішенням апеляційного суду, 12 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банку з письмовою вимогою видачі вказаного вкладу за вищезазначеним договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Договору, сторони мають право достроково розірвати цей договір у відповідності до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Відтак, суд доходить висновку, що Договір № SAMDN80000729246497 розірвано з 14.11.2014, тобто через два банківських дні після направлення позивачем письмової вимоги про видачу вкладу за договором.

Такий висновок підтверджується, серед іншого, й тим, що при розгляді справи № 201/2297/15-ц позивач вимоги про розірвання договору не заявляла, а отже сторони справи та суд при задоволенні позовних вимог вважали його розірваним.

Отже, договір між позивачем та відповідачем діяв з 28.09.2012 по 14.11.2014.

Суд звертає увагу на те, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року у справі № 201/2297/15-ц стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто також нараховані за договором проценти у сумі 86 032 грн 80 коп. за період із 28 вересня 2012 року до 28 вересня 2013 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1058 ЦК України договір банківського вкладу (депозит) це договір, за яким одна сторона (банк), яка прийняла від або для другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї чи дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 3.9 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій Банк зобов`язаний за договором банківського строкового вкладу видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного в договорі банківського вкладу.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідач неналежним чином виконав своє зобов`язання щодо виплати позивачеві процентів, не виплативши останньому проценти за період з 29.09.2013 по 14.11.2014.

Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком процентів, наданим позивачем, оскільки останнім неправильно визначений період, за який необхідно проводити такий розрахунок.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 09.08.2023 № 201/6750/16 (61-12456св22), при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2012 року між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу №SAMDN80000729246497 на суму 42 000 доларів США, строком до 28 вересня 2013 року включно, та виплатою 9% річних на суму вкладу

Позивачем не виконано обов`язок зі сплати процентів за договором №SAMDN80000729246497 за період з 29.09.2013 по 14.11.2014.

Отже, стягненню підлягають проценти в сумі 42 000 дол.США * 9% * 411 днів / 365 = 4 256,38 дол.США

Тобто, сума нарахованих процентів за вказаним договором ( 9% річних за період з 29.09.2013 по 14.11.2014) становить 4 256,38 доларів США, яка повинна бути стягнута з банку на користь позивача.

Щодо стягнення за договором банківського вкладу №SAMDN80000729246497 3 % річних у розмірі 7 849,97 доларів США суд зазначає, наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст. 598 та ст. 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 зроблено висновок про те, що «з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Отже, після розірвання договору банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі ст. 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Отже, в даній справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України на всю суму боргу.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за час прострочення.

Встановивши, що рішення суду АТ КБ «Приватбанк» виконав лише 01.02.2022, суд дійшов висновку, про наявність у позивача права на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

Перевіряючи розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд констатує наступне.

У позовній заяві позивач визначив період нарахування 3 % річних 12.11.2015 (момент розірвання договору) по 01.02.2022 (момент повернення частини заборгованості).

Однак, судом встановлено, що договір банківського вкладу №SAMDN80000729246497 розірвано з 14.11.2014.

З огляду на зазначене вище, суд не погоджується із визначеним позивачем періодом та вважає, що вірним є період із 14.11.2014 року до 31.01.2022 року.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування наслідків пропущення строків позовної давності.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 року у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

З матеріалів справи вбачається, що дана позовна заява подана 15.03.2024.

Судом також встановлено, що на виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2015 року у справі № 201/2297/15-ц грошові кошти в сумі 749 242,80 грн надійшли на рахунок ОСОБА_1 01.02.2022 року.

З урахуванням вищевикладеного, період, за який судом можуть бути стягнуті з відповідача 3% річних, становить з 15.03.2021 по 31.01.2022.

Отже, стягненню підлягають 3% річних в сумі:

42 000 дол.США * 3% * 323 днів / 365 = 1 115,01 дол.США

Тобто, сума 3% річних за неналежне виконання судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яка повинна бути стягнута з банку на користь позивача, становить 1 115,01 доларів США.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим після розірвання договору банківського вкладу між сторонами, припинилися правовідносини з договорів банківського вкладу, а відтак не існує і споживчих правовідносин.

У висновках викладених у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року (справа № 321/404/19) вказано, що «Таким чином, після ухвалення судового рішення апеляційним судом Запорізької області від 05 червня 2018 року, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА 1 депозитний вклад, договірні відносин між сторонами є такими, що припинилися.

Після ухвалення рішення про стягнення депозитного вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто, на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», a відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.

Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені слід відмовити у повному обсязі.

Оцінюючи доводи та аргументи сторін, суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що у банку відсутні зобов`язання за вказаним депозитним договором №SAMDN80000729246497 від 28 вересня 2012 року перед позивачем, оскільки 17.11.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 Додаткової угоди до цього договору, а тому АТ КБ «Приватбанк» з 17.11.2014 не несе зобов`язань за депозитним договором №SAMDN80000729246497 від 28 вересня 2012 року, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за даним договором.

Однак, суд критично оцінює зазначені твердження, оскільки належним відповідачем у даній справі є АТ КБ «Приватбанк», виходячи з наступного.

За положеннями ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Також, відповідно до вимог ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

В ст. 521 ЦК України регламентовано лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення.

Ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін, беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, застосування вказаної норми в даному випадку не підлягає.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року (справа №321/1260/19) вказано, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Разом з тим, відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа №757/61918/18) міститься правовий висновок, згідно якого доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладник надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) у подібних правовідносинах та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі №199/3152/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Таким чином, Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед позивачем з АТ КБ «Приватбанк» на ТОВ ФК «Фінілон» за договором №SAMDN80000729246497 від 28 вересня 2012 року.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, та враховуючи, що при зверненні до суду за захистом своїх прав позивач був звільнений від оплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 241 грн 31 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15, 16, 192, 207, 257, 261, 267, 509, 528, 533-535, 549, 625, 626, 627, 1066, 1067, 1068, 1074, 1075 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором №SAMDN80000729246497 від 28 вересня 2012 року у розмірі 5 371,39 доларів США, яка складається із: нарахованих відсотків - 4 256,38 доларів США, 3 % річних - 1 115,01 доларів США.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 241 грн 31 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570;

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», адреса: вул. Січеславська набережна, 29-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38920700.

Повний текст судового рішення складено 15.09.2026 року.

Суддя: О.М. Соколов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua