Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №200/8285/24
Суддя: Семененко М.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 р.Справа № 200/8285/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків у справі № 200/8285/24
за позовом ОСОБА_1
до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України
про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії в частині,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про відмову у задоволенні клопотання приватного виконавця ОСОБА_1 про відкладення розгляду питання щодо скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024;
- визнати протиправним та скасувати висновок Комітету з етики Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" №290 від 18.11.2024;
- визнати протиправним та скасувати підпункт IV пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1;
- визнати протиправним та скасувати підпункт VII пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України в частині відкриття дисциплінарного провадження та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 щодо фактів зазначених у зверненні Міністерства юстиції України від 13.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність висновку Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України (далі також - Комітет з етики АПВУ, Комітет з етики) №290 від 18.11.2024, яким Комітет з етики дійшов висновку про наявність у діях приватного виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 ознак порушення норм статей 3, 4, 18, 24, 25 Кодексу професійної етики приватних виконавців України (далі - КПЕПВУ), врахувавши який, рішенням Ради приватних виконавців України (далі - РПВУ) №76 від 21.11.2024 (підпункт IV пункту 7), РПВУ вирішила направити подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1
Зауважила, що висновок Комітету з етики винесено з процедурними порушеннями Порядку проведення перевірки діяльності приватного виконавця. Так, Комітетом з етики проведено розгляд скарги та надано висновок за скаргою неналежного суб`єкта, оскільки Київський районний суд міста Одеси не є учасником виконавчого провадження. Тож, висновок Комітету з етики від 18.11.2024 №290 не відповідає приписам частині 1 статті 35 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII). Також, Комітетом з етики розглянуто скаргу, підписану неуповноваженою особою, оскільки до скарги Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 не надано документів, які б підтверджували повноваження особи, яка її підписала - заступника голови суду судді Володимира Петренко як представника суду, а саме належним чином засвідчені посвідчення судді, відповідний наказ, розпорядження, довіреність та копію рішення (протоколу) зборів суддів від 03.09.2024, на який він посилається у скарзі, про надання йому мандату тощо, що свідчить про невідповідність висновку приписам пунктів 2.2-2.4 Порядку проведення перевірки діяльності приватного виконавця, затвердженого рішенням РПВУ №71 від 28.06.2024. Крім того, розгляд висновку Комітету з етики провівся без надання строку на його ознайомлення та без участі приватного виконавця, що є порушенням адміністративної процедури, встановленої Законом України "Про адміністративну процедуру" від 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX). Під час засідання Комітету з етики, в порушення Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 (далі - Правила №1000/5), Комітетом з етики на засіданні 18.11.2024 не вівся протокол засідання. З огляду на викладене, на переконання позивача висновок Комітету з етики від 18.11.2024 №290 прийнятий з порушенням адміністративної процедури ухвалення рішення та є незаконним.
Також позивач зазначила, що висновок Комітету з етики не містить належного законного обґрунтування та доказів порушення приватним виконавцем норм Кодексу професійної етики: Комітет з етики надав оцінку процесуальним рішенням та діям приватного виконавця у конкретному виконавчому провадженні на підставі рішень суду, які не набрали законної сили; Комітетом з етики зроблено висновок за відсутності належних доказів, оскільки твердження Комітету про зловживання правами з боку приватного виконавця виражалось у поданні аналогічних заяв та клопотань щодо боржників, які вже виконували свої зобов`язання перед кредиторами або виявляли ініціативу для врегулювання боргових питань, не відповідає дійсним обставинам справ і не підтверджено жодним доказом; висновок Комітету з етики не ґрунтується на нормах Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суперечить статті 129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення, оскільки комітетом не враховано положення статей 42, 44 ЦПК України, відповідно до яких приватний виконавець не є суб`єктом зловживання процесуальними правами. У приватного виконавця є обов`язок вживати усіх заходів до його виконання; Комітетом з етики ухвалено висновок з перевищенням повноважень, оскільки надання оцінки діям приватного виконавця щодо впливу або втручання у діяльність суддів, що може містити ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 Кримінального кодексу України (далі - КК України), виходить за рамки повноважень РПВУ та мають встановлюватись відповідними правоохоронними органами; висновок Комітету з етики порушує конституційні права позивача, оскільки: по-перше, до скарги Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 не додано жодної скарги приватного виконавця до Вищої ради правосуддя, відповідно ці скарги не досліджувались Комітетом з етики; по-друге, висновок про обґрунтованість або необґрунтованість скарги має право надавати лише Вища рада правосуддя. Вищою радою правосуддя було розглянуто лише одну скаргу приватного виконавця - ухвалою Третьої дисциплінарної палати ВРП від 21.08.2024 на дії судді Київського районного суду міста Одеси Бескровного Я.В. під час розгляду справи №947/22065/23 та повернуто у зв`язку з тим, що скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції; по-третє, висновок про спробу вплинути на рішення суддів та тиск на судову систему зроблено неуповноваженим на це органом, адже це є виключними повноваженнями правоохоронних органів; Комітетом з етики зроблено висновок щодо подій, які не є предметом скарги, що ґрунтується лише на припущеннях, оскільки висновок Комітету в частині порушення статті 4, частини 1 статті 6, частини 5 статті 24, статті 25 Кодексу професійної етики приватних виконавців України за нібито розміщення на офіційному веб-сайті в мережі інтернет публікації щодо службових осіб Міністерства юстиції України, суддів Київського районного суду м. Одеси, тощо, які не є достовірними та виваженими, зроблено поза межами скарги та не стосується предмета перевірки. Тому не може бути врахований при здійсненні дисциплінарної процедури.
З урахуванням низки вищезазначених порушень Комітетом з етики при прийнятті висновку про порушення позивачем норм КПЕПВУ, ОСОБА_1 вважає неправомірним підпункт IV пункту 7 Рішення РПВУ №76 від 21.11.2024 про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 .
Крім того, позивач вважає неправомірним підпункт VII пункту 7 Рішення РПВУ №76 від 21.11.2024 про відкриття дисциплінарного провадження на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення КПЕПВУ в діях приватного виконавця ОСОБА_1 щодо фактів зазначених у зверненні Міністерства юстиції України від 13.11.2024, з огляду на наступне.
Так, РПВУ відкрито дисциплінарне провадження за скаргою неналежного суб`єкта, оскільки Міністерство юстиції України не є учасником виконавчого провадження, відповідно за його зверненням РПВУ не має права відкривати дисциплінарне провадження. РПВУ відкрито дисциплінарне провадження в період зупинення повноважень позивача; РПВУ відкрито дисциплінарне провадження за зверненням, обставини викладені у якому, є предметом судового розгляду: по-перше, дії позивача у виконавчому провадженні №75226500 з примусового виконання ухвали, виданої 17.05.2024 Господарським судом Одеської області у справі №916/471/24, не були предметом перевірки Мін`юста та не визнані такими, що суперечать вимогам законодавства, та за їх порушення позивач не притягалась до відповідальності. Крім того, виконавче провадження №75226500 з примусового виконання ухвали, виданої 17.05.2024 Господарським судом Одеської області у справі №916/471/24 виконане раніше, ніж наказом Мін`юста від 08.11.2024 позивачку притягнуто до відповідальності за аналогічне порушення. Отже не можна вважати дії позивача у виконавчих провадженнях №75662234 та №75226500 неодноразовими грубими порушеннями; по-друге, наказ Міністерства юстиції України від 08.11.2024 №2767/7, на підставі якого діяльність позивача була зупинена строком на один місяць за аналогічне порушення у виконавчому провадженні №75662234, є предметом судового розгляду, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.11.2024 відкрито провадження у справі №200/7873/24.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (ЄДРПОУ 41758154, юридична адреса: 03110, м. Київ, вул. Преображенська 23, офіс 31) про визнання протиправним та скасування рішення. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
18.12.2024 (документ сформований в системі "Електронний суд 17.12.2024) відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого, зазначено, що заявлені позивачем вимоги до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України не пов`язані із захистом прав прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак, провадження у справі №200/8285/24 має бути закрито, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Щодо повноважень відповідача на здійснення перевірки діяльності приватного виконавця на предмет дотримання ним КПЕПВУ зауважив, що РПВУ наділена повноваженнями на дослідження питання щодо дотримання приватним виконавцем вимог КПЕПВУ, оскільки порушення приватним виконавцем правил професійної етики може, як наслідок, тягнути за собою притягнення такого виконавця до дисциплінарної відповідальності.
Зазначив, що виходячи з приписів частини 1 статті 35 Закону №1403-VIII РПВУ скористалась своїм правом здійснити перевірку діяльності приватного виконавця за власною ініціативою щодо фактів, що можуть свідчити про порушення правил професійної етики приватним виконавцем та заподіювати шкоду позитивному іміджу професії приватного виконавця в цілому чи відсутність таких порушень в діях (бездіяльності) приватного виконавця.
Подальша перевірка фактів, про які РПВУ стало відомо зі скарги Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, на предмет дотримання позивачем, як приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області, КПЕПВУ, була проведена за наявними матеріалами та з урахуванням наданих позивачем пояснень.
Розглянувши та обговоривши на засіданні РПВУ 21.11.2024 клопотання позивача про відкладення розгляду питання щодо скарги Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця ОСОБА_1, РПВУ прийняла колективне рішення про відмову у відкладенні розгляду питання щодо скарги Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 на дії приватного виконавця ОСОБА_1 Врахувавши висновок Комітету з етики АПВУ щодо наявності або відсутності ознак дисциплінарного проступку (порушення КПЕПВУ) у діях приватного виконавця ОСОБА_1 щодо фактів зазначених у скарзі Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, РПВУ вирішила направити подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 (підпункт IV пункту 7 Рішення РПВУ №76 від 21.11.2024).
На переконання відповідача, РПВУ діяла відповідно до повноважень, визначених Законом №1403-VIII, Статутом АПВУ та Положенням про РПВУ, в межах та в спосіб, визначений чинний законодавством України.
Щодо обґрунтованості та правомірності висновку Комітету з етики, зазначив, що висновок Комітету з етики прийнято з дотриманням статті 35 Закону №1403-VIII та Порядку проведення перевірки діяльності приватного виконавця, затвердженого рішенням РПВУ №71 від 28.06.2024. Звернув увагу, що відповідач, а відповідно і Комітет з етики, в розумінні статті 1 Закону №2073-IX, не вважаються адміністративним органом, уповноваженим здійснювати функції публічної адміністрації. Саме рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводяться в дію наказом Міністерства юстиції України, який спрямований на зміну чи припинення прав та/або обов`язків приватних виконавців та може бути оскаржено до суду відповідно до частини5 статті 41 Закону №1403-VIII. Отже, на оспорювані відносини не поширюються норми Закону №2073-IX, а відтак, відповідач вжив всіх заходів щодо запрошення позивача до участі у засіданнях РПВУ та забезпечення обґрунтованого розгляду скарги (звернення) на дії/бездіяльність приватного виконавця ОСОБА_1
Щодо оцінки Комітетом з етики доказів порушення приватним виконавцем норм КПЕПВУ, відповідач зауважив, що предметом дослідження Комітетом з етики за даної скаргою було встановлення наявності або відсутності в діях приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 фактів порушення КПЕПВУ. Комітет з етики не надавав правової оцінки процесуальним рішенням приватного виконавця ОСОБА_1 в конкретних виконавчих провадженнях, прийняв рішення на підставі положень КПЕПВУ. Зловживання правами з боку приватного виконавця ОСОБА_1 виражалось у поданні аналогічних заяв та клопотань щодо боржників, які вже виконували свої зобов`язання перед кредиторами або виявляли ініціативу для врегулювання боргових питань. Більше того, відповідно до звернення суду, приватний виконавець повторно подає заяви про обмеження права виїзду боржників та про примусове проникнення до житла, що не тільки порушує норми процесуального права, але й призводить до суттєвого збільшення навантаження на суддів та затягування судових процесів. Тобто, дії позивача суперечать етичним засадам, закріпленим у Кодексі етики приватних виконавців України. Також, частина подань та скарг, поданих позивачем, не оскаржуються нею в апеляційному порядку після ухвалення судом рішення про відмову у їх задоволенні. Замість цього, позивач повторно подає аналогічні заяви без належного обґрунтування та додаткових доказів. Це порушує принцип остаточності судових рішень та суперечить меті правосуддя. Позивач всупереч статті 4, частини 1 статті 6, частини 5 статті 24, статті 25 КПЕПВУ, розміщуючи на своєму сайті в мережі Інтернет публікації щодо службових осіб Міністерства юстиції України, суддів Київського районного суду м. Одеси тощо, які не є достовірними та виваженими, завдають шкоди авторитету професії приватних виконавців України, оскільки можуть розцінюватись як офіційна професійна позиція спільноти.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 3, 4, 5, 18 та 26 КПЕПВК, Комітет з етики АПВУ обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 ознак порушення норм статей 3, 4, 18, 24, 25 КПЕПВУ.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (ЄДРПОУ 41758154, юридична адреса: 03110, м. Київ, вул. Преображенська 23, офіс 31) про визнання протиправним та скасування рішення, роз`яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 р. у справі № 200/8285/24 - залишено без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 р. у справі №200/8285/24 - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.06.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 у справі № 200/8285/24 скасовано. Справу № 200/8285/24 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції - Харківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 адміністративну справу №200/8285/24 прийнято розгляду. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
02.07.2026 ОСОБА_1 подано додаткові пояснення у справі, в яких, окрім іншого зазначила, що за висновком Верховного Суду РПВУ при здійсненні повноважень щодо відкриття та проведення дисциплінарного провадження повинна дотримуватись вимог Закону №2073-IX. В той же час РПВУ при відкритті дисциплінарного провадження щодо позивача та його проведення не дотрималась вимог наведеного Закону, з обставин, зазначених у позові.
15.07.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому, окрім іншого, зазначив, що у цій справі позивач вважає, що окремі процедурні питання, які виникали під час дисциплінарного провадження прийнято з порушенням приписів адміністративної процедури, адже, дисциплінарне провадження порушене за скаргою неналежного суб`єкта, яка підписана не повноваженою особою. При цьому, підставами позову також зазначено, що розгляд висновку Комітету з етики проведено без надання строку на його ознайомлення та без участі позивача, а також без ведення протоколу засідання. Також, на думку позивача висновок комітету з етики не містить належного законного обґрунтування та доказів порушення позивачем норм КПЕПВУ. При цьому, рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом №90, введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 року №1085/7 у цій справі позивач не оскаржує. Враховуючи, що метою звернення позивача з цим позовом є захист права позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, відповідач звернув увагу, що задоволення заявлених у цій справі позовних вимог не відновить права позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, яке припинено відповідно до рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7.
Щодо неможливості самостійного оскарження рішень проміжного (процесуального) характеру, зауважив, що оскаржувані позивачем рішення не відповідають ознакам індивідуального акту, адже не встановлюють для позивача суб`єктивні права та/чи обов`язки. Фактично позивач оскаржує проміжні процесуальні рішення (дії) в межах дисциплінарного провадження за результатом якого Дисциплінарною комісією приватних виконавців прийнято рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Вважав за необхідне зазначити, що самі лише дії щодо вчинення оскаржуваних позивачем рішень (дій) не є такими, що порушують права позивача у даній справі, адже не встановлюють суб`єктивні права та/чи обов`язки. Тобто оскаржувані позивачем рішення (дії) не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки вони лише фіксують відповідні обставини (факти).
Звернув увагу, що позивачем вже реалізовано своє право на захист шляхом подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про введення в дію такого рішення (справа №420/19523/25). Натомість подання позову у даній справі є неналежним та неефективним способом захисту у даній справі, адже не поновить жодних прав позивача.
20.07.2026 позивач надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що твердження відповідача про неналежний спосіб захисту фактично зводяться до незгоди з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.06.2026 та є спробою повторного вирішення питання, яке вже було остаточно вирішене судом касаційної інстанції. За таких обставин, наведені у відзиві доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позву та не спростовують жодного із наведених у позовній заяві доводів щодо протиправності оскаржуваних рішень. Зауважила, що скасування оскаржуваних у цій справі рішень є необхідним та обов`язковим етапом повного відновлення порушених прав позивача. Вважає, що доводи відповідача фактично зводяться до того, що прийняття Дисциплінарною комісією остаточного рішення нібито "легалізує" усі попередні порушення процедури, допущені РПВУ та Комітетом з етики. Звернула увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що підлягають судовому контролю не лише остаточні рішення суб`єктів владних повноважень, а й ті індивідуальні акти, які самі по собі породжують юридичні наслідки для особи, змінюють її правове становище або є необхідною передумовою для прийняття подальших владних рішень. Саме такими рішеннями є оскаржувані у даній справі рішення РПВУ про відмову у відкладенні розгляду питання, висновок Комітету з етики №290; рішення РПВУ про направлення подання до Дисциплінарної комісії, рішення про відкриття нового дисциплінарного провадження. Кожне із зазначених рішень не лише породило для позивача окремі юридичні наслідки, але й стало обов`язковою стадією дисциплінарної процедури, без проходження якої подальший розгляду дисциплінарної справи був би неможливим.
23.07.2026 відповідачем подано заперечення (на відповідь на відзив), в яких він зауважив, що у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на постанову Верховного Суду від 10.06.2026 у цій справі лише в частині встановленої судом обставини того, що предметом судового захисту у цій справі фактично є право особи на здійснення діяльності приватного виконавця. Цю обставину визнає і позивач наголошуючи на її вірності і у відповіді на відзив. Обґрунтовуючи доводи відзиву в частині неналежно обраного способу захисту, відповідачем було зазначено, що право позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, яке остання вважає порушеним і захищає у цьому провадженні, не буде поновлено за результатом розгляду цієї справи, адже таке було припинено не внаслідок винесення оскаржуваних рішень, а внаслідок прийняття 16.05.2025 Дисциплінарною комісією приватних виконавців України рішення, яке оформлене протоколом №90 та введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7. В іншій частині відповідач не обґрунтовував відзив посиланням на постанову Верховного Суду від 10.06.2026 винесену у цій справі.
Звернув увагу, що Верховний Суд у постанові від 10.06.2026, винесеній у цій справі, жодним чином не досліджував та не вирішував питання щодо належності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Відтак, межі касаційної скарги, яка розглядалася Верховним Судом та за результатом якої було винесено постанову від 10.06.2026, визначалися лише питанням щодо дійсного характеру відносин некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" у межах делегованих законом повноважень у реалізації дисциплінарної процедури щодо відповідача, як приватного виконавця. Питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту Верховним Судом у постанові від 10.06.2026 не досліджувалося, адже це б означало порушення частини другої статті 341 КАС України, яка забороняє суду касаційної інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним. За таких умов, повністю помилковими є доводи позивача про те, що питання належності та ефективності обраного останньою способу захисту уже вирішено Верховним Судом у постанові від 10.06.2026, що винесена у цій справі.
Зазначив, що ключовим доводом відповідача щодо відмови у задоволенні позову є неможливість відновлення за результатами розгляду цієї справи права позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, адже таке право було припинено не внаслідок винесення оскаржуваних рішень та не буде відновлено за результатом їх скасування, що дозволяє констатувати неефективність та відповідно неналежність обраного позивачем способу захисту прав.
Зауважив, що позивач у відповіді на відзив не зазначає, як саме буде відновлено її право на здійснення діяльності приватного виконавця за наслідком скасування оскаржуваних у цій справі рішень відповідача. Обґрунтовуючи доводи в цій частині у відповіді на відзив позивач зазначає, що між оскаржуваними нею рішеннями та рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців існує причинно-наслідковий зв`язок, а тому судові рішення у цій справі матимуть преюдиційне значення під час перегляду законності рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців. Тобто, позивач фактично визнає, що саме лише рішення у цій справі не поновить її права на здійснення діяльності приватного виконавця, а лише створить додаткову преюдицію у справі, де оскаржується рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців. Відтак, вважає, що у даному спорі позивач не здійснює захист порушених прав, а намагається використати суд для створення преюдиції, що не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства, закріпленими у статті 2 КАС України.
Наголосив, що оскаржувані позивачем рішення не мають ознак індивідуального акту.
Окрім того, зазначив, що оцінка всім наведеним позивачем аргументам надана у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №420/19523/25, в якій апеляційний суд відхилив доводи позивача про те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку факту порушення дисциплінарного провадження за скаргою неналежного суб`єкта. Апеляційний суд підтвердив, що дисциплінарне провадження було порушене за ініціативою РПВУ у зв`язку із здійсненням перевірки на предмет дотримання приватним виконавцем КПЕПВУ у зв`язку із надходженням скарги Київського районного суду м. Одеси, рішення щодо подання якої прийняте зборами суддів цього суду, що не суперечить приписам п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону №1403-VIII. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача, що скарга підписана неуповноваженою особою, апеляційний суд зазначив, що звернення Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, від 24.10.2024 підписані заступником голови суду В.С. Петренком за дорученням та на виконання рішення зборів суддів Київського районного суду м. Одеси від 03.09.2024, що відповідає приписам статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №№1402-VIII). При цьому, апеляційний суд зазначив, що форма звернення Київського районного суду м. Одеси, зокрема електронна (з накладанням КЕЦП секретаря суду), на що звертає увагу апелянт, не спростовує факту наявності звернення суду, направленого за рішенням зборів суду, яке містить викладені, на думку суду факти порушення приватним виконавцем КПЕПВУ, які, за рішенням РПВУ були перевірені. Щодо ігнорування судом першої інстанції вимог закону про гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні та дотримання меж розгляду скарги, апеляційний суд зазначив, що апелянту була надана можливість взяти безпосередню участь у засіданні Дисциплінарної комісії та надати свої пояснення. При цьому усі заявлені апелянтом клопотання були розглянуті Дисциплінарною комісією приватних виконавців, та окрім іншого, було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, оскільки приватний виконавець не надала документів, які б підтверджували поважність причин, що унеможливлюють її участь в засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців. Відтак, судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №420/19523/25 преюдиційно спростовано доводи позивача, які є підставами цього позову.
24.07.2026 позивачем подано додаткові пояснення у справі, в яких вона зазначила, що постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 ухвалена у справі щодо оскарження рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та наказу Міністерства юстиції України, тобто остаточних дисциплінарних актів. Натомість у цій справі предметом судового контролю є рішення РПВУ, прийняті ще до передачі матеріалів до Дисциплінарної комісії. Отже: різними є предмети спору, різними є оскаржувані акти, різними є юридичні наслідки цих актів, різними є критерії їх правової оцінки. У даному спорі суд повинен дослідити зовсім інше питання: не тільки чи могла РПВУ діяти за власною ініціативою, а й: чи дійсно РПВУ реалізувала саме власну ініціативу; чи містить рішення №74 мотивування такої ініціативи; чи приймалось рішення про проведення перевірки саме за власною ініціативою, чи не відбулось підміни передбаченої законом процедури, чи були дотримані вимоги адміністративної процедури, чи не є посилання на "власну ініціативу" лише способом обійти обмеження абзацу першого частини 1 статті Закону №1403-VIII.
Рішенням Харківського окружного адміністративного від 28.08.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України (просп. Берестейський, буд. 5А, офіс 804, м. Київ, 01135, ЄДРПОУ 41758154) про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії в частині - відмовлено.
Не погодившись із рішенням Харківського окружного адміністративного від 28.08.2026, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Вказала на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувані позивачем рішення не відповідають ознакам індивідуального акту, адже не встановлюють для позивача суб`єктивні права та/чи обов`язки. Такий висновок, на думку скаржника, є помилковим, суперечить фактичному змісту оскаржуваних актів, положенням статей 2, 4, 5 та 19 КАС України, а також висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 червня 2026 року саме у цій справі №200/8285/24. Суд першої інстанції фактично повторив висновок, який уже був визнаний Верховним Судом передчасним. Вважає, що суд першої інстанції був зобов`язаний не просто навести загальне визначення індивідуального акта, а встановити реальний юридичний вплив кожного оскаржуваного рішення на право позивачки здійснювати професійну діяльність. Цього зроблено не було.
Звернула увагу, що висновок №290 породив правові наслідки для позивача: змінив її правове становище в дисциплінарній процедурі та став офіційною підставою для переходу від стадії перевірки до стадії ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність. Саме подання РПВУ є передбаченою законом підставою для розгляду Дисциплінарною комісією питання про дисциплінарну відповідальність приватного виконавця. Твердження суду, що зазначене рішення «лише фіксує відповідні обставини», не відповідає його змісту, оскільки підпункт IV пункту 7 рішення №76 містить конкретний владний припис - направити подання про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності. Це не фіксація факту, а юридично значуща дія, без якої подальший дисциплінарний розгляд не відбувся б.
На переконання скаржника, незаконність юридичної підстави дисциплінарного провадження не усувається прийняттям остаточного рішення. Навпаки, якщо фінальний акт ухвалений у процедурі, розпочатій або проведеній із суттєвими порушеннями, це підтверджує реальність і істотність правових наслідків попередніх рішень. При цьому рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом №90 від 16 травня 2025 року та введене в дію наказом Міністерства юстиції України №1085/7 від 5 червня 2025 року, оскаржується позивачем в іншому судовому провадженні. Наявність окремого спору щодо остаточного дисциплінарного рішення не позбавляє позивача права на судову перевірку законності самостійних владних рішень РПВУ та Комітету з етики. Предмети цих спорів не є тотожними.
Також зауважила, що стаття 35 Закону №1403-VIII надає право ініціювати перевірку не будь-якій фізичній чи юридичній особі, а саме учаснику виконавчого провадження. Київський районний суд міста Одеси: не був стягувачем у відповідному виконавчому провадженні; не був боржником; не був представником сторони; не мав іншого передбаченого законом статусу учасника виконавчого провадження. Отже, він не належав до суб`єктів, яким стаття 35 Закону №1403-VIII надає право звертатися до Ради приватних виконавців України з вимогою або скаргою про проведення перевірки діяльності приватного виконавця. Суд першої інстанції не спростував цього доводу.
Вважає, що суд першої інстанції не встановив: хто саме підписав звернення, на підставі якого документа ця особа діяла, чи існувало відповідне доручення, чи надавало воно право підписувати звернення щодо ініціювання дисциплінарної перевірки приватного виконавця. Суд не перевірив обґрунтованість висновку щодо порушення кожної норми Кодексу професійної етики.
Крім того, суд не розмежував різні стадії дисциплінарної процедури та не врахував, що право особи бути вислуханою повинно бути реальним і ефективним саме до прийняття кожного несприятливого для неї адміністративного акта. Формальне направлення запиту або запрошення на засідання саме по собі не свідчить про належне забезпечення права на участь, якщо особа не мала достатнього часу, повної інформації та реальної можливості підготувати й викласти свою позицію щодо матеріалів, які стали безпосередньою підставою для несприятливого рішення. До спірних правовідносин підлягав застосуванню Закон №2073-IX.
Скаржник зауважила, що у справі, що розглядається, спірним є не лише питання про належне направлення запрошення або кореспонденції. Спір полягає в тому, чи мала позивачка після фактичного отримання висновку №290 достатній строк для ознайомлення з ним та підготовки заперечень до моменту прийняття Радою несприятливого рішення. Належне направлення документа та достатність часу для підготовки захисту є різними юридичними питаннями.
Отже, скаржник вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2026 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, визнав установленими недоведені обставини, не надав оцінки істотним аргументам позивачки, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зауважив, що заперечує проти змісту та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 у справі №200/8285/24 ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача на здійснення діяльності приватного виконавця є оскарження кінцевого винесеного рішення за результатами дисциплінарного провадження, а позовні вимоги про скасування окремих процесуальних актів, рішень, дій не підлягають задоволенню через обрання неналежного способу захисту.
Судом першої інстанції, враховуючи норми чинного законодавства, а також висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у цій справі, вірно встановлено зміст відповідного права чи інтересу, характер його порушення, невизнання або оспорювання та спричинені цими діяннями наслідки, за результатом чого вірно вирішено, що ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту та відповідно відмовлено у задоволенні позову.
Наголосив, що оскаржувані ОСОБА_1 рішення (дії) є виключно процедурними актами підготовчої стадії, правові наслідки яких повністю поглинуті фінальним рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців. З огляду на те, що рішення Дисциплінарної комісії про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності наразі є чинним та останньою у межах даної справи не оскаржується, скасування проміжних оскаржуваних рішень (дій) не призведе до реального відновлення чи захисту прав ОСОБА_1 на здійснення діяльності приватного виконавця, адже за результатом задоволення цього позову право на таку діяльність відновлено не буде. Зазначене є самостійною підставою для відмови в позові у зв`язку з обранням неналежного та неефективного способу захисту прав.
Звернув увагу, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі №420/19523/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026, залишено без задоволення позов ОСОБА_1 , оскільки суд прийшов до висновку, що за результатами розгляду справи відповідачами доведено правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90 та наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7. Судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №420/19523/25 преюдиційно спростовано доводи ОСОБА_1 , які є підставами її позовної заяви та цієї апеляційної скарги.
Зауважив, що хоча перевірка обставин щодо наявності в діях ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення була проведена за заявою Київського районного суду м. Одеси, проте, після отримання заяви суду, Рада приватних виконавців фактично діяла не за заявою, а з власної ініціативи, натомість заява про наявність в діях приватного виконавця ознак дисциплінарного проступку розцінювалася, як інформація, що стала відома Раді та була врахована разом із іншими відомостями. Обставини, викладені у зверненнях Київського районного суду м. Одеси, не були враховані виключно на підставі звернення, а додатково перевірялися шляхом збору доказів, зокрема аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень та відкритих даних із веб-сайту ОСОБА_1 . При цьому, висновок Комітету з етики від 18.11.2024 №290, який оскаржується ОСОБА_1 , надавався на виконання рішення РПВУ №74 від 27.09.2024, а не скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024. Відтак, доводи ОСОБА_1 про протиправність висновку Комітету з етики через розгляд скарги неналежного суб`єкта є помилковим та необґрунтованим.
Також, вважав за необхідне зазначити, що 03.10.2024, відповідно до Порядку проведення перевірки діяльності приватного виконавця, РПВУ позивачу було направлено запит від 30.09.2024 року №376/01-14 «Щодо надання пояснення та копій документів» з проханням протягом 15 календарних днів з дня отримання даного запиту надати пояснення по суті викладених у скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024 обставин та копії відповідних документів на електронну адресу секретаріату РПВУ. 18.10.2024 року ОСОБА_1 було надано пояснення на зазначений вище запит.
Радою приватних виконавців України вживалися заходи щодо надання ОСОБА_1 можливості бути вислуханою та взяти участь у засіданні Ради приватних виконавців України. 18.11.2024 Комітетом з етики з урахуванням наданих ОСОБА_1 пояснень прийнято висновок №290 від 18.11.2024, яким Комітет дійшов висновку про наявність у діях приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 ознак порушення норм статей 3, 4, 18, 24, 25 КПЕПВУ. Як уже зазначалося вище, висновок Комітету з етики №290 від 18.11.2024 постановлявся із урахуванням пояснень ОСОБА_1 ОСОБА_1 мала можливість взяти участь у її засіданні та надати пояснення на спростування висновків Комітету з етики. Проте таким правом не скористалася. ОСОБА_1 надавалися пояснення Дисциплінарному уповноваженому щодо обставин, оцінка яким була надана у висновку Комітету з етики та у наступному були відображенні у поданні Ради.
З огляду на викладене, на переконання відповідача, відсутні підстави для скасування пункту 6 рішення №76 від 21.11.2024 некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України про відмову у задоволенні клопотання приватного виконавця ОСОБА_1 про відкладення розгляду питання щодо скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.
18.11.2024 відбулось засідання Комітету з етики, на якому затверджено висновок №290 щодо дотримання правил професійної етики приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1.
В свою чергу, Правила №1000/5 лише передбачають порядок оформлення управлінських документів та не регламентують процедуру їх винесення, а відтак навіть за умови їх порушення, рішення суб`єкта владних повноважень не може вважатися протиправним.
16.09.2026 скаржником були подані додаткові пояснення у справі, в яких вона наполягала на тому, що: оскаржувані рішення спричинили самостійні правові наслідки, наступне дисциплінарне рішення не поглинає порушень попередньої стадії, відсутність преюдиції справи №420/19523/25, відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права, спробі АПВУ змінити фактичну підставу перевірки, порушення права бути заслуханою.
28.10.2026 ОСОБА_1 подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що відповідач довільно трактує частину першу статті 35 Закону №1403-VIII, фактично наділяючи РПВУ повноваженням здійснювати перевірки за ініціативою будь-якого суб`єкта. Таке тлумачення позбавляє змісту законодавче уточнення про звернення саме учасника виконавчого провадження. В апеляційній скарзі наведено зміст рішення РПВУ №74 від 27.09.2024, який прямо пов`язує відкриття провадження зі скаргою Київського районного суду міста Одеси. Та сама підстава послідовно відтворена в запиті від 30.09.2024 №376/01-14, висновку Комітету з етики №290 від 18.11.2024 та оскаржуваних положеннях рішення №76 від 21.11.2024. Окремим доводом своєї позиції зазначила, що Рада здійснювала перевірку за предметом, який не належить до її контролю в розумінні статті 35 Закону №1403-VIII. Зауважила, що у постанові від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18, провадження №К/9901/9354/19, Верховний Суд у пунктах 39-41 оцінив перевірку, проведену за заявою ТОВ «Автоарт ЛТД». Суд встановив, що заявник не був стороною відповідного виконавчого провадження, та погодився з відсутністю у Міністерства юстиції України підстав для позапланової перевірки на підставі його заяви. Ця постанова безпосередньо стосується контролю Міністерства за статтею 34 Закону №1403-VIII, що не є тотожним з повноваженнями РПВУ за статтею 35. Водночас наведений висновок підтверджує значення встановлених законом вимог до заявника.
Скаржник вважає, що оцінка її процесуальних звернень до суду як «тиску на суд» виходить за межі предмета контролю РПВУ, визначеного частиною першою статті 35 Закону №1403-VIII, оскільки Рада не уповноважена підміняти суд у встановленні зловживання процесуальними правами або компетентні органи, а саме Вищу Раду правосуддя у встановленні неправомірного втручання в діяльність суду.
Просила прийняти лист РПВУ від 12.10.2026 №415/01-14 як додатковий письмовий доказ відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України. Зазначила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 28.08.2026, а зазначений лист складено 12.10.2026 та підписано електронним підписом 13.10.2026, що відображено в доданому файлі. На час розгляду справи судом першої інстанції цього доказу не існувало, тому подати його раніше було об`єктивно неможливо з причин, які від неї не залежали.
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до відомостей з РПВУ ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин була приватним виконавцем, посвідчення 0525 від 01.07.2020, виконавчий округ - Одеська область, зареєстрована адреса приватного виконавця ОСОБА_1: 65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Говорова, 7, офіс 6-2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (https://apvu.com.ua/odesa).
Відповідно до витягу з рішення №74 РПВУ від 27.09.2024 відкрито дисциплінарне провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлено запит до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях: приватного виконавця ОСОБА_1 по скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.
Комітетом з етики АПВУ прийнято висновок №290 від 18.11.2024, у якому Комітет дійшов висновку про наявність у діях приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 ознак порушення норм статей 3, 4, 18, 24, 25 КПЕПВУ.
Відповідно до витягу з рішення РПВУ №76 від 21.11.2024 (підпункт IV пункту 7), урахувавши висновок Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України, щодо наявності або відсутності ознак дисциплінарного проступку (порушення Кодексу професійної етики) у діях приватного виконавця ОСОБА_1, щодо фактів, зазначених у скарзі Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024, РПВУ направлено подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1
Пунктом 6 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі РПВУ відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду питання щодо скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024.
Підпунктом IV пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі РПВУ направлено подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 .
Підпункт VII пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі РПВУ відкрито дисциплінарне провадження на дії приватних виконавців та направлено запит до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях, зокрема, приватного виконавця ОСОБА_1, щодо фактів, зазначених у зверненні Міністерства юстиції України від 13.11.2024.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, прийнятими відповідачем, у відповідній частині, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскаржувані позивачем рішення не відповідають ознакам індивідуального акту, адже не встановлюють для позивача суб`єктивні права та/чи обов`язки. Фактично позивач оскаржує проміжні процесуальні рішення (дії) в межах дисциплінарного провадження, за результатом якого Дисциплінарною комісією приватних виконавців прийнято рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Суд зауважив, що права позивача на здійснення діяльності приватного виконавця можуть порушуватися лише остаточним рішенням, прийнятим за результатом дисциплінарного провадження. Відтак, належним способом захисту права позивача на здійснення діяльності приватного виконавця є оскарження кінцевого винесеного рішення за результатом дисциплінарного провадження, а позовні вимоги про скасування окремих процесуальних актів, рішень, дій не підлягають задоволенню через обрання неналежного способу захисту. Натомість оскаржувані позивачем рішення (дії) є виключно процедурними актами підготовчої стадії, правові наслідки яких повністю поглинуті фінальним рішенням Дисциплінарної комісії приватних виконавців.
З огляду на те, що рішення Дисциплінарної комісії про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності наразі є чинним та позивачем у межах даної справи не оскаржується, скасування проміжних оскаржуваних позивачем рішень (дій) не призведе до реального відновлення чи захисту прав позивача на здійснення діяльності приватного виконавця, адже за результатом задоволення цього позову право на таку діяльність відновлено не буде. Зазначене є самостійною підставою для відмови в позові у зв`язку з обранням неналежного та неефективного способу захисту прав.
Суд також зазначив, що у провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/19523/25 за позовом позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України про: визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця; визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про застосування до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 № 90.
При цьому, підставами позову позивача до Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та Міністерства юстиції України, що розглядається у межах справи №420/19523/25, є обставини того, що на думку позивача рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України від 16.05.2025 оформлене протоколом №90, прийнято з порушенням приписів адміністративної процедури, адже, перш за все, дисциплінарне провадження порушене за скаргою неналежного суб`єкта.
Таким чином, позивачем вже реалізовано своє право на захист шляхом подання позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України та визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про введення в дію такого рішення. Натомість подання позову у даній справі є неналежним та неефективним способом захисту у даній справі, адже не поновить жодних прав позивача.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, визначені Законом №1403-VIII.
Статтею 3 Закону №1403-VIII визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частини 1, 2 статті 4 №1403-VIII).
Відповідно до пунктів 5, 8, 10, 11 частини 1 статті 17 Закону №1403-VIII Міністерство юстиції України, в межах державного регулювання діяльності приватного виконавця, забезпечує діяльність Кваліфікаційної комісії приватних виконавців та Дисциплінарної комісії приватних виконавців; здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення; зупиняє та припиняє право на здійснення діяльності приватного виконавця.
За приписами частини 1 статті 34 Закону №1403-VIII контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону №1403-VIII Рада приватних виконавців України має право за зверненням учасника виконавчого провадження або за власною ініціативою здійснити перевірку діяльності приватного виконавця на предмет дотримання ним:
1) статуту Асоціації приватних виконавців України;
2) Кодексу професійної етики приватного виконавця;
3) рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України, пов`язаних із діяльністю приватних виконавців.
Перевірка Радою приватних виконавців України діяльності приватного виконавця здійснюється шляхом надсилання приватному виконавцю письмового запиту в межах предмета перевірки. Протягом 15 календарних днів з дня отримання запиту приватний виконавець зобов`язаний надати Раді приватних виконавців України пояснення та копії відповідних документів (частина 2 статті Закону №1403-VII).
Рада приватних виконавців України зобов`язана протягом 30 робочих днів з дня отримання пояснень приватного виконавця або часу, коли такі пояснення мали бути отримані, у разі їх ненадання розглянути надані матеріали на предмет наявності ознак дисциплінарного проступку та вирішити питання щодо внесення до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності (частина 3 статті 35 Закону №1403-VIII).
Статтею 37 Закону №1403-VIII встановлено, що приватний виконавець несе за свої рішення, дії чи бездіяльність та завдану третім особам шкоду адміністративну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, установлених законом, а також дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 38 Закону №1403-VIII підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком приватного виконавця є:
1) факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця;
2) порушення правил професійної етики приватного виконавця;
3) розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;
4) невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків;
5) невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з`їзду приватних виконавців України.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків.
Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців затверджується Міністерством юстиції України (частина 2 статті 39 Закону №1403-VIII).
Відповідно до частини 6 статті 39 Закону №1403-VIII, Дисциплінарна комісія:
1) розглядає подання Міністерства юстиції України, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності;
2) у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Міністерству юстиції України чи Раді приватних виконавців України;
3) приймає рішення на підставі подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
Рішення Дисциплінарної комісії приймаються на її засіданні, за умови присутності не менше п`яти членів комісії, шляхом голосування простою більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. У разі рівного розподілу голосів рішення вважається неприйнятим (частина 8 статті 39 Закону №1403-VIII).
Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії (частина 9 статті 39 Закону №1403-VIII).
Статтею 40 Закону №1403-VIII врегульований розгляд питань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності
Так, Дисциплінарна комісія розглядає подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та приймає рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення протягом двох місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше двох років з дня його вчинення (частина 1 статті 40 Закону №1403-VIII).
Частиною 3 статті 40 Закону №1403-VIII встановлено, що Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності:
1) зобов`язана запросити на засідання приватного виконавця та заслухати його пояснення з питань, що стали підставою для внесення подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності;
2) має право запросити на засідання учасника виконавчого провадження, скарга якого стала підставою для перевірки діяльності приватного виконавця та внесення подання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності, для надання додаткових пояснень по суті скарги;
3) має право запросити на засідання та заслухати думку представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб за їхньою згодою.
Відповідно до частини 4 статті 40 Закону №1403-VIII Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, приймає одне з таких рішень:
1) задовольнити подання та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення;
2) відхилити подання та направити матеріали для повторної перевірки діяльності приватного виконавця;
3) відхилити подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
Частиною 5 статті 40 Закону №1403-VIII визначено, що у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.
Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №1403-VIII, за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.
Згідно з частиною 2 статті 41 Закону №1403-VIII, рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.
Про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення робиться запис у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (частина 3 статті 41 Закону №1403-VIII).
У разі якщо приватний виконавець протягом року з дня застосування до нього дисциплінарного стягнення не вчинив нового дисциплінарного проступку, він вважається таким, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності (частина 4 статті 41 Закону №1403-VIII).
Рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду (частина 5 статті 41 Закону №1403-VIII).
Діяльність приватного виконавця припиняється шляхом позбавлення права на здійснення діяльності приватного виконавця у разі застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця (пункт 4 частини 1 статті 44 Закону №1403-VIII).
Згідно з частиною 1 статті 46 Закону №1403-VIII самоврядування приватних виконавців ґрунтується на принципах виборності, гласності, підзвітності та обов`язковості для виконання приватними виконавцями рішень органів самоврядування приватних виконавців.
Асоціація приватних виконавців України є некомерційною професійною організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців. Асоціація приватних виконавців України є юридичною особою та діє через організаційні форми самоврядування приватних виконавців, передбачені цим Законом (частини 1, 2 статті 47 Закону №1403-VIII).
Органами Асоціації приватних виконавців України є, окрім іншого, Рада приватних виконавців України (пункт 4 частини 1 статті 48 Закону №1403-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 54 Закону №1403-VIII, у період між з`їздами приватних виконавців України функції самоврядування приватних виконавців здійснює Рада приватних виконавців України.
Повноваження і порядок роботи Ради приватних виконавців України визначаються цим Законом та Положенням про Раду приватних виконавців України, що затверджується з`їздом приватних виконавців України.
Рада приватних виконавців України підконтрольна і підзвітна з`їзду приватних виконавців України.
За приписами частини 5 статті 54 Закону №1403-VIII Рада приватних виконавців України, окрім іншого, приймає рішення про внесення Міністерству юстиції України клопотання про зупинення діяльності приватного виконавця у випадках, передбачених цим Законом (пункт 7), приймає рішення про внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності (пункт 8); розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад приватних виконавців регіонів, їх голів, скасовує рішення рад приватних виконавців регіонів (пункт 12); здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та статутом Асоціації приватних виконавців України (пункт 14).
Відповідно до підпункту 1 пункту 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1403-VIII, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зупиняються до припинення або скасування воєнного стану в Україні встановлені частиною першою статті 40 цього Закону строки розгляду Дисциплінарною комісією подань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та прийняття рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.
Рішенням З`їзду приватних виконавців України №7 від 26.10.2021 затверджений КПЕПВУ.
За приписами преамбули КПЕПВУ, Кодекс прийнято для: створення умов, необхідних для забезпечення компетентного та ефективного здійснення приватними виконавцями своїх професійних обов`язків на підставі додержання принципів верховенства права, законності, справедливості й неупередженості; визначення морально-етичних стандартів внутрішньої та зовнішньої комунікації; підвищення авторитету приватних виконавців у суспільстві та сприяння зміцненню довіри громадян до них; підвищення у приватних виконавців рівня відповідальності, відданості справі, додержання загальнолюдських моральних цінностей та запобігання проявам корупції; формування принципової морально-правової позиції у взаєминах з учасниками виконавчого провадження.
Відповідно до статті 3 КПЕПВУ "Дотримання законності", у професійній діяльності приватний виконавець зобов`язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного виконання вимог виконавчого документа, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.
Приватний виконавець не може надавати поради, свідомо спрямовані на ухилення від виконання вимог виконавчого документа з боку сторін виконавчого провадження або дій, що сприятимуть цьому з боку інших осіб.
Відповідно до статті 4 КПЕПВУ "Поведінка приватних виконавців", етика поведінки у реалізації професійної діяльності приватних виконавців має ґрунтуватися на правових цінностях громадянського суспільства.
Поведінка приватного виконавця повинна сприяти підвищенню авторитету та суспільної довіри й поваги до професії.
Приватний виконавець не може допускати дій, висловлювань і вчинків, які можуть зашкодити його репутації та авторитету професії.
Згідно з частиною 5 статті 5 КПЕПВУ "Незалежність діяльності" Рада приватних виконавців України, Ради приватних виконавців регіонів уживають заходів реагування відповідно до своїх повноважень у межах своєї компетенції, захищають професійні права і законні інтереси професійної спільноти приватних виконавців.
Відповідно до статті 25 КПЕПВУ "Користування мережею Інтернет", участь приватного виконавця у соціальних мережах, Інтернет-форумах і застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими. Приватний виконавець може розміщувати та коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету професії приватних виконавців України та сторонам виконавчого провадження.
Приватний виконавець під час користування соціальними мережами, Інтернет-форумами та іншими формами спілкування в мережі Інтернет повинен неухильно дотримуватись загальноприйнятих морально-етичних норм спілкування та принципів, визначених Законами України та цим Кодексом.
У спілкуванні з іншими учасниками соціальних мереж, Інтернет-форумів та інших форм комунікації в мережі Інтернет, зокрема під час розміщення коментарів і контенту, приватний виконавець повинен дотримуватись принципів професійної етики, відповідальності, чесності, стриманості, коректності та гідності, виявляти толерантність і терпимість до будь-якої аудиторії.
Приватний виконавець, зі свого боку, не повинен допускати провокаційних висловлювань і має утримуватися від будь-якої реакції на провокаційні заклики з боку учасників Інтернет-спілкування.
Приватному виконавцю не слід здійснювати заяв у соціальних мережах, Інтернет-форумах і під час інших форм спілкування в мережі Інтернет від імені професійної спільноти приватних виконавців і позиціонувати власну думку як переконання професійної спільноти.
У найменуванні сайту, сторінки приватного виконавця в соціальних мережах повинно міститися посилання на професію приватного виконавця.
За приписами статті 26 КПЕПВУ "Відповідальність приватного виконавця", за порушення положень Кодексу професійної етики приватних виконавців до приватного виконавця можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Звинувачення приватного виконавця в порушеннях норм етики цього Кодексу має бути доведено, але не може ґрунтуватися на припущеннях.
Усі сумніви щодо доведеності вини приватного виконавця мають тлумачитись на його користь.
Статтею 27 КПЕПВУ "Дослідження обставин під час розгляду скарг" встановлено, що з метою всебічного та неупередженого розгляду скарг на дії приватного виконавця щодо порушення ним норм цього Кодексу члени Комітету з етики повинні дослідити усі факти, наведені скаржником і виконавцем. Дослідження фактів, що могли призвести до порушення норм цього Кодексу, повинно мати хронологічний характер і взаємний зв`язок.
Порушення норм Кодексу професійної етики приватних виконавців повинно мати прямий умисел з боку приватного виконавця.
Тільки дослідивши вказані факти, члени Комітету з етики можуть усвідомити обставини можливого порушення та прийняти рішення про наявність ознак порушення норм цього Кодексу. Приватний виконавець може залучати до розгляду скарги інших осіб і матеріальні докази, які містять інформацію про факти та події, що є предметом дослідження скарги. Залучення вказаних осіб і матеріалів здійснюється за клопотанням приватного виконавця, що подається до Комітету з етики до початку засідання.
Для формування висновку члени Комітету з етики мають довести чи спростувати наведені в скарзі обставини.
Системний аналіз наведених положень Закону №1403-VIII та КПЕПВУ свідчить про те, що законодавець розмежував повноваження органів, які здійснюють перевірку дотримання приватними виконавцями правил професійної етики, та органу, уповноваженого вирішувати питання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
Так, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності зобов`язаний дотримуватися не лише вимог законодавства, а й установлених правил професійної етики, які визначають стандарти його поведінки та комунікації як з учасниками виконавчого провадження, так і з іншими особами. Порушення таких правил відповідно до пункту 2 частини 1 статті 38 Закону №1403-VIII є самостійним видом дисциплінарного проступку та може бути підставою для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
Водночас Законом №1403-VIII передбачено послідовну процедуру перевірки можливого порушення приватним виконавцем правил професійної етики та вирішення питання про застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Зокрема, відповідно до статті 35 цього Закону, РПВУ наділена повноваженнями здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця на предмет дотримання ним КПЕПВУ, досліджувати отримані пояснення та документи, а за результатами такої перевірки вирішувати питання щодо внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
У свою чергу, Комітет з етики АПВУ здійснює дослідження обставин можливого порушення правил професійної етики, перевіряє доводи скаржника та пояснення приватного виконавця, аналізує надані докази й формує висновок щодо наявності або відсутності ознак відповідного порушення.
Отже, висновок Комітету з етики АПВУ є документом, який відображає результати дослідження обставин можливого порушення приватним виконавцем норм професійної етики та містить оцінку наявності або відсутності ознак такого порушення. Він може бути використаний РПВУ під час вирішення питання про внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
При цьому такий висновок має допоміжний, рекомендаційно-оцінювальний характер, не має преюдиційного значення, не встановлює остаточно факту вчинення приватним виконавцем дисциплінарного проступку та сам по собі не є підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Вирішення питання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності належить до виключної компетенції Дисциплінарної комісії приватних виконавців, яка відповідно до статей 39, 40 Закону №1403-VIII зобов`язана самостійно дослідити обставини справи, перевірити доводи подання та надані докази, заслухати пояснення приватного виконавця, встановити наявність або відсутність у його діях складу дисциплінарного проступку та прийняти одне з передбачених законом рішень.
Отже, ані висновок Комітету з етики АПВУ, ані рішення РПВУ про направлення подання до Дисциплінарної комісії не означають автоматичного встановлення вини приватного виконавця та не зумовлюють обов`язкового застосування до нього дисциплінарного стягнення, а є лише проміжними процедурними рішеннями та документами, спрямованими на перевірку обставин можливого вчинення дисциплінарного проступку, формування відповідної доказової бази та ініціювання розгляду питання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
Водночас рішення про застосування дисциплінарного стягнення приймається Дисциплінарною комісією з урахуванням обставин вчинення проступку, ступеня вини приватного виконавця, тяжкості проступку, наявності наслідків та інших обставин, визначених частиною 5 статті 40 Закону №1403-VIII. Таке рішення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України та може бути оскаржене до суду в порядку, передбаченому частиною 5 статті 41 цього Закону.
В межах спірних правовідносин, позивач звернулась до суду з позовом до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі РПВУ, в якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про відмову у задоволенні клопотання приватного виконавця ОСОБА_1 про відкладення розгляду питання щодо скарги Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2024; визнати протиправним та скасувати висновок Комітету з етики Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" №290 від 18.11.2024; визнати протиправним та скасувати підпункт IV пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати підпункт VII пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" в особі Ради приватних виконавців України в частині відкриття дисциплінарного провадження та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватного виконавця ОСОБА_1 щодо фактів зазначених у зверненні Міністерства юстиції України від 13.11.2024.
Оскільки спір у цій справі стосується правомірності рішень суб`єкта, який у межах делегованих законом повноважень бере участь у реалізації дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, тому цей спір має публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 10.06.2026 у цій справі.
Разом з тим, не заперечуючи публічно-правового характеру спірних правовідносин та права позивача на звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає, що сама належність спору до адміністративної юрисдикції не є безумовною підставою для задоволення заявлених позовних вимог.
Так, відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у встановлений законом спосіб.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що необхідною передумовою судового захисту є встановлення факту порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи, яка звернулася до суду. При цьому таке порушення має бути реальним, а не гіпотетичним, стосуватися безпосередньо позивача та виявлятися у звуженні, обмеженні чи позбавленні можливості реалізувати належне йому право або законний інтерес.
Отже, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, яке позивач вважає протиправним, ще не свідчить про порушення його прав та не зумовлює необхідності судового захисту. Суд повинен з`ясувати, чи спричинило таке рішення безпосередні юридичні наслідки для позивача, чи змінило його правове становище та чи здатне задоволення заявлених вимог реально відновити порушене право або законний інтерес.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд апеляційної інстанції враховує, що оскаржувані рішення РПВУ та висновок Комітету з етики АПВУ прийняті в межах процедури перевірки можливого порушення приватним виконавцем ОСОБА_1 правил професійної етики та спрямовані на з`ясування обставин, які можуть свідчити про наявність у її діях ознак дисциплінарного проступку.
Зокрема, рішення про відмову в задоволенні клопотання приватного виконавця про відкладення розгляду питання щодо скарги (пункт 6 рішення №76 від 21.11.2024), за своєю правовою природою, є процедурним рішенням, прийнятим під час здійснення перевірки. Саме по собі воно не вирішує питання про наявність вини приватного виконавця ОСОБА_1 , не встановлює факту вчинення нею дисциплінарного проступку та не зумовлює застосування до неї дисциплінарного стягнення.
При цьому позивачем не доведено, що відмова у відкладенні розгляду питання унеможливила реалізацію нею права на надання пояснень, подання доказів, висловлення заперечень щодо доводів скарги чи іншим чином позбавила її можливості взяти участь у процедурі перевірки та захистити свої професійні права й законні інтереси.
Щодо оскарження висновку Комітету з етики АПВУ №290 від 18.11.2024 колегія суддів зазначає, що такий висновок містить оцінку досліджених обставин та відображає позицію Комітету щодо наявності або відсутності ознак порушення приватним виконавцем правил професійної етики. Водночас він не є остаточним рішенням про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не має самостійного владно-розпорядчого характеру та не породжує безпосередніх правових наслідків у вигляді обмеження чи припинення її права на здійснення діяльності приватного виконавця.
Стосовно оскарження підпункту IV пункту 7 рішення №76 від 21.11.2024 РПВУ про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців суд апеляційної інстанції зазначає, що таке рішення є реалізацією передбаченого статтею 35 Закону №1403-VIII повноваження РПВУ щодо ініціювання розгляду питання про дисциплінарну відповідальність приватного виконавця. Сам факт направлення відповідного подання не означає встановлення вини позивача та не зумовлює обов`язкового застосування до неї дисциплінарного стягнення. Навпаки, відповідно до статей 39, 40 Закону №1403-VIII саме Дисциплінарна комісія уповноважена розглянути таке подання, самостійно дослідити всі обставини, заслухати пояснення приватного виконавця та прийняти остаточне рішення щодо наявності або відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Аналогічно підпункт VII пункту 7 рішення №76 РПВУ про відкриття дисциплінарного провадження та направлення запиту до Комітету з етики АПВУ щодо надання висновку стосовно наявності або відсутності ознак порушення КПЕПВУ є процедурною дією, спрямованою на забезпечення повного та всебічного з`ясування обставин, викладених у зверненні Міністерства юстиції України від 13.11.2024. Таке рішення саме по собі не встановлює факту вчинення позивачем дисциплінарного проступку, не визначає виду дисциплінарного стягнення та не створює безумовних правових передумов для обмеження його професійної діяльності.
Таким чином, оскаржувані рішення та висновок у відповідній частині є складовими послідовної процедури перевірки дотримання приватним виконавцем ОСОБА_1 правил професійної етики та вирішення питання про можливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Вони не є остаточним рішенням про застосування до позивача заходів дисциплінарного впливу, не змінюють її правового статусу приватного виконавця та самі по собі не обмежують її права здійснювати професійну діяльність.
Суд також враховує, що законодавством передбачено окрему процедуру розгляду Дисциплінарною комісією подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, під час якої останньому гарантується право бути запрошеним на засідання, надати пояснення щодо обставин, які стали підставою для внесення подання, та висловити свою позицію. За результатами такого розгляду Дисциплінарна комісія може не лише задовольнити подання, а й відхилити його та відмовити у застосуванні дисциплінарного стягнення.
Отже, наявність висновку Комітету з етики та рішення РПВУ про направлення подання до Дисциплінарної комісії не свідчить про наперед визначений результат дисциплінарного провадження та не позбавляє позивача процесуальних гарантій захисту від безпідставного притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця та наказу Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7 про застосування до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яким введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90, було предметом судового розгляду у справі №420/19523/25, за результатом розгляду якої суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність підстав для визнання таких протиправними та їх скасування.
У постанові від 15.07.2026 у справі №420/19523/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку: "суд першої інстанції дійшов правильного висновку, який не спростовується доводами апеляційної скарги, про те, що Дисциплінарною комісією під час розгляду подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, ретельно досліджено обставини справи, враховано пояснення позивача, усі елементи дисциплінарного проступку належним чином досліджені та встановлені, і як наслідок, зроблені обґрунтовані висновки про наявність підстав для притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
Водночас, при обранні виду дисциплінарного стягнення, враховані обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, що свідчить про правомірність накладення на приватного виконавця дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця, як об`єктивного та правомірного, що відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, та узгоджується з норм пунктів 2, 3 та пункту 8 частини другої статті 2 КАС України (з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення).
Оскільки правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформленого протоколом №90 засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 16.05.2025, про притягнення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця підтверджена матеріалами справи та не спростована доводами апеляційної скарги, то наказ Міністерства юстиції України 05.06.2025 №1085/7, яким уведено в дію означене рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 16.05.2025, як акт індивідуальної дії, яким вводиться в дію рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, не підлягає скасуванню..".
Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, підтверджено правомірність рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця та наказу Міністерства юстиції України, яким таке рішення введено в дію. Саме зазначені акти породили безпосередні негативні правові наслідки для позивача у вигляді припинення її професійної діяльності та втрати права на здійснення повноважень приватного виконавця.
Водночас оскаржувані у цій справі рішення РПВУ та висновок Комітету з етики АПВУ є попередніми процедурними актами, які передували прийняттю остаточного рішення про застосування дисциплінарного стягнення, не мають самостійного правового значення для припинення професійної діяльності позивача та не створюють безпосередньо таких правових наслідків.
За таких обставин колегія суддів вважає, що сам факт прийняття оскаржуваних процедурних рішень не свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача, оскільки негативні наслідки, на які вона посилається, пов`язані з реалізацією рішення Дисциплінарної комісії, правомірність якого вже була предметом судової перевірки.
Доводи скаржника про те, що висновок суду першої інстанції про відсутність в оскаржуваних рішеннях ознак індивідуальних актів, оскільки вони не встановлюють для позивача суб`єктивних прав та/або обов`язків і не породжують безпосередніх правових наслідків для нього, суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.06.2026 у цій справі, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як убачається зі змісту постанови Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №200/8285/24, предметом касаційного перегляду були ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2024 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025, якими на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України закрито провадження у справі з мотивів того, що заявлений у цій справі спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Отже, Верховний Суд здійснював перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права саме в контексті визначення предметної юрисдикції цього спору, тобто з`ясовував, чи належить вирішення спору щодо оскарження рішень органів Асоціації приватних виконавців України, прийнятих у межах дисциплінарної процедури, до компетенції адміністративних судів.
За результатами такого перегляду Верховний Суд дійшов висновку про помилковість закриття провадження у справі, оскільки спір у справі стосується правомірності рішень суб`єкта, який у межах делегованих законом повноважень бере участь у реалізації дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, тому цей спір має публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства владних.
Водночас Верховний Суд не вирішував по суті питання щодо наявності або відсутності порушення прав позивача кожним з оскаржуваних рішень, не встановлював їх відповідності критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України, та не надавав остаточної оцінки належності й ефективності обраного позивачем способу судового захисту.
Більше того, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу на передчасність висновків судів попередніх інстанцій у зв`язку з тим, що ними не було надано оцінки тому, чи породжують оскаржувані рішення правові наслідки для позивача, чи впливають вони на його права, свободи та законні інтереси, а також чи є такі рішення самостійним предметом судового контролю.
Тож, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10.06.2026 у цій справі як на підтвердження помилковості висновків суду першої інстанції щодо відсутності порушення її прав є безпідставним, оскільки фактично ґрунтується на ототожненні двох самостійних питань: належності спору до юрисдикції адміністративних судів та наявності матеріально-правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника про те, що висновок Комітету з етики АПВУ змінив її правове становище в межах дисциплінарної процедури та став підставою для переходу до стадії ініціювання питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначено вище, висновок Комітету з етики має допоміжний, оцінювальний характер, відображає результати дослідження обставин можливого порушення правил професійної етики та сам по собі не встановлює факту вчинення дисциплінарного проступку, не покладає на позивача нових обов`язків і не обмежує його права на здійснення професійної діяльності. При цьому передбаченою законом підставою для розгляду Дисциплінарною комісією питання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності є подання Ради приватних виконавців України, а не висновок Комітету з етики. Водночас внесення такого подання не зумовлює автоматичного застосування дисциплінарного стягнення, оскільки відповідне питання вирішується Дисциплінарною комісією за результатами самостійного дослідження всіх обставин справи. Отже, сам факт використання висновку Комітету з етики під час подальшої дисциплінарної процедури не свідчить про його здатність самостійно породжувати юридичні наслідки для позивача та безпосередньо змінювати його правове становище.
Щодо доводів апеляційної скарги, що незаконність юридичної підстави дисциплінарного провадження не усувається прийняттям остаточного рішення, а також про самостійність предметів судового оскарження попередніх і остаточного актів, колегія суддів зазначає, що сама по собі можливість перевірки законності процедурних рішень не означає, що такі рішення автоматично підлягають судовому скасуванню. Визначальним є встановлення того, чи породжують вони самостійні юридичні наслідки для позивача та чи призвели до безпосереднього порушення її прав, свобод або законних інтересів.
При цьому колегія суддів не заперечує, що порушення процедури дисциплінарного провадження за певних обставин можуть мати значення для оцінки правомірності остаточного дисциплінарного рішення. Однак така обставина сама по собі не надає кожному попередньому процедурному документу ознак самостійного акта, який безпосередньо змінює правове становище особи.
Отже, доводи скаржника про те, що остаточне дисциплінарне рішення є предметом оскарження в іншому судовому провадженні, а предмети відповідних спорів не є тотожними, не спростовують необхідності встановлення в цій справі факту безпосереднього порушення прав позивача саме оскаржуваними рішеннями РПВУ та висновком Комітету з етики.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність у Київського районного суду міста Одеси статусу учасника відповідного виконавчого провадження та, як наслідок, права ініціювати перевірку діяльності приватного виконавця відповідно до статті 35 Закону №1403-VIII, недослідження судом повноважень особи, яка підписала відповідне звернення, та обґрунтованості висновків щодо порушення окремих норм КПЕПВУ, а також порушення права позивача на участь у дисциплінарній процедурі та бути вислуханою до прийняття несприятливих для неї рішень і незастосування положень Закону №2073-IX, з огляду на таке.
Зазначені доводи не є новими, оскільки були наведені позивачем як на обґрунтування позовних вимог у цій справі, так і як підстави позову у справі №420/19523/25. При цьому в межах розгляду справи №420/19523/25 суди першої та апеляційної інстанцій дослідили відповідні обставини, надали оцінку аналогічним доводам позивача та дійшли висновків щодо їх необґрунтованості.
Так, в постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі №420/19523/25, надаючи оцінку аргументам ОСОБА_1 , зокрема, зазначив: "...Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам позивача, що скарга підписана неуповноваженою особою, апеляційний суд зазначає, що звернення Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, від 24.10.2024 підписані заступником голови суду В.С. Петренком за дорученням та на виконання рішення зборів суддів Київського районного суду м. Одеси від 03.09.2024, що відповідає приписам статті 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, апеляційний суд зазначає, що форма звернення Київського районного суду м. Одеси, зокрема електронна (з накладанням КЕЦП секретаря суду), на що звертає увагу апелянта, не спростовує факту наявності звернення суду, направленого за рішенням зборів суду, яке містить викладені, на думку суду факти порушення приватним виконавцем Кодексу Кодексу професійної етики приватних виконавців України, які, за рішенням ради приватних виконавців України було перевірені.
Щодо ігнорування судом першої інстанції вимог закону про гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні та дотримання меж розгляду скарги, апеляційний суд зазначає таке...
...Згідно витягу з Протоколу №19 від 16.05.2025 засідання Дисциплінарної комісї приватних виконавців, приватний виконавець ОСОБА_1 на засідання Комісії, не з`явилась. Про дату, час і місце проведення засідання приватного виконавця повідомлялась листом від 09.05.2025 №05-2025/ДК, скерованим 09.05.2025 о 15:56 на її електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, тобто за 5 днів до проведення засідання Комісії. Також, листом від 15.05.2025, скерованим 15.05.2025 о 14:57 на її електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, приватному виконавцю надано посилання доступу до вебінарної кімнати (платформа Zoom) для участі в засіданні Дисциплінарної комісії в режимі відеоконферецзв`язку. Проте, у вебінарній кімнаті (платформа Zoom) приватний виконавець ОСОБА_1 також була відсутня.
Отже, апелянту була надана можливість взяти безпосередню участь у засіданні Дисциплінарної комісії та надати свої пояснення.
При цьому усі заявлені апелянтом клопотання були розглянуті Дисциплінарною комісією приватних виконавців, та окрім іншого, було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, оскільки приватний виконавець не надала документів, які б підтверджували поважність причин, що унеможливлюють її участь в засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців.
Оскільки доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що приватному виконавцю було обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
Щодо посилань апелянта на те, що Рада приватних виконавців України на своєму засіданні 21.11.2024 не дала можливості надати пояснення щодо висновку Комітету з етики на засіданні Ради, та за її заявою засідання не було відкладено, апеляційний суд зазначає, що рішення Рада приватних виконавців України №76 від 21.11.2024, яким було вирішено направити подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке саме по собі має вплив на права обов`язки або законні інтереси особи, щодо якої воно прийняте, адже органом, який вирішує питання про наявність або відсутність в діях приватного виконавця ознак дисциплінарного правопорушення, та приймає відповідне рішення є саме Дисциплінарна комісія приватних виконавців. І, як правильно зауважив суд першої інстанції, саме на засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців, особа щодо якої розглядається питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, має можливість взяти участь у засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців, надати пояснення на спростування висновків Комітету з етики. Матеріалами справи підтверджено та доводами апеляційної скарги не спростовано, що апелянту була надана можливість взяти участь у засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців 16.05.2025, проте апелянт таким правом не скористалась, та доказів на наявність поважності причин неможливості взяти участь у засіданні 16.05.2025, не надала ані до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, ані до суду.
При цьому, апеляційна скарга не містить обґрунтувань того, яким чином прийняття, за відсутності апелянта, Радою приватних виконавців України на своєму засіданні 21.11.2024 рішення про направлення подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця ОСОБА_1 , вплинуло на права, обов`язки або інтереси приватного виконавця.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено та доводами апеляційної скарги не спростовано, що на звернення Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024 приватним виконавцем були надані пояснення до Ради приватних виконавців України, а на доповнення від 24.10.2024 до звернення Київського районного суду м. Одеси від 16.09.2024, приватним виконавцем були надані пояснення до Дисциплінарного уповноваженого.
Всі надані приватним виконавцем пояснення відображені у висновку Дисциплінарного уповноваженого від 27.02.2025, викладені у поданні про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 21.03.2025, досліджені Дисциплінарною комісією приватних виконавців 16.05.2025, що відображено у протоколі №90 від 16.05.2025
При цьому, за змістом протоколу №90 від 16.05.2025 Дисциплінарна комісія приватних виконавців, приймаючи оскаржуване в цій справі рішення, дослідила не тільки висновок Комітету з етики та рішення Ради приватних виконавців №76 від 21.11.2024.
Дисциплінарною комісією приватних виконавців були досліджені усі матеріали дисциплінарного провадження, в тому числі і усі пояснення, надані приватним виконавцем, з наданням правової оцінки, як виявленим порушенням, так і запереченням приватного виконавця щодо них...".
Отже, наведені скаржником аргументи вже були предметом судового дослідження та отримали правову оцінку в межах іншого судового провадження.
Щодо обраного позивачем способу захисту, суд апеляційної інстанції зауважує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі №320/18468/25.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист порушеного права має відповідати його змісту та характеру правопорушення, забезпечити його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Так, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі №640/14616/21).
Захист прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту таких прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на їх порушника.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту прав чи інтересів підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, на чому наголошено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 28.03.2023 у справі №440/6443/21, у постанові від 17.10.2023 у справі №440/12326/21, від 13.05.2025 у справі №420/21467/23.
З урахуванням встановлених у цій справі обставин, вищезазначених норм чинного законодавства, а також висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів доходить висновку, що оскаржувані рішення та висновок Комітету з етики не мають безпосереднього впливу на суб`єктивні права, свободи чи законні інтереси позивача, оскільки самі по собі не позбавляють її можливості реалізовувати належні їй права, не покладають на неї нових обов`язків та не змінюють її правового статусу.
Водночас рішеннями, які безпосередньо породжують негативні правові наслідки для приватного виконавця ОСОБА_1, оскільки зумовлюють застосування до неї конкретного заходу дисциплінарної відповідальності - припинення діяльності приватного виконавця, є рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців України, оформлене протоколом від 16.05.2025 №90 та наказ Міністерства юстиції України від 05.06.2025 №1085/7, яким введено в дію зазначене рішення Дисциплінарної комісії. Зазначені рішення вже були предметом судового розгляду у справі №420/19523/25.
Таким чином, скасування оскаржуваних у цій справі проміжних процедурних рішень РПВУ та висновку Комітету з етики саме по собі не призведе до скасування остаточного дисциплінарного рішення, не усуне наслідків застосованого до позивача дисциплінарного стягнення та не поновить її право на здійснення професійної діяльності. За таких обставин задоволення цього позову не забезпечить реального поновлення порушених прав позивача та не матиме самостійного відновлювального ефекту.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що саме оскаржувані нею рішення та висновок безпосередньо порушують її права, свободи чи законні інтереси.
Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Щодо клопотання скаржника, яке міститься у додаткових поясненнях у справі від 28.10.2026 про прийняття листа РПВУ від 12.10.2026 №415/01-14 як додаткового письмового доказу, якого на час розгляду справи судом першої інстанції не існувало, колегія суддів зауважує наступне.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
З аналізу статті 308 КАС України вбачається, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати докази, не подані сторонами до суду першої інстанції, однак за умови обґрунтування причини неможливості їх неподання до суду першої інстанції.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 у справі №160/25589/23, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах від 24.06.2020 у справі №520/3948/19 та від 19.11.2019 у справі №826/12675/15, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази за умови, що особа, яка їх подає, доведе неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від неї, або необґрунтованість відмови суду першої інстанції в їх прийнятті.
Зміст означеної норми процесуального закону вказує на те, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
У постановах від 24 червня 2020 року (справа № 520/3948/19), від 19 листопада 2019 року (справа № 826/12675/15) Верховний Суд висновував, що аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник, як особа, що їх подає).
Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в судовому рішенні.
У постанові від 27.11.2025 у справі №990/286/26 Велика Палата Верховного Суду, при вирішенні питання про приєднання на стадії апеляційного провадження нових доказів у справі, також зважала на те, чи відносяться додатково надані докази предмету доказування у і, встановивши відсутність такого зв`язку, виснувала про відсутність правових підстав для приєднання нових доказів до матеріалів справи.
У цій справі позивач посилається на те, що лист РПВУ від 12.10.2026 №415/01-14 не існував на час розгляду справи судом першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що це пояснює неможливість подання позивачем відповідного документа під час розгляду справи в суді першої інстанції, водночас, сама по собі обставина складення письмового документа після ухвалення рішення судом першої інстанції не є безумовною підставою для його прийняття судом апеляційної інстанції.
Позивач не навів належного обґрунтування того, які саме обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, підтверджує зазначений лист, яке значення він має для правильного вирішення спору та яким чином його зміст може вплинути на оцінку правомірності оскаржуваних рішень на момент їх прийняття. Також не доведено, що наведена в листі інформація стосується обставин, які існували на час виникнення спірних правовідносин, але не могли бути підтверджені іншими доказами під час розгляду справи судом першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що лист РПВУ від 12.10.2026 №415/01-14, виходячи з його змісту, стосується розгляду скарги позивача від 18.09.2026 щодо дій приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області, Голови Ради приватних виконавців України Русецької Оксани Олександрівни.
Водночас, наведені обставини перебувають поза межами предмету доказування у цій справі, відповідно докази. про долучення яких просить позивач, не містять обставин, що мають значення для вирішення цієї справи. За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для їх приєднання до матеріалів цієї справи, а тому клопотання не підлягає задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 у справі № 200/8285/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Оригінал: reyestr.court.gov.ua