Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №480/950/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №480/950/26

Суддя: Русанова В.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 р.Справа № 480/950/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал) у справі №480/950/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (П`ятий прикордонний загін) щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз.4 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану” (далі по тексту - Постанова КМУ №153);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (П`ятий прикордонний загін) виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абз.4 п.4 Постанови КМУ №153.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати останнє та прийняти нове, яким задовольнити його позов.

В обґрунтування вимог скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, зокрема те, що позивач перебуває в зоні бойових дій та має численні поранення, що свідчить про те, що він несе службу в умовах підвищеного ризику для свого життя, і не надав їм правової оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також, суд помилкового пов`язав право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги лише з часом вступу на військову службу (первинне укладання контракту).

Водночас, таке тлумачення Постанови КМУ №153 є помилковим та таким, що не відповідає нормам матеріального права, оскільки фактично призводить до необґрунтованого звуження соціальних гарантій, встановлених урядом.

Посилається на те, що згідно постанови право на виплату пов`язане не з фактом первинного призову, як про це вказує суд першої інстанції, а з прийняттям або проходженням військової служби під час воєнного стану у визначеній віковій категорії.

Вказує, що метою прийняття вищевказаної постанови є саме залучення до служби та утримання на службі шляхом заохочення громадян та підвищення їх мотивації під час дії воєнного стану саме у віці від 18 до 25 років, які за чинним законодавством України не підлягають ще мобілізації, а не лише встановити спеціальний порядок заохочення саме тих осіб, які вступили на військову службу в умовах саме воєнного стану як про це помилково зазначено судом першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин внаслідок їх неправильного тлумачення, що по факту звужує права позивача, як військовослужбовця, який уклав контракт у віці 18 років і станом на день прийняття постанови проходив військову службу в умовах воєнного стану в складі військової частини на лінії бойового зіткнення строком не менше 6 місяців та який отримав бойові поранення внаслідок захисту Батьківщини.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Також відповідач подав пояснення у справі, в яких додатково обґрунтував свої вимоги.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.09.2021 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у віці 18 років, уклав з Державною прикордонною службою України контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на 3 роки, до 29.09.2024.

Надалі, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №1058-ОС від 14.09.2024, позивачу продовжено з 30.09.2024 строк контракту про проходження військової служби на період дії воєнного стану та до цього часу позивач продовжує проходити військову службу.

Позивачем подано рапорт відповідачу щодо виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до положень п.4 Постанови КМУ №153.

Листом від 02.01.2026 відповідачем відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до початку воєнного стану та не відноситься до категорій осіб, визначених п.4 вищевказаної постанови.

Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 Постанови КМУ №153, звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в розумінні норм Постанови КМУ №153 відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., оскільки він призваний на військову службу до прийняття постанови № 153.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває станом на час розгляду даної справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі по тексту - Постанова КМУ №153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Згідно з п.3 Постанови КМУ №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до п.4 Постанови КМУ №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Аналіз положень п.4 Постанови КМУ №153 дає підстави для висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива за умови дотримання одночасно встановлених цією постановою вимог: особа рядового, сержантського і старшинського складу, зокрема, Державної прикордонної служби України; до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану; проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови КМУ №153 (13.02.2025); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; строк участі в бойових діях в сукупності становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією Постановою (13.02.2025).

Метою прийняття Постанови КМУ №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Державної прикордонної служби України шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Колегія суддів звертає увагу, що визначальним для вирішення цього спору є питання наявності у позивача права на отримання спірної грошової допомоги.

Судом встановлено, що позивач у віці 18 років прийнятий на військову службу за контрактом про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського складу з 30.09.2021 (до введення в Україні воєнного стану) строком на 3 роки, який в подальшому продовжений з 30.09.2024 на період дії воєнного стану, та з 22.04.2026 уклав новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу строком на п`ять років.

Внаслідок введення та тривання воєнного стану позивач продовжує проходити військову службу на умовах, змістовно тотожних умовам, на яких приймаються на службу особи, що укладають контракт після 24.02.2022, а тому формальна різниця в даті первинного укладення контракту не змінює факту проходженням ним служби за контрактом, який продовжений під час дії воєнного стану, а надалі укладений новий контракт.

Окрім того, колегія суддів враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153”, яка набула чинності 07.08.2025, п.4 Постанови №153 доповнено абзацами, згідно з якими право на винагороду поширено, зокрема, на військовослужбовців, які проходили строкову військову службу, а надалі уклали контракт під час воєнного стану.

Факт унормування Кабінетом Міністрів України додаткової категорії осіб, які набули статусу військовослужбовця-контрактника вже під час воєнного стану маючи інший, ніж контрактна служба, статус до 24.02.2022, підтверджує загальну спрямованість регулювання на охоплення випадків фактичного проходження служби в умовах воєнного стану та усунення невиправданих відмінностей у правовому становищі військовослужбовців залежно від моменту їх первинного залучення до Збройних Сил України.

Отже, продовження дії контракту, укладеного до введення воєнного стану, оформлене відповідним наказом командира військової частини (прикордонного загону) на період дії воєнного стану, для цілей п.4 Постанови КМУ №153 прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану, оскільки саме з моменту такого продовження і надалі особа проходить службу виключно в умовах воєнного стану на загальних для цієї категорії підставах.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначальним критерієм для застосування положень вищевказаної норми Постанови КМУ №153 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби, а тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу спірної грошової винагороди.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.09.2021, ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у віці 18 років, уклав з Державною прикордонною службою України контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу строком на 3 роки , строк якого на період дії воєнного стану було продовжено та з 22.04.2026 уклав новий контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу строком на п`ять років (набрав чинність з 26.06.2026).

На момент набрання чинності постанови КМУ № 135, продовження контракту та укладення нового контракту позивач не досяг віку 25 років.

Згідно з наявним у матеріалах справи витягом із журналу бойових дій НОМЕР_3 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_4 прикордонного загону, позивач був залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань (а.с.6-32).

Доказів того, що позивач притягався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарної відповідальності матеріали справи не містять.

На даний час позивач продовжує проходити військову службу.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про відмову у виплаті спірної грошової винагороди з тих підстав, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом до початку воєнного стану та не належить до категорій осіб, визначених п. 4 Постанови КМУ № 153, оскільки інакше тлумачення приписів цієї постанови суперечило б меті її прийняття, яка полягає у підвищенні мотивації окремих категорій громадян України до проходження військової служби у Державній прикордонній службі України в умовах воєнного стану, та фактично створювало б передумови для нерівного ставлення до відповідних категорій осіб.

Також колегія суддів звертає увагу, що Постанова КМУ №153 не пов`язує право на отримання такої грошової винагороди з кількістю укладених контрактів чи часом укладення першого контракту, а інше тлумачення, на переконання колегії суддів, не відповідало б меті прийняття цієї постанови та мало б ознаки дискримінації.

Право на отримання спірної винагороди виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою КМУ №153 сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення п.4 Постанови КМУ №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які станом на 24.02.2022 року вже перебували на військовій службі і у подальшому їм продовжено дію контракту на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови КМУ №153 суперечить принципу верховенства права, закріпленому в ст.8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії.

Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що у разі неоднозначності правової норми перевага надається тлумаченню, яке забезпечує більш повну реалізацію прав особи.

Це узгоджується з положеннями ст.3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відмова відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, у виплаті позивачу спірної грошової винагороди з підстав того, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом до початку воєнного стану та не належить до категорій осіб, визначених п.4 Постанови КМУ №153, є протиправною.

При цьому, відповідач не ставить під сумнів факт проходження позивачем військової служби в бойових умовах, ані його безпосередню участь у бойових діях.

Період проходження військової служби позивача за контрактом, у тому числі, припадає на час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, та до набрання чинності Постанови КМУ №153 у віці до 25 років.

Сторонами у справі не заперечується, що за час проходження позивачем військової служби відсутній факт притягнення його до адміністративної, дисциплінарної або кримінальної відповідальності.

Наведені вище обставині відповідачем під час розгляду рапорту позивача не враховано.

Таким чином, з огляду на наведене вище, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 Постанови КМУ №153, а тому такі вимоги підлягають задоволенню.

Разом із тим, колегія суддів наголошує, що відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, відповідач обмежився лише фактом наявності укладення з позивачем контрактів , не надавши оцінку іншим наданим позивачем документам та чи є такі достатніми для отримання позивачем одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Тобто, інші обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 відповідачем не встановлювались.

Позивачем до суду надано витяг із журналу бойових дій, згідно якого позивач був залучений до виконання бойових (спеціальних) завдань, оцінку якому відповідачем не надано. Колегія суддів зазначає, що вказаний витяг є належним, проте недостатнім доказом, що строк участі позивача в бойових діях у сукупності становить не менше ніж шість місяців станом на дату набрання чинності Постановою КМУ № 153. Наявність такого строку є обов`язковою умовою для виплати спірної грошової винагороди відповідно до вимог зазначеної Постанови.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн відповідно до п. 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві допомогу на поховання, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 420/13975/24 від 08.12.2025.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 Постанови КМУ №153, відсутність перевірки відповідачем на момент розгляду рапорту усіх обставин, визначених цією постановою для здійснення такої виплати, а також враховуючи те, що до повноважень відповідача віднесено вирішення питання щодо можливості призначення та виплати одноразової грошової винагороди, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні грошової винагороди, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт від 30.12.2025 про виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 Постанови КМУ №153. При цьому, в іншій частині у задоволенні позову належить відмовити.

Згідно з частинами 1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення (постанови) про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі №480/950/26 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (П`ятий прикордонний загін) повторно розглянути рапорт від 30.12.2025 про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. на підставі п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua