Рішення від 04 листопада 2026 р. у справі №520/26299/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №520/26299/26

Суддя: Тарасенко І.М.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року № 520/26299/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.02.2026 року № 963340853683 про відмову в перерахунку пенсії; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.07.2023 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.02.2026 року № 963340853683 ОСОБА_1 було відмовлено у поновлення пенсійних виплат.

Позивач вважає, що таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправною, у зв`язку із чим звернулась із даним позовом до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. Даною ухвалою позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Представник відповідача надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що за результатами розгляду матеріалів електронної пенсійної справи та доданих до заяви документів встановлено, що пенсія заявниці припинена з 01.07.2023. (технологічний код причини припинення – 9 «до з`ясування»).

Винесене рішення про відмову ОСОБА_1 від 27.02.2026 року № 963340853683 щодо поновлення виплати пенсії.

Представником відповідача зазначено, що на теперішній час для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії, а питання поновлення виплати пенсії може бути вирішено у разі звернення ОСОБА_1 до територіального органу Пенсійного фонду України та поданням заяви про поновлення відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

На підставі викладено у відзиві, представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи з м. Горлівки Донецької області до м. Харків, що підтверджується довідкою № 0000658719 від 03.12.2018 року.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області (дислокація – м. Харків) як внутрішньо переміщена особа з 01.11.2018 року та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З 1 липня 2023 року головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було призупинено нарахування та виплату пенсії позивачу.

На адвокатський запит б/н від 01.07.2026 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом від 07.07.2026 року №2000-0305-8/118841 підтвердило, що виплата пенсії ОСОБА_1 була призупинена з 01.07.2023 року – «до з`ясування» з причини не отримання позивачем пенсії з поточного рахунку більш як один рік.

Позивач звернулась із заявою від 20.02.2026 року щодо поновлення виплати пенсії з типом ідентифікації «Дія підпис», тобто в електронному режимі.

Заяву ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій.

За результатами проведення фізичної ідентифікації Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийнято рішення про встановлення особи № 1264438 від 20.02.2026 року.

Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, та спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961.

За результатами розгляду матеріалів електронної пенсійної справи та доданих до заяви документів встановлено, що пенсія заявниці припинена з 01.07.2023. (технологічний код причини припинення – 9 «до з`ясування»).

27 лютого 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято Рішення № 963340853683 про відмову у поновленні (перерахунку) пенсії.

Відмова обґрунтована тим, що позивач не мешкає на території активних бойових дій, тому підстави для поновлення виплати пенсії з використанням відеоконференцзв`язку відсутні.

Отже, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача відмови у поновленні виплати позивачу пенсії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації права громадян на пенсійне забезпечення визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України протягом десяти днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, наведена норма встановлює вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, а тому припинення виплати пенсії з інших підстав, які прямо не передбачені законом, не допускається.

Такий правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18, у якій зазначено, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, визначений статтею 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним, а нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України як підзаконні акти не можуть обмежувати права громадян, установлені законом.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що втручання органу Пенсійного фонду у право особи на отримання пенсії повинно мати законну підставу, а припинення пенсійних виплат з підстав, не передбачених законом, порушує право особи на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Досліджуючи обставини припинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено з 01 липня 2023 року з технологічним кодом причини припинення 9 – «до з`ясування».

При цьому, як убачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 07 липня 2026 року № 2000-0305-8/118841, фактичною причиною припинення виплати пенсії стало неотримання позивачем пенсійних коштів з поточного рахунку протягом більше одного року.

Суд звертає увагу, що відповідні правовідносини врегульовані, зокрема, Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596.

Так, пунктом 16 зазначеного Порядку передбачено, що у разі неотримання сум пенсії з поточного рахунку більш як один рік уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідний орган Пенсійного фонду України, а одержувач – подати нову заяву.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду України припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначеній одержувачем установі уповноваженого банку та проводить виплату через призначеного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в межах України.

Таким чином, наведена норма передбачає припинення перерахування пенсійних коштів на конкретний банківський рахунок та зміну способу їх доставки, а не припинення нарахування та виплати пенсії як такої.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2024 року у справі № 380/2444/22 (адміністративне провадження № К/990/33114/22).

У зазначеній постанові Верховний Суд прямо наголосив, що положення пункту 16 Порядку № 1596 передбачають припинення перерахування пенсії на поточний рахунок у визначеній одержувачем установі уповноваженого банку, а не зупинення нарахування пенсії взагалі.

Верховний Суд також зазначив, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом усього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, установлених законом, а тому органи влади не можуть відмовити у відповідних виплатах, доки право особи на їх отримання передбачене законодавством.

Отже, сам по собі факт неотримання позивачем коштів із поточного банківського рахунку протягом більше одного року не надавав відповідачу права припиняти нарахування пенсії та повністю зупиняти її виплату.

За таких обставин відповідач мав діяти відповідно до пункту 16 Порядку № 1596, тобто вирішити питання щодо зміни способу виплати пенсії, а не припиняти пенсійне забезпечення позивача.

При цьому суд зазначає, що відповідачем не надано доказів існування будь-якої іншої передбаченої статтею 49 Закону № 1058-IV підстави для припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2023 року.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2023 року за встановлених у справі обставин не відповідало вимогам законодавства.

Щодо проходження позивачем фізичної ідентифікації та правомірності відмови у поновленні пенсії

Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача щодо відсутності підстав для поновлення виплати пенсії у зв`язку з тим, що позивач не проживає на території активних бойових дій та не має підстав для проходження ідентифікації за допомогою відеоконференцзв`язку.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих територій України та проживають на підконтрольній Україні території.

Пунктом 6 цього Порядку передбачено, що фізична ідентифікація одержувачів пенсій здійснюється органами Пенсійного фонду України або установою уповноваженого банку, в якій особа отримує пенсію.

До фізичної ідентифікації прирівнюється, зокрема, авторизація в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), а також ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку.

Пунктом 8 зазначеного Порядку визначено порядок поновлення виплати пенсії особам, яким її було припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, а також особам, виплату пенсії яким було припинено до набрання чинності постановою № 299 у зв`язку з непроходженням фізичної ідентифікації або скасуванням довідки ВПО.

Зокрема, передбачено можливість подання заяви про поновлення пенсії з використанням «Дія.Підпис» або через вебпортал Пенсійного фонду України за умови встановлення особи одержувача у режимі відеоконференцзв`язку.

Разом із тим суд звертає увагу, що у цій справі припинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2023 року було обґрунтоване не непроходженням фізичної ідентифікації, а неотриманням коштів із поточного рахунку більше одного року.

Отже, відповідач фактично застосував до спірних правовідносин процедуру, яка не відповідає встановленій фактичній причині припинення пенсійних виплат.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що 20 лютого 2026 року позивач звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії, використавши електронний спосіб ідентифікації «Дія.Підпис».

При цьому за результатами проведення фізичної ідентифікації Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області прийнято рішення про встановлення особи № 1264438 від 20 лютого 2026 року.

Таким чином, факт встановлення особи позивача підтверджений відповідним документом територіального органу Пенсійного фонду України.

Суд наголошує, що проведення фізичної ідентифікації має на меті встановлення особи одержувача пенсії та підтвердження того, що за відповідною заявою звертається саме особа, якій призначено пенсію.

За таких обставин відсутність у позивача місця проживання на території активних бойових дій сама по собі не спростовує факту проведення її ідентифікації та не може бути самостійною підставою для відмови у поновленні пенсійних виплат.

Більше того, відповідач не спростував належними доказами факт проведення ідентифікації позивача, не довів наявності сумнівів щодо її особи або достовірності поданих документів.

Відтак посилання відповідача на відсутність підстав для проведення відеоконференцзв`язку не спростовує встановленого судом факту ідентифікації позивача та не є належним обґрунтуванням відмови у поновленні виплати пенсії.

Додатково суд зазначає, що за змістом статті 64 Закону № 1058-IV територіальні органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо проведення фізичної ідентифікації пенсіонерів у випадках, передбачених законодавством. Отже, рішення про встановлення особи, прийняте територіальним органом Пенсійного фонду України, повинно бути враховане під час вирішення питання про поновлення виплати пенсії.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України під час перевірки рішень суб`єкта владних повноважень адміністративний суд з`ясовує, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, чи є вони обґрунтованими, добросовісними, розсудливими та пропорційними.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Однак відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення від 27 лютого 2026 року № 963340853683, оскільки наведені у ньому підстави не спростовують права позивача на поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Водночас суд звертає увагу, що вимога відповідача про необхідність повторного особистого звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України не може бути визнана обґрунтованою, оскільки позивач уже звернулася із відповідною заявою 20 лютого 2026 року, її звернення було розглянуто за принципом екстериторіальності, а за результатами розгляду прийнято оскаржуване рішення.

Отже, повторне звернення позивача з аналогічною заявою не є необхідним для реалізації права на судовий захист, оскільки всі необхідні обставини щодо її звернення та встановлення особи вже були предметом розгляду пенсійного органу.

Щодо періоду, з якого підлягає поновленню виплата пенсії

Вирішуючи питання щодо дати, з якої має бути поновлена виплата пенсії, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Частиною другою цієї статті передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком та з компенсацією втрати частини доходів.

У постанові від 30 січня 2024 року у справі № 380/2444/22 Верховний Суд дійшов висновку, що пенсіонер, виплату пенсії якому було припинено, а згодом поновлено, має право на отримання пенсійних виплат за минулий час. При цьому Суд наголосив на необхідності розмежування випадків, коли несвоєчасне отримання пенсії зумовлене власною поведінкою пенсіонера, та випадків, коли невиплата є наслідком протиправної поведінки органу Пенсійного фонду України.

У цій справі судом встановлено, що позивачу було припинено не лише перерахування пенсії на банківський рахунок, а й фактично повністю зупинено нарахування та виплату пенсії, хоча пункт 16 Порядку № 1596 передбачав інший механізм дій пенсійного органу.

Отже, невиплата позивачу пенсії у спірний період є наслідком неналежного виконання відповідачем покладених на нього законом повноважень та обов`язків.

При цьому суд бере до уваги, що позивач звернулася із заявою про поновлення виплати пенсії 20 лютого 2026 року, тобто менш ніж через три роки після припинення її виплати 01 липня 2023 року.

Таким чином, навіть за умови застосування до спірних правовідносин обмеження, передбаченого частиною першою статті 46 Закону № 1058-IV, період з 01 липня 2023 року до дати звернення позивача із заявою про поновлення виплати пенсії повністю охоплюється трирічним строком.

За таких обставин суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2023 року з виплатою утвореної заборгованості з урахуванням сум, які фактично були виплачені, та положень статті 46 Закону № 1058-IV.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що поновлення виплати пенсії з дати її припинення відповідає принципу правової визначеності та забезпечує ефективне відновлення порушеного права особи на соціальний захист.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 лютого 2026 року № 963340853683 про відмову у поновленні виплати пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовну вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн (платіжна інструкція № 8421-9358-6098-8317 від 21.07.2026 року).

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) від 27.02.2026 року № 963340853683 про відмову в перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) поновити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату пенсії з 01.07.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Тарасенко І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua