Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №580/9851/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

Суд: Черкаський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №580/9851/26

Суддя: Ілля ТИХОНОВ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокусправа № 580/9851/26

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 1), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 24.02.2022 року по 19.05.2023 рік, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 року по 19.05.2023 рік з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що на підставі наказу №29 від 24 лютого 2022 року командира військової частини НОМЕР_2 був зарахований до списків особового складу військової частина НОМЕР_2 . У 2025 році військову частину НОМЕР_2 було розформовано. У зв`язку з цим, відповідно до наказу №213 від 31 липня 2025 року, позивача виключено зі списків особового складу військової частина НОМЕР_2 та переведено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 .

На підставі наказу №234 від 01 серпня 2025 року командира військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . 22.10.2025 року відповідно до наказу № 323 командира військової частини НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Зазначені обставини підтверджуються відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 .

08.06.2026 року позивач звернувся з листом до відповідача з проханням надати інформацію чи здійснено нарахування та виплата грошового забезпечення (основних та додаткових видів) за період з 24.02.2022 року по 19.05.2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704. А також, просив відповідача про те, що якщо нарахування і виплат грошового забезпечення за період з 24.02.2022 року по 19.05.2023 року не здійснювалися виходячи з розміру розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року - все ж таки здійснити йому перерахунок та виплатити за період з 24.02.2022 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення виходячи з розміру розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року з урахуванням раніше виплачених сум.

Однак, жодної відповіді на заяву позивача від 08.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 на момент подачі позову так і не отримав. Звернув увагу суду, що відповідач навмисно ігнорує його заяву від 09.06.2026 року, оскільки йому добре відомо, що протягом 2022 року та 2023 року його грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

На підставі зазначеного, вважає, що відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплату мого грошового забезпечення в зменшеному розмірі, а також протиправно відмовлено у здійсненні мені перерахунку та виплаті за період з 24.02.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення виходячи з розміру розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року з урахуванням раніше виплачених сум.

Позивач вважає, що відповідач протиправно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення у зменшеному розмірі, а також протиправно відмовив у проведенні його перерахунку та виплаті за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та інших складових грошового забезпечення, визначених із застосуванням розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум. На обґрунтування своєї позиції позивач наводить доводи щодо застосування відповідних норм законодавства, які, на його переконання, підтверджують протиправність дій та рішення відповідача.

Ухвалою суду від 17.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи та витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію довідки про всі нараховані та виплачені ОСОБА_1 види грошового забезпечення, з яких сплачено єдиний соціальний внесок, зокрема додаткові та одноразові види грошового забезпечення, у помісячному розрізі за період з 24.02.2022 по 19.05.2023.

13.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про виконання ухвали суду, до якої додано довідку від 29.09.2026 № 1352/22674 про доходи позивача за період з 24.02.2022 по 19.05.2023.

13.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що правомірність нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 19.05.2023, передбачають положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, якою визначено порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців. На думку відповідача, визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, що набрало законної сили 29.01.2020, не зумовило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови № 704 та не створило підстав для перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку із цим вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування під час обчислення складових грошового забезпечення прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.

Відповідач також зазначив, що під час проходження військової служби та при звільненні позивача належні йому виплати здійснювалися відповідно до чинного законодавства. Зокрема, посилаючись на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.10.2025 № 323 та довідку про доходи позивача від 29.09.2026 № 1352/22674, відповідач стверджує, що з позивачем проведено повний розрахунок, а тому підстави для визнання дій військової частини протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення відсутні.

Заперечуючи проти вимог про нарахування та виплату компенсації сум податку на доходи фізичних осіб і військового збору, зазначив, що такі вимоги є похідними від вимог про перерахунок грошового забезпечення. Посилаючись на положення Податкового кодексу України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, відповідач вважає, що відповідна компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення, з якого утримано податки. Оскільки, на його переконання, підстави для перерахунку спірних сум відсутні, а додаткові виплати позивачу не нараховані та не виплачені, правові підстави для задоволення зазначених вимог також відсутні.

Крім того, відповідач указав на неналежність військової частини НОМЕР_1 як відповідача в частині позовних вимог за період з 24.02.2022 до 31.07.2022. Зазначив, що в цей період військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 перебували на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким, за твердженням відповідача, здійснювалися нарахування та виплата належних військовослужбовцям сум грошового забезпечення. З огляду на це відповідач просив залучити ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі у справі як співвідповідача.

Також, відповідач порушив питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду. Посилаючись на положення статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України та правові висновки Верховного Суду, відповідач зазначив, що до позовних вимог за період з 24.02.2022 до 18.07.2022 обмеження строком звернення до суду, на його думку, не застосовуються, тоді як до вимог за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.

На обґрунтування цієї позиції відповідач зазначив, що позивач звернувся до суду 14.09.2026, хоча про розмір отримуваного грошового забезпечення міг дізнаватися під час одержання кожної щомісячної виплати. На думку відповідача, подальше звернення позивача до військової частини із заявою щодо перерахунку грошового забезпечення та отримання відповіді на неї не змінюють моменту, з якого він повинен був дізнатися про можливе порушення своїх прав. Водночас належних доказів наявності об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, позивачем не надано. Зазначив, що постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2025 у справі № 580/10178/24, у якій, суд дійшов висновку про необхідність розмежування періодів застосування відповідного правового регулювання та залишення без розгляду позовних вимог за частину спірного періоду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду за відсутності поважних причин його пропуску.

З огляду на викладене відповідач просив прийняти відзив на позовну заяву, залучити ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі у справі як співвідповідача, у задоволенні позовних вимог за період з 24.02.2022 до 18.07.2022 відмовити повністю, а позовні вимоги за період з 19.07.2022 до 19.05.2023 залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 14.10.2026 клопотання представника відповідача задоволено. Залучено до участі в адміністративній справі № 580/9851/26 як співвідповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечував та зазначив таке. Позивач проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , які до 01.08.2022 перебували на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з указаного часу були передані на фінансове забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 . На підтвердження цього посилається на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.07.2022 № 248/3356. В період перебування військових частин на його фінансовому забезпеченні він виконував функції розпорядника бюджетних коштів третього рівня та здійснював виплати на підставі розрахунково-платіжних документів, сформованих відповідними військовими частинами. При цьому кадрових рішень щодо позивача, визначення його посадового окладу, тарифного розряду, надбавок, доплат і премій не приймав, а повноважень самостійно змінювати відповідні складові грошового забезпечення не мав.

Посилаючись на положення про спільне фінансове господарство ІНФОРМАЦІЯ_3 з військовою частиною НОМЕР_1 , затверджене наказом від 28.12.2021 № 487, та Правила організації фінансового забезпечення військових частин, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280, відповідач 2 вважає, що обов`язок щодо формування первинних документів і визначення належних позивачу складових грошового забезпечення покладався на військові частини за місцем проходження ним військової служби.

Крім того, заперечує проти позовних вимог у частині виплати компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, вважаючи їх передчасними, оскільки така компенсація виплачується одночасно з грошовим забезпеченням за місцем його одержання.

З огляду на наведене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_2 в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши її фактичні обставини та оцінивши доводи учасників справи, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки вирішення цього питання має значення для визначення можливості розгляду відповідних позовних вимог по суті.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд ураховує предмет спору, положення статей 122, 123 КАС України, статті 233 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, розглядаючи питання щодо застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах стосовно виплати грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 30.03.2023, вказав: "...,спірний період (з 01.02.2020 по 30.03.2023) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (19.07.2022) та після цього. Період з 01.02.2020 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Проте період з 19.07.2022 по 30.03.2023 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2023) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум..".

Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України визнано неконституційною у визначеній цим рішенням частині. Водночас це рішення не скасовує необхідності окремо оцінювати застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спорів щодо виплат при звільненні.

Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу військової частини 22 жовтня 2025 року, а позов подано 14 вересня 2026 року. Однак матеріали справи не містять належних доказів вручення позивачеві при звільненні грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому, із зазначенням дати такого вручення. Довідка про доходи від 29 вересня 2026 року № 1352/22674 надійшла до суду 13 жовтня 2026 року на виконання ухвали про витребування доказів. Яка, не підтверджує, що позивач отримав відповідні відомості до подання позову.

Суд також ураховує, що 8 червня 2026 року позивач звернувся до військової частини із заявою про надання інформації щодо нарахування грошового забезпечення та проведення перерахунку. Відправлення вручено відповідачу 16 червня 2026 року, однак доказів надання відповіді матеріали справи не містять. Саме по собі це звернення не започатковує строк заново, проте підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами.

У постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 Верховний Суд зазначив, що подальший інформаційний запит не поновлює перебігу строку, якщо особа раніше отримала грошовий атестат. Проте в цій справі доказів такого попереднього отримання суду не надано. За наведених обставин суд не ототожнює дату виключення позивача зі списків особового складу з датою отримання ним письмового повідомлення, з якою закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду.

Отже, за наявними матеріалами справи суд не встановив достатніх підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та залишення позовних вимог без розгляду з мотивів, наведених відповідачем.

Щодо оцінки правомірності визначення відповідачами розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 1 серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 1 серпня 2025 року № 234 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини. Надалі, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22 жовтня 2025 року № 323, його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Зазначені обставини підтверджуються відповідними записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 (арк. спр.7).

Згідно з довідкою про доходи військової частини НОМЕР_1 від 29 вересня 2026 року № 1352/22674, за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року позивачу нараховувалися основні та додаткові складові грошового забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років та особливості проходження служби, премії, індексація грошового забезпечення, додаткова винагорода, у тому числі за участь у бойових діях, а також інші передбачені виплати.

Водночас суд звертає увагу, що зазначена довідка містить узагальнені відомості про нараховані позивачу суми грошового забезпечення, проте сама по собі не дає можливості встановити, які саме складові грошового забезпечення визначалися із застосуванням розрахункової величини станом на 1 січня 2018 року, а також розмір можливої різниці між фактично нарахованими та належними до нарахування сумами за результатами застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній у спірний період.

При цьому відсутність у матеріалах справи остаточного розрахунку належних позивачу сум не перешкоджає вирішенню спору щодо правомірності застосованого відповідачем порядку визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки визначення конкретних сум доплати є наслідком виконання рішення суду.

Зазначеною довідкою визначено, що загальна сума нарахувань за період з 24 по 28 лютого 2022 року становила 487,50 грн, за березень 2022 року - 44 379,34 грн, за квітень 2022 року - 43 934,44 грн, за травень 2022 року - 43 954,91 грн, за червень 2022 року - 57 950,91 грн, за липень 2022 року - 44 532,85 грн, за кожен із місяців серпня, вересня та жовтня 2022 року - 44 744,65 грн, за листопад 2022 року - 54 224,98 грн, за грудень 2022 року - 93 499,17 грн. За січень 2023 року в довідці зазначено загальну суму нарахувань у розмірі 4 818,79 грн, за лютий 2023 року - 95 184,96 грн, за березень 2023 року - 129 982,63 грн, за квітень 2023 року - 10 048,41 грн.

Із наведених у довідці відомостей також убачається, що протягом зазначеного періоду позивачу нараховувалася додаткова винагорода, а в окремі місяці додаткова винагорода за участь у бойових діях. У лютому 2023 року, крім інших складових грошового забезпечення, зазначено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 22 500,00 грн. За період з 1 по 19 червня 2023 року в довідці зазначено підсумкову суму 1 004 037,83 грн, до якої, згідно з наведеними відомостями, включено перерахунки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 364 631,33 грн та сукупні нарахування додаткової винагороди (арк.спр.19).

Суд зазначає, що довідка від 29 вересня 2026 року № 1352/22674 містить також відомості про нарахування грошового забезпечення за період після 19 травня 2023 року. Однак зазначені нарахування виходять за межі спірного періоду, визначеного позивачем у позовній заяві, а тому не враховуються судом під час вирішення питання щодо правомірності нарахування та виплати грошового забезпечення за предметом цього спору.

8 червня 2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив повідомити, чи здійснювалися нарахування та виплата основних і додаткових складових грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Також, позивач просив провести перерахунок грошового забезпечення за вказаний період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із зарахуванням раніше виплачених сум (арк.спр.8)

Як зазначає позивач, на момент звернення до суду відповіді на заяву від 8 червня 2026 року від військової частини НОМЕР_1 він не отримав.

Не погоджуючись із цим, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 року КМУ прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21.02.2018 КМУ прийнято Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), якою внесені зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п.6 Постанови №103). Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022) положень пункту 4 постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

Висновки Верховного Суду у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 є релевантними до спірних правовідносин.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення у відповідний рік).

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21 (п.27).

Суд зазначає, що ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 1 серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 . З огляду на це суд дійшов висновку, що бездіяльність НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 24.02.2022 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправними.

Відтак, для відновлення порушених прав наявна необхідність зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до п.4 Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно із ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2018 встановлено на рівні 1 762 грн.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2022 2 481грн.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2023 2 684грн.

Вказане свідчить, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262 у 2022 та 2023 роках є більшим ніж в 2018 році.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відповідно до якої під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а також з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.

Довід відповідача про те, що військова частина не наділена повноваженнями самостійно встановлювати інший порядок визначення розміру грошового забезпечення і здійснювала виплати відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на момент виплат, суд відхиляє. У спірному періоді чинною була саме первісна редакція пункту 4 постанови № 704, оскільки припис, яким до цього пункту було внесено розрахункову величину на рівні прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, визнано протиправним та скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили 29 січня 2020 року, і з цієї дати такий припис не міг визначати зміст пункту 4 постанови № 704 незалежно від того, в якому вигляді цей пункт відтворювався в текстах постанови. Суд у цій справі не встановлює розмірів грошового забезпечення і не визначає нової розрахункової величини, а застосовує ту розрахункову величину, яка визначена самим Кабінетом Міністрів України у пункті 4 постанови № 704 в редакції, чинній у спірному періоді.

Отже, посилання А7326 на відсутність підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, є безпідставними, а відповідні дії відповідача порушують соціальні права позивача на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.

Разом із тим, у частині перерахунку грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і премії, виплачених за спірний період, необхідно здійснити перерахунок зазначених виплат із визначенням їх розміру виходячи з належним чином обчислених посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум. Тобто перерахунку підлягають ті виплати, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, з тими самими відсотками та умовами, які були визначені відповідачем при фактичній виплаті, а виплати, розмір яких від цих окладів не залежить, перерахунком не зачіпаються.

Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку № 260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Пунктом 1 розділу XXIV Порядку № 260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Відповідно до пункту 2 розділу XVI Порядку № 260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби.

Оскільки грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань обчислюються виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, а розмір щомісячної премії визначається у відсотках посадового окладу, обчислення відповідачем зазначених виплат за спірний період виходячи з розрахункової величини, яка не підлягала застосуванню, також є протиправним. Перерахунку підлягають саме ті грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і премія, які були нараховані та виплачені позивачу за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року.

Оцінюючи доводи співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відсутності підстав для покладення на нього обов`язку з перерахунку та виплати спірних сум, суд виходить із такого.

Як установлено судом, у період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 1 серпня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, згідно з матеріалами справи, до 1 серпня 2022 року зазначені військові частини перебували на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Саме по собі здійснення фінансового забезпечення військової частини не свідчить про наявність у відповідного територіального центру повноважень самостійно визначати складові грошового забезпечення військовослужбовця та проводити їх перерахунок. Водночас така обставина має значення для визначення суб`єкта, на якого може бути покладено обов`язок виплатити суми, належні за результатами перерахунку, з урахуванням фактичного розподілу відповідних функцій.

У цій справі матеріали підтверджують, що спір стосується виплат за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, тоді як фінансове забезпечення військових частин ІНФОРМАЦІЯ_6 , припинилося з 1 серпня 2022 року. Водночас доказів того, що ІНФОРМАЦІЯ_6 самостійно визначав спірні розрахункові величини або приймав рішення щодо відмови в перерахунку грошового забезпечення позивача, матеріали справи не містять. За таких обставин суд доходить висновку, що підстави для покладення на ІНФОРМАЦІЯ_6 обов`язку самостійно здійснити перерахунок спірних виплат відсутні.

З огляду на викладене обов`язок щодо проведення перерахунку спірних складових грошового забезпечення покладається на військову частину НОМЕР_1 у межах її повноважень та заявлених позовних вимог.

Що стосується вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).

Відповідно до пункту 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, нарахування та виплата позивачу індексації має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно пункту 6 Порядку № 44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення. Поряд з цим, оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

При цьому на відповідача, як податкового агента, законодавством покладено обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.

Тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що наразі відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідні обов`язки виникають одночасно з виплатою індексації, тобто у майбутньому.

Отож ці позовні вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають. Тому позов належить задовольнити частково.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судового збору у справі судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72– 77, 90, 139, 241– 246, 255, 257– 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року без застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній у спірний період.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до зазначеної постанови на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: 2481 грн для 2022 року та 2684 грн для 2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Під час здійснення такого перерахунку врахувати встановлені ОСОБА_1 у відповідні періоди розміри та умови виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також провести перерахунок тих одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та (або) окладу за військовим званням, зокрема грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, у разі їх нарахування та виплати позивачу протягом спірного періоду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) різницю між фактично виплаченими та належними до виплати сумами грошового забезпечення за результатами проведеного перерахунку з утриманням передбачених законодавством податків і зборів та з одночасною виплатою грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяІлля ТИХОНОВ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua