Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №367/11478/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №367/11478/25

Суддя: Музичко Світлана Григорівна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

справа № 367/11478/25

провадження № 22-ц/824/8701/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Ратнікової В.М., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Бучанська міська рада

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2026 року, постановлене під головуванням судді Шестопалової Я.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до Бучанської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що батько ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_3 ) - ОСОБА_4 28.10.1986 отримав ордер № 232 на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 . З самого свого дитинства та все своє життя позивач проживає у вказаній квартирі та відкрито, добросовісно володіє нею. З моменту отримання паспорта громадянина України, а саме з 05.10.1999 року, позивач офіційно зареєстрована у вказаній квартирі. Позивач доглядала та забезпечувала своїх батьків, які на даний час померли. У цій квартирі зареєстрована та проживає тільки позивач - будь-яких інших зареєстрованих осіб у квартирі на даний час немає. Окрім того, вже багато років (більше десяти) позивач сплачує комунальні послуги та усі витрати, пов`язані з утриманням квартири. Неодноразово позивач фінансувала проведення як поточного, так і капітального ремонту вказаної квартири (як за життя батьків, так і після їх смерті). Отже, фактично позивач відкрито та добросовісно володіє квартирою АДРЕСА_2 упродовж останніх двадцяти шести років (з дня офіційної реєстрації), а з 2022 року (після смерті матері) володіє вказаною квартирою одноосібно. Позивач зверталася із заявою про приватизацію вказаної квартири до Бучанської міської ради, однак рішенням № 1283 від 13.06.2025 року позивачці відмовлено у приватизації вказаної квартири у зв`язку з тим, що позивач не вписана в ордер (не вказана як член сім`ї ОСОБА_4 ). Слід зауважити, що і мати (дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ) також не вписана в той ордер, але це не говорить про те, що дружина та донька не були або не є членами сім`ї квартиронаймача. Отже, враховуючи те, що позивач добросовісно володіє чужим майном понад 26 років та продовжує відкрито, безперервно проживати у квартирі АДРЕСА_2 , необхідним є визнання за позивачкою права власності на квартиру за набувальною давністю.

На підставі наведеного позивач просила визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на квартиру номер АДРЕСА_2 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Зазначає, що дана справа не має нічого спільного з інститутом спадкування чи правонаступництва. Позивач у даній категорії справ може бути чужою людиною або родичем, проте для того, щоб дійти такого висновку про те, що позивач була вселена у спірну квартиру саме як член сім`ї померлого наймача, мають бути правові підстави, а також належні та допустимі докази - довідка про склад сім`ї, відмітки в ордері про членів сім`ї, які вселяються у квартиру, чи відмітки в договорі найму квартири - будь-що.

Позивач не зверталася до відповідача із заявою про зміну квартиронаймача з померлого ОСОБА_4 на неї, що свідчить про безтитульне, але добросовісне володіння позивачем квартирою та відсутність для набуття її у власність будь-яких інших визначених законом правових підстав, окрім як за набувальною давністю.

Позивачеві насправді не було та досі невідомо, хто є дійсним, справжнім власником спірної квартири, а позов було заявлено до органу місцевого самоврядування лише з тих підстав, що саме Бучанська міська рада є найбільш ймовірним власником, а також позови щодо безхазяйного нерухомого майна пред`являються саме до органу місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що позивач добросовісно володіє чужим майном понад 26 років та продовжує відкрито, безперервно проживати у спірній квартирі, необхідним є визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Бучанської міської ради - Ковальчук Д.О. зазначає, що позовні вимоги були заявлені не на підставі встановлених обставин та належних доказів, а на підставі припущень, що прямо суперечить положенням цивільного процесуального законодавства.

Позиція апелянта є внутрішньо суперечливою та логічно неспроможною. З одного боку, в апеляційній скарзі стверджується, що родинні зв`язки не мають жодного правового значення для вирішення спору, однак з іншого боку апелянт намагається підтвердити саме ці обставини шляхом подання нових доказів.

Нові докази подані апелянтом з порушенням вимог процесуального закону та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Позивач усвідомлювала відсутність у неї права власності та будь-яких законних підстав для володіння майном, що виключає можливість застосування інституту набувальної давності.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача Ковальчук Д.О. проти апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка почала проживати у спірній квартирі як член сім`ї особи, якій квартира була передана у користування на підставі ордера, спірне майно не є безтитульним, тому суд дійшов висновку, що вказані обставини унеможливлюють визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відповідно до положень статті 344 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно із заявленими позивачкою вимогами, батько ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_3 ) - ОСОБА_4 28.10.1986 року отримав ордер № 232 на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 .

Водночас з матеріалів справи достовірно не встановлено, що ОСОБА_4 є рідним батьком позивачки, оскільки свідоцтва про народження ОСОБА_1 стороною позивача надано не було.

ОСОБА_4 з управляючим будинками треста «Київпроменергомонтаж» ОСОБА_6 уклав договір найму житлового приміщення в будинку державної установи, підприємства або суспільної організації, за яким батьку позивачки було надано в найм житлове приміщення з 1 кімнати, житловою площею 20,2 кв. м у квартирі АДРЕСА_3 ) для проживання наймача разом із членами сім`ї.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.10.2024 року.

З дитинства та після смерті батька ОСОБА_4 ОСОБА_1 проживає у спірній квартирі.

З 05.10.1999 року ОСОБА_1 зареєстрована у вказаній квартирі, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2025/005106164 від 21.04.2025 року.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради від 13.06.2025 року № 1283 ОСОБА_1 було відмовлено у передачі квартири у власність через відсутність доказів, які підтверджують сімейні зв`язки з ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України, набувальна давність є самостійним первинним способом набуття права власності, який можливий виключно за наявності сукупності визначених законом умов, зокрема добросовісного заволодіння чужим майном, відкритого та безперервного володіння ним як своїм протягом встановленого законом строку. При цьому визначальною є саме добросовісність заволодіння, яка передбачає, що особа на момент заволодіння не знала і не могла знати про наявність власника майна та обґрунтовано вважала себе його законним володільцем.

Водночас, відповідно до ст. 335 Цивільного кодексу України, безхазяйним є майно, яке не має власника або власник якого невідомий. Набуття права власності на таке майно здійснюється за спеціальною, чітко визначеною законом процедурою, яка відрізняється від механізму набувальної давності, оскільки передбачає взяття майна на облік, публічне оголошення, сплив визначеного строку та подальше звернення саме органу місцевого самоврядування до суду з метою передачі такого майна у комунальну власність.

Таким чином, інститут набувальної давності та інститут безхазяйного майна є різними за своєю правовою природою, підставами застосування та механізмом реалізації. Набувальна давність передбачає наявність фактичного володіння майном як своїм за умови добросовісності та відсутності усвідомлення щодо наявності власника, тоді як безхазяйне майно характеризується саме відсутністю встановленого власника та переходить у власність територіальної громади у спеціальному порядку.

Зі змісту ст. 335 ЦК України випливає, що безхазяйне нерухоме майно у підсумку передається у комунальну власність, що виключає можливість його набуття фізичною особою у спосіб, запропонований апелянтом.

Апелянт зазначає, що Бучанська міська рада була визначена як ймовірний власник спірного майна.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, звертаючись до суду, зобов`язана чітко визначити суб`єктний склад спору, правову природу спірних правовідносин та надати належні й допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Доказів про належність майна відповідачу позивачем до суду не надано. Позивачем також клопотання про забезпечення доказів для отримання відомостей про власника майна чи його відсутність подано не було.

Спірне майно належить до сфери управління територіальної громади, як наслідок, уповноважений орган має право визначати порядок користування, розпорядження та подальшу долю такого майна.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності титульного власника майна є необґрунтованими та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі апелянтом фактично подаються нові докази, зокрема документи, що підтверджують родинні зв`язки.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, за умови доведення особою неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від неї.

Апелянтом не наведено належного обґрунтування неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції.

Оскільки подання таких доказів на стадії апеляційного провадження здійснено апелянтом з порушенням вимог процесуального закону, відтак вони не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про відсутність власника спірного майна спростовуються матеріалами справи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач зверталася до Бучанської міської ради із заявою про передачу квартири у власність, однак рішенням виконавчого комітету від 13.06.2025 № 1283 їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю доказів сімейних зв`язків.

Зазначене рішення виконавчого комітету підтверджує, що спірне майно перебуває у сфері управління органу місцевого самоврядування, а відтак не є безхазяйним у розумінні ст. 335 ЦК України.

У розумінні ст. 344 ЦК України позивачка знала про існування власника та взаємодіяла з ним, звертаючись із заявою про оформлення права власності.

Таким чином, позивачка усвідомлювала відсутність у неї права власності та будь-яких законних підстав для володіння майном, що виключає можливість застосування інституту набувальної давності.

Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого рішення.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст складено 02 листопада 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua