Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/20640/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №520/20640/26

Суддя: Ральченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 р.Справа № 520/20640/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026, суддя Садова М.І., по справі № 520/20640/26

за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 02.07.2026, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян А.А. у виконавчому провадженні №76519929 про накладення штрафу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які безпосередньо стосуються можливості Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснювати повноваження, необхідні для виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/13199/21. Зазначає, що відповідні соціальні виплати здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету в межах передбачених бюджетних асигнувань, а їх проведення було пов`язане із визначеним законодавством механізмом фінансування та взаємодією відповідних органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Отже, питання виконання рішення суду у справі № 200/13199/21 полягало не у можливості Департаменту здійснити виплату за рахунок власних коштів, а у визначенні належного механізму її фінансування та проведення відповідно до чинного на той момент законодавства.

Крім того апелянт зазначає, що відповідачем не було використано всі доступні процесуальні можливості для забезпечення реального виконання судового рішення, хоча необхідність зміни способу і порядку його виконання була встановлена ним самим. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що невиконання рішення суду обумовлене виключно бездіяльністю позивача, є передчасним, оскільки для застосування штрафу за ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» недостатньо встановити лише факт невиконання судового рішення. Необхідним є також встановлення того, що рішення не виконано без поважних причин, з урахуванням конкретних обставин, які об`єктивно впливали на можливість його виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 по справі № 200/13199/21 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 1390 грн. у 2020 році. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо ухилення від здійснення донарахування та доплатити на користь ОСОБА_1 різниці між фактично отриманою ним сумою разової грошової допомоги до 5 травня 1390 грн. у 2020 році та належного згідно Закону до виплати сумою разової грошової допомоги до 5 травня, а саме у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком: 8190 грн. за 2020 рік. Зобов`язано Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснити нарахування на користь ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня в сумі 8190 грн. за 2020 рік та виплатити йому недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня з урахуванням фактично отриманої суми допомоги, а саме виплатити 6800 грн. за 2020 рік.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 по справі № 200/13199/21 набрало законної сили 15.01.2022, у справі видано виконавчий лист про зобов`язання Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснити нарахування на користь ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня в сумі 8190 грн. за 2020 рік та виплатити йому недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня з урахуванням фактично отриманої суми допомоги, а саме виплатити 6800 грн. за 2020 рік.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян А.А. від 12.11.2024 відкрито виконавче провадження №76519929.

02.07.2026 старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Авращенко-Мосинян А.А. винесено постанову про накладання штрафу у розмірі 5100 грн. у виконавчому провадженні № 76519929 за невиконання рішення суду.

Позивач, вважаючи протиправним оскаржуване рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено постанову про накладення на позивача штрафу з огляду на невиконання боржником судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до ст. 5 цього Закону віднесено до компетенції органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Згідно з п.п. 1, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гарантії щодо обов`язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби. Норми Закону України «Про виконавче провадження» спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом. Це означає, що у кожному конкретному випадку суди мають надати оцінку діям державного виконавця щодо застосування до боржника заходів впливу, виходячи із оцінки наявності або відсутності обставин, які об`єктивно перешкоджали або унеможливлювали виконання ним судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Як встановлено судовим розглядом, 12.11.2024 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76519929.

02.07.2026 старшим державним виконавцем винесено постанову про накладання штрафу у розмірі 5100 грн. у виконавчому провадженні № 76519929 за невиконання рішення суду.

На думку апелянта, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки державним виконавцем не було враховано обставини, що об`єктивно перешкоджали боржнику здійснити належне виконання судового рішення.

Так, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що з 27.02.2022 Департамент соціального захисту Маріупольської міської ради припинив виконання делегованої державою функції щодо підготовки виплатних документів та забезпечення фінансування державних соціальних виплат, у тому числі тих, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Департамент було відключено від усіх державних сервісів та програм нарахування та виплати державних допомог. Доступ до фізичних та електронних носіїв інформації, у тому числі щодо нарахування та виплат за рішеннями судів, відсутній, оскільки будівлю департаменту було знищено разом з серверними приміщеннями та архівними даними. Діяльність департаменту у частині виконання делегованих державою повноважень було призупинено.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладення штрафу можливе виключно у разі невиконання рішення без поважних причин. Отже, обов`язковою умовою застосування такого заходу відповідальності є встановлення виконавцем наявності вини боржника та відсутності об`єктивних перешкод для виконання рішення.

Відповідно до оскаржуваної постанови, підставою для накладення на боржника штрафу зазначено самостійне невиконання судового рішення у встановлений державним виконавцем строк.

Разом з тим, оскаржувана постанова про накладення штрафу не містить відомостей про перевірку державним виконавцем обставин невиконання рішення та оцінки їх об`єктивності.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що перед накладенням штрафу державний виконавець вчиняв обов`язкові перевірочні дії, зокрема, щодо витребування у боржника додаткових матеріалів, перевірки наявності у Департаменту можливості доступу до відповідних інформаційних систем, з`ясування того, які саме органи наділені повноваженнями щодо нарахування та виплати державних соціальних допомог після окупації міста Маріуполя, а також дослідження питання щодо можливості виконання судового рішення за порядком, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 902.

Натомість, державний виконавець фактично ототожнив сам факт невиконання судового рішення у встановлений строк з його невиконанням без поважних причин.

Такий підхід відповідача є помилковим та прямо суперечить положенням ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якої застосування штрафних санкцій є мірою юридичної відповідальності боржника, яка може наставати виключно за умови встановлення його вини та за повної відсутності об`єктивних перешкод чи форс-мажорних обставин, що унеможливлювали вчинення дій з виконання судового рішення.

При цьому, констатація виконавцем лише факту відсутності виконання рішення без дослідження та оцінки причин свідчить про передчасність та необґрунтованості притягнення боржника до відповідальності, оскільки невиконання рішення суду та наявність підстав для накладення штрафу за його невиконання не є тотожними поняттями.

Водночас, колегія суддів не ставить під сумнів обов`язковість виконання виконавчого документу та не звільняє позивача від обов`язку його виконати, однак зауважує, що обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем встановлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.

Підставою для застосування штрафу є не просто невиконання боржником рішення суду, а його невиконання без поважних причин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №76519929 про накладення на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради штрафу у розмірі 5100 грн. прийнята без достатніх правових підстав, без належної оцінки наявності поважних причин невиконання судового рішення та з порушенням вимог статей 63 і 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим є протиправною та підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 по справі № 520/20640/26 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимогиДепартаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Авращенко-Мосинян Альони Андріївни про накладення штрафу від 02.07.2026 у виконавчому провадженні №76519929.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва

Постанова складена в повному обсязі 05.11.26.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua