Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №757/55064/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 757/55064/25-ц Головуючий у суді першої інстанції - Хайнацький Є.С.

Номер провадження № 22-ц/824/15804/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., у місті Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Дієса» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та витрати на правову допомогу, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01 липня 2023 року по 01 листопада 2023 року в сумі - 48 138, 30 грн, компенсацію за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки в сумі 11 232,27 грн, середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 21 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2025 року в сумі 392 059,71 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у ТОВ «Дієса» з 06 серпня 2021 року до 20 жовтня 2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки, з дати звільнення у роботодавця не одержав остаточного розрахунку.

20 жовтня 2023 року його було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зокрема, йому не виплачено: заробітну плату за відпрацьовані дні жовтня 2023 року, компенсацію за невикористані 21 календарний день відпустки, а також середній заробіток за кожен день затримки остаточного розрахунку.

За даними форми ОК-7 Пенсійного фонду, сума нарахованого доходу позивача за останні 12 місяців перед звільненням (листопад 2022 - жовтень 2023) склала 180 000,00 грн.

Отже, середньомісячний заробіток позивача становить 16269,04 грн (195 228,55 : 12). Середньоденний заробіток за розрахунковий період (365 днів) становить близько 493,15 грн. Середня місячна зарплата: 16 269,04 грн. Середньоденна зарплата: 16 269,04 грн : 12 : 365 = 534,87 грн. Компенсація за 21 день відпустки: 534,87 грн х 21 = 11 232,27 грн.

Невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01 липня 2023 року по 01 липня 2023 року в сумі - 48 138, 30 грн (534,8х90). Середній заробіток за період затримки (21 жовтня 2023 року - 23 жовтня 2025 року): кількість календарних днів - 733, середньоденна 534,87 грн = 534,87 грн х 733 = 392 059,71 грн.

Відповідно до даних виписки з карткового рахунку, форми ОК-5 та ОК-7 позивачу за 12 місяців 2023 року було нараховано суму доходів, що склала 206 435,82 грн. Кількість календарних днів за 12 місяців 2023 року становить 365 днів. Таким чином, середня зарплата становить 206435,82 / 365 = 565,58 грн.

Кількість днів невикористаної відпустки на момент звільнення у 2023 році 28. Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає: 28 х 565,58 - 15 836,24 грн.

Враховуючи суму оподаткування вказаної суми, що підлягає сплатою позивачем: 19,5%, то сума компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті та стягненню на його користь вважає складає 12 748,17 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 12 748,17 грн.

Крім того, його середньоденний дохід на момент звільнення згідно із положеннями «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року становить 534,87 грн.

Зазначає, що його було звільнено 20 жовтня 2023 року, тобто затримка виплати заробітної плати після звільнення настає з 21 жовтня 2023 року. Отже, за період з 21 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2025 року затримка виплати заробітної плати складає 733 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 392 059,71 грн (534,87 грн х 733 робочих днів).

На підставі викладеного позивач звернувся до суду із даним позовом та просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Зазначає, що суд дійшов передчасного висновку про відсутність вини ТОВ «Дієса» у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача, поклавши в основу рішення сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-240827. Водночас наявність такого сертифіката сама по собі не підтверджує об`єктивної неможливості виконання зобов`язань перед конкретним працівником. Відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та затримкою виплат, не надав доказів відсутності коштів, блокування рахунків чи неможливості здійснення банківських платежів, а також вжиття заходів для проведення остаточного розрахунку. Крім того, сертифікат видано майже через шість місяців після звільнення позивача, що саме по собі не підтверджує неможливості здійснення виплат на момент виникнення відповідного обов`язку.

Також вказує, що суд першої інстанції не надав окремої правової оцінки позовним вимогам про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Вважає, що такі висновки свідчать про неповне дослідження обставин справи, неналежну оцінку доказів та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

У судове засідання, призначене на 04 листопада 2026 року, належним чином повідомлені учасники справи не з`явились (а.с. 128, 130).

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Дієса» з 06 серпня 2021 року до 20 жовтня 2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки. 20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Проте, йому не виплачено: заробітну плату за відпрацьовані дні жовтня 2023 року, компенсацію за невикористані 21 календарний день відпустки, а також середній заробіток за кожен день затримки остаточного розрахунку.

За даними форми ОК-7 Пенсійного фонду, сума нарахованого доходу позивача за останні 12 місяців перед звільненням (листопад 2022 - жовтень 2023) склала 180 000,00 грн. Отже, середньомісячний заробіток позивача становить 16269,04 грн (195 228,55:12). Середньоденний заробіток за розрахунковий період (365 днів) становить близько 493,15 грн. Середня місячна зарплата: 16 269,04 грн. Середньоденна зарплата: 16 269,04 грн х 12 : 365 = 534,87 грн. Компенсація за 21 д. відпустки: 493,15 грн х 21 =11 232,27 грн. Невиплачений заробіток за відпрацьовані дні з 01 липня 2023 року по 01 листопада 2023 року в сумі - 48 138, 30 грн (534,87х90). Середній заробіток за період затримки (21 жовтня 2023 року -23 жовтня 2025 року): кількість календарних днів - 733, середньоденна 534,87 грн = 534,87 грн х 733 = 392 059,71 грн.

Відповідно до даних виписки з карткового рахунку, форми ОК-5 та ОК-7 позивачу за 12 місяців 2023 року було нараховано суму доходів, що склала 206 435,82 грн. Кількість календарних днів за 12 місяців 2023 року становить 365 днів. Таким чином, середня зарплата становить 206435,82 / 365 - 565,58 грн. Кількість днів невикористаної відпустки на момент звільнення у 2023 році 28. Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає: 28 х 565,58 - 15 836,24 грн. Враховуючи суму оподаткування вказаної суми, що підлягає сплатою позивачем: 19,5%, то сума компенсації за невикористану відпустку, що підлягає виплаті та стягненню на користь позивача складає 12 748,17 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 12 748,17 грн.

Крім того, середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно із положеннями «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року становить 534,87 грн. Позивача було звільнено 20 жовтня 2023 року, тобто затримка виплати заробітної плати після звільнення настає з 21 жовтня 2023 року. Отже, за період з 21 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2025 року затримка виплати заробітної плати складає 733 робочих днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 392 059,71 грн (534,87 грн х 733 робочих днів).

Районний суд зазначав, що ТОВ «Дієса» посилалося на те, що унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройної агресії рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутності доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повного знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад, внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо.

Так, відповідачем до відзиву було додано сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-240827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за ст. ст. 94 та 115-117 КЗпП України.

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань та обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, районний суд виснував, що оскільки вина роботодавця є обов`язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, а в даному випадку вина повністю відсутня, підстав для покладення на відповідача обов`язку із виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає.

Апеляційний суд частково погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі з огляду на наступне.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, стягує на підставі статті 117 КЗпП України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Тобто визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Дієса» з 06 серпня 2021 року до 20 жовтня 2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки (а.с. 11).

20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).

В день його звільнення виплата всіх сум, що належали йому від підприємства, роботодавцем не проведена. Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листком за жовтень 2023 року (а.с. 72).

Встановлено, що ТОВ «Дієса» заперечувало у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку, оскільки між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано сертифікат Київської торгово-промислової палати від 23 квітня 2024 року № 3000-24-0827 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов`язку (зобов`язання) за ст. ст. 94 та 115-117 КЗпП України (а.с. 52-55).

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати.

Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.

Із долученого до матеріалів апеляційної скарги сертифіката №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12 березня 2022року.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року (а.с. 52-55).

Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вулиця Гоголівська, будинок 1-А, село Квітневе, Броварський район, Київська область, де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл).

Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.

Сторона відповідача з метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернулась до Торгово-промислової палати України.

Наявність форс-мажорних обставин щодо обов`язку (зобов`язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року.

Разом з тим, колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 20 жовтня 2023 року.

Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом №3000-24-0827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок.

Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновками, викладеними в рішенні Печерського районного суду міста Києва в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 невиплаченого заробітку за відпрацьовані з 01 липня 2023 року по 01 листопада 2023 року та стягнення з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 та компенсації за 21 календарний день невикористаної щорічної відпустки, з огляду на наступне.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював у ТОВ «Дієса» з 06 серпня 2021 року до 20 жовтня 2023 року, на посаді продавець консультант, що підтверджується записами з трудової книжки (а.с. 11).

20 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади відповідно до наказу № Z00/19/10/005 про припинення трудового договору за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).

В день його звільнення виплата всіх сум, що належали йому від підприємства, роботодавцем не проведена. Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листком за жовтень 2023 року (а.с. 72).

Відповідно до розрахункового листка за жовтень 2023 року борг за підприємством на початок місяця становив 53 074, 92 грн, з яких 13 798, 05 - компенсація відпустки. При цьому колегія суддів враховує, що вказаний розмір заборгованості нарахований уже з утриманням із працівника - позивача у справі ОСОБА_1 249,61 грн - військового збору, та податку на доходи фізичної особи в розмірі 2995,31 грн.

Вказана заборгованість стороною відповідача визнана та не заперечується.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 нараховану але не виплачену заробітну плату 39 276,87 грн та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 13 798,05 грн, а всього 53074,92 грн, без відрахування податків та зборів, оскільки відповідні суми вже визначені після їх утримання.

При зверненні до суду з позовом позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. Закону України «Про судовий збір», на цій же підставі був звільнений і при зверненні з апеляційною скаргою. Відтак, стягненню з відповідача на користь держави підлягає сума 3 028, 00 грн (1211,20 - судовий збір в суді першої інстанції + 1816,80 - судовий збір в суді апеляційної інстанції (1211,20х150%)).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, наслідком чого стало неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (юридична адреса 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 45 код ЄДРПОУ 36483471) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адр. прож. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану але не виплачену заробітну плату 39276,87 грн та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 13798,05 грн, а всього 53074,92 грн ( п`ятдесят три тисячі сімдесят чотири гривні 92 копійки), без відрахування податків та зборів, оскільки відповідні суми вже визначені після їх утримання.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (юридична адреса 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 45 код ЄДРПОУ 36483471) на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Текст постанови складено 04 листопада 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв