Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №636/11222/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/11222/25 Провадження№ 2/636/1264/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном,

встановив

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чугуївської Державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 09 лютого 2007 року, виданого відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , по 1/3 частці кожному.

Право власності зареєстроване 16 березня 2007 року в Чугуївському МБТІ за реєстровим номером 4626/92.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Під час оформлення спадкових прав після його смерті було виявлено наявність у відповідних реєстрах відомостей про заборону відчуження зазначеної квартири.

Згідно з інформацією з реєстрів, заборона відчуження зареєстрована 03 вересня 2007 року за реєстраційним номером 5590809, реєстратором зазначена Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора.

Підставою обтяження зазначено договір купівлі-продажу без номера, посвідчений приватним нотаріусом.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились, надавши заяву про розгляд справи за їх відсутності, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надавши письмову заяву, в якій просив розгляд справи провести за його відсутності не заперечував проти задоволення позову.

Треті особи, в судові засідання не з`явились, надали заяву в якій просили розгляд справи провести за їх відсутності.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 09 лютого 2007 року, виданого відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , по 1/3 частці кожному.

Право власності зареєстроване 16 березня 2007 року в Чугуївському МБТІ за реєстровим номером 4626/92. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Під час оформлення спадкових прав після його смерті було виявлено наявність у відповідних реєстрах відомостей про заборону відчуження зазначеної квартири.

Згідно з інформацією з реєстрів, заборона відчуження зареєстрована 03 вересня 2007 року за реєстраційним номером 5590809, реєстратором зазначена Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора.

Підставою обтяження зазначено договір купівлі-продажу без номера, посвідчений приватним нотаріусом.

При цьому власником об`єкта обтяження вказаний ОСОБА_3 .

Позивачка стверджує, що ОСОБА_3 ніколи не був власником квартири АДРЕСА_2 , а був власником іншої квартири — АДРЕСА_3 у тому самому будинку.

Отже, на її переконання, відомості про заборону відчуження були помилково співвіднесені з належною їй квартирою.

З метою з`ясування обставин реєстрації обтяження позивачка зверталася до відповідних нотаріальних органів та архівної установи.

З відповіді Харківського обласного державного нотаріального архіву вбачається відсутність відомостей про накладення (реєстрацію) зазначеної заборони та відсутність документів, які підтверджують підстави реєстрації спірного запису, що надійшли на зберігання від фондоутворювачів.

Крім того, листом Чугуївської державної нотаріальної контори від 28 жовтня 2025 року № 1649/01-16 позивачці відмовлено в наданні запитуваної інформації.

Позивачка вважає, що існування такого обтяження безпідставно обмежує її право власності, унеможливлює вільне розпорядження нерухомим майном та перешкоджає реалізації спадкових прав.

У зв`язку з цим просить скасувати заборону відчуження (архівний запис) за реєстраційним номером 5590809 від 03 вересня 2007 року щодо квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право приватної власності є непорушним, а ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналогічні гарантії закріплені статтею 321 ЦК України.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

За змістом статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як убачається з матеріалів справи, право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у позивачки та інших членів її сім`ї на підставі свідоцтва про право власності від 09 лютого 2007 року.

Відповідне право було зареєстроване 16 березня 2007 року в Чугуївському МБТІ за реєстровим номером 4626/92.

Отже, належність позивачці 1/3 частки у праві спільної часткової власності на спірну квартиру підтверджується належним правовстановлюючим документом та відомостями про державну реєстрацію права.

При цьому суд звертає увагу, що набуття права власності позивачкою відбулося на підставі приватизації житла, тобто з підстав, передбачених законодавством про приватизацію державного житлового фонду.

Натомість у відомостях про спірне обтяження зазначено іншу особу — ОСОБА_3 , який, за твердженням позивачки, був власником іншої квартири в цьому самому будинку.

Таким чином, між відомостями про власника, зазначеними в архівному записі про заборону відчуження, та документами, що підтверджують право власності позивачки, наявна істотна невідповідність.

Суд зазначає, що заборона відчуження нерухомого майна є обмеженням можливості власника вільно розпоряджатися належним йому майном.

Таке обмеження не може існувати довільно, без належної правової підстави та без дотримання встановленої законом процедури.

Заборона відчуження повинна мати конкретну юридичну підставу, бути пов`язаною з відповідним об`єктом нерухомості та правовідносинами, у межах яких її було встановлено.

Сам факт існування відповідного архівного запису в інформаційній системі не є безумовним доказом правомірності обтяження та не звільняє від необхідності встановити його первинну юридичну підставу.

Інше тлумачення призводило б до ситуації, за якої технічне існування запису в реєстрі набувало б перевагу над реальним правом власності особи, хоча саме реєстраційні відомості повинні забезпечувати достовірність інформації про речові права та їх обмеження.

Водночас матеріали справи не містять належного первинного документа, який би підтверджував виникнення обтяження саме щодо квартири АДРЕСА_2 та саме щодо майна, яке належить позивачці.

Більше того, відповідно до відповіді Харківського обласного державного нотаріального архіву документи, які підтверджують підстави реєстрації зазначеної заборони, на зберігання не надходили.

Суд надає цій обставині істотного доказового значення.

Відсутність первинного документа сама по собі не завжди означає незаконність раніше вчиненої реєстраційної дії, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами вона свідчить про відсутність можливості підтвердити існування законної підстави для подальшого обмеження права власності позивачки.

При цьому особливо важливим є те, що спірне обтяження містить відомості про іншу особу як власника майна.

Суд не встановив наявності будь-яких доказів того, що позивачка або інші співвласники спірної квартири перебували у правовідносинах із ОСОБА_3 , які могли б бути підставою для обмеження їхнього права власності.

Не встановлено також доказів того, що спірна квартира була предметом договору купівлі-продажу, на який міститься посилання в архівному записі, або що позивачка набула право власності на майно, обтяжене відповідною забороною.

За таких обставин суд доходить висновку, що відомості про спірну заборону не підтверджені належними доказами її правомірності щодо належної позивачці квартири.

Відповідно до статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення перешкод, які існують незалежно від фактичного позбавлення власника володіння майном.

Для задоволення негаторного позову необхідним є встановлення факту належності майна позивачеві та наявності перешкод у здійсненні ним правомочностей власника.

У цій справі обидві зазначені умови знайшли своє підтвердження.

Так, позивачка є співвласницею квартири, а наявність зареєстрованої заборони відчуження обмежує можливість вільного розпорядження відповідним об`єктом нерухомості.

Наявність такого запису має не формальний, а безпосередній правовий наслідок, оскільки при вчиненні нотаріальних дій щодо відчуження нерухомого майна нотаріус перевіряє наявність зареєстрованих обтяжень.

Таким чином, навіть за відсутності фактичного вилучення квартири з володіння позивачки, існування спірного запису створює юридичні перешкоди для реалізації нею правомочності розпорядження майном.

Суд відхиляє можливе тлумачення, за якого відсутність фактичної втрати володіння квартирою виключала б можливість судового захисту.

Право власності не зводиться виключно до фізичного володіння майном. Воно включає також можливість самостійно визначати його юридичну долю в межах, установлених законом.

Отже, безпідставне обмеження можливості розпоряджатися нерухомістю є самостійним порушенням права власності, яке підлягає судовому захисту.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно наголошує, що втручання держави у право мирного володіння майном повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальним інтересом суспільства й необхідністю захисту основоположних прав конкретної особи.

При цьому особа не повинна нести надмірний та непропорційний тягар унаслідок дій або бездіяльності державних органів.

У контексті цієї справи суд враховує, що спірне обтяження існує тривалий час, а його первинна правова підстава документально не підтверджена.

Позивачка не є особою, яка зазначена власником у спірному архівному записі, а матеріали справи не містять доказів виникнення правовідносин, які могли б виправдати обмеження її права власності.

За таких обставин подальше збереження відповідного обтяження не забезпечує належного балансу між публічним інтересом та правом позивачки на мирне володіння своїм майном.

Фактично позивачка змушена нести негативні наслідки існування архівного запису, правова підстава якого не підтверджена, хоча жодних установлених законом підстав для обмеження її права власності судом не встановлено.

Таке втручання не відповідає критеріям правомірності та пропорційності.

Суд також бере до уваги, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , якому належала 1/3 частка у праві спільної часткової власності на квартиру.

Як убачається з доводів позову та наданих документів, саме під час оформлення спадкових прав після його смерті було виявлено наявність спірного архівного обтяження.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб — спадкоємців.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, існування безпідставного обтяження щодо квартири створює додаткові перешкоди не лише для реалізації позивачкою власних правомочностей співвласника, а й для належного оформлення прав на спадкове майно.

Водночас суд наголошує, що предметом цього спору не є визначення кола спадкоємців, встановлення їхніх спадкових часток чи визнання права власності на спадщину.

Зазначені обставини враховуються судом виключно як підтвердження реальності та практичних наслідків порушення права власності, спричиненого існуванням спірного обтяження.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законом або договором, а у випадках, коли ефективний спосіб захисту не визначений, суд може визначити його у своєму рішенні відповідно до заявленої вимоги та закону.

Суд зазначає, що обраний позивачкою спосіб захисту відповідає характеру порушеного права та спрямований на усунення конкретної перешкоди у здійсненні права власності.

Зняття спірної заборони відчуження дасть змогу усунути юридичну перешкоду, яка перешкоджає реалізації правомочності розпорядження нерухомим майном.

При цьому відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 глави 15 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус у випадках, установлених законодавством, знімає заборону відчуження нерухомого майна.

Отже, судове рішення, яке набрало законної сили, є юридичною підставою для реалізації передбаченої законодавством процедури усунення відповідного обтяження.

Суд окремо зазначає, що предметом судового розгляду є не встановлення абстрактної недостовірності архівних відомостей, а захист конкретного речового права позивачки шляхом усунення перешкоди, яка виникла внаслідок збереження спірної заборони щодо належної їй квартири.

При цьому скасування заборони відчуження не означає вирішення питання про право власності на квартиру, не змінює складу співвласників та не припиняє їхніх речових прав.

Воно лише відновлює можливість здійснення правомочностей власника без безпідставного обмеження, правова підстава якого не підтверджена належними доказами.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цій справі позивачкою надано документи, які підтверджують виникнення у неї права власності на 1/3 частку квартири, а також документи, які підтверджують існування спірного архівного обтяження.

Водночас відповідь нотаріального архіву підтверджує відсутність документів, які б обґрунтовували підстави реєстрації відповідної заборони.

Сукупність цих доказів дає суду підстави для висновку, що позивачка довела наявність порушення свого права власності та необхідність його судового захисту.

При цьому суд ураховує, що обмеження права власності не може продовжувати існувати виключно з тієї причини, що відомості про нього колись були внесені до архівного реєстру, якщо законність такого обмеження не підтверджується належними доказами.

Саме по собі тривале існування запису не надає йому властивості безстрокової та безумовної юридичної сили.

За відсутності підтвердженої правової підстави подальше збереження обтяження суперечить принципу непорушності права власності та вимогам справедливості.

Отже, з урахуванням установлених обставин, характеру спірних правовідносин, наданих доказів та положень чинного законодавства суд доходить переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Такий висновок є наслідком не формального застосування норм права, а встановлення фактичної відсутності належно підтвердженої правової підстави для обмеження права власності позивачки та наявності реальних перешкод у здійсненні нею правомочностей власника.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту порушеного права є скасування (зняття) заборони відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 5590809 від 03 вересня 2007 року щодо квартири АДРЕСА_1 .

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–259, 263–265 ЦПК України, статтями 15, 16, 317, 319, 321, 355, 356, 386, 391 ЦК України, статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном — задовольнити повністю.

Скасувати заборону відчуження нерухомого майна (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 5590809, зареєстровану 03 вересня 2007 року, реєстратором якої зазначена Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, щодо об`єкта нерухомого майна — квартири АДРЕСА_1 , власником якої в архівному записі зазначений ОСОБА_3 , архівна дата — ІНФОРМАЦІЯ_2 , архівний номер — 2380374HARKOV4, дата виникнення — 22 грудня 1998 року, № реєстру 55, внутрішній № 8201F7332AF14F306257.

Рішення суду після набрання ним законної сили є підставою для вчинення передбачених законодавством дій щодо припинення зазначеного обтяження та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов