Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №646/3477/26 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Суд: Основ’янський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №646/3477/26

Суддя: Іщенко О. В.

ОСНОВ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ХАРКОВА

Справа № 646/3477/26

№ провадження 2/646/3139/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року місто Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі

головуючої судді Іщенко О. В.,

секретар судового засідання Петренко А. О.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку заочного розгляду справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Основ`янського районного суду міста Харкова відповідно до приписів частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій позивача; заяви, клопотання учасників справи; інші процесуальні дії у справі

До Основ`янського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обгрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що 21 січня 2006 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який фактично припинився у травні 2007 року та був розірваний за рішенням суду від 03 березня 2011 року.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який тривалий час перебував на утриманні позивачки.

За судовим наказом Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2020 року № 646/5760/20, провадження № 2-н/646/1437/2020 ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 вересня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Оскільки після видачі судового наказу відповідач добровільно аліменти не сплачував, 29 жовтня 2021 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6.

Внаслідок невиконання аліментних зобов`язань станом на 31 липня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 192 263,65 гривень, що підтверджується розрахунком державного виконавця від 05 березня 2026 року.

Відповідач станом на 31 липня 2025 року не здійснив жодних заходів, спрямованих на належне та добровільне виконання зобов`язання, розпочав частково виконувати судове рішення примусово, здійснив перший платіж через два місяці після досягнення дитиною повноліття.

За розрахунком позивачки, пеня за прострочення сплати аліментів за період з 28 вересня 2020 року по 31 липня 2025 року становить 1 534 600,12 гривень.

Водночас, з урахуванням передбаченого частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України обмеження, розмір пені не може перевищувати 100 % заборгованості за аліментами, тому позивачка просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 192 263,65 гривень.

Позивачка також зазначила, що визначений розмір пені є співмірним із тривалістю та характером порушення відповідачем аліментних зобов`язань.

Ураховуючи викладене вище, а також керуючись статтями 180, 195 та 196 Сімейного кодексу України, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів за період з 28 вересня 2020 року по 31 липня 2025 року у розмірі 192 263,65 гривень.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 03 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Основ`янського районного суду міста Харкова від 20 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання 28 жовтня 2026 року позивачка не з`явилась, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. Засобами системи «Електронний суд» надала заяву, у якій просила провести судове засідання без її участі, а також зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв/клопотань від нього на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надходив.

За загальним правилом частини першої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 223 Цивільного процесуального кодексу України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Частиною першою статті 280 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, у зв`язку із неодноразовою неявкою відповідача у судові засідання та не повідомлення ним про причини такої неявки, не подання відзиву на позовну заяву та ураховуючи згоду позивача на ухвалення заочного рішення по справі, постановив розглядати справу у порядку заочного розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову тощо) не вчинялось.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності та взаємозв`язку, встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 березня 2011 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 21 січня 2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 2 Харківського обласного управління юстиції за актовим записом № 35.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14 серпня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову № 3 Харківського міського управління юстиції.

02 жовтня 2020 року Червонозаводським районним судом м. Харкову у справі № 646/5760/20 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 28 вересня 2020 року, тобто з дня подачі заяви, та до досягнення дитиною ОСОБА_3 повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою старшого державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 29 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 із примусового виконання судового наказу № 646/7560/25, виданого 28 жовтня 2021 року Червонозаводським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини.

Згідно із розрахунком заборгованості по аліментам № НОМЕР_6, складеним 05 березня 2026 року головним державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, сукупний розмір заборгованості по аліментам станом на повноліття дитини 31 липня 2025 року складає 192 263,65 гривень.

Як встановлено з розрахунку заборгованості за прострочення сплати аліментів станом на 31 липня 2025 року (включно), складеного позивачкою, загальна сума заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 1 534 600,12 гривень, а стягненню підлягає пеня у розмірі 192 263,62 гривень.

З інформації, що міститься у записах трудової книжки серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_5 , копії якої надані суду позивачкою, убачається, що остання працювала на посаді лікаря з 01 .08. 2006 по 25.10.2021, коли її було звільнено у зв`язку із скороченням штату. У період з 02.12.2021 по 12.12.2021 ОСОБА_6 перебувла на обліку у Харківському міському центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю. З 13.12.2021 знову працює на посаді лікаря.

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

За приписами частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються учасниками цивільної справи.

Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із положеннями статті 77 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною другою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною четвертою статті 15 Сімейного кодексу України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах Сімейного кодексу України; домовленості (договорі) сторін.

Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21, провадження № 61-18434св21, постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21, провадження № 61-12735сво23.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною третьою статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Як зазначено у частині першій статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження".

Як виснує Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 жовтня 2025 року у справі № 509/2967/23, провадження № 61-7470св25, неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення змісту статті 196 Сімейного кодексу України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 Сімейного кодексу України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19, зазначив, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 Сімейного кодексу України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 Сімейного кодексу України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

При застосуванні формулювання "не більше 100 відсотків заборгованості" в абзаці першому частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня.

Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць.

З урахуванням принципу розумності, оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання "не більше 100 відсотків заборгованості" означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується.

У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21, провадження № 61-18434св21.

Оцінюючи доводи позивачки та надані нею докази, суд зазначає таке.

Відповідач у судові засідання не з`являвся, відзиву на позовну заяву не подав, будь-яких доказів на спростування доводів позивачки, а також доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про виникнення заборгованості з незалежних від нього причин, матеріали справи не містять.

Отже, відповідачем не доведено вжиття ним усіх залежних від нього заходів для належного виконання аліментного зобов`язання, а також не спростовано презумпцію його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

З матеріалів справи убачається, що відповідач протягом усього періоду стягнення аліментів, починаючи з 28 вересня 2020 року та до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментні зобов`язання не виконував.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем 05 березня 2026 року, відповідач розпочав здійснювати платежі на погашення заборгованості вже після досягнення дитиною повноліття та закінчення періоду, за який позивачкою заявлено вимоги про стягнення пені.

Отже, ураховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність у ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів, а його вина у виникненні такої заборгованості ним не спростована, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в межах заявленого розміру.

За таких обставин з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів за період з 28 вересня 2020 року по 31 липня 2025 року у розмірі 192 263,65 гривень.

Відповідно до частин першої та шостої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 176 Цивільного процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 538,10 гривень.

Керуючись статтями 2, 76, 89, 141, 259, 263-265, 280, 282, 289, 352, 354 та 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 28 вересня 2020 року по 31 липня 2025 року у розмірі 192 263 (сто дев`яносто дві тисячі двісті шістдесят три) гривні 65 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 538 (одна тисяча п`ятсот тридцять вісім) гривень 10 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2026 року.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; номер телефона: НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О. В. Іщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua